Поняття актів державного управління.
Прийняття (ухвалення) рішення
1. Оцінка проекту рішення членами колегії, учасниками наради, заступниками керівника, іншими фахівцями, врахування їхніх зауважень.
2. Обговорення проекту рішення на засіданні колегії чи нараді, розгляд його керівником відповідного органу, установи чи структурного підрозділу.
3. Прийняття (ухвалення) рішення. Його зміст і структура можуть бути наступними.
· Констатуюча (аналітична) частина : суть проблеми, причини її виникнення; загальна характеристика стану справ; визначення суті “вузьких місць”, недоліків, їх причин та винуватців. Останнім часом у багатьох видах управлінських рішень констатуюча частина або відсутня взагалі, або вона є дуже короткою, містить визначення мети рішення. Насамперед це стосується розпоряджень місцевих державних адміністрацій.
· Розпорядча (конструктивна) частина. Вона може містити: висновок із характеристики стану справ з даного питання чи на даній ділянці роботи; оцінку дій колективу, організації, керівника (задовільна, незадовільна, недостатня тощо); мету рішення; програму дій для його виконання: що належить зробити, яких заходів ужити, хто має виконати і в які строки; форми організації і контролю виконання рішення, відповідальні за контроль; порядок звітності та інформування про виконання.
4. Остаточне доопрацювання проекту рішення, його оформлення як документа.
5. Затвердження рішення, його підписання керівником, а в разі необхідності затвердження керівником вищого рівня – проставлення грифу затвердження.
Затвердження рішення – це акт його офіційного прийняття. З цього часу проект стає юридично значущим документом.
Існування держави, суспільства, вся організація суспільного життя неможливі без повсякденної державно-владної діяльності щодо управління економічною, правовою, соціально-культурною, сферами організації суспільства. Інструмент, за допомогою якого держава здійснює управління, є правові акти державного управління, за допомогою яких здійснюється реалізація державних функцій, розв’язуються будь-які соціально-економічні проблеми. Саме в правових актах державного управління міститься переважна частина всіх наявних у державі правових приписів, які поширюються практично на всі державні органи, недержавні структури, посадових осіб чи громадян.
Акти державного управління - це владні, прийняті згідно з вимогами законів, приписи органів виконавчої влади з питань компетенції усіх органів
(посадових осіб), що породжують юридичні наслідки. Акти державного управління є засобом практичної реалізації завдань виконавчої влади.
2.Види актів державного управління
У теорії адміністративного права правові акти державного управління прийнято класифікувати за такими критеріями:
1. За юридичними властивостями;
2. За межею дії;
3. За характером компетенції органів, які приймають акти;
4. За положенням органів, що видають акти, за ієрархією.
Розглянемо класифікацію цих критеріїв.
1. За юридичними властивостями усі правові акти державного управління поділяються на дві великі групи: нормативні (правовстановлюючі, акти загального характеру) та ненормативні (індивідуальні, правозастосовчі, правовиконавчі, окремі адміністративні, акти реалізації норм адміністративного права).
Нормативні акти безпосередньо виражають регулятивну функцію адміністративного права. Саме вони містять адміністративно-правові норми, що встановлюють загальні правила належної поведінки. Правотворче призначення — важлива властивість нормативних актів. Нормативний акт не просто викладає відповідні адміністративно-правові норми, він їх встановлює, вводить юридичні норми до правової системи.
Правотворча роль нормативних актів державного управління знаходить прояв у:
а) конкретизації норм вищої юридичної сили;
б) визначенні типових правил поведінки в галузі державного управління (митні правила, правила дозвільної системи);
в) втіленні в життя різних соціально-економічних програм (програми приватизації);
г) визначенні організаційно-правового статусу суб'єктів адміністративного права;
д) встановленні необхідних обмежень і заборон;
е) формуванні міжгалузевих зв'язків і способів взаємодії різних учасників управлінських відносин;
є) забезпеченні охорони встановленого у галузі державного управління порядку відносин. Ненормативний (індивідуальний) правовий акт державного управління — це індивідуальний юридичний акт, який розв'язує конкретну управлінську справу, персонально визначає поведінку адресата, має державновладний характер, застосовується уповноваженим органом у встановленому порядку.
