Водовміщуючі ВР

Поділяються на суміші заводського виготовлення (акватоли, акваніти) та суміші, які готуються на місці ведення робіт (іфзаніти, ГЛВР).

Основна відмінність акватолу – наявність в їх складі води (6-15%) у вигляді концентрованого розчину АС. Якщо сюди додати структуруючу домішку та загущувач, стають водостійкими. Забезпечують щільність заряджання 1,5-1,6 т/м³, що забезпечує збільшення енергії заряду в 1,5-2,0 рази.

Сипучі акватолі 65/35 С та М-15 (металізов.)

Гелеподібні суміші АВ, АВМ, МГ – металізовані алюмінієм.

Недолік водовміщуючих ВР – поглинання теплоти водою та її флегматизуюча дія.

Характерні властивості ВВР: велика щільність, рухливість, достатня водостійкість та велика швидкість детонації, низька чутливість до зовнішньої дії, висока безпечність.

Залежно від кількості води та загущувача мають різну консистенцію: від цементного розчину до желатинованої маси.

Потребують проміжного детонатора.

Іфзаніти- щільні нешаруваті суспензії твердою фазою в яких є суміш гранульованої селітри з гранульованим чи лускатим тротилом, а рідкою – насичений розчин селітри. Для надання водостійкості передбачена домішка загущувача (КМЦ та ін. ) та структуруючі ПАР.

Т-20, Т-60, Т-80 – відрізн. за вмістом води в рідкій фазі. Цмфра t⁰ насичення розчину.

Припускається заряджання агентів окремо (20-30 хв на перемішування).

Гарячетекучі водонасичені ВР – розробка ЛГІ за компонентами подібні іфзанітам, але % рідкого компонента збільшено.

Карботоли – ГЛВР, що твердіють в свердловині. Важливою перевагою карбатолу є висока щільність, близька до тротилу. Заряди карботолу можуть знаходитись в свердловині з непроточною водою до 30 діб. Обводнені свердловини заряджують подачею суміші під воду.

Виготовляють карботоли на низькоплавній майже безводній так званій евтектичній суміші розчинних компонентів. Мала кількість води забезпечує необхідну детонаційну здатність в заряді при мінімумі тротилу.

Емульсійні ВР (емуліти) – різновиди найпростіших ВР. На відміну від сумішей АС-ДТ, в яких горюче покриває гранули селітри і частково вбирається в середину гранул, в емулітах горюче покриває тонкою плівкою краплі насиченого розчину АС, утворюючи так звану "оборотну емульсію". Параметри цих ВР – густина 1,2-1,3 г/см³ , D=4,9-5,2 км/с, Q=350 кДж/кг, d_кр=20 мм; вони зберігають вибухові властивості протягом 7-14 діб перебуваючи у воді.

У підривній справі знаходять застосування димний та бездимний порохи. У гірництві застосовують так званий мінний порох – різновид димного. Це зерниста маса з крупністю зерна 3-5 мм (крупний) та 1,5-3 мм (дрібний). Густина зерна 1,6-1,75 г/см³, в насипну – 0,9-1,0 г/см³. Гігроскопічний, надзвичайно чутливий до вогню, небезпечний у використанні. Розкладається у формі виб. горіння 400 м/с. Застосовують при видобуванні блочного каменю, а також в ОШ.

Бездимові порохи – з нітратів целюлози з різним вмістом N₂ розчиненням їх у вибухових і невибухових розчинниках. До складу цих порохів вводять полум‘єгасники. Розрізняють піроксилінові та нітрогліцеринові порохи.

1) – обробка нітрату целюлози летючим розчинником;

2) – слаболетючим нітрогліцерином.

Чутливі до механічних впливів і вогню. Високо детон. здатн., особливо у воді, відрізняються піроксил. п. Н/г порохи детонують у воді гірше.

Здатні і до горіння, і до детонації D=3500-8000 м/с. Т_{спалаху} =180-200^оС. Загалом водостійкі. Мають спец. маркірув. При зберіганні бездимні порохи розкладаються з виділенням ефірів і окисів азоту, ексудують і електризуються.

Нітрогліцеринові порохи, отримані в процесі платифікації і колоксиліну (різновид нітроцелюлози), називаються баліститами.

При пластифікації високоазотної нітроцелюлози нітрогліцерином і спирто-ефірною сумішшю – кордити. Боєприпаси.