І. Теоретична частина

У сучасних умовах ринкова структура характеризується кількістю та розміром діючих підприємств, особливостями товарів та наявністю або відсутністю бар’єрів входження на ринок.

Враховуючи дані ознаки розрізняють такі різновиди ринкових структур: монополія, двостороння монополія, дуополія, олігополія, монополістична конкуренція, досконала конкуренція, монопсонія, дуопсонія, олігопсонія.

Характерні особливості найбільш типових моделей представлено в табл. ХХ:

Таблиця ХХ

Характерні особливості моделей ринку

Абстрактними ідеальними моделями вважають ринки досконалої конкуренції та чистої монополії. Найближчими до досконалої конкуренції є ринки сільсько-господарської продукції (пшениці, кукурудзи), а також деякі фінансові ринки та біржі, до монополій – зв’язок та деякі місцеві фірми побутового обслуговування.

Аналіз ідеальних ринкових структур надає підприємствам суттєвих переваг в процесі діяльності (рис. ХХ):

Характерні риси ринку досконалої конкуренції:

1) велика кількість продавців і покупців – внесок кожен з яких дуже малий відносно ринку в цілому. Одне підприємство може задовольняти лише мізерну частину попиту на дану продукцію, тому жодне не здатне помітно вплинути на сукупний обсяг пропозиції, на скільки б не розширювало б виробництво. Попит окремого споживача є лише мізерною частиною сукупного ринкового попиту і суттєво не впливає на нього, що і є основною рисою конкурентного ринку;

2) стандартизована продукція – наявність на ринку абсолютно стандартизованої продукції. Тільки в цьому випадку покупцеві буде байдуже, в якого продавця купувати продукт. Продукти кожного з підприємств є аналогами, відсутні умови для нецінової конкуренції, яка базується на різниці в якості продукції, рекламі, стимулюванні збуту додатковими послугами. Цій ринковій структурі існує характерна лише цінова конкуренція;

3) об’єктивність ціноутворення (ситуація “price taker”) – на ринку досконалої конкуренції жодне підприємство не може впливати на рівень цін, оскільки виробляє дуже малу частину загального обсягу продукції, яка задовольняє ринковий попит. Конкурентне підприємство не має своєї цінової політики, тобто не може встановити на ринку вигідну йому ціну, а може лише пристосовуватись, погоджуватись з ринковою ціною, рівень якої встановлюється в результаті взаємодії попиту та пропозиції;

4) інформованість покупців і продавців – всі суб’єкти конкурентного ринку добре проінформовані про ситуацію на ринку, про рівень цін на товар. Власне через це окреме підприємство не може підвищити ціни;

5) незалежність дії продавців – оскільки продавців дуже багато, можливість змови між ними відсутня, а оскільки підприємства малі, то відсутня необхідність домовлятися щодо обсягів виробництва та реалізації. Кожне підприємство діє на власний розсуд і самостійно визначає обсяг реалізації, який забезпечує їй максимальну вигоду за даною ринковою ціною;

6) вільний вхід і вихід з галузі – ринок досконалої конкуренції гарантує, що кожен виробник, який знайде кращий, ефективніший спосіб виробництва, може вільно вступити в галузь, а збиткові підприємства можуть вільно вийти з неї. Не існує жодних законодавчих, технологічних або фінансових перешкод, які б заважали б виникненню нових підприємств чи створювали б труднощі зі збутом продукції.

Досконалий конкурентний ринок – це ринок з найвищим рівнем конкуренції. Досконала конкуренція досягається за наявності такої величезної кількості незалежних виробників, постачальників і продавців, що жоден з них не може помітно впливати на ринкову ціну, а одного виробника важко відрізнити від іншого.

Основною характерною ознакою ринку досконалої конкуренції вважають високу виробничу та розподільну ефективність, але виділяють також окремі недоліки:

1. система розподіляє доходи між учасниками виробничого процесу нерівномірно;

2. за умов конкуренції приватні підприємства намагаються мінімізувати витрати, тому підприємства мінімально зацікавлені у збереженні довкілля;

3. відсутні стимули забезпечення виробництва благ громадського вжитку, наприклад, мостів, дамб, а також національної оборони;

4. невеликий розмір типового конкурентного підприємства не дає йому змоги фінансувати значні науково-дослідні розробки. Не сприяє вдосконаленню наявних продуктів і створенню нових.

Рівновага підприємства в довгостроковому періоді – це такі обсяги випуску продукції і ціна, які дають змогу підприємствам у конкурентній галузі отримувати нульовий економічний прибуток.

Якщо в даній галузі є економічний прибуток, і він більший, ніж в інших галузях, то вона буде привабливою для інших підприємств. Якщо ж економічний прибуток набуває від’ємного значення, то підприємства не відшкодовують свої економічні витрати, тому змушені залишати неприбуткову галузь і шукають більш вигідні галузі для вкладення коштів.

