Режим реального часу. Режим поділу часу
Режим реального часу. Він забезпечує оброблення інформації зі швидкістю, близькою до швидкості процесу в реальному житті. Тому цей режим використовують для управління швидкоплинними процесами (наприклад, передачею та обробленням банківської інформації в глобальних міжнародних мережах типу SWIFT) і неперервними технологічними процесами (наприклад, в АСУТП металургійного виробництва).
У таких системах ЕОМ підключають до спеціального обладнання, що автоматично реєструє стан технологічного процесу (наприклад, температуру рідини). Обладнання передає на ЕОМ сигнали, які вона може аналізувати. На підставі аналізу ЕОМ формує сигнали для впливу на процес, передає їх обладнанню, що автоматично вносить зміни у стан процесу.
В ІС організаційного типу режим реального часу може розглядатися для організації діалогу "людина — ЕОМ" і для оброблення інформації про стан виробництва. Якщо діалогове оброблення інформації організовано так, що діалог з ЕОМ здійснюється зі швидкістю діалогу "людина — людина", то можна вести мову про режим реального часу.
Режим реального масштабу часу. Означає здатність обчислювальної системи взаємодіяти з контрольованими або керованими процесами в темпі протікання цих процесів. Час реакції ЕОМ повинен задовольняти темпу контрольованого процесу або вимогам користувачів і мати мінімальну затримку. Як правило, цей режим використаються при децентралізованій і розподіленій обробці даних. Приклад: на робочому столі операціоніста встановлений ПК, через який вся інформація з банківських операцій вводиться в ЕОМ банку в процесі її надходження.
Застосування універсальних комп'ютерів для управління виробничими процесами зажадало реалізації "реального масштабу часу" ("реального часу") - синхронізації виконання програм із зовнішніми фізичними процесами.
Включення функції реального масштабу часу дозволило створювати рішення, одночасно обслуговуючі виробничі процеси і вирішальні інші завдання (в пакетному режимі і / або в режимі поділу часу).
У цих системах ЕОМ підімкнена до спеціального обладнання, яке автоматично реєструє стан технологічного процесу (наприклад, температуру рідини, вміст якихось речовин тощо). Обладнання передає на ЕОМ сигнали, які вона може аналізувати. На підставі аналізу ЕОМ формує сигнали для впливу на процес, передає їх обладнанню, яке автоматично вносить зміни до стану процесу.
Якщо йдеться про інформаційні системи організаційного типу (інформаційні системи в управлінні господарською діяльністю), то режим реального часу може розглядатися у двох аспектах: для організації діалогу «людина—ЕОМ» та для обробки інформації про стан виробництва. Якщо діалогова обробка інформації організована так, що діалог з ЕОМ відбувається зі швидкістю діалога «людина—людина», то може йтися про режим реального часу.
Термін «режим реального часу» більше використовується для оцінки швидкості надходження інформації про зміни у стані виробництва в ЕОМ. Якщо ЕОМ застосовується для реєстрації інформації і всі зміни відразу заносяться на машинний носій автоматично або автоматизовано (людиною за допомогою ЕОМ), то можна говорити про обробку в режимі реального часу. Наприклад, на складі встановлено ПЕОМ, яка використовується для виписування прибуткових та видаткових документів про надходження та вибуття матеріалів зі складу та ведення картки складського обліку. Комірник, тільки-но виникає потреба відмітити рух матеріалів на складі та виписати документ, формує його на ПЕОМ і роздруковує. Одразу після виконання господарської операції інформація про це надходить у інформаційну систему — це режим реального часу.
Режим поділу часу. В цьому режимі до машинних ресурсів одночасно можуть звертатися кілька користувачів або програм, а оброблення інформації здійснюється так, що в користувача створюється враження монопольного володіння машинними ресурсами. Для реалізації такого режиму потрібен спеціальний ПЗ, а іноді — спеціальні технічні пристрої.
Режим поділу часу передбачає здатність системи виділяти свої ресурси групі користувачів по черзі. Обчислювальна система настільки швидко обслуговує кожного користувача, що створюється враження одночасної роботи декількох користувачів. Така можливість досягається за рахунок відповідного програмного забезпечення.
Вже пакетний режим у своєму розвиненому варіанті вимагає поділу процесорного часу між виконанням декількох програм.
Необхідність у розподілі часу (багатозадачності, мультипрограмування) проявилася ще сильніше при поширенні в якості пристроїв введення-виведення телетайпів (а пізніше, терміналів з електронно-променевими дисплеями) (1960-і роки). Оскільки швидкість клавіатурного введення (і навіть читання з екрану) даних оператором багато нижче, ніж швидкість обробки цих даних комп'ютером, використання комп'ютера в "монопольному" режимі (з одним оператором) могло призвести до простою дорогих обчислювальних ресурсів.
Поділ часу дозволило створити "багатокористувацькі" системи, в яких один (як правило) центральний процесор і блок оперативної пам'яті з'єднувався з численними терміналами. При цьому частина завдань (таких як введення або редагування даних оператором) могла виконуватися в режимі діалогу, а інші завдання (такі як масивні обчислення) - в пакетному режимі.
Для реалізації такого режиму необхідна наявність спеціального програмного забезпечення, а іноді — і спеціальних технічних пристроїв. Наприклад, машини серії СМ ЕОМ були побудовані на основі режиму реального часу, у технології «клієнт-сервер» необхідне спеціальне програмне та технічне забезпечення для обслуговування та нагромаджування запитів різних користувачів.
З погляду технології обробки інформації значно різняться пакетний та інтерактивний режими роботи. Решту перелічених режимів за технологією обробки інформації можна вважати або пакетним, або інтерактивним. Особливості технології в такому разі залежатимуть від організаційної форми використання обчислювальної техніки та кваліфікації користувача. Тому можна виділити два основні режими обробки інформації — пакетний і діалоговий.