Поняття та види інформації на підприємстві

Лекція 27. Інформація на підприємстві як об’єкт захисту

ЛЕКЦІЯ 27

Лектор: к.е.н., доцент, професор кафедри менеджменту Живко З.Б.

ТЕМА 20: Комерційна таємниця та конфіденційна інформація, що є власністю підприємства(продов.)

1. Поняття та види інформації на підприємстві

2. Інформаційна безпека підприємницької діяльності

3. Конфіденційність як головна умова захисту інформації від несанкціонованого доступу

4. Конфіденційні документи

5. Загрози конфіденційної інформації

Загальне поняття інформації подано у філософії, де під нею розуміють відображення реального світу. Як філософську категорію її вважають одним із атрибутів матерії, що відображає її структуру. Погляд на інформацію з огляду на її споживачів окреслює таке поняття: інформація – це нові відомості, що прийняті, зрозумілі й оцінені її користувачем як корисні. Отже, інформація – це нові знання, які отримує споживач (суб’єкт) в результаті сприйняття і перероблення певних відомостей.

Термін “інформація” походить від лат. “informatio”, яке має кілька значень:

• роз’яснення, виклад, витлумачення;

• представлення, поняття;

• ознайомлення, просвіта.

Саме слово “informatio” складається із префікса in- (в-, на-, при-) і дієслова formо (надаю форму, створюю), пов’язаного з іменником forma (форма).

В англійській мові слово “information” (в написанні “informacioun”) вперше з’явилося в 1387 р. Сучасного написання це слово набуло в XVI ст. У східнослов’янські мови слово “інформація” прийшло із Польщі у XVII ст.

Із середини ХХ ст. інформація стала загальнонауковим поняттям, але досі в науковій сфері воно залишається вкрай дискусійним. Загальноприйнятного визначення інформації не існує, і воно використовується переважно на інтуїтивному рівні.

На думку авторів, інформація з погляду безпеки – це дані, відомості, документи, які мають бути захищеними через їх важливість для суб’єкта діяльності та можливі наслідки від незаконного втручання, розкриття чи розголошування.

Інформація – це об’єкт цивільних прав, що належать до категорії нематеріальних благ. Згідно зі ст. 178 ЦК України, інформація може вільно відчужуватися або переходити за правонаступництвом чи успадковуватися іншим способом, якщо вона не вилучена із цивільного обороту чи не обмежена в ньому або є невід’ємною частиною фізичної чи юридичної особи.

Використовують переважно такі категорії інформації:

• важлива – незамінна та необхідна для діяльності; відновлення її після знищення неможливе або дуже трудомістке і пов’язане із великими витратами, а її помилкове застосування чи підроблення, спотворення й перекручування призводять до великих втрат;

• корисна – необхідна для діяльності, може бути відновлена без великих втрат, причому її модифікація чи знищення призводить до незначних втрат;

• конфіденційна – доступ до неї для частини персоналу або сторонніх осіб небажаний, оскільки може спричинити матеріальні й моральні втрати;

• відкрита – доступ до неї відкритий для всіх.

Керівництво має ухвалювати рішення про те, хто і як визначатиме ступінь конфіденційності і важливості інформації. Вітчизняне законодавство має бути сформоване так, щоб можна було розглядати інформацію як товар і регламентувати права інтелектуальної власності на ринку інтелектуального продукту, як це робиться у світовій практиці.

Для діяльності фірми важливою є інформація про:

• фінансовий стан;

• конкурентоспроможність продукції;

• кількість і якість персоналу.

Сукупність різної інформації, призначеної для ухвалення рішень у сфері підприємництва, можна вважати інформаційним забезпеченням підприємства. Розрізняють вхідну й вихідну інформацію. З огляду на захист інформаційних ресурсів важливою є вихідна інформація.

Вихідну інформацію для підприємства поділяють на:

1) інформацію про стан зовнішнього середовища;

• ринкова кон’юнктура;

• механізм регулювання діяльності фірми владними структурами держави;

2) інформацію про стан фірми або наявні передумови її створення.

Інформація про фінансовий стан фірми міститься в головному елементі пакету фінансової звітності – балансі фірми.

