Революція 1906 р. підштовхнула царський режим до аграрних реформ. Ці реформи здійснювалися П. А. Столипіним, який займав у 1906-1911 рр. посаду Голови Ради Міністрів.
Земельна реформа П. Столипіна (1906-1911 рр.) і її вплив на Україну
Повсталі зажадали від царя скликати Установчі збори. Після 13-годинного бою повстання було придушене. П. Шмідт і більшовики А. Гладков, М. Антоненко, С. Частник за вироком військово-морського суду були розстріляні.
Збройні повстання
В Україні підготовкою збройних повстань займалися активісти різних партійних організацій (більшовики, есери, анархісти).
Повстання на броненосці «Потемкин».Повстання на Чорноморському флоті готувала «Севастопольська матроська централка», куди входили матроси - члени різних партій. На «Потемкине» підпільну організацію очолювали більшовик Г. Вакуленчук і анархіст О. Матюшенко.
14 червня 1905 р. у відкритому морі стихійно спалахнуло повстання. Офіцери були перебиті. М. Вакуленчук загинув.
Командування взяв на себе О. Матюшенко. Через кілька днів за браком вугілля, їжі і прісної води команда повсталого броненосця здалася 25 червня в румунському порту Констанца.
Повстання П. Шмідта.15-16 листопада 1905 р. у Севастополі повстали моряки 12 кораблів.
Очолити повстання вони запросили безпартійного лейтенанта П. П. Шмідта (незадовго до повстання йому було присвоєне звання капітана IIрангу), за переконаннями революціонера-демократа.
Аграрна столипінська реформа мала за мету ліквідувати деякі феодальні пережитки, що гальмували розвиток села і створювали в ньому вибухонебезпечну ситуацію.
До них відносилися
- викупні платежі,
- селянське малоземелля,
- общинне землекористування.
Шляхом проведення реформи правлячі кола прагнули відвернути селян від боротьби за поміщицькі землі і закріпити у них приватновласницькі настрої.
Система заходів реформи включала:
- скасування викупних платежів, цілком ліквідованих із січня 1907 р.;
- зруйнування общини. Указ 9 листопада 1906 р. дозволяв селянам виходити з общини із закріпленням за ними в приватну власність тієї землі, якою вони користувалися в общині;
- насадження системи хуторів і відрубів, тобто виділення з общини найбільш заможної частини селянства, надання їй пільг і права додаткової покупки земель через систему земельних банків. Цей захід переслідував дві мети: з одного боку, створити в селі нову потужну верству земельних власників, зобов’язаних своїм добробутом царському режимові, які б служили опорою самодержавства на селі, а з іншого боку — позбавити общину її найбільш авторитетної й антипоміщицьки налаштованої верхівки;
- переселенську політику,за допомогою якої передбачалося послабити проблему малоземелля (особливо в Україні), переселивши частину селянства на вільні землі до Сибіру, на Урал, у Казахстан і т.д.;
- скасування ряду найбільш несправедливих обмежень
прав селянського стану у відношенні державної служби,
тілесних покарань, права вибору місця проживання тощо.
Особливістю цієї реформи було те, що вона проводилася зверху урядовим табором і максимально враховувала інтереси поміщиків.
Здійснення реформи було покладено на губернські і волосні землевпорядні комісії. Для надання допомоги селянам у створенні хутірського господарства був створений Селяноман поземельний банк, який скуповував поміщицькі землі і продавав їх селянам (при цьому скупка і продаж проводилися за завищеними цінами).
Столипінська аграрна реформа стала після скасування кріпосного права в 1861 р. наступним кроком на шляху перетворення феодальної монархії на буржуазну, прискоривши розвиток капіталістичних відносин на селі.
У ході проведення переселенської політики Україна дала найбільшу кількість (близько 1 млн. ома.) переселенців до Сибіру. Однак, більшість із них, не отримавши обіцяної урядової допомоги для облаштованості на новому місці, змушені були повернутися назад.
У цілому аграрна політика Столипіна не досягла поставленої мети, оскільки вона не встигла зруйнувати економічної основи феодальних відносин – поміщицьке землеволодіння.