Генетичною (біологічною) передумовою виникнення людської свідомості є загальна властивість усіх наявних предметів і явищ як природних, так і соціальних, властивість відображення.

Свідомість – це пов’язана з діяльністю мозку діяльність людини відображати і відтворювати світ в ідеальній формі, здатність цілеспрямовано, творчо, активно відображати дійсність і перетворювати її в своїх інтересах.

Вплив умов зберігання на якість сіна.

Втрати при заготівлі сіна.

1). Біохімічні: голодний обмін і автоліз.

2). Механічні (втрати листя і суцвіття).

3). Пoгодні умови (дощі вимивають поживні речовини).

3. Облік сіна проводять 2 методами:

1). Зважуванням при заготівлі з поправкою на вологість;

2). Визначенням об'єму і маси 1 м3 сіна.

Для цього необхідно заміряти ширину, довжину і перекидку і по формулам вичислити об'єм /таблиця/ об'єм × масу 1 м3 = тон сіна

При неправильному зберіганні втрати поживних речовин можуть сягати 30%, тому необхідно виконувати такі прийоми:

1). На місці закладки сіна настилають солому.

2). Скирти закладають біля ферм по направленню переважаючих вітрів.

3). Сіно на збереження необхідно приймати з вологістю не більше 18 %.

Сіно сухе, вологість не більше 15% - при скручуванні тріщить і ламається. Вологість 17% не тріщить, м'яке, при скручуванні витримує 15 витків, при відпусканні розкручується повільно.

Сіно вологе (18 - 20 %) - при сильному скручуванні не дає ніяких звуків, сіно сире (22 - 27 %) - при сильному скручуванні виділяє вологу.

4). Зберігати під навісами або в приміщеннях. Якщо такої можливості немає, то зверху укривають соломою від затікання.

5). Постійний контроль за станом сіна.

5. Вимоги ДЕСТу до якості сіна./Таблиця/

1). Бобове (бобових трав більше 60 %);

2). Злакове (злакових більше 60 %);

3). Бобово-злакове;

4). Сінокосів.

На сіно трави повинні скошуватися:

1). Бобові - у фазі бутонізації і не пізніше цвітіння;

2). Злакові - у фазі колосіння але не пізніше цвітіння.

Колір -зелений, зелено-жовтий, вологи не більше 17 %, отруйних рослин не більше 1 %.

Кожне сіно ділять на 3 класи залежно від вмісту в сухій речовині протеїну, обмінної енергії або кормових одиниць.

 

2. Немає об’єкта пізнання складнішого, ніж людська свідомість. Проблеми природи свідомості, її походження, витоків і суті людського духу містять у собі багато таємничого. Свідомість є предметом вивчення багатьох наук: філософія, соціологія, психологія, мовознавство, педагогіка, фізіологія вищої нервової діяльності, кібернетика, інформатика. «Свідомість є щось таке, про що ми як люди знаємо все, а як учені не знаємо нічого» (М.Мамардашвілі).

Головними ознаками свідомостіє відображення світу, відношення, цілепокладання, управління. Свідомість як відображення відтворює насамперед форми людської діяльності і через них форми природного буття.

Специфіка свідомості як відношення полягає в її націленості до буття, на пізнання, освоєння того, що лежить поза свідомістю, на розкриття його сутності. Водночас об’єктом розгляду свідомості може бути вона сама та її носії, тобто свідомість пов’язана з самосвідомістю.

Вихідним пунктом людського ставлення до світу є перетворення його відповідно до людських потреб, що набирає форми цілепокладання – створення ідеального, бажаного людиною майбутнього, визначення мети і засобів, розробки програми діяльності.

Свідомість не зводиться повністю до мислення, поняття, пізнання і знання, вона охоплює як раціональне, так і емоційно-оціночне ставлення людини до світу.

Усі ці компоненти слід розглядати як елементи цілісного процесу предметно-матеріального, теоретичного та духовно-практичного способів освоєння світу.

Основними елементами свідомості, які перебувають у діалектичному взаємозв’язку, є: усвідомлення явищ, знання, самосвідомість, емоції, воля.

Відображенняє здатність матеріальних об’єктів, процесів, явищ відтворювати пов’язані з ними об’єкти зовнішнього світу. Кожній формі руху матерії відповідає певна форма відображення. Умовно можна виділити відображення в неживій природі, живій природі, на соціальному рівні, які становлять якісно різні його форми.

