Типи панування та типи політичної могутності
Категорію "політична влада" можна розкрити поняттями - "панування", "авторитет", "могутність".
Панування, писав М.Вебер - означає очікування, що рішення буде сприйматися із розумінням і виконане.
Панування - "форма організації влади в суспільстві..., це певний порядок у державі, коли одні приймають рішення, а інші виконують".
Вебер розрізняв три типи легітимного панування:
Ø традиційний;
Ø харизматичний;
Ø раціональний.
Традиційне панування (влада геронтократії, патріархальне).
Харизматичне панування (харизма - грецьке "дар богів"), будується на засадах - "вождь" - "його учні", "послідовники", які творять оточення вождя, воно спирається на віру у вождя.
Раціональне панування - пізніший тип панування, побудований на довірі, переконанні у законності й доцільності встановленої влади та її рішень, дотримання певних правил і принципів, у чистому вигляді - це бюрократичне панування.
Поняття "авторитет" відображає співвідношення раціонального та ірраціонального у владі, так в основі раціонального покладено компетентність, знання, в основі ірраціонального - підсвідоме, інстинкти, страх, заздрість, ненависть і т.п.
Перший спирається на реалізацію влади шляхом переконання, компромісу, другий - насамперед на примус, страх.
Авторитетною є та влада, рішення якої ґрунтуються на готовності виконувати їх, погоджуватися з прийнятими суб'єктами рішеннями, вони сприймаються з меншим опором.
Поняття "політична могутність" вперше впровадив Т.Гоббс, могутність проявляється у діях, відносинах суб'єкта, який прагне накинути власну волю об'єкти, що погоджуються прийняти її.
На думку Г.Гелбрейта ("Анатомія могутності") суть могутності полягає у нав'язуванні волі, вона існує у вигляді кондігної (на загрозі покарання), компенсаційної (висувається альтернатива, за одну із них надається нагорода), кондиціонованої (за переконанням).
Основними засобами, якими досягається могутності є примус, підкуп або компенсація, переконання.
Джерела могутності:
Ø особистість;
Ø власність;
Ø організація.
Бути особистістю означає володіти "здатністю підкоряти інших та керувати ними".
Власність створює відповідний імідж, є основою підкупу, майнової чи грошової компенсації тощо.
Головним джерелом могутності поряд із власністю є організація, передусім пов'язана із кондиціонованою могутністю та меншою мірою, із кондігним підкоренням, хоча спираючись на свою власність і матеріальну допомогу різних структур та просто заможних осіб, організація може отримати компенсаційну підтримку як від своїх членів так і від широких суспільних кіл. Політична могутність партій, об'єднань завжди є частковою, вона проявляється лише протягом того часу, допоки суб'єкт здатний підкоряти собі об'єкт (А.Романюк).
Могутність стає повною, якщо відносини залежності набувають характеру правових відносин.
Могутність партій та об'єднань обмежує політичну могутність держави, та сил які мають владу. Без наявності цих незалежних від держави носіїв могутності цілком можливе злиття держави й суспільства, яке мало місце, наприклад, тривалий час у СРСР, оскільки за таких умов неможливе виникнення опозиції.