Система конституційного права, його зв'язок з іншими галузями права. Джерела конституційного права.
Конституційне право, як і будь-яка інша галузь права, має свою внутрішню будову, організацію, структуру, або систему. В узагальненому вигляді її можна уявити як своєрідне утворення, що складається з трьох відносно самостійних, але надзвичайно тісно взаємозв'язаних блоків (елементів).
Принципи конституційного права - це фундаментальні засади, в яких втілюється сутність і політико-правове призначення галузі та її основного джерела - Конституції України.
Принципи є своєрідним каркасом, який становить основу конституційного права, об'єднує його в єдине ціле, визначає характер і динаміку спрямування.
Усі принципи конституційного права поділяються на дві великі групи:
· загальні - декларуються безпосередньо в Конституції України і втілюють її основні ідеї, призначення, соціальну роль (народний суверенітет, розподіл влад, рівність прав тощо);
· спеціальні - наповнюють реальним змістом конкретні консти- туційно-правові відносини (принцип гласності в роботі державних органів, верховенство права тощо).
Конституційно-правові норми - це загальні правила, встановлені чи санкціоновані державою, які визначають поведінку учасників конституційно-правових відносин, забезпечуються авторитетом держави, а за необхідності і примусом.
Цим нормам притаманні загальні ознаки юридичних приписів, тобто вони регулюють суспільні відносини, встановлюють обов'язкові правила поведінки, передбачають наявність особливого механізму реалізації, закріплюються в правових актах, охороняються державою.
Разом із тим конституційні норми мають свою специфіку та відрізняються від норм інших галузей права за своїм змістом, сферою суспільних відносин, які вони регулюють. Вони мають найвищу юридичну силу, найбільш високу стабільність порівняно з нормами інших галузей права, підвищений рівень захисту з боку держави, особливий механізм реалізації.
Внутрішня форма організації і побудови конституційно-правової норми, як правило, не є класичною, тобто не завжди має у своєму складі всі три елементи: гіпотезу, диспозицію і санкцію. У більшості із них наявне лише правило поведінки - диспозиція, наприклад, «Верховна Рада України працює сесійно» (ст. 82 Конституції), «Президент України є главою держави і виступає від її імені» (ст. 102).
Гіпотези конституційно-правових норм (визначають умови, при яких діє норма) містяться у ст. 23 («Кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей»), ст.70 («Право голосу на виборах і референдумах мають громадяни України, які досягли на день їх проведення вісімнадцяти років») та інші статті Конституції України.
Вказівка на санкцію (наслідки, які настають у випадку невиконання розпоряджень диспозиції) є у ст. 52 («Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються законом»), ст. 60 («За віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу наступає юридична відповідальність»).
Елементи конституційно-правової норми нерідко переплітаються між собою, тому на практиці досить важно виокремити їх.
Існують різні класифікації конституційно-правових норм, серед яких найбільш поширена за змістом, що розкривається перш за все через предмет правового регулювання. Відповідно, можна виділити декілька груп норм, зокрема такі, що:
· визначають основні засади конституційного ладу України (статті 1-20)
· закріплюють основні конституційні права і свободи людини та громадянина (статті 21-68);
· закріплюють основні характеристики громадянського суспільства (статті З, 11, 13, 15);
· закріплюють територіальний устрій України (статті 132, 133);
закріплюють організацію державної влади (розділи І, IV, V, VI, VII, VIII, IX, XII Конституції України).
За призначенням у механізмі правового регулювання норми конституційного права поділяються на матеріальні (виражають зміст поведінки, діяльності, правовий статус, наприклад, ст. 75 проголошує: «Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України») і процесуальні (закріплюють порядок, способи, методи здійснення, приписів, наприклад, ст. 69: «Народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії»). Матеріальні норми відповідають на питання «що робити ?», а процесуальні - «як робити?».
За функціональною спрямованістю норми конституційного права поділяються на регулятивні та охоронні.
Регулятивні - містять приписи, безпосередньо спрямовані на регулювання суспільних відносин шляхом надання їх учасникам прав і покладання на них обов'язків (ст. 19). Вони можуть бути зобов'язальними, заборонними, уповноважувальними.
Зобов'язальні - такі юридичні норми, які встановлюють обов'язок особи вчинити певні позитивні дії (статті 65, 65, 66, 67, 68). І (і норми містять слова: «зобов'язаний», «повинен», «мусить».