Основні ознаки акта застосування норм адміністративного права такі:
а) має індивідуальний характер, який виявляється, по-перше, в тому, що він вирішує цілком визначене і конкретне питання; по-друге, в ньому вказується конкретний адресат, який повинен дотримуватись вміщеного в акті припису;
б) має державно-владний характер і обов'язковий для всіх, кому адресований. Виконання акта гарантується, а за необхідності забезпечується примусовою силою держави.
в) завжди видаються в односторонньому порядку. Вони виходять від компетентного органу (посадової особи) — суб'єкта застосування норм адміністративного права.
г) спричиняє виникнення, зміну, припинення адміністративних правовідносин, тобто є юридичним фактом. Водночас він не тільки юридичний факт. Такі акти виконують і регулятивні функції.
2. За межами дії (дії актів у просторі й часі) акти поділяються на такі:
- що діють на всій території без обмежень у часі.
- що діють на всій території протягом певного терміну.
- що діють на частині території без обмежень у часі.
- що діють на частині території протягом певного тер міну.
3. За характером компетенції органів, які видають акти, останні діляться на акти загального, галузевого і функціонального управління. Перші регулюють управлінські відносини в усіх сферах і галузях; другі — відносини, пов'язані з якоюсь однією галуззю державного управління; треті — регулюють одну чи кілька державних функцій. До першої групи актів державного управління належать: акти Президента України, Кабінету Міністрів України, місцевих державних адміністрацій. До другої — акти управління галузевих міністерств, комітетів, відомств, а також керівників галузей і служб місцевих державних адміністрацій; до третьої — акти функціональних органів управління (податкова адміністрація).
4. За положенням органів, які приймають акти, за ієрархією, останні класифікуються залежно від того, які органи їх видають. При цьому для різних органів управління встановлені різні назви актів.
Президент України видає укази і розпорядження.
Кабінет Міністрів України — постанови і розпорядження.
Акти управління Президента і Кабінету Міністрів можуть бути нормативними й індивідуальними. Їх нормативні акти, поряд з законами, становлять правову основу всіх інших актів державного управління.
Міністерства, комітети, відомства, як правило, видають накази й інструкції.
Голови державних адміністрацій видають розпорядження, а керівники структурних підрозділів державних адміністрацій — накази. Державні адміністрації наділені правом приймати рішення, що передбачають за їх порушення адміністративну відповідальність. Накази — самостійний різновид управління. Вони можуть бути як нормативними, так й індивідуальними. Наказами міністрів та керівників інших відомств можуть вводитися в дію положення, устави, правила, інструкції.
Класифікація актів управління в залежності від їх юридичних властивостей та суб’єктів права видання актів є найбільш універсальною.
Так нормативними актами, які не тільки містять, а й безпосередньо встановлюють загальні правила поведінки, є акти-регулятори, які регламентують суспільні відносини у певних сферах і є безпосереднім механізмом реалізації законів. Нормативним актам властивий загальний характер( поширюються на всій території країни, на галузі, групу галузей, великий контингент населення). Вони стабільні, їх виконання не залежить від часу.
Індивідуальні акти видаються для вирішення нормами адміністративного права конкретних управлінських справ та ситуацій. Стосуються конкретних дій, фактів, випадків, організаційних заходів, адресуються конкретним особам і породжують індивідуальні правообов‘язки. Ці акти ґрунтуються на нормативних і реалізують останні в конкретних життєвих випадках, юридичних фактах. Отже, індивідуальні акти вичерпують себе одноразовим застосуванням (їхня інша назва - акти застосування норма права). Змішані акти управління містять одночасно і нормативні, індивідуальні та ненормативні приписи.
3.Вимоги до актів державного управління.
Вимоги, що висуваються до актів державного управління:
1) оптимальність, доцільність, ефективність, соціальна справедливість.
Акти управління повинні обслуговувати сферу соціальних, духовних,
політичних і економічних потреб.
2) відповідність юридичним вимогам:
- законність (правий акт державного управління має підзаконний характер і це означає, що він повинен відповідати усім вимогам законів та інших актів вищих органів як за змістом, так і за порядком видання і формою закріплення; перш за все має відповідати Конституції України та чинному законодавству; правовий акт управління має бути юридично обґрунтованим, оскільки його зміст містить владне волевиявлення виконавчого органу, в ньому мають бути виражені цілі видання, а також підстави та юридичні наслідки; акт не повинен обмежувати або порушувати компетенцію та оперативну самостійність нижчих ланок системи державного управління; не повинен обмежувати або порушувати встановлені чинним законодавством права та законні інтереси громадян і недержавних формувань в сфері державного управління; акт державного управління повинен видаватися в певному порядку з дотриманням процесуальних правил (наприклад, одні акти видаються колегіальним органом, інші — єдиноначальним; одні публікуються у місцевій пресі, інші — просто доводяться до відома виконавців тощо).
