Соціал-демократична концепція української державності
Проаналізувавши викладене вище, можна зробити висновок, що на зламі XIX—XX ст. в Україні склалися суспільно-політичні відносини, які привели до появи значної кількості політичних партій.
Метою, головним напрямком діяльності політичних партій того часу було вироблення політико-правових концепцій побудови української державності та здійснення практичних кроків щодо втілення їх у життя. Ця ідея була присутня в програмах усіх партій, вона відображала прагнення широких верств населення до визволення від національного гноблення, утворення реальних умов, гарантованих законом, для всебічного розвитку особистості, укріплення миру і співпраці з іншими народами.
Важливо відзначити, що всі програми проголошували необхідність переходу до парламентської форми правління, встановлення демократії, передбачали децентралізацію влади і широке самоврядування регіонів.
Практично всі політичні парти у своїх державотворчих концепціях дотримувалися принципу поділу влад: законодавчої, виконавчої та судової, проголошували верховенство закону.
Головні розбіжності розглянутих програм — це питання пошуку форм державного устрою. Одні пропонували автономію України у складі федеративної держави на основі колишньої Російської імперії, інші бачили Україну штатом Росії, ще якісь пропонували ідею повної незалежності держави Україна.
Значний розвиток в Україні на початку XX ст. одержав соціалістичний напрямок політико-правової думки. Однак на відміну від ортодоксальних марксистів, а в Росії — від ортодоксальних ленінців, багато вітчизняних мислителів мали свої уявлення про державу і право з огляду на «українське питання», проблему відродження української державності, критично сприймали марксистське вчення. До їх числа з повним правом можна віднести таких ведучих діячів Української Центральної Ради, як М. Грушевський, В. Винниченко, М. Туган-Барановський.
Академік Михайло Туган-Барановський(1865—1919) згадував, що ще «у ранній молодості і на студентській лаві я почував себе українським патріотом». Народившись і пізніше часто повертаючись в Україну, він глибоко співчував пригнобленому народу, підтримував вимоги її широкої автономії,аз 1915 р. — права національного самовизначення.Вважав, що розвиток особистості включає і таку її грань, як національність, участь у житті нації. «Якщо ви боїтеся перетворити людей у булижник, то потрібно боятися стерти і грані національності».
Захопившись у молодості марксизмом, Туган-Барановський поступово виробляє свою концепцію соціалізму, а головне — ролі особистостів соціальному прогресі, соціальної справедливості і християнського ідеалув суспільному житті. Головним у його концепції соціалізму був висновок про еволюційний характер суспільного розвитку, активну роль людини, її свідомості, праці в процесі перебудови суспільства на шляхах соціального прогресу. Вчений звернувся до досвіду соціалістичних експериментіву минулому, їх загибелі й урокам. Він вважав дуже корисним і повчальним їх вивчення. Соціалістичну державумайбутнього та її економіки пов´язував з кооперацією,в якій бачив вищу, у порівнянні з капіталізмом, форму соціально-господарської організації.
Як вченого-економіста і юриста Туган-Барановського хвилювали проблеми соціальної справедливості.Він прагнув вибудувати свою теорію розподілу, відмінну від марксистської. Свій задум почав втілювати в роботах «Теоретичні основи марксизму», «Соціальна теорія розподілу», обґрунтовуючи соціальну справедливість, регулюючу роль держави в розподілі суспільних благяк важливий економічний закон, конституційний принцип суспільства. Його висновки знайдуть розвиток у західній концепції соціальної держави і політики загального благоденства.
З філософсько-етичних позицій Туган-Барановський осмислює проблеми суспільного ідеалу, моралі, взаємин особистості і держави.Вважав своїми духовними попередниками І. Канта і Ф. Достоєвського, які визнали, як він пише, «верховною святинею життя людську особистість». Відстоюючи розуміння рівностілюдей як рівноцінність їх особистостей, заперечував саму ідею будь-якої тоталітарної державина чолі з «вищим незаперечним авторитетом, богом, перед яким добровільно схилялися, на який молилися б ці жалюгідні істоти». «Фантастичними і похмурими» називав він подібні ідеї.
Високо оцінював вчений ідеал християнстваі його значення для суспільства — звільнення кожної особистості, знищення всякого насильства. На думку Туган-Барановського, це ідеал «не сьогоднішнього дня», а «завтрашнього» майбутнього. Він передбачає нескінченну цінність конкретної особистостіу всій її багатогранності. Чим багатогранніша індивідуальність, тим яскравіше її творчість, духовніше суспільство. «Якщо запропонувати на вибір суспільство, засноване на насильстві, експлуатації, на соціальній нерівності, але яке здатно до культурної творчості, або суспільство, не знаюче ні насильства, ні нерівності, але в якому згас дух, то немає сумніву, що краще страждаюче людство, ніж ситі свині. Є щось більш високе, ніж щастя і достаток. Це — нескінченне прагнення до розвитку особистості». Тут його погляди були близькими до ліберальних.
Таким чином, Туган-Барановський як вчений економіст і юрист виділив нові аспекти в теорії соціалізму, продовжив міркування Канта і Гегеля про особистість, мораль, суспільний ідеал. Соціалізм майбутнього бачився йому заснованим на демократичних принципах, де «люди влади стануть не володарями, а виконавцями волі, слугами народу», і «будуть знаходиться під постійним контролем вільного народу, де буде виключене гноблення особистості». Своїми ліберальними поглядами Туган-Барановський вирізнявся серед діячів Центральної Ради.
Висновки
Таким чином, перші десятиліття XX ст. були позначені плідними спробами діячів національного відродження України осмислити нові політичні і геополітичні реалії, що склались в Україні, Росії, Європі. Жоден з основних напрямів державно-правових концепцій в умовах, що склалися, не мав ніяких або близьких перспектив втілення через нове розмежування України, перемогу більшовизму в більшій її частині та в Росії. Проте далекоглядними і багато в чому випереджаючими свій час можна назвати конституційний проект С. Дністрянського, ідеї самостійності України М. Міхновського, В. Старосольсько-го, О. Бочковського («нація-держава»), громадянського суспільства, прав і свобод людини В. Липинського, концепції федерації, місцевого самоврядування, парламентаризму, демократичного виборчого процесу, принципів поділу влади та гармонізації прав і обов'язків громадян в державі творця новітньої концепції суспільної історії України М. Грушевського, ідеї «Вільної України без холопа і пана» В. Винниченка, соціальної справедливості М. Туган-Барановського. Навіть консервативні і націоналістичні концепції української державності будили національну свідомість, патріотизм, пам'ять про державницькі традиції волелюбного народу.