Лекція № 8 Управління в галузі охорони та використання грунтово-земельних ресурсів

Ринок капіталів або ринок засобів виробництва – певна сукупність економічних відносин між різними суб’єктами підприємницької діяльності з приводу організації, використання і купівлі продажу засобів та предметів праці.

УІІ

До чинників, що зумовлюють зростання заробітної плати, належить також дія закону зростання потреб, сприятлива економічна кон’юнктура, зростання свідомості трудящих та інших вимог, діяльність профспілок, організованість найманих працівників тощо.

Фактори виробництва – це основні ресурси, компоненти, елементи або об’єкти виробництва, які виступають його рушійною силою, мають вирішальний вплив на результативність виробництва і його ефективність.

Внутрішньогалузеву і міжгалузеву.

Внутрішньогалузева являє собою форму економічного суперництва між товаровиробниками однієї і тієї ж галузі виробництва за найбільш вигідні умови реалізації товарів і одержання додаткових прибутків.

Міжгалузева конкуренція – це конкуренція між товаровиробниками різних галузей за найбільш вигідні сфери вкладання капіталів

- ІІІ -

Мікроекономіка досліджує поведінку фірми в різних ринкових ситуаціях. Оскільки люба фірма керується метою максимізації прибутку вона зацікавлена в рівня цін. Одним із вирішальних моментів в досягненні головної мети – можливість фірми впливати на ціни. В яких випадках це можливо, в якихось – ні. І залежить це від того, в яких формах здійснюється конкуренція.

Ринкові структури, або моделі – це умови, в яких здійснюється ринкова конкуренція.

Типи ринкових структур:

- досконала або чиста конкуренція;

- монополістична конкуренція;

- олігополія;

- чиста монополія.

Чиста монополія – ринкова структура, яка дозволяє впливати на ціну товару чи послуги, контролюючи всю або більшу частину виробництва. При чистій монополії на ринку всього один продавець

Олігополія утворюється при ринковій ситуації, коли багаточисельні покупці стикаються з декількома крупними продавцями.

Монополістична конкуренція характеризується великою кількістю продавців, які пропонують однотипні товари, які відрізняються один від одного.

- ІУ -

Однією із найважливіших негативних сторін ринку є те, що він породжує монополії та монополістичні тенденції в економічній системі. Монополії обмежують конкуренцію. Тому одним із важливих напрямів державної політики по регулюванню економічних процесів є антимонопольна діяльність.

Антимонопольна діяльність – це комплекс заходів, спрямованих на обмеження діяльності монополій, а також створення антимонопольного законодавства.

Антимонопольне законодавство містить закони, які регулюють угоди підприємців спрямовані на обмеження конкуренції шляхом поділу ринків, угоди про ціни, обмеження торгівлі.

Головною метою антимонопольного законодавства є обмеження монополій та їхньої влади, створення конкурентного середовища, підтримка та сприяння дрібному бізнесу.

Класична політична економія виділяє такі фактори суспільного виробництва, як земля, капітал, праця.

Сучасна політекономія доповнює цю тріаду такими факторами, як інформація, сучасна наука, підприємницькі здібності.

Земля – природний ресурс. В сільському господарстві це головний засіб виробництва, поза нього – сировинне джерело. Це речовина природи, предмет праці.

Капітал – це сукупність засобів виробництва – знаряддя, матеріали, сировина і т.п. Він джерело доходу.

Праця – доцільна діяльність людини, спрямована на видозміну речовини природи, створення матеріальних благ і послуг для задоволення потреб людей.

Відповідно до вказаних факторів виробництва функціонує ринок капіталів, ринок праці, ринок природних ресурсів.

Фірма, що виступає постачальником на ринку товарів і послуг, є покупцем на ринку ресурсів. Постачальниками останніх виступає домогосподарство ( та інші фірми).

Деякі товари продаються тільки підприємцями і тільки підприємцям. Це проміжна продукція – сировина, матеріали, паливо, ноу-хау і т.п. Кінцевий продукт продається споживачам. Домогосподарство постачає на ринок товарів перш за все працю – головний ресурс, головний фактор.

Крім цього інші фактори – капітал, землю, (звичайно через посередників і разом з іншими).

Головна функція ринку факторів виробництва – забезпечення суспільного виробництва необхідними ресурсами – засобами виробництва, робочою силою

- У -

Найважливішою особливістю формування цін на ресурси є те, що вони виступають чинником, який впливає на грошові доходи. Видатки, що їх підприємці несуть при придбанні економічних ресурсів, у цілому виступають як доходи у вигляді зарплати, ренти, прибутку і відсотка домогосподарств, як пропонують людські та майнові ресурси, що знаходяться у їхньому розпорядженні.