На неорганічному рівні основою відображення є збереження матерії. На біологічному рівні сутність відображення має випереджувальний, вибірковий характер. Одна й та сама тварина по-різному реагує на зовнішні подразники залежно від того, сита вона чи голодна. Людина, на відміну від тварини, не змінює свою анатомо-фізіологічну організацію відповідно до змін зовнішнього середовища, а змінює це середовище відповідно до своїх потреб. Специфіка соціальної форми відображення у свідомості полягає в активному перетворенні світу на основі праці, творчості.

Властивості відображень:

· Будь-який тип відображення є результатом впливу одного об’єкта на інший;

· У об’єкті, який був підданий дії, залишається слід, який відтворює особливості структури діючого об’єкта;

· Цей слід впливає на подальше функціонування та розвиток об’єкта.

 

Отже, відображення становить процес, результатом якого є інформаційне відтворення властивостей взаємодіючих об’єктів. Інформація – об’єктивна сторона процесу відображення як властивості всієї матерії. Вона всезагальна. Тому будь-яка взаємодія включає себе інформаційний процес, вона є інформаційною взаємодією у тому розумінні, що залишає про себе пам’ять в іншому.

У переході на вищі рівні відображення значну роль відігравала поява інформаційного відображення.Воно пов’язане з використанням наслідків зовнішньої дії для орієнтирів у навколишньому середовищі.

Обов’язковою умовою збереження і розвитку життя є зв’язок і взаємодія організму з довкіллям. Притаманна живій природі подразливість є відповідною реакцією живого організму на вплив зовнішнього і внутрішнього середовища. Із подразливістю тісно пов’язана інша важлива властивість живого організму – запам’ятовувати і зберігати сліди подразнення.

У подальшому розвитку матерії виникають складні за організацією матеріальні системи – нервова матерія, центральна нервова система, органи чуття, умовно-рефлекторна діяльність, психічне відображення тощо.

Відчуття становлять початкову форму психіки тварин. Психіка, т. ч., не є властивістю всієї живої матерії, вона виникає на певному етапі історичного розвитку матерії. Це якісно новий вид відображення, пов’язаний із суб’єктивним сприйняттям і переживанням зовнішнього впливу. З появою психіки виникає сигнальне, образне відображення дійсності у вигляді ідеальних образів – відчуттів, сприймань, уявлень. Поступово відображення набуває ціннісного характеру, тобто дає змогу оцінювати явища зовнішнього світу через їхню шкідливість і корисність для життєдіяльності організму. Психічна форма відображення дійсності є біологічною передумовою виникнення людської свідомості.

Завдяки свідомості дійсність відображається в мозку людини в суб’єктивних, ідеальних образах. Здійснюється перехід від елементарного мислення до понятійного, абстрактного.

Біологічні передумови виникнення свідомості з можливості перетворилися на дійсність завдяки включенню в антропогенез соціальних факторів, головні з яких – праця, колективний спосіб життя та членороздільна мова.

Будучи відбиттям суспільного буття людей, свідомість має активний, творчий характер. Творчість – це продуктивна людська діяльність, здатна породжувати якісно нові матеріальні і духовні цінності суспільного значення. Активність характерна не тільки індивідуальній, а й суспільній свідомості, насамперед прогресивним ідеям, які, оволодівши масами, стають «матеріальною силою».

 

3. Походження свідомості пов’язане з процесом антропосоціогенезу. Антропосоціогенез – це єдиний у часі процес породження людини і суспільства. Свідомість історично сформувалася в процесі антропосоціогенезу на основі:

· Праці (практики);

· Суспільного життя;

· Використання членороздільної мови.

Особливістю людського способу буття стала поява практики – предметно-матеріальної діяльності, спрямованої на перетворення світу.Тому свідомість – результат не біологічної, а соціальної еволюції. Свідомість має суспільний характер, вона можлива тільки в суспільстві і на його основі. Вона є суто соціальним явищем за своїм походженням і змістом. Можливості свідомості формуються і змінюються під впливом розвитку суспільства в цілому.

Хоча передумови свідомості підготовлені еволюцією матерії, особливість суто людської форми відображення дійсності полягає саме в тих соціальних умовах, які змушують мозок людини в одну епоху сприймати так, а в іншу – інакше. Мислить не мозок, а людина за допомогою мозку (Е.Ільєнков). ключ до розуміння свідомості людини – в світі суспільної практики, в яку людина включена.

Однак свідомість – не просто «відбиток» з соціальних відносин даного суспільства, вона є результатом всього культурно-історичного буття людства. Людина, будучи культурно-історичним суб’єктом, здатна виходити за межі будь-якого конкретного суспільства – у простір всесвітньої культури. Саме у цьому виявляється культурно-історичний характер свідомості.