Якщо в галузі економічний прибуток = 0, то підприємства не мають стимулу для входження в галузь або вихід з неї. Підприємство покриває свої економічні витрати і не зацікавлене в тому, щоб залишати галузь. Не існує також стимулу для вступу нових підприємств у галузь, оскільки вони не можуть отримати в ній більше, ніж в інших галузях. У такому випадку кількість підприємств, які знаходиться у галузі, є стабільною, і це означає, що вона знаходиться в стані рівноваги, або у спокої.

У сучасних умовах монопольними називають ринки у випадку виробництва одним підприємством близько 80 % продукції галузі, решту розподіляють інші учасники. Оскільки досліджуємо ідеальні ринкові структури, акцентуємо увагу на ринок з одним підприємством-виробником, з відсутньою можливістю наявності конкурентів та товарів-замінників. Такий ринок називається чистою монополією. Основною відміною такої монополії від інших ринкових структур є можливість всеосяжного контролю над ринковою ціною, тобто самостійного встановлення ціни на товари.

Характерні риси монополістичного ринку:

а) наявність на ринку єдиного продавця;

б) виробництво унікального або специфічного продукту, замінники якого на ринку відсутні. Покупець, не маючи жодних альтернативних варіантів, погоджується на встановлені на ринку ціни на товар, погоджується з умовами виробника, а у відсутності бажання чи можливостей відмовляється від споживання даного товару. Одне з основних завдань виробника – інформування споживачів про товар, його унікальні властивості;

в) ринкова влада (ситуація “price maker”) – можливість встановлювати ціну товару, завдяки унікальному становищу – відсутності конкурентів, тобто відсутні загрози перехоплення ринку. Монополія контролює сукупний обсяг продукції, тому диктує ціну, збільшує або зменшує пропозицію на власний розсуд;

г) заблокований вступ в галузь. Зумовлений відсутністю існуванням перешкод для вступу в галузь для інших підприємств. Бар’єри виникають внаслідок економічних, технічних, юридичних причин, обов’язкова умова яких - високі вимоги, щоб унеможливити вступ інших підприємств. Існують різноманітні форми бар’єрів, сутність основних з них систематизовано на рис. ХХ.

Рис. ХХ. Форми бар’єрів на монополістичному ринку

Особливий вплив на монопольному ринку відіграє державне регулювання, яке здійснюється з метою захисту прав винахідників за рахунок введення патентів, а також дозволяючи здійснювати певний вид діяльності за рахунок ліцензій (телевізійне та радіомовлення, продаж алкогольних і тютюнових виробів). Державне ліцензування стосується переліку видів підприємницької діяльності, рішення про включення чи виключення зумовлене суспільною необхідністю.

Нечесні методи або нечесна конкуренція – це сукупність прийомів і способів, які часто реалізуються у вигляді таємних договорів з постачальниками ресурсів, фінансовими установами з метою унеможливити співпрацю з підприємствами-конкурентами (надання ресурсів, кредитів тощо). Переважна більшість методів є незаконними.

Основними видами порушень законодавства є:

- зловживання монопольним положенням на ринку – нав’язування умов договору, що ставлять контрагентів у нерівні умови, або умови, що не є предметом договору; нав’язування товару, непотрібного контрагенту; вилучення з обертання або відмова від реалізації товарів з метою штучного створення дефіциту на ринку; інші способи, що створюють перешкоди доступу на ринок; установлення дискримінаційних цін (тарифів, розцінок, системи знижок), що обмежують права споживачів (табл. ХХ). Дана група правопорушень охоплює дії, які використовує монополіст, враховуючи своє домінуюче положення на ринку. Значно впливає на споживачів встановлення надмірно високих цін;

Таблиця ХХ

Види цінової дискримінації

- неправомірні угоди між підприємцями – узгоджені дії між заінтересованими сторонами, які можуть призвести до: встановлення (додержання) монопольних цін (тарифів), знижок, надбавок; розподіл ринків між собою відповідно до критеріїв (територіальний, асортимент товарів, категорії споживачів); усунення з ринку покупців та потенційних продавців. В зарубіжному досвіді подібні угоди визнаються як монополістична змова. Найбільш типовими є неправомірні угоди, пов’язані з усуненням з ринку інших підприємств;

- дискримінація підприємців органами влади та управління – полягає у забороні створення нових підприємств, встановлення обмежень здійснення визначеного переліку видів діяльності, централізований розподіл товарів, встановлення заборони на реалізацію товарів між регіонами, надання пільг окремим підприємствам, встановлення заборон і обмежень діяльності окремих підприємств і споживачів. Найбільш поширеними видами є надання податкових та інших пільг.

Особливістю бар’єрів є їх короткостроковий вплив, чим і користується монополіст, оскільки підприємство не захищене від новітніх розробок, які можуть замінити патентований товар, а також ймовірна можливість доступу до альтернативних джерел сировини.