Ціноутворення на ресурси сприяє їхньому розподілу між різними галузями і підприємствами.

Для фірми ціни на ресурси є витратами виробництва і щоб отримати максимум прибутку, фірма має виготовляти найвигіднішу продукцію, яка принесе найвищий прибуток, завдяки найефективнішому використанню найдешевших ресурсів. За даного рівня технології саме ціни на ресурси визначають ту кількість землі, праці, капіталу, підприємницького таланту, які можна використати у виробництві.

Ринок факторів породжує доходи, які відповідають продуктивності кожного фактора. Так, ринок праці породжує заробітну плату, ринок природних ресурсів – ренту, а ринок капіталу – відсоток.

- УІ -

Ринок праці – одна з найважливіших складових загальноекономічного ринкового механізму. Цей ринок являє собою сферу обігу специфічного товару “робоча сила”, забезпечує його включення в економічну систему. Він дозволяє ефективно використовувати трудовий потенціал країни, створює конкурентну боротьбу за робоче місце, сприяє зростанню кваліфікації кадрів, зниженню їх плинності. Разом з тим, він підвищує мобільність робочої сили і допомагає розповсюдженню різних форм зайнятості.

Товар, що продається на ринку праці – робоча сила має свою вартість і відповідно ціну, що виступає у формі заробітної плати. Остання являє собою грошовий вираз обсягу життєвих благ, що поступає у розпорядження робітника і забезпечує розширене відтворення робочої сили.

Такий підхід до зарплати сформульований в ряді міжнародних документів. Наприклад, в Пакті ООН про економічні і культурні права людини: записано, що праця людей повинна забезпечувати задовільне існування для них самих і їх сімей, а також достатнє харчування, одяг, житло. Значить зарплата має відтворювальну функцію.

Заробітна плата у загальноекономічному контексті визначається як грошове вираження вартості та ціни товару “робоча сила” та часткою результативності функціонування робочої сили.

Речовим, матеріальним змістом заробітної плати є кількість життєвих благ, необхідних для відтворення робочої сили найманого робітника і членів його сім’ї. Це життєвий фонд робітника, який за товарного виробництва має і вартісне і грошове вираження.

Заробітна плата в ринковій економіці є основною частиною доходу.

В країнах Заходу вона займає від 60 до 75% всієї суми доходів.

На жаль в Україні питома вага заробітної плати в сумарних доходах набагато нижча.

Вона ще не стала в достатній мірі стимулюючим фактором. Рівень її дуже низький.

Розрізняють номінальну та реальну заробітну плату.

Номінальна заробітна плата – це грошова сума, яку отримує найманий працівник від капіталіста за привласнення останнім частини новоствореної вартості.

Її розміри не дають реального уявлення про життєвий рівень робітника, його споживання.

Реальна заробітна плата – кількість споживних вартостей (товарів і послуг), які робітник може придбати на свій грошовий заробіток за певного рівня цін після сплати податків.

Рівень реальної заробітної плати залежить від:

1) номінальної зарплати;

2) рівня ціни на предмети споживання та послуги (індекс вартості життя);

3) податків, які сплачують робітники до бюджету держави і фондів соціального страхування.

Для визначення заробітної плати індекс номінальної зарплати слід поділити на індекс вартості життя. Реальна заробітна плата прямо пропорційна змінам номінальної зарплати і обернено пропорційна змінам рівня цін.

Так, в Україні у 2000р. номінальна заробітна плата становила 219 грн. і зросла порівняно з 1999 р. приблизно на 20%, але з урахуванням інфляції знизилась майже на 8%.

Зміну реальної заробітної плати визначають за допомогою індексу вартості життя, який обчислюється зіставленням суми товарних цін, які в різні періоди сплачують робітники за придбання необхідних засобів до існування.

Із визначення сутності заробітної плати випливає висновок, що її динаміка залежить передусім від тенденції до зростання вартості робочої сили.

Ця тенденція в окремих розвинених країнах світу спостерігається з 1910р, а в більшості з них – від часу розгортання НТР. Так, у 1970 р. порівняно з 1919 р. реальна зарплата зросла у США, ФРН більш, ніж у 8разів, в Англії, Франції – у 3-4 рази. Від 1965 до 1994 р. реальна зарплата у розвинених країнах світу збільшилась у 1,6 рази.