Основні властивості свідомості:

· Свідомості людини притаманне цілепокладання. У тварин ціле покладання замінюють рефлекси, тобто природжені реакції на імпульси зовнішнього і внутрішнього середовища. Цілеспрямовано змінюючи природу, людина змінює себе.

· Перетворювати природу людина може лише відповідно до її (природи) власних закономірностей. Практика потребує вірного, адекватного відображення світу. Свідомість завдяки своїй соціально-практичній сутності здатна до адекватного і універсального відображення. Вона забезпечує отримання об’єктивного знання про будь-що у світі.

· Свідомість є творчим відображенням.Свідомість здатна творити, здатна до внутрішньої самостійної роботи. Універсальність і об’єктивність свідомості забезпечують умови для конструктивної уяви, для створення проектів нової реальності. (Тварина здатна тільки пристосуватися до світу).

· Свідомість нерозривно пов’язана з абстрактним (понятійним) мисленням і з мовою.Ні того, ні іншого у тварин немає. Здатність до мови не успадковується у людини, а отримується в процесі соціалізації. Поява мови – важливий чинник, що свідчить про появу духовної діяльності. Мова є засобом пізнання, спілкування, збереження і передачі інформації. Її називають зовнішньою оболонкою думки.

· Свідомість має властивість «подвійної спрямованості»:

– зовні, на зовнішній світ (є пізнанням, відображенням світу);

– усередину, на внутрішній світ свідомості (є самосвідомістю).

· Свідомість існує не тільки як індивідуальна свідомість людини, але й в особливій об’єктивованій формі – як суспільна свідомість.

 

 

4. Свідомість як внутрішній світ людини має складну структуру, котру традиційно досліджували філософія та психологія. У ХХ столітті структуру свідомості вивчали такі філософські школи, як феноменологія, психоаналіз, екзистенціалізм, структуралізм, герменевтика, когнітивна психологія та ін.

У людській психіці розділяють такі рівні свідомості:

· Надсвідоме – історично вироблені суспільством норми, засоби, форми для здійснення процесів свідомості;

· Свідоме – єдність самосвідомості, емоцій, почуттів, мислення, знання, волі та пам’яті;

· Несвідоме – це біологічно успадкована інформація, біологічні потреби, потяги, інстинкти, фобії і комплекси (З.Фройд).

· Підсвідоме (неусвідомлюване) – сукупність несвідомих психічних станів, явищ і дій, які або були або можуть бути усвідомлені, а саме:

ü доведені до автоматизму навики, розумові дії або операції;

ü та інформація, яку надають нам наші власні органи чуття;

ü інтуїтивні акти творчості (художня, наукова, філософська інтуїція), підсвідоме на цьому рівні тісно переплетено із свідомістю, з творчою енергією відчуттів і розуму людини.

Три основні сфери свідомості:

1. пізнавальна;

2. емоційна;

3. мотиваційно-вольова.

1. Пізнавальна (або когнітивна) сфера виконує у складі свідомості функції отримання і перетворення інформації, виробництва нових знань. Основні форми пізнання – чуттєве споглядання і розумові процеси – орієнтовані, в першу чергу, на зовнішній предметний світ, їх головна мета – адекватне відображення світу.

Ø Чуттєве споглядання – здатність до відчуття, сприйняття і уявлення.

Ø Розумові процеси – здійснюються у формах мислення, розсудку, розуму.

v Мислення – це здатність зв’язувати образи, уявлення, поняття, визначати можливості їх зміни і застосування, обґрунтовувати висновки. Мислення існує у формі понять, суджень, умовиводів. Головною метою тут є пізнання істини.

v Розсудок – це нижчий ступінь логічного освоєння реального світу. Це – мислення з позиції здорового глузду, орієнтоване виключно на конкретний результат, на досягнення певної мети, користі. Розсудок описує наявний стан речей, оперує поняттями в межах заданого зразка, норми, правила, не намагаючись усвідомити, зрозуміти саме ці правила і дати їм оцінку.

v Розум – вищий ступінь логічного пізнання. Він оперує широкими узагальненнями і орієнтований на отримання істини як адекватного відображення об’єктів буття в світі на рівні їх сутності, а не явища. Розум – це форма усвідомлення самої пізнавальної діяльності, усвідомлення власного шляху до істини. Якщо розсудок лише діє за правилами, нормами і стандартами, то розум задає їх, визначає мету пізнання. Розум пояснює, оцінює, намагається виявити і розв’язати протиріччя, без яких немає процесу пізнання.

