Поняття «інвалідності».

Технології соціальної роботи з дітьми з обмеженими функціональними можливостями.

1. Поняття «інвалідності».

2. Напрями соціальної роботи з дітьми з ОФМ.

3. Традиційні технології, форми і методи роботи з дітьми з ОФМ.

У міжнародному спілкуванні слово “інвалід” не вживається для характеристики людини. Вважається, що воно принижує людську гідність, підкреслює нездатність особистості до повноцінного життя, виконання соціальних і біологічних функцій. Англійською застосовується словосполучення “people with disabilities”, якому у вітчизняних спеціальних виданнях відповідають різні лексичні аналоги, перекладені досить вільно: людина з функціональними обмеженнями, з особливими потребами, з обмеженими фізичними або розумовими можливостями тощо. Оскільки в Україні не існує єдиного визначення, то в засобах масової інформації, навіть спеціальній літературі, досить часто вживаються різні характеристики (інваліди, люди з інвалідністю, з обмеженою дієздатністю, з вадами розвитку тощо). У законодавчих документах, як правило, домінує визначення “інвалід”, хоча останні рік-два усе частіше застосовується словосполучення “з обмеженими фізичними (розумовими) можливостями”.

Соціальному працівникові у спілкуванні з цією категорією клієнтів та членами їх родин доцільно уникати слова “інвалід”, користуючись більш сучасною термінологією (функціональні обмеження, обмежені можливості, особливі потреби тощо).

Інвалід, – це особа, яка має порушення здоров’я зі стійкими розладами функцій організму, обумовлене захворюванням, наслідками травми чи дефектами, що призводять до обмеженої життєдіяльності та викликають необхідність її соціального захисту.

Інвалідність – це обмеження в можливостях, обумовлених фізичними, психічними, сенсорними, соціальними, культурними, законодавчими та іншими бар’єрами, які не дозволяють людині бути інтегрованою в суспільство і брати участь в житті сім'ї та держави на тих же умовах, як і інші члени суспільства.

Інвалідність у дітей визначається вченими як стійка соціальна дезадаптація, зумовлена хронічними захворюваннями чи патологічними станами, що різко обмежує можливість включення дитини в адекватні її віку виховні і педагогічні процеси, у зв’язку з чим вона постійно потребує догляду та допомоги.

Для того щоб ефективно налагоджувати роботу, практичним соціальним працівникам слід орієнтуватися стосовно видів обмежень, які найчастіше зустрічаються в дитячому віці, загальних правил реабілітації, основних форм і методів роботи з цією категорією клієнтів.

Діти з функціональними обмеженнями, на відміну від деяких інших категорій клієнтів, становлять об’єкт соціальної роботи з надзвичайно складною структурою, через те існує багато класифікацій цього об’єкта за різними ознаками. Практичному соціальному працівникові немає сенсу докладно вивчати усі ці класифікації, достатньо знати, що основні обмеження дитячої життєдіяльності пов’язані з такими порушеннями і захворюваннями:

- порушення слуху і мови (глухі; ті, що слабо чують, логопати);

- порушення зору (сліпі; ті, у кого слабкий зір);

- порушення інтелектуального розвитку (розумово відсталі; із затримкою психічного розвитку тощо);

- порушення опорно-рухового апарату;

- комплексні порушення психофізіологічного розвитку, (сліпоглухонімі; із дитячим церебральним паралічем; поєднаним з розумовою відсталістю тощо);

- хронічні соматичні захворювання;

- психоневрологічні захворювання.