- презумпція законності акту (акт вважається законним з моменту прийняття, якщо він не скасований в порядку, передбаченому законодавством; питання про визнання даного акта неправильним, дефектним вирішується компетентним державним органом; інші органи, окрім судових органів, не можуть перевіряти законність актів). Особливі завдання щодо забезпечення законності виданих органами державного управління актів покладаються на органи прокуратури. В порядку здійснення загального нагляду органи прокуратури можуть оскаржити будь-який акт будь-якого органу державного управління. Копії найважливіших актів, які приймаються органами державного управління, направляються ними, як правило, органам прокуратури, які й здійснюють загальний нагляд за законністю їх прийняття і відповідності їх закону, що передбачено Законом України "Про прокуратуру";
3) відповідність організаційно-технічним вимогам:
-щодо мови акту (чіткість, лаконічність, доступність, грамотність,
конкретність, зрозумілість для виконавців);
- щодо форми акту (письмовий або усний); обов’язкова наявність реквізитів: назва органу, що видав; дата і місце його прийняття; територія, на яку поширюється дія акту; перелік встановлених зобов’язань; дані про відповідальність за невиконання документу; перелік державних органів, що здійснюють контроль за виконанням акту; санкція; термін вступу в силу; підписи осіб від органу, що прийняв акт;
- своєчасність доведення до зацікавлених осіб;
- реєстрація (якщо потрібно) в Міністерстві юстиції України, інші вимоги.
Акти управління, прийняті з порушенням вимог, вважаються
дефектними. Дефектні акти поділяються на нікчемні та оспорюванні.
Нікчемні акти – акти, юридична недійсність яких очевидна, недоліки яких скасувати не можна й які не породжують юридичних наслідків. Вони не дійсні з моменту прийняття, за їх невиконання не наступає юридична відповідальність (які містять вказівки щодо порушення законодавства,
сприяють вчиненню злочинів тощо).
Оспорюванні (заперечні) акти – акти з помилками, дефектність яких не є очевидною, й які можна скасувати, доопрацювати, привести у відповідність до вимог законодавства. Недоліки не позбавляють їх юридичної сили, але можуть бути оскаржені зацікавленими суб’єктами права. Після оскарження або опротестування акт може бути визнаний або правомірним,
законним(після усунення недоліків), або нікчемним. За такої ситуації оспорюванні акти підлягають виконанню на відміну від нікчемних актів.
4. Процес прийняття, зміни, зупинення та скасування актів державного управління.
Прийняття актів державного управління – це стадійна діяльність державних органів, це різновид адміністративного провадження
Стадії прийняття актів державного управління:
1 стадія – встановлення необхідності прийняття управлінського акта,
підготовка його проекту;
2 стадія – внесення проекту акта на розгляд відповідного органу;
3 стадія – обговорення та відпрацювання проекту нормативного акта управління;
4 стадія прийняття та реєстрація нормативного акта управління;
5 стадія доведення актів до виконавців (опублікування, розсилка,
ознайомлення під розпис тощо).
Дія актів управління розрізняється в просторі, часі та за колом осіб. За територією дії акти виконавчої влади поділяються на акти, що діють в масштабі всієї держави, та акти, що діють в межах адміністративно- територіальних одиниць. Як правило, дія актів управління в просторі і часі здійснюється згідно з компетенцією відповідного органу виконавчої влади. Дія правових актів управління у часі є більш складною, оскільки передбачає неоднакові правила дії для актів управління. У вимірах часу акти управління діють від моменту набрання ними чинності до їх припинення, а саме:
1. закінчення строку, на який був прийнятий акт (нормативні акти);
2. припинення дії акта в зв’язку з виконанням його приписів
(переважно індивідуальні акти);
3. прийняття нового акта з даного питання;
4. з часу скасування нормативного акта в наслідок його застарілості або незаконності, анулює правовий акт як орган, що прийняв його, так і вищий орган.
Чинність правових актів управління.
