Сучасні етнічні процеси: інтеграція, консолідація, сепаратизм та тероризм, етнічно-релігійний екстремізм.

Теорія етногенезу Л. Гумільова.

Щодо шляхів формування етнічних спільнот теж існують різноманітні підходи. Є теорії, що вважають етноси продуктом природно-історичного розвитку, і є такі, що вважають етноси штучно сконструйованими спільнотами.

Прикладом теорій, які розглядають етноси з боку природних чинників, є теорія етногенезу Л. Гумільова. Гумільов вважає етноси живими системами, подібними до інших живих систем у біосфері. Він спирається на ефект, відкритий В. Вернадським, про те, що всі живі системи працюють на біохімічній енергії, поглинаючи її з довкілля. Система перебуває у гармонійному стані, коли абсорбує рівно стільки енергії, скільки потрібно для її функціонування та життєзабезпечення. Надлишок енергії при зводить до активізації системи, а дефіцит – до згасання її життєвих функцій і розпаду.

Етноси, за Гумільовим, невічні. Як живі системи вони існують від 1200 до 1500 років, бо утворюються і розвиваються завдяки накопиченню певної кількості пасіонаріїв. Пасіонарії (від лат. рassio – пристрасть) – це люди, які здатні йти до поставленої мети, незважаючи ні на що, навіть усупереч інстинкту самозбереження. Метою можуть бути влада, гроші, перемога над ворогом, наукова істина, відкриття нових земель тощо. Пасіонарність не залежить від самих людей, а є наслідком мутацій, що відбуваються під впливом різноманітних процесів у біосфері (сонячної радіації, магнітного поля, тектонічних зрушень). Чим більше народжується пасіонаріїв, тим швидше зміцнюється етнос, тим інтенсивніше відбувається його культурне, соціально-економічне і політичне піднесення. Але згодом настає період стабільності, потім – стан конфліктності й депресії та, нарешті, – занепаду і руйнації етнічної системи. Так зникли римляни, готи, гуни, монголо-татари та багато інших етносів, які, однак, дали початок (як природний матеріал) новим етносам.

Будь-які концепції походження етносів не заперечують самого факту їхнього існування. За даними ООН, у світі зараз налічується щонайменше три тисячі етнічних спільнот, які входять до більше ніж 220 держав світу. Отже, немає у світі моноетнічних країн, тобто таких, у яких жив би лише один етнос. Більше того, всі етноси «приречені» на взаємовплив. Цей взаємовплив може набувати різних конкретних форм: від прямої агресії та завоювання до культурних запозичень і співробітництва. Взаємодії етносів завжди приводять до певних змін, які за своєю суттю є етносоціальними процесами.

Етносоціальні процеси умовно поділяють на еволюційні й трансформаційні. Еволюційні процеси відображують зміни, що відбуваються всередині етносу або пов’язані із перетворенням будь-яких елементів етносу (статевовікового складу, професійно-класової структури, мови, рівня освіченості людей тощо). Трансформаційні процеси характеризують зміни, що відбуваються між етносами. Серед них виділяють роздільні та об’єднуючі. До останніх відносять консолідацію, інтеграцію й асиміляцію. Консолідація – це злиття кількох споріднених за мовою та культурою етносів в один новий, значно більший етнос. Інтеграція – це зближення етносів в межах одного державного утворення, географічного сусідства або релігійної конфесії. Асиміляція – це розчинення одного етносу чи його частини в іншому, як правило, більш численному етносі.