2. Емоційна сфера свідомості – це особистісні, суб’єктивно-психологічні переживання, почуття, спогади, передчуття тощо. Емоційна сфера є виразом стану внутрішнього духовного світу, виразом ставлення людини до об’єктів зовнішнього світу, до інших людей, до самої себе. Сфера наших емоцій – це:

Ø почуття гніву, страху, захоплення, радості, любові і ненависті, огиди, симпатії та антипатії тощо;

Ø афекти (лють, жах, відчай, передчуття, галюцинації, стреси);

Ø пристрасті і настрої;

Ø уява;

Ø елементарні емоції, пов’язані з сенсорними реакціями (голод, спрага, втома).

3. Мотиваційно-вольова (ціннісна) сфера свідомості – «відповідальна» за формування мотивів і цілей діяльності, а також волі як здатності досягати ті цілі.

v Мотив – це спонукання до діяльності. У людському житті мотиви виявляються у формах потреб, інтересів і бажань, цінностей і ідеалів.

v Воля є здатністю людини керувати своєю поведінкою. Воля- це думка, що перетворюється на вчинок. Воля є не тільки умінням хотіти, бажати, але й вмінням реалізувати свої бажання в діях.

 

Крім названих свідомість включає ще багато інших ідеальних явищ (феноменів), станів, структур і процесів, а саме: увагу, пам’ять (мнемічні процеси), світоглядні структури, самосвідомість, етичні компоненти свідомості (совість, духовні ідеали і принципи, переконання, віру, надію) та ін.

Крім пізнавальної, є й інша форма духовної діяльності, яка спрямована не на відображення об’єктивного світу, а на перебудову людської душі. Тварини не здатні обертати психіку на самих себе, усвідомлювати себе. Самосвідомість – це усвідомлення людиною своїх дій, відчуттів, думок, мотивів поведінки, інтересів, свого становища в суспільстві. Це виділення людиною себе з навколишнього світу, оцінка нею своїх можливостей, характеристика себе у власній думці.

Рівні самосвідомості:

Ø усвідомлення людиною свого тіла; виділення його із світу речей і інших людей (самопочуття);

Ø усвідомлення людиною своєї приналежності своєї приналежності до певного співтовариства, соціальної групи, нації, конкретної культури;

Ø розуміння свого «Я» як індивідуального явища; своєї неповторності, унікальності. Самовизначається людина перш за все через ставлення до інших людей. Самосвідомість пов’язана з совістю, з відповідальністю людини за свої відносини зі світом природи і світом людей.

 

Функції свідомості:

Ø Інформативна: забезпечення людини інформацією про стан та процеси дійсності.

Ø Пізнавальна: отримання знань у вигляді предметних характеристик дійсності.

Ø Творча: перетворення знань та інформації за допомогою мислення, інтуїції, уяви, фантазії.

Ø Оціночна: визначення на основі ідеальних еталонів, норм, правил, ступеня значущості тих чи інших явищ.

Ø Цілепокладання: формування образу-результату діяльності.

Ø Сенсотворча: формування життєвих сенсів через зіставлення реальності з ідеалами, цілями, еталонами.

Ø Організаційно-вольова: зосередження духовних та фізичних сил у напрямі досягнення мети.

Ø Контрольно-регулятивна: свідоме спостереження за діями людини та їх коригування.

Ø Самовиховна: свідоме прагнення організувати життя людини згідно з вищими духовними цінностями.

 

 

5. Свідомість – не тільки явище індивідуальної психіки людини. Свідомість в широкому значенні – це вся сукупність духовної творчості людей у єдності індивідуальної і суспільної свідомості.

Ø Індивідуальна свідомість – це духовний світ кожної особистості. В індивідуальній свідомості відбиваються суспільні ідеї, цілі, ідеали, знання, вірування, що народжуються та існують у соціальному середовищі. Свідомість є відображенням суспільного буття індивідів, вона завжди виявляється в суспільній формі.

Ø Суспільна свідомістьі є існуванням свідомості у суспільній формі, у вигляді певного сукупного результату людської діяльності, у формі спільного надбання, здобутку суспільства.

Суспільна свідомість не є простою сукупністю індивідуальних свідомостей. Особливістю суспільної свідомості є те, що вона, пронизуючи індивідуальну свідомість, оформлюючи її, набуває об’єктивної, незалежної від індивідів та їх свідомості форми існування.

 

Структура суспільної свідомості містить у собі різноманітні рівні, сфери і форми.