Традиційно виділяють чотири види окремих юридичних станів чинності правових актів управління: припинення, зупинення зміна та скасування.
Припинення дії акта.
Припинення - дія закономірна, вона не зумовлена будь-якими подіями.
Підстави для припинення дії актів:
а) скасування акта органом, що його видав або видання нового акта, що фактично анулює старий. Загальним є правило, що із введенням у законну силу
нового акта державного управління автоматично припиняє свою силу акт з того
самого питання, виданий раніше, хоча б у новому і не містилася вказівка на його припинення. На практиці ж для формального припинення застарілих актів вироблена окрема процедура;
б) закінчення строку, на який було видано акт;
в) досягнення мети, поставленої перед актом, якщо його зміст зводився лише до виконання цієї вимоги (реалізація правових відносин, виконання
приписів акта та ін.). Не завжди виконання акта означає припинення його дії.
Наприклад, наказ про призначення особи на посаду не може вважатися таким, що припинив свою дію після того, як особа приступила до виконання своїх обов’язків.
г) «зникнення» адресата акта, тобто, у зв’язку з настанням певної
юридичної події: ліквідація юридичної особи, смерть носія прав та обов’язків).
Зупинення дії акта.
Зупинення дії акта — це тимчасовий правовий захід, що застосовується шляхом прийняття відповідного рішення. Зупинення, як і скасування уповноваженим органом актів державного управління, обумовлюється їх незаконністю, передбачає ліквідацію порушень у порядку, передбаченому Конституцією, іншими законами.
В адміністративно-правовій літературі звертається увага на окремі особливості зупинення дії акта управління. Так, допускається зупинення всього акта або його частини, зупинення дії акта управління на всій території держави або окремій частині території, певному регіоні. Ця міра застосовується як для захисту державних та суспільних інтересів, так і для громадян від незаконних дій органів виконавчої влади, їх посадових осіб. Зупинення актів може бути
пов'язане також з фактом подання скарги, принесення прокурором протесту тощо.
Зміна акта.
Зміна має за мету забезпечити ефективність акта управління, підвищити
його якість і використовується тоді, коли є потреба уточнити приписи актів,
внести до них доповнення, надати їм іншу редакцію чи доопрацювати окремі
частини. Зміна приписів акту, як правило, здійснюється тим самим органом, посадовою особою, які видали акт у первинному вигляді. Прикладом цьому може бути постанова Кабінету Міністрів України від 26 березня 2008 р. «Про доповнення Положення про Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва».
Скасування акта.
Скасування акта - це визнання недійсним (нечинним) акта повністю або окремих його приписів, положень. Акти можуть бути скасовані тими, хто їх
прийняв, або вищим органом, посадовою особою. Особливе місце в системі
визнання актів недійсними (правових актів або їх частини) займається Конституційний Суд України. До його повноважень відноситься вирішення питань про відповідність законів та інших актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів
Верховної Ради АРК до Конституції України. За рішенням Конституційного Суду України закони та інші правові акти визнаються неконституційними (повністю або частково) і припиняють свою дію з дня винесення такого рішення.
5.Порядок скасування актів державного управління.
6.Основні види функцій та обґрунтування функціональної структури державного управління.
Функції державного управління— це специфічні за предметом, змістом і засобом забезпечення цілісні управляючі впливи держави.Вони тісно пов'язані з суспільними функціями держави і відображають способи здійснення останніх. Якщо суспільні функції держави розкривають її суспільну природу й роль, то функції державного управління показують, як, якими способами, у процесі яких взаємозв'язків із суспільством вона їх здійснює.
Управлінські функції органів державної влади — це юридично виражені управляючі впливи окремих органів державної влади, які вони мають право і зобов'язані здійснювати щодо певних об'єктів управління або компонентів певних структур.Обсяг управлінської функції зумовлений місцем державного органу в структурі управляючої системи й окреслює його межі в управлінні суспільними процесами.
Функції державного управління й управлінські функції органів державної влади у зв'язку зі специфікою їх параметрів поділяються на види.
Так, за критерієм змісту, характером і обсягом впливу функції державного управління поділяють на загальні й спеціальні.
Загальними є функції управління,які відображають сутнісні моменти державного управління, його об'єктивно необхідні взаємозв'язки і мають місце практично в будь-якій управлінській взаємодії органів державної влади з об'єктами управління. За характером і послідовністю дій до загальних функцій управління доцільно віднести такі: аналіз, прогнозування, планування, організація, регулювання, робота з персоналом, облік, контроль.