Баланс фірми – це деталізована репрезентація фінансового стану фірми на конкретний момент часу (“фотографія в цифрах”), яка відображає, з одного боку, склад, розміщення й використання капіталу (майна) фірми, тобто все те, чим вона володіє на дату складання балансу, а з другого – показує джерела формування та накопичення капіталу (коштів).

Для характеристики ринкової кон’юнктури використовують дані, наведені в офіційних виданнях, статистичних та аналітичних оглядах, комерційних публікаціях, рекламних виданнях, наукових статтях тощо.

Корисною і результативною є інформація, добута під час прямого опитування, анкетування та застосування інших прийомів, які широко застосовують у практиці маркетингових досліджень.

Інформація може існувати у вигляді: текстів, малюнків, креслень, фотографій; радіохвиль; магнітних записів; запахів і смакових відчуттів; хромосом, за допомогою яких успадковуються ознаки і властивості організмів; світлових або звукових сигналів; електричних і нервових імпульсів; жестів і міміки.

Інформація про стан фірми найдоступніша підприємцеві, оскільки формується за його участі. Є певні відмінності в обсязі, складі та джерелах отримання такої інформації для фірми, яка вже діє або лише створюється. На основі вже існуючої інформації можна створити певний інформаційний масив за звітною і плановою інформацією (річні, квартальні, місячні звіти фірми, бухгалтерські звіти, прогнози розвитку фірми тощо).

При створенні інформаційного масиву частина інформації відпадає (наприклад, на підприємстві може не бути певних виробничих потужностей, а отже, і відповідних економічних характеристик), а частина є неповною (наприклад, технічний рівень устаткування за паспортними даними високий, але можливість забезпечити високий рівень технології і організації виробництва ще невідома). Велика кількість інформації також є нормативною, але це внутрішньофірмовий рівень нормативності, наприклад: норми трудомісткості, енергоємності, матеріалоємності продукції, нормативи оборотних коштів, нормативи чисельності та ін.

До інформації, що характеризує стан фірми, можна віднести:

• організаційно-правові характеристики: правовий статус; форма власності; організаційна структура; наявність філій; торгова марка;

• виробничі потужності: розмір; структура; відповідність характеристиці нового товару;

• матеріальні ресурси: специфіка матеріальних ресурсів; розмір запасів; наявність і характеристика інформації; умови зберігання;

• трудові ресурси: кількість персоналу; його склад і характеристики, джерела поповнення;

• організаційно-технологічні можливості: відповідність техніки, технології, організації виробництва вимогам до конкурентоспроможної продукції; наявність ліцензій і патентів;

• економічні характеристики: рентабельність; продуктивність праці; фінансовий стан;

• екологічні характеристики: рівень екологічної безпеки виробництва; можливості його сертифікації, атестації продукції;

• інші види інформації: кліматичні умови; наближеність до джерел ресурсів.

Класифікація інформації про ринкову кон’юнктуру при створенні чи розвитку фірми наведена на рис. 1.

Рис. 1. Види інформації про ринкову кон'юнктуру

Основними видами інформаціїє:

• статистична;

• масова;

• інформація про діяльність державних органів влади та органів місцевого і регіонального самоврядування;

• правова; інформація про особу;

• довідково-енциклопедична;

• соціологічна.

Статистична інформація – це офіційна документована державна інформація, що дає кількісну характеристику подій і явищ, які відбуваються в економічній, соціальній, культурній та інших сферах життя України.

Масова інформація –публічно поширювана друкована та аудіовізуальна.

Друкованими засобами масової інформації є періодичні друковані видання (преса): газети; журнали; бюлетені; разові видання з визначеним тиражем.

Аудіовізуальні засоби масової інформації: радіомовлення; телебачення; кіно; звукозапис; відеозапис тощо.

Інформація про діяльність державних органів та органів влади місцевого і регіонального самоврядування – офіційна документована інформація, яка створюється в процесі поточної діяльності законодавчої, виконавчої та судової влади, органів місцевого і регіонального самоврядування.