Процес виробництва (насамперед, на підприємствах гігантських корпорацій) вимагає відтворення все складнішої робочої сили (за рівнем кваліфікації, освіти, культури). Це, а також зростання результативності праці, її корисного ефекту стало причиною зростання вартості товару “робоча сила”.

Як відомо, товари продають за вартістю або наближаються до неї тією мірою, якою попит на неї відповідає пропозиції.

Значне перевищення пропозиції робочої сили попиту на неї спричинило відхилення ціни товару, робоча сила нижче її вартості. Таким чином, внаслідок несприятливою кон’юнктури на ринку робочої сили її ціна (заробітна плата) відхиляється нижче від вартості.

Реальна заробітна плата скорочується зі зростанням податків. Одним із чинників певного вирівнювання цієї тенденції є зниження цін на товари широкого вжитку.

Важливим чинником, що визнає динаміку зарплати є динаміка соціальних витрат. Зі зниженням реальної зарплати обсяг соціальних витрат держави зростає.

Загалом середньомісячна заробітна плата в Україні в 2001 р. становила менше 50 дол. (1,7 дол. в день) , а за стандартами ООН межа бідності в країнах Центральної та Східної Європи становила 4 дол. на день.

Важливу роль у науково обгрунтованому формування рівня реальної зарплати відіграє встановлення мінімальної заробітної плати.

Мінімальна заробітна плата – це грошове вираження вартості, ціни та частково результативності праці найманих некваліфікованих працівників, які виконують просту роботу (наприклад, землекопи). Вона встановлюється законодавчо державою як норматив мінімально допустимого рівня оплати робочої сили та результатів праці у формі місячного заробітку.

За базу мінімального рівня зарплати беруть набір товарів і послуг, які задовольняють основні фізіологічні та соціальні потреби окремої людини або типових сімей.

Розмір мінімальної зарплати у розвинених країнах світу сягає від 30 до 50% розміру середньої зарплати. У США він становить 5,15 дол. за год.

У політекономічному аспекті ринок засобів виробництва (капіталів) виражає сукупність відносин економічної власності у сфері обміну між різними групами капіталістів (промислових, торговельних, банківських), суб’єктами державних підприємств, дрібними товаровиробниками з приводу купівлі – продажу цих товарів, формою реалізації яких, є передусім, привласнення прибутку через механізм цін.

Попит на цей тип капіталу залежить від величини відсотка (або ефективності вкладень грошей у цінні папери).

Із зростанням відсотка попит на засоби виробництва зменшиться і навпаки.

Слід розрізняти при цьому попит на капітальні блага (виробничі фонди або фізичний капітал) як інвестиційні ресурси і попит на грошовий капітал.

Якщо суб’єктами попиту на інвестиційні ресурси є підприємці, то суб’єктами попиту на гроші та грошовий капітал є значно ширше коло учасників у т.ч. частина дрібних товарів виробників.

Позичковий капітал – це певна сума вільних грошей, які надаються їх власником у тимчасове користування іншій особі (підприємцю) на умовах повернення за плату у вигляді відсотку.

Позичковий капітал є відокремленою частиною промислового капіталу. Позичковий капітал у процесі свого руху як і будь – який інший капітал повинен зростати, тобто принести своєму власнику доход. Цей доход виступає у формі відсотка.

Позичковий відсоток – це вартість, яка надається кредитором позичальнику (клієнту), у вигляді надання йому за плату певної суми грошей на обумовлений термін.

Обчислюється позичковий відсоток у відсотках до суми кредиту, виходячи з розрахунку користування кредитом протягом року. Рівень (ставка) відсотка залежить від розміру та забезпечення позики, строків користування, форми кредитування, ступеня кредитних ризиків.

Рівень збільшення або зменшення позичкового відсотка вимірюється нормою відсотка.

Норма відсотка – це відношення суми річного доходу, який отримує позичковий підприємець до суми капіталу, що віддається в позику.

∑ %

Нв = --------- х 100% , де

Кп

Нв – норма відсотка

∑ ∑ % - сума річного доходу отриманого на позичковий капітал

Кп – сума позичкового капіталу.

Інвестиції– сукупні витрати, що реалізуються у формі довгострокових вкладень капіталу в різні галузі та сфери економіки.

Інвестування– збільшення обсягів функціонуючого капіталу за рахунок нагромадження від прибутку та ін. доходів.