Комплексне управління

Корпоративний пріоритет

СИСТЕМА КОРПОРАТИВНОГО ЕКОЛОГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ

1. Загальні положення

У сучасних умовах реформування економіки, виробничих відносин, форм власності ще діє поняття „галузеве управління” як наслідок минулих форм централізованого управління народним господарством. Раніше розвиток галузей відбувався здебільшого за рахунок бюджетних коштів і ресурсів. Нині, в умовах децентралізації управління власністю, акціонування капіта-лу, у зв'язку з розширенням підприємництва все більше набуває поширен-ня корпоративне управління, яке ґрунтується на трьох фундаментальних підходах:

· для задоволення суспільних і підприємницьких інтересів потрібно знайти такий підхід до проблем управління, який сприяв би ново-му розумінню партнерства між урядом, суспільством і підприєм-ництвом;

· оскільки підприємництво виявилось ефективною рушійною силою суспільного розвитку, то вимоги, поставлені перед системою уп-равління, повинні зміцнювати фундамент оновлення цінностей життєдіяльності й прибутковості;

· підприємці та ради директорів корпорацій повинні узгоджувати свою діяльність, цілком усвідомлюючи нові обсяги відповідальності, які випливають із нових масштабів і зростання ваги підприємства; ро-зуміючи, що за все треба платити, і у першу чергу за природокорис-тування та шкоду, завдану природі.

Отже, центр діяльності і відповідальності в системі екологічного управ-ління зміщується від галузевого міністра до ради директорів, тобто в бік корпоративного управління, як це усталилось у світовій практиці. Від-повідно й екологічна відповідальність стає одним із головних принципів корпоративного управління, який потребує створення у складі загальної системи корпоративного екологічного управління. На забезпечення корпоративної екологічної відповідальності спрямова-на Хартія Міжнародної торгової палати (ІСС) про підприємницькі принци-пи сталого розвитку.

Вона проголошує такі принципи.

Визнавати екологічне управління одним із найвищих корпоративних пріоритетів і вирішальним чинником сталого розвитку; визначати політику, програми й технічні правила для здійснення корпоративної діяльності, ґрунтуючись на об’єктивному розгляді екологічних проблем.

Повністю інтегрувати визначені політику, програми й технічні правила в кожен вид підприємницької діяльності як найважливіші елементи управління, що забезпечують реалізацію всіх функцій такої діяльності.