Основні джерела цієї інформації: законодавчі акти України; інші акти, які приймають Верховна Рада та її органи; акти Президента України; підзаконні нормативні акти; ненормативні акти державних органів; акти органів місцевого й регіонального самоврядування.

Законодавчі та інші нормативні акти, що стосуються прав, свобод і законних інтересів громадян, не доведені до публічного відома, не мають юридичної сили.

Правова інформація – це сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про право, його систему, джерела, реалізацію, юридичні факти, правовідносини, правопорядок, правопорушення та боротьбу з ними і їх профілактику тощо.

Джерелами правової інформації є:

• Конституція України;

• інші законодавчі і підзаконні нормативні правові акти;

• міжнародні договори та угоди;

• норми і принципи міжнародного права;

• ненормативні правові акти;

• повідомлення засобів масової інформації;

• публічні виступи;

• інші джерела інформації з правових питань.

Для забезпечення доступу до законодавчих та інших нормативних актів всіх громадян держава забезпечує видання цих актів масовими тиражами у найкоротші строки після набрання ними чинності.

Інформація про особу – це сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про особу.

Основними даними про особу (персональними даними) є: національність; освіта; сімейний стан; релігійність; стан здоров’я; адреса; дата і місце народження.

Джерела документованої інформації про особу:

• видані на її ім’я документи;

• документи, підписані особою;

• відомості про особу, зібрані державними органами влади та органами місцевого і регіонального самоврядування в межах своїх повноважень.

Забороняється збирання відомостей про особу без її попередньої згоди, за винятком випадків, передбачених законом. Кожна особа має право на ознайомлення з інформацією, зібраною про неї. Інформація про особу охороняється законом.

Інформація довідково-енциклопедичного характеру – це систематизовані, документовані або публічно оголошені відомості про суспільне, державне життя та навколишнє природне середовище.

Основні джерела цієї інформації: енциклопедії; словники; довідники; рекламні повідомлення та оголошення; путівники; картографічні матеріали тощо; довідки, що даються уповноваженими на те державними органами та органами місцевого і регіонального самоврядування, громадськими об’єднаннями, організаціями, їх службовими особами та автоматизованими інформаційними системами.

Система цієї інформації, доступ до неї регулюються бібліотечним, архівним та іншим галузевим законодавством.

Соціологічна інформація – документовані або публічно оголошені відомості про ставлення окремих громадян і соціальних груп до суспільних подій та явищ, процесів, фактів.

Основними джерелами соціологічної інформації є документовані або публічно оголошені відомості, у яких відображено результати соціологічних опитувань, спостережень та інших соціологічних досліджень.

Соціологічні дослідження здійснюються державними органами, громадськими об’єднаннями, зареєстрованими у встановленому порядку.

Джерелами соціологічної інформації є передбачені або встановлені законом її носії: документи та інші носії інформації, які є матеріальними об’єктами, що зберігають інформацію, а також повідомлення засобів масової інформації, публічні виступи.

Розрізнюють також інформацію: первинну, отриману безпосередньо у місцях її виникнення у процесі спеціальних досліджень, і вторинну – відомості за результатами досліджень, що проводилися раніше, аналітичні узагальнення (статистичні бюлетені, публікації, огляди).

Первинна інформація може бути отримана від:

• власного, створеного “під дослідження” підрозділу фірми;

• спеціалізованої консалтингової фірми;

• рекламного агентства.

Отримання первинної інформації часто потребує значних коштів, і інформацію консалтингова фірма часто збирає під інтереси клієнта, спотворюючи цим справжній стан справ. Тому вторинна інформація, яка, можливо, й не повністю відповідає потребам, має свої переваги:

• дешева;

• її швидко отримують;

• часто відомості можна мати лише з держстатистики. На цьому етапі визначають пропозиціїї щодо розв’язання проблеми.

Вторинну інформацію можна знайти у спеціалізованих виданнях (“Маркетинг”, “Все про бухгалтерський облік”, “Вісник АПК”, “Економіка України”, “The Financial Times” тощо), але найшвидше – за допомогою пошукових серверів Інтернету, шляхом ведення конкурентної розвідки.