ОСОБЛИВІ ПОРЯДКИ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ
ПЛАН ЛЕКЦІЇ:
Рекомендована література. 4
Вступ. 8
1. Поняття кримінально-процесуальної форми. 10
2. Кримінальне провадження на підставі угод. 15
3. Кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення. 27
4. Кримінальне провадження щодо окремої категорії осіб. 34
5. Кримінальне провадження щодо неповнолітніх. 40
6. Кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру. 50
7. Кримінальне провадження, яке містить державну таємницю.. 57
8. Кримінальне провадження на території дипломатичних представництв. 59
Висновки. 62
Рекомендована література
1. Конституція України: Закон України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
2. Кримінальний процесуальний кодекс України від 13.04.2012 р.
3. Закон України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» від 24 січня 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 6. – Ст. 35.
4. Закон України від 20 грудня 1990 р. «Про міліцію» // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 4. – Ст. 20.
5. Закон України від 21 квітня 1995 р. «Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх» // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 6. – Ст. 35.
6. Закон України від 26 квітня 2001 р. «Про охорону дитинства» // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 30. – Ст. 142.
7. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність» від 27 лютого 2004 р. № 2 // Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах / упоряд. В.В. Рожнова, А.С. Сизоненко, Л.Д. Удалова – К.: Паливода А.В., 2010. – С.289-295.
8. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх» від 16 квітня 2004 р. № 5 // Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах / упоряд. В.В. Рожнова, А.С. Сизоненко, Л.Д. Удалова – К.: Паливода А.В., 2010. – С. 296-303.
9. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування» від 3 червня 2005 р. № 7 // Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах / упоряд. В.В. Рожнова, А.С. Сизоненко, Л.Д. Удалова – К.: Паливода А.В., 2010. – С. 345-354.
10. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами справ про застосування примусових заходів виховного характеру» від 15 травня 2006 р. № 2 // Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах / упоряд. В.В. Рожнова, А.С. Сизоненко, Л.Д. Удалова – К.: Паливода А.В., 2010. – С. 387-395.
11. Типове положення про притулок для неповнолітніх служби у справах неповнолітніх, затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 9 червня 1997 р. № 565 // Офіційний вісник України. – 1997. – № 24. – С. 61.
12. Мінімальні стандартні правила ООН, що стосуються здійснення правосуддя щодо неповнолітніх («Пекінські правила»). Прийняті на 96-му пленарному засіданні ООН у 1985 р. // Права людини і професійні стандарти для працівників міліції та пенітенціарних установ в документах міжнародних організацій. – Амстердам-Київ, 1996.
13. Азаров Ю.І., Заїка С.О., Фатхутдінов В.Г. Кримінально-процесуальне право України: Навчальний посібник. – К.: Видавництво «Кутеп», 2008. – 430 с.
14. Грошевий Ю.І., Вапнярчук В.В., Капліна О.В., Шило О.Г. Досудове розслідування кримінальних справ / За заг. ред. Ю.М. Грошевого: Навчально-практичний посібник. – Харків: Видавництво «ФІНН», 2009. – 328 с.
15. Жук І.В. Окремі питання застосування інституту примусових заходів медичного характеру та примусового лікування // Науковий вісник КНУВС. - 2007. - Вип.1. - С. 67-73.
16. Коваленко Є.Г., Маляренко В.Т. Кримінальний процес України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2008. – 688 с.
17. Ковітіді О. Окремі проблеми кримінально-правового регулювання звільнення від кримінальної відповідальності неповнолітніх // Підприємництво, господарство і право. –2004. – № 3. – С. 96-100.
18. Конвенція про права дитини. Ухвалена 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН у 1989 р. // Зібрання чинних міжнародних договорів України. – 1990. – № 1. – С.205.
19. Кримінальний процес України: Підручник. – К.: Вид. Паливода А.В., 2007. – 352 с.
20. Левендаренко О.О. Досудове розслідування у справах про злочини неповнолітніх (питання кримінально-процесуального доказування):Монографія//МВС України. Донецький юрид. ун-т. Луганський держ. ун-т внутр. справ.–Донецьк,2007. –211 с.
21. Лобойко Л.М. Кримінально-процесуальне право: Курс лекцій: Навч. посібник. – К.: Істина, 2005. – 456 с.
22. Молдован А.В. Кримінальний процес: Україна, ФРН, Франція, Англія, США: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 352 с.
23. Омельяненко Г.М. Провадження у справах про злочини неповнолітніх як диференціація кримінально-процесуальної форми: Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2002. – 98 с.