Інтеграція міжетнічна — процес зближення етносів-автохтонів та розташованих серед них різних за кількісним складом етнодисперсних груп, який підпорядкований створенню єдиної для усіх них поліетнічної держави-нації. Цей процес відрізняється від створення державних етнічних конгломератів тим, що в ньому відсутнє насильництво одного етносу над іншим (іншими). Міжетнічна інтеграція відбувається як органічне з'єднання етносів тому, що їй передує досить тривале за історичним часом та близькосусідське у географічному просторі співіснування етносів на засадах переважаючої етнічної взаємосимпатії або принаймні відсутності історично укоріненої, перманентної міжетнічної ворожнечі. Поштовхом до активної міжетнічної інтеграції може бути виникнення спільної зовнішньої небезпеки, а також міркування про доцільність з'єднання зусиль для вирішення історично нагальних спільних внутрішніх проблем. Інтегруються не обов'язково генетичне близькі етноси. Так, сьогодні існують етноси, що генетичне не є близькими між собою, але інтегровані у такі достатньо стійкі державні утворення (Швейцарія або Бельгія).І навпаки, ідеї пангерманізму, панслов'янизму практичного втілення так і не набули.

Консолідація етнічна — процес згуртування певного етносу навколо однієї або декількох видатних осіб (у тому числі — й харизматичних лідерів), що сприймаються більшістю етносу як особлювачі та носії найнагальніших потреб та інтересів етнічного загалу. Цей процес набуває відчутних розмірів та напруги або у часи виникнення смертельної небезпеки для існування етносу як цілісності, або у переламні історичні періоди, коли перед етносом відкриваються перспективи й можливості піднесення на вищий щабель історичного буття. У історії етносів бувають і часи, коли консолідація здійснюється в умовах загального осліплення, коли доводи розуму перестають діяти, бо маси надихнуті та пройняті ідеями етноцентризму і міжетнічної ворожнечі. Така консолідація має руйнівні наслідки і людство від неї тільки втрачає.

Етнічна консолідація конструктивного напряму має кінцевою метою, як правило, утворення нації і розбудову власної держави. Інтеграція вищих рівнів стосується сфер міжетнічного, національного та міжнаціонального життя.

Сепаратизм етнічний — сукупність економічних, соціально-політичних та духовно-культурних процесів, змістом яких є набуття певним етносом часткової (на правах автономії) або повної (на правах державності) незалежності. Такі процеси здебільшого зазнають ідеологічного, а нерідко — й воєнно-політичного тиску, зате Їх об'єктивні наслідки не можуть бути розцінені як однозначно негативні або позитивні. Коли двоє або більше етносів існують як така життєздатна органічна державна цілісність, у якій створені умови етнічної рівності та взаємоповаги, досить повного задоволення етнічних потреб кожним етнофором, — ідеї тим більше — практика сепаратизму етнічного є негативно-руйнівними. Коли ж декілька етносів з'єднані переважно механічно, коли досить виразною є система міжетнічної ієрархії, відповідна держава фактично являє собою етнічний конгломерат, де етноси не мають можливостей повноцінного функціонування та нормального розвитку. Тоді ідеї сепаратизму етнічного знаходять позитивний відгук І схвальне сприйняття серед більшості представників відповідного етносу. Тоді сепаратизм етнічний відіграє щодо конкретного етносу захисно-зберігальну роль.

У сьогоднішньому світі, коли методи силового тиску у відносинах між народами стають дедалі менше популярними, а етнічні конгломерати — практично недосяжними, сепаратизм етнічний сприймається міжнародним співтовариством як нормальне явище.

Екстремізм етнічний — прихильність до крайніх поглядів з питань етнічних відносин. Етнічний екстремізм в сфері соціальних відносин виявляє схильність до етнічного сепаратизму. В політиці прагне до вирішення етнічних проблем із застосуванням найрадикальніших методів, включаючи всі види насилля і терору. Для сучасної епохи характерна багатоманітність різновидів та проявів етнічного сепаратизму, і перш за все — неофашистські партії та угрупування, лівий екстремізм, "нові ліві" у Італії та Франції, "червоні бригади" в Італії та ФРН, ісламський екстремізм та ін. Значна кількість форм екстремізму етнічного переплітаються з релігійними. Екстремістьські прояви виникають на грунті тих або інших деформацій політичних структур та інститутів, прорахунків та помилок у проведенні соціально-економічної національної політики. Особливої гостроти ці прояви набувають у періоди суспільних криз.