Статут Ради Європи від 5 травня 1949 р..
Проект нових Правил був прийнятий на Першому конгресі ООН із проблем попередження злочинності і поводження із злочинцями 30 серпня 1955 року. На всіх наступних конгресах ООН Мінімальним стандартним правилам поводження із засудженими та їх застосуванню приділялась увага з метою розповсюдження їх на усі сфери тюремного ув'язнення. У 1957 році Правила були ухвалені Економічною та Соціальною Радою ООН. У 1977 році до них було додане додаткове Правило. У 1984 році Економічна та Соціальна Рада ухвалила процедуру ефективного виконання Мінімальних стандартних правил.
У наш час Мінімальні стандартні правила поводження із ув’язненими є одним з найбільш повних та докладних міжнародних документів, які визначають основи поводження з особами, які позбавлені волі.
У резолюціях, відповідно з якими Правила були введені в дію, та в безпосередньо в самих Правилах, вказано, що вони не мають обов’язкового статусу в міжнародному праві.
“Вони призначені лише для того, щоб на підставі загальновизнаних досягнень сучасної думки і з урахуванням основних елементів найбільш задовільних в сучасний час систем викласти те, що взагалі вважається вірним з принципової та практичної точки зору в галузі поводження із ув'язненими та управління установами.” (Стаття 1).
1. Класифікація міжнародних стандартів поводження із в’язнями та їх загальна характеристика.
Класифікація міжнародних стандартів поводження із в’язнями:
1. За ступенем загальності:
· загальні універсальні, які відносяться до прав людини взагалі і лише в окремих частинах визначають специфічний стан особистості в системі виконання кримінальних покарань;
· загальні спеціальні, які приймаються спеціально для регламентації правових відносин або в системі виконання кримінальних покарань, або в системі кримінальної юстиції взагалі.
2. За ступенем обов’язковості:
· положення, які є обов’язковими для національних систем виконання покарань;
· положення, які мають характер рекомендацій.
3. За джерелами походження:
· міждержавні угоди (пакти, конвенції), які є обов'язковими для держав, що їх підписали, чи ратифікували;
· норми та принципи, що прийняті міжнародними урядовими (ООН та її робочі органи) або неурядовими організаціями (Міжнародна амністія), які мають, як правило, рекомендаційний характер.
4. За широтою (територіальними масштабами) дії:
· загальносвітові;
· регіональні міжнародні стандарти.
5. Відносно суб'єктів, на яких поширюється їх дія:
· Відносно окремих категорій засуджених (жінки, неповнолітні тощо);
· Відносно визначених професійних груп персоналу пенітенціарних установ (лікарі, вчителі тощо).
Система міжнародних стандартів, які мають відношення до виконання кримінальних покарань, досить значна.
Між тим, багато документів, які утримують ці стандарти, співпадають за змістом, що дає можливість надати їм більшу вагу шляхом перехресної перевірки, або використати докладну статтю одного документу як тлумачення більш загальної статті в іншому.
Останнє положення дуже важливе тому що деякі статті можуть мати обов’язкову силу в одному документі і не мати її - в іншому.
2. Загальна характеристика міжнародних документів, якими керуються пенітенціарні системи.
1. Загальна Декларація прав людини.Прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р.
2. Міжнародний Пакт про громадянські і політичні права. Прийнятий ООН 16 грудня 1966 р. Ратифікований СРСР в 1973 р.
3. Мінімальні Стандартні правила поводження з в’язнями 1957 і 1977 років.Були прийняті Першим Конгресом ООН з попередження злочинності і поводження зі злочинцями.Правила не мають сили Закону, тому що в силу величезної розмаїтості соціально-економічних і політичних умов у різних країнах неможливо виробити суворі єдині правила, рівною мірою прийнятні для кожної окремої держави. Проте вони мають великий авторитет рекомендацій, що у них викладені та є керівництвом до дії.
4. Мінімальні стандартні Правила ООН, які стосуються відправлення правосуддя відносно неповнолітніх (“Пекінські Правила”). Затверджені Резолюцією ООН від 25 листопада1985 р.
5. Мінімальні стандартні Правила ООН відносно заходів, не пов’язаних із тюремним ув’язненням (“Токійські Правила”). Затверджені Резолюцією ООН від 14 грудня 1990 р.
6. Конвенція проти катувань і інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання.Прийнята 10 грудня 1984 р. Конвенція була прийнята Генеральною Асамблеєю ООН у 1984 році. У грудні 1988 року її підписало 29 держав і ратифікували ще 39. Багато її статей визначають правила поводження для всіх державних службовців, що причетні до виконання покарань. Конвенція суворо забороняє катування, жорстоке поводження з в’язнями і встановлює систему розгляду скарг та необхідність урахування цих заборон у законах країн, що ратифікували дану Конвенцію.
7. Керівні принципи ООН для попередження злочинності серед неповнолітніх (“Ер-Ріядські керівні принципи”). Прийняті і оголошені Резолюцією ООН від 1 грудня 1990 р.
8. Принципи медичної етики. Прийняті Резолюцією ООН від 18 грудня 1982 р.
9. Кодекс поводження посадових осіб з підтримки правопорядку. Прийнятий Резолюцією ООН від 17 грудня 1979 року.Він має значний авторитет як юридичний документ, що встановлює правила поводження посадових осіб, але не має силу закону.
10. Конвенція про примусову чи обов’язкову працю.Прийнята Генеральною Асамблеєю Міжнародної організації праці 10 червня 1930 р.
12. Європейська Конвенція про захист прав людини і основних свобод від 4 листопада 1950 року.Набрала сили в 1953 році. Вона є загальним документом у правах людини, але деякі з її положень прямо відносяться до в’язнів, наприклад, заборона на катування, заборона примусової праці. У ній підкреслюється значення загальних прав людини в тюремних умовах (свобода думки, право на шлюб, право на надання й одержання допомоги дітям і та особам похилого віку…)
13. Європейські в’язничні правила 1987 року,Це узгоджений і доповнений Європейський варіант Мінімальних Стандартних правил поводження з в’язнями. Європейські в’язничні правила мають законну силу для країн, що їх підписали.
14. Європейська Конвенція про запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню від 26 листопада 1987 року,Вона набрала сили 1 лютого 1989 року, а до липня того ж року її підписало 15 держав. Для держав, що підписали Конвенцію, вона має силу закону.