24. Палюх Л.М. Провадження у справах про застосування примусових заходів виховного характеру.–Львів:ПАІС,2009. –195 с.
25. Руководящие принципы Организации Объединенных Наций для предупреждения преступности среди несовершеннолетних (Эр-Риядскиеруководящие принципи). Приняти й провозглашеннрезолюцией 45/112 ГенеральнойАссамблеи от 14 декабря 1990 года // Права человека: Сборникмеждународннхдоговоров. – Том І. Универсальнне договори. ОрганизацияОбьединенных Наций. – Нью-Йорк – Женева, 1994.
26. Сенченко Н. Поняття та види процесуальних гарантій у провадженні по застосуванню примусових заходів медичного характеру // Підприємництво, господарство і право.– 2006. – № 1. –С.124-127.
27. Смирнов А.В., Калиновский К.Б. Уголовный процесс: учеб.для вузов – СПб, 2004, – 697 с.
28. Судова практика у справах про злочини неповнолітніх і втягнення їх у злочинну діяльність від 29 серпня 2003 р. // Узагальнення Верховного Суду України судової практики в кримінальних справах / упоряд. В.В. Рожнова, А.С. Сизоненко, Л.Д. Удалова – К.: Паливода А.В., 2010. – С. 28-49.
29. Шило О. До до питання щодо диференціації кримінально-процесуальної форми // Право України – 2010 - № 9 . – С.180-186.
30. Шиян А.Г., Черненко А.П. Протокольна форма досудової підготовки матеріалів у кримінальному судочинстві України:Навч. посібник//МВС України. Юридична академія.–Дніпропетровськ,2002. –172 с.
31. Якимович Ю.К. Необходимость и содержание дифференциации уголовного процесса // Правовые проблемы укрепления российской государственности. – Вып.7 – Томск, 2001. – С.7-9.
ВСТУП
Законодавство України передбачає єдиний порядок кримінального провадження. Це логічно витікає із принципу рівності громадян перед законом і судом передбаченому Конституцією України. Разом з тим у зв’язку з існуванням особливих умов, таких як наприклад готовність сторін до компромісу, незначна суспільна небезпека злочину, особливий суб’єкт злочинута ін. процесуальний закон допускає провадження, яке відрізняється від звичайного. В такому випадку мова йде про особливі (диференційовані) порядки провадження. Кримінальний процесуальний кодекс України передбачає декілька особливих порядків провадження (Розділ VI):
- кримінальне провадження на підставі угод (Глава 35);
- кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення (Глава 36);
- кримінальне провадження щодо окремої категорії осіб (Глава 37);
- кримінальне провадження щодо неповнолітніх (Глава 38);
- кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру (Глава39);
- кримінальне провадження, яке містить відомості, що становлять державну таємницю (Глава 40);
- кримінальне провадження на території дипломатичних представництв, консульських установ України, на повітряному, морському чи річковому судні, що перебуває за межами України під прапором або з розпізнавальним знаком України, якщо це судно приписано до порту, розташованого в Україні (Глава 41).
Перераховані форми провадження є особливо важливими для кримінального процесу. Завдяки цим порядкам провадження по-перше створюються додаткові гарантії законності щодо дотримання прав людини під час розслідування злочину, по-друге вони створюють можливість застосувати спрощене провадження, коли злочин не становить великої суспільної небезпеки. Особливої уваги заслуговує кримінальне провадження на підставі угод. Цей інститут є абсолютно новим для кримінального процесу України і практики його застосування немає, але можливості його застосування для ефективного правосуддя в Україні очевидні. Так, наприклад у США в 90 відсотків кримінальних справ обвинувачені визнають свою вину. Приблизно 50 відсотків зізнань – це результат домовленості між обвинувачем і прокурором. Угоди про визнання вини відбуваються тому, що прокурор може «продати» існуючі в ньому сумніви, викликані нестачею доказів, за більш м’який вирок. Причому угоди про визнання вини не є таємною операцією, яка здійснюється в томному кутку. Це цілком визнана й відкрита процедура.
Разом з тим виникають і суттєві сумніви щодо необхідності існування особливого провадження що окремих посадових осіб України. Мова йде про народних депутатів, суддів, Президента України та ін. Принцип рівності громадян перед законом і судом (ст.24 Конституції України) передбачає що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Виходячи з цього принципу існування будь-яких особливих проваджень, які надають привілеї або переваги при здійсненні кримінального провадження окремим посадовим особам є неприпустимими. Тому подальше вдосконалення кримінально-процесуального законодавства повинне в тому числі усунути і цей недолік.