Прибуток на капітал і фактори, що його визначають. Економічна роль прибутку

Досліджуючи торговельний капітал, меркантилісти доходили висновків, що прибуток виникає у сфері обігу, а його безпосереднім джерелом є зовнішня торгівля.

А. Сміт трактував прибуток як дохід на капітал, стверджуючи, що "дохід, одержуваний з капіталу особою, яка особисто вкладає його в справу, зветься прибутком".

Д. Рікардо визначав прибуток як частину вартості, що залишається після вирахування заробітної плати.

Ґрунтуючись на теорії трьох факторів виробництва, Ж.Б. Сей поділяв прибуток на процент (дохід на капітал) та підприємницький дохід (винагороду за "талант, діяльність, дух порядку й керівництва").

Дж. С. Мілль аналізував прибуток як винагороду підприємця за утримання від споживання.

К. Маркс досліджував прибуток як головну мету й мотив діяльності капіталіста, результат неоплаченої праці найманих робітників, похідну та перетворену форму додаткової вартості, що виступає як породження всього авансованого капіталу.

Дж.Б. Кларк "Розподіл багатства" (1895). Розмежувавши два стани економіки (статистичний і динамічний), вчений стверджував, що у статистичній економіці формуються такі доходи, як заробітна плата, процент, рента та підприємницький дохід (оплата управлінської праці).

Необхідно зазначити, що в західній економічній літературі термін "прибуток", як правило, вживається у широкому та вузькому розуміннях, а саме:

— як такий, що включає до свого складу процент (широкий підхід);

— як підприємницький дохід, тобто без включення до його складу процента (звужений підхід).

У XX ст. загальновживаним стало використання цього терміна у вузькому розумінні, яке витіснило ідентичне поняття підприємницького доходу. При цьому в економічній літературі утвердились такі підходи до трактування економічної природи прибутку:

1. Прибуток як винагорода за вмілу оцінку ризиків і невизначеності. Цей підхід був започаткований відомим американським економістом Ф. Найтом, який вважав, що прибуток породжується особливим підприємницьким талантом, умінням адаптуватися до потреб динамічного розвитку та адекватно відповідати на передбачувані й непередбачувані ризики.

2. Прибуток як винагорода за новаторство, впровадження технічних, комерційних, організаційних та фінансових нововведень. Зазначений підхід був обґрунтований відомим австро-аме-риканським дослідником Й. Шумпетером у книзі "Теорія економічного розвитку" (1912) на основі дослідження прибутку як потужної творчої сили розвитку ринкової економіки.

3. Прибуток як наслідок монопольної влади, що виникає в результаті обмеження конкуренції. Цей підхід був започаткований американським економістом Е. Чемберліном, автором праці "Теорія монополістичної конкуренції" (1933) та англійською дослідницею Дж. Робінсон, автором книги "Економіка недосконалої конкуренції" (1933). На думку цих дослідників, за умов монополізації існують можливості завищення цін і формування доходу, джерелом якого є реалізована в ціні монопольна влада.

У сучасній економічній теорії значна увага приділяється аналізу прибутку фірм, які діють за умов різних типів ринкових структур. При цьому