Рівні суспільної свідомості:

Ø Емпіричний рівеньсуспільної свідомості є відображенням дійсності в межах повсякденного життя. Часто емпіричну свідомість називають буденною свідомістю або здоровим глуздом. Вона формується стихійно в процесі безпосереднього життя. Вона включає в себе накопичені за віки емпіричний досвід, знання, норми та зразки поведінки, уявлення, традиції.

Ø Теоретична свідомістьвиходить за межі повсякденності. Це – систематизована, теоретично оформлена сукупність ідей, поглядів, переконань. На теоретичному рівні свідомості відбувається узагальнення досвіду практичного життя людей. Знання на цьому рівні відрізняються послідовністю, логічністю, потребують теоретичного обґрунтування і доказу, а також пов’язані з філософськими світоглядними принципами і настановами.

Сфери суспільної свідомості пов’язані вже не з пізнанням, а з оцінкою дійсності. Це соціальне бачення буття, його оцінка з позиції певної соціальної групи або суспільства в цілому.

Ø Суспільна психологія охоплює всю різноманітність почуттєвих станів суспільства – релігійних, моральних, естетичних, стани симпатії і антипатії, страху, відчаю, незадоволеності, надії, згоди і конфронтації. В ній відбиваються психологічні риси і почуттєві стани соціальних груп і суспільства в цілому. Проявами соціальної психології є громадська думка, традиції, звичаї, чутки, мода. Головна функція соціальної психології – консолідувати людей, регулювати суспільне життя за допомогою спільних почуттів, цінностей, єдиних прийнятих стандартів або норм поведінки тощо.

Ø Ідеологія, як і соціальна психологія, направлена на регуляцію суспільних відносин. Ідеологія є впорядкованою і теоретично оформленою системою. Традиційно ідеологію вважали теоретичною формою вираження і захисту соціально-класових інтересів. Якщо соціальна психологія є безпосереднім і стихійно сформованим виразом інтересів, то ідеологія створюється цілеспрямовано, певними групами людей (ідеологами).

Форми суспільної свідомості(мораль, право, релігія, мистецтво, філософія та ін.) – це і форми пізнання дійсності, і, разом з тим, форми усвідомлення і оцінки людиною себе і світу. Кожна форма суспільної свідомості відображає світ у всій його цілісності, але відповідно до своєї специфіки і свого призначення.

Ø Міфологія– історично перша, ще нерозчленована форма свідомості. З розподілом праці на фізичну і духовну відбулася диференціація міфологічної свідомості: виникли мораль, релігія, мистецтво, філософія, політична і правова свідомість, наука.

Ø Наукаяк форма суспільної свідомості спрямована на відображення об’єктивних закономірностей і зв’язків природного і соціального світу. Вона систематизує об’єктивні знання про дійсність інтелектуально-понятійним (раціональним) способом. Результатом і основною цінністю її є істина. Наука має теоретичний і емпіричний (експериментально-досвідний) рівні дослідження.

Ø Естетична (художня) свідомістьспрямована на пробудження людини до творчості, на піднесення людської чуттєвості. Вона відображає дійсність у формі художніх образів. Мистецтво є особливою формою суспільної свідомості і духовної діяльності.

Ø Політична свідомістьє сукупністю ідей, що відображають соціально-групові, класові відносини в суспільстві, центром яих є певне ставлення до влади.

Ø Правова свідомістьрегулює соціальні стосунки з позиції закону, вона є сукупністю принципів і норм поведінки, що санкціоновані державою. Забезпечує громадський порядок, регулює суспільні відносини.

Ø Моральна свідомістьє сумою правил суспільно схваленої поведінки індивідів. Моральна свідомість, як і право, спрямована на впорядкування суспільних відносин. Суспільна мораль – це зовнішній контроль, соціальний обов’язок. Внутрішній контроль – моральність особистості, як прояв духовної свободи. Заснована на внутрішньому «законі» – совісті.

Ø Філософіяспрямована на усвідомлення граничних основ людського буття. Філософія є теоретичною формою усвідомлення проблем людського існування.

Ø Релігіявказує на духовні завдання людини і на практичні шляхи досягнення спасіння. Вона дає духовні орієнтири для подолання людиною своєї скінченності, для досягнення безсмертя.

 

 

Контрольні запитання:

1. Коротко охарактеризуйте основні концепції походження свідомості, поясніть переваги та недоліки кожної з них.

2. Перерахуйте та коротко охарактеризуйте суттєві ознаки свідомості.

3. Які основні складові структури свідомості?

4. Назвіть функції свідомості. Які з них Ви вважаєте найважливішими?

5. Як Ви розумієте термін «ідеальне»?