Заборонні норми забороняють суб'єктам здійснювати дії певного виду (статті 37, 52, 60). Ці норми супроводжуються словами: «забороняється», «не може», «не має права».
Уповноважувальні (дозвільні) норми наділяють суб'єкт певними правами (статті 86, 87, 106). Ці норми містять у своєму тексті слова: «мати право», «бути вправі», «може».
Охороннінорми спрямовані на охорону існуючих у суспільстві відносин (статті 5, 22, 27 та ін.).
За терміном дії норми конституційного права поділяються на постійні, тимчасові та виключні
За територією: всієї України, Автономної Республіки Крим, окремих адміністративно-територіальних одиниць;
За мірою визначеності:
- абсолютно визначені (передбачають лише такий варіант поведінки, наприклад, обрання Президента народом України), відносно визначені (надають суб'єктам певну свободу вибору і бувають ситуаційні, альтернативні, факультативні).
За методом правового регулювання норми конституційного права є імперативні (передбачають єдино можливий варіант поведінки: прийняття до громадянства України - це виключно прерогатива Президента) і диспозитивні (надають право обрання варіанта поведінки на власний розсуд, якщо на це в законі немає конкретної заборони, наприклад, ст. 35 Конституції України: «Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання». Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати жодної).
Норми конституційного права відповідно до свого змісту об'єднані в певні групи. Одна група норм стосується питань громадянства (набуття, втрата; громадянство дітей при зміні громадянства батьків тощо), інша - регулює становище глави держави (порядок виборів, повноваження, обов'язки та ін.), третя - політичні права громадян і т.д. Такі об'єднання норм, близьких за характером, називають інститутами права, в нашому випадку - інститутом конституційного права.
Таким чином, інститут конституційного права - це система норм конституційного права, які регулюють однорідні взаємопов'язані суспільні відносини, що становлять відносно самостійну групу.
Виокремлення інститутів здійснюється не шляхом прийняття якого-небудь закону, а є результатом доктринальних тлумачень учених. До конституційно-правових інститутів належать такі інститути, як основи правового статусу людини і громадянина, виборча система, конституційний контроль, інститут представництва та ін.
Із позицій системного підходу виділяють три різновиди конституційно-правових інститутів:
· загальні - складні нормативні формування найчастіше комплексного змісту;
· головні - належать до складу загальних інститутів;
· початкові - як правило містять декілька правових інститутів.
Конституційні інститути у своїй сукупності утворюють чітку систему, яка є основою Конституції України. Інститути розташовані у певному порядку і належним чином включені до тексту Основного закону.
Центральне місце конституційного права у національній системі права зумовлене його тісними зв'язками з системою міжнародного публічного права. В нормах конституційного права містяться положення про суверенітет України, її державну територію, громадянство, права і свободи; закріплюються основи організації і функціонування механізму здійснення зовнішньої політики; истановлюються порядок ратифікації і денонсації (денонсація — спосіб правомірного припинення чинності міжнародного договору) міжнародних договорів, імплементації норм міжнародного права у національне законодавство тощо.
Основна роль конституційного права у національній системі права виявляється також у характері форм (джерел) його існування. Джерелами цього права є конституція і закони. Підзаконні нормативно-правові акти не є характерними для конституційно-правового регулювання, хоча іноді акти глави держави й акти уряду виконують відповідну роль.
Джерелами сучасного конституційного права України під якими розуміють чинні нормативно-правові акти, що містять конституційно- правові принципи і норми, слід визнати:
· Конституцію України;
· конституційні закони;
· звичайні закони;
· постанови Верховної Ради України;
· укази Президента України;
· постанови, розпорядження Кабінету Міністрів України;
· акти органів місцевого самоврядування, якщо вони регулюють відносини в сфері конституційного права;
· рішення Конституційного Суду України тощо.
Особливе місце в системі джерел конституційного права України посідає Конституція України, яка була прийнята Верховною Радою України на її п'ятій сесії 28 червня 1996 року.
Конституція - це Основний Закон держави, який приймається вищим представницьким органом держави або самим народом, визначає суспільний та державний лад, порядок формування та діяльності органів державної влади і управління, адміністративно-територіальний устрій, основні права та обов'язки громадян, має найвищу юридичну силу, особливу структуру та особливу процедуру прийняття.
Отже, Конституція України є водночас основним законом і держави, і всього суспільства. Звідси й поняття „конституційний лад" передбачає об'єднання суспільного та державного начал в єдине ціле.