Рівноважний ВВП в умовах різного рівня зайнятості.

Графічний аналіз мультиплікатора

У попередньому розділі ми зазначали, що заоща­дження є основою інвестицій. А економіка знаходить­ся у стані рівноваги за умови рівності заощаджень та інвестицій, тобто S = І. Зобразимо цю ситуацію на гра­фіку (рис. 6.3).

На графіку зображений взаємозв'язок між доходом (Y), заощадженнями (S) та інвестиціями (I^a). Функція інвестицій зображена горизонтальною прямою.

Рис. 6.3. Взаємозв'язок між доходом, заощадженнями та інвестиціями

Це озна­чає, що незалежно від обсягу доходу (У) можливості інвестування залишаються незмінними, бо нахил кри­вої заощадження (як ми уже знаємо) визначається гра­ничною схильністю до заощаджень. В точці перетину кривих S та I^a система перебуває у стані стійкої рівно­ваги, їй відповідає точка Е. А точці У* відповідає об­сяг національного доходу в умовах повної зайнятості. Якщо система буде зміщуватись праворуч від точ­ки Е в бік зростання обсягу національного виробниц­тва, то крива заощаджень (S) підніметься вище кривої інвестицій (I^а). Збільшення заощаджень (S) зменшить обсяг споживання (С). Реалізація товарів та послуг упо­вільниться, зростуть товарні запаси, зменшиться обсяг виробництва. Система знову зміститься до точки Е (стійкої рівноваги).

Тепер графічно зобразимо вплив зміни обсягу інве­стицій на обсяг національного доходу (рис. 6.4)

На графіку зображено мультиплікативний ефект додаткових інвестицій. Припустимо, що обсяг інвес­тицій зростає. Тоді пряма I^a_о зміститься вгору і займе положення прямої І". За цієї умови точка рівноваги зміститься з точки Е до точки Е1. А національний дохід зросте з YE до Y_E1. Як видно із графіка, AY > A I^a. Ко­ефіцієнт, що вказує на перевищення приросту доходу ( АY) над приростом інвестицій ( А I^a), і є мультипліка­тором.

Рис. 6.4. Вплив обсягу автономних інвестицій на зміну обсягу доходу

Різниця між АY і A I^a, тобто (АY - A I^a), дорівнює величині вторинних виробничих споживчих ви­трат, зумовлених первинними інвестиціями.

Мультиплікативний ефект може бути спричинений не лише зміною обсягу інвестицій, а і зміною обсягу заощаджень (AS). Нехай обсяг інвестицій залишить­ся незмінним. Зростання обсягу заощаджень змістить криву S вгору. Зобразимо це переміщення графічно (рис. 6.5).

Рис. 6.5. Вплив зміни обсягу заощаджень на обсяг доходу

Як показано на графіку, зростання обсягу заоща­джень на AS зумовило зміщення рівноваги з точки Е в точку Е1, тобто ліворуч, у бік зменшення обсягу на­ціонального доходу. Це означає, що якщо заплановані інвестиції не зростуть, то будь-які спроби домогосподарств збільшити обсяги заощаджень виявляться мар­ними з причини зменшення обсягу національного ви­робництва. В економічній науці це явище отримало назву парадокса ощадливості. Дійсно, парадоксальність ефекту ощадливості полягає в тому, що, зда­валося б, зростання заощаджень завжди мало би забез­печувати зростання обсягів національного виробництва, адже заощадження — основа інвестицій. Із рис. 6.5 видно:

1) і при обсязі національного виробництва YЕ, і при обсязі YE1 домогосподарства заощаджують однакову суму, але заощадження їх знецінюються, оскільки зро­стання схильності до заощаджень зумовлює зменшен­ня схильності до споживання. Остання обставина ро­бить невигідним для підприємців подальше інвестуван­ня. Зменшується обсяг продажу, зростають запаси, змен­шується обсяг національного виробництва;

2)цей парадокс пояснює суперечливість інтересів індивіда і суспільства. З погляду інтересів індивіда неспожита (заощаджена) частка заробленого ним до­ходу оцінюється ним як благо, яке забезпечить йому вмайбутньому певний приріст доходу або дасть змогу у перспективі придбати у власність якісь дорогі об'єкти, або забезпечить старість і т. ін. Але кожна гривня неспожитого доходу одних суб'єктів становить недоотримані доходи інших суб'єктів. Ця ситуація пору­шує баланс у суспільстві між доходами й витратами і може мати для економічної системи негативний на­слідок;

3)парадоксальність ощадливості проявляється ще і в тому, що зростання схильності до заощаджень про­ являється у найнесприятливіший період економічної кон'юнктури. Так, якщо економіка знаходиться у фазі падіння, загроза безробіття зростає; домогосподарюючі суб'єкти під страхом втратити роботу починають змен­шувати споживання і більше заощаджувати, зменшу­ючи обсяг сукупного попиту і прискорюючи поглиб­лення падіння виробництва та знецінення заощадже­них ними засобів.

Чи не означають перераховані вище аргументи, що ощадливість — явище небажане для суспільства? Зви­чайно, ні! Згадаймо криву виробничих можливостей та її зміщення праворуч, яке означає економічне зростан­ня, що забезпечується завдяки зростанню заощаджень та перетворенню їх в інвестиції. Або пригадаймо графік макроекономічної рівноваги (модель AD — AS), на якому крива сукупної пропозиції (AS) перетинається з кривою сукупного попиту (AD) на класичному відрізку і точка їх перетину знаходиться вище точки неінфляційного рівня цін, тобто спостерігається інфля­ційний попит (рис. 6.6).

Рис. 6.6. Вплив зростання заощаджень на рівень інфляції

За цих умов зростання обсягу заощаджень призве­де до зменшення обсягу сукупного попиту (зміщення кривої від AD1 до AD2), що зумовить зменшення рівня цін та рівня інфляції. Отже, у цьому випадку зростан­ня ощадливості є бажаним для суспільства.

Сказане вище стосовно змін обсягу заощаджень свідчить про те, що зростання заощаджень є благом для суспільства за умови:

а)якщо швидке зростання економіки є бажаним для суспільства і приріст заощаджень супроводжуєть­ся приростом інвестицій;

б)повної зайнятості та інфляційного зростання цін, коли зростання заощаджень зменшує сукупний попит, який за своїм змістом є інфляційним, і, відповідно, змен­шує рівень інфляції;

в)примітивного ведення господарства, коли зростан­ня заощаджень збільшує обсяг інвестицій;

г)ведення воєнних дій, оскільки дає можливість роз­вивати оборонні галузі тощо.