Навчання вимови дошкільників
Навчання вимови в ДНЗ – одне з основних завдань, оскільки на початковому етапі вивчення ІМ формувати основні механізми легше, ніж у майбутньому коригувати фонетичні помилки. Підкреслимо, що добре сформовані навички вимови мають велике значення не тільки в аспекті говоріння, але й розуміння мовлення, оскільки той, хто сприймає інформацію, спирається на вже відомі йому звукові образи.
Таким чином, належність звуку ІМ до тієї чи тієї із трьох згаданих груп зумовлює методику його засвоєння – способи ознайомлення дітей з ним, вибір і кількість вправ, що потрібні для оволодіння конкретним звуком у рецепції та (ре)продукції.
Згідно з аналітико-імітативним підходом до навчання вимови, звуки, що становлять для дітей певні труднощі, виділяються із зв’язного цілого і пояснюються. Правила артикуляції мають апроксимований характер і підказують дітям, які органи мовлення (губи, язик, альвеоли, зуби) беруть участь у вимові звука.
Усі пояснення, які даються дітям, повинні бути чіткими, короткими і практично цінними, враховувати типові помилки дітей. Після аналітичної частини роботи над звуком він знову включається в ціле: склади, слова, словосполучення, фрази, які імітуються дітьми. Отже, за поясненням має безпосередньо слідувати імітація.
Важливу роль у процесі автоматизації відіграють зразки або еталони вимови, які сприймають діти. Демонстрація зразків різних рівнів може здійснюватися вихователем або диктором. Для навчання вимови важко переоцінити роль фонограми (або відеофонограми), особливо аутентичної, тобто підготовленої і начитаної спеціалістами-носіями мови. Фонограма дає зразкові й незмінні еталони вимови, які можна багаторазово відтворювати.
Розрізняють два методи введення іншомовного звука:
а) імітативний (для фонем близького ряду);
б) аналітико-імітативний (для фонем подібного та далекого ряду).
Розрізняють 2 етапи роботи над іншомовним звуком:
а) введення;
б) автоматизація дій дітей.
Алгоритм введення іншомовного звуку:
1. створення ситуації;
2. аудіювання тексту вихователем;
3. виділення слів з новим звуком;
4. виділення окремого звуку;
5. імітація та аналіз артикуляції звуку;
6. артикуляція окремого звука;
7. включення звука в слово (ряд вправ);
8. включення слова в речення;
9. включення слова в контекст;
10. вправи на рецепцію звуків.
Ознайомлення з новим фонетичним явищем, в тому числі й звуками, має відбуватися у звуковому тексті (щоб дитина «купалася» у звуках ІМ) шляхом наочної, трохи перебільшеної демонстрації його особливостей. Текст є природним середовищем для будь-якого мовного явища, в тому числі й фонетичного.
Існує багато технологій уведення нових фонетичних одиниць та їх відпрацювання. Наведемо декілька прикладів таких вправ.
1. Фонетична гра «Чую – не чую»
Вихователь вимовляє слова, у яких є буква «N». Діти піднімають руку, якщо почують цю букву в слові. Перемагає та команда, у якої буде найменша кількість помилок.
Слова: name, engineer, cosmonaut, driver, friend, Great Britain, teacher, doctor, grandmother, fine, pilot, America, grandfather, no, doll.
2. Гра «Знайди назву»
Діти знаходять назви:
– тварин, назви яких починаються з букви «С»;
– фруктів, назви яких починаються з букви «Р»…
3. Гра «Слухаємо звуки»
Учасники гри стають у коло. Один із гравців кидає м’яч іншому гравцеві й вимовляє звук, наприклад [i]. Гравець, піймавши м’яч, повинен назвати слово із цим звуком: little. Продовжуючи гру, він називає інший звук і перекидає м’яч сусідові.
4. «Скоромовки»
Діти слухають скоромовку і той, хто зуміє повторити її швидко й без помилок, виграє:
Together, together,
Together every day.
Together, together
We work and play.