Наївний реалізм

Це позиція, згідно з якою слова є простим дзеркалом для речей, які вони називають. Фактично ця позиція заснована на наївній вірі в те, що «слова – це тільки імена речей», речі існують незалежно від мови. Сосюр вважав, що погляд про пряму відповідність між словом та референтом широко поширеною помилкою повсякденного мислення; в лінгвістиці він має назву ізоморфізму, коли вважається, що мова – це просто номенклатураназв, якими пойменовані речі.

Справді, більшість слів є так званими лексичними словами, які реферують до «речей», що лежать у зовнішньому від мови світі. Проте речі, які ми відбиваємо в нашій мові, це все ж таки не речі самі по собі, а тільки їх абстрактні концепти. Існують назви, які відсилають нас до дуже конкретних і неповторних речей, але є також назви, які відсилають до «сутностей», що не мають конкретного існування, але існують абстрактно, через мислення. Врешті, якщо згадати Гегеля з його питанням – хто мислить абстрактно? – то визнаємо, що найабстрактнішими є поняття з повсякденного життя, оскільки ними пойменовані «речі», які виникли внаслідок продуктивної діяльності людини.

Проблема розрізнення репрезентації та реальності. Як правило, ми неусвідомлено ототожнюємо репрезентацію з реальності і робимо це під впливом наративу, поза яким ми не здатні мислити про реальність саму по собі.

Пірс звернув увагу на те, що під час споглядання малюнка чи картини наступає момент в якому людина втрачає свідомість того, що вона не має справу з речами, а лише з її образами: «відмінність між реальним та його копією зникає».

Фахівець з когнітивної лінгвістики Джером Брунер встановив, що діти дошкільного віку думку й об’єкт думки вважають однією й тією ж річчю і лише у процесі навчання вони починають диференціювати слова і речі.

Наприклад представники одного з племен Ліберії були переконані, що імена сонця й місяця не можуть бути замінені на жодні інші, дехто з них висловлював думку, що ці назви надані самими богами.

Дивним чином, але в добу середньовічя слова й образи розглядалися як такі, що мають природний зв'язок з речами. Слова розглядалися як назви речей, а не їх репрезентації. Наприклад, М. Фуко вважав, що лише в ранньомодерну добу вчені прийшли до висновку, що слова та інші позначувальники є репрезентантами, які виникли внаслідок конвенцій, а не копіювання речей.

Лише на початок 17-го століття було досягнуто чітке розмежування між репрезентацією (позначувальниками), ідеями (позначуваним) та речами (референтами). Сучасні вчені вважають, що позначувальники реферують радше до ідей, аніж прямо до речей.