Зазначимо, що ніколи не спрощуються звукосполучення [здр], [спр], [стр]: [здр]игатися, зу[стр]іч, [спр]ава.

Сполучення -жся, -чся у дієсловах наказового способу вимовляються як [з'с а], [цс а]: не [ур'і'з'с'а], не [мороц'с'а] (орфографічне: не вріжся, не морочся).

Сполучення -шся і -ться у дієслівних формах вимовляються як [с':а], [ц':а]: [зв'ітуйес \а], [у'чиец':а], [лиестуйец':а] (орфографічне: звішуєшся, учиться, листується).

Відсутністю до 1990-их років в українській мові літери ґ, у зв'язку з чим поширеною є ненормативна вимова слів аґрус, ґанок, ґелґотати та подібних зі звуком [г] замість [ґ], і навпаки: вимова [ґ] замість [г] у словах іншомовного походження (ґазета, ґаз тощо).

Вимова звукосполучень:

3. Групи приголосних, що з'являються у словах внаслідок словотворення, спрощуються: проїздн(ий) ->[пройізний]. Таку вимову приголосних закріплює український правопис: злісний, тижневий, якісно. Проте написання окремих слів, зокрема числівників шістнадцять, шістсот, шістдесят, не відповідає вимові: [ш'існадц'ат], [ш'іс:от], [ш'ізде"с'а'т]. Така ж невідповідність спостерігається і в багатьох словах, утворених від іншомовних твірних основ: президентський [пре"зиеде'нс'кий], агентський [агенс кий].

Вимова слів іншомовного походження Іншомовні слова в українській мові фонетично й граматично адаптуються, проте деякі з них характеризуються орфоепічними особливостями: 1. Голосні [і] та [й] слід завжди вимовляти відповідно до їх написання. Після приголосних [д], [т], [з], [с], [й], [р], [ж], [ч], [ш] постійно вимовляється [й], а не [і]: тираж, режим, шифр.Початковий [і] вимовляється чітко, а наближена до [й] вимова [і] є орфоепічною помилкою 2. В іншомовних словах ненаголошений [о] ніколи не переходить в [у]: документ, корупція, доручення (навіть перед складом з постійно наголошеним [у]) 3. Ненаголошені [ё], [и] після приголосних вимовляються з наближенням до [й], [є]; [те'нде'нц'ійа]

Сучасна українська літературна мова має усталені орфоепічні норми. Проте відхилення від них трапляється досить часто.

Порушення правил вимови спричинені такими явищами:

1) Вплив на вимову правопису. Мовці намагаються у вимові копіювати написання слів;

2) Вплив на вимову діалектного оточення. Так фонетика північного діалекту і багатьох говорів південно-західного наріччя спричинила вимову [р'] як [р]: радно, говорат тощо. Під впливом південно-західного наріччя іноді вживають у кінці слова глухі приголосні замість дзвінких: зуп віс, сторош тощо. Особливості діалектного мовлення здебільшого зумовлюють орфоепічні помилки мешканців села.

3) Вплив на вимову близькоспорідненої мови. Під впливом російської мови вимовляють м’яко шиплячий [ч]; оглушують дзвінкі у кінці слова; ненаголошений [о] вимовляється як [а]; замість [в] вимовляють [ф]. Контакти української мови і російської, як правило, спричиняють відхилення від літературної орфоепічної норми мешканців міста;

4) Відсутність до 90-х років ХХ ст. (унаслідок вилучення в 30-ті роки ХХ ст.) в українському алфавіті літери ґ. У зв’язку з цим поширеною є ненормована вимова слів аґрус, ґанок, ґелґотати, ґрунт зі звуком [г]. Спостерігається також вживання звука [ґ] замість [г] у словах іншомовного походження: ґаз, ґазета.

Відхиленням від орфоепічних норм української літературної мови є неправильне наголошування слів, зокрема дієслів: ві'зьму, ка'жу, лю'блю, ве'зла, пі'ду, прине'сла, при'йду (замість візьму', кажу', люблю'везла', піду', принесла', прийду').