Спеціальні функції управліннявідображають особливий зміст окремих впливів, зумовлений різноманітністю багатьох взаємодіючих в управлінні компонентів. Вони реалізуються, як правило, в окремих сферах, галузях або на ділянках державного управління і визначаються в основному запитами об'єктів управління (економічних, духовних тощо). Ці функції — основні, бо для їх реалізації утворюються системи управління.
Залежно від спрямованості й місця впливу можна виділити внутрішні й зовнішні функції управління.
Внутрішні функції державного управлінняуособлюють управління всередині державної управлінської системи й зумовлені багаторівневою і різнокомпонентною побудовою держави як суб'єкта управління.
Зовнішні функції державного управлінняхарактеризують безпосередньо процес впливу органів державної влади на об'єкти управління. Система зовнішніх функцій управління визначається, з одного боку, вертикальною й горизонтальною побудовою організаційної структури механізму держави та державного апарату, а з іншого — цілями, особливостями змісту діяльності різних об'єктів управління.
Набір функцій державного управління залежить від стану, структури і рівня самокерованості управлінських суспільних процесів.
Функціональна структура державного управління
Функції державного управління в сукупності і взаємодії одна з одною утворюють складну, багаторівневу функціональну структуру державного управління.
Функціональна структура державного управлінняє сукупністю функцій державного управління й управлінських функцій органів державної влади у їх взаємодії. Ця структура забезпечує управлінський взаємозв'язок держави як суб'єкта управління із суспільною системою та внутрішню динамічність її як системи, що управляє.
Базовою конструкцією функціональної структури державного управління виступають функції державного управління, навколо яких і для яких формуються управлінські функції самих органів державної влади. У результаті кожна функція державного управління здійснюється через певний комплекс управлінських функцій цих органів, розподілений по «вертикалі» та «горизонталі».
На характер і конфігурацію функціональної структури державного управління впливають багато чинників, а саме:
• сукупність цілей, завдань, функцій та повноважень держави, у тому числі соціальна спрямованість держави;
• стан розвитку громадянського суспільства;
• форма державного устрою;
• форма правління;
• розвиток місцевого самоврядування;
• рівень самоуправління об'єктів управління;
• рівень централізації й децентралізації.
Тому є реальні складнощі в тому, щоб у функціональній структурі державного управління підтримувати результативність і ефективність, з одного боку, гнучкість і адаптивність до цілей, що змінюються, — з іншого.
З метою забезпечення результативності й ефективності функціональної структури державного управління, в основу її формування слід покласти системно-функціональний аспект системного підходу1.
Це надасть змогу посилити об'єктивізацію функцій управління, тобто прив'язку до управлінських потреб та інтересів об'єктів управління; чітко окреслити перелік управлінських функцій, закріплених за кожним рівнем органів влади чи органів місцевого самоврядування, виходячи з того, що кожен вищий рівень має брати на себе реалізацію тільки тих управлінських функцій органів, які не в змозі здійснити нижчі за організаційно-правовим статусом.
Використання системно-функціонального аспекту системного підходу покликане забезпечити належне юридичне оформлення управлінських функцій органів державної влади та органів місцевого самоврядування і відповідне їх закріплення в компетенційних актах цих органів. У свою чергу, це сприятиме вдосконаленню правового статусу органів державної влади та органів місцевого самоврядування і поліпшенню їх управлінської діяльності, оскільки, правове закріплення (узгодження по вертикалі й горизонталі) управлінських функцій органів у їх компетенції дає можливість конкретизувати зміст управлінських впливів різних органів із врахуванням характеру їх взаємозв'язків з об'єктами управління та іншими органами.
Системно-функціональний аспект системного підходу дає змогу розкрити і такий аспект функціональної структури державного управління, як обґрунтування типових моделей реалізації управлінських функцій для різних ланок організаційної структури державного управління. Адже, якими б специфічними не були об'єкти управління або їх територіальні й галузеві підсистеми, у них можна виділити певний набір потреб в управлінських впливах, якому має відповідати і набір управлінських функцій органів державної влади чи органів місцевого самоврядування. Правильно підібрана комбінація управлінських функцій зазначених органів, зумовлена цілями управління, значно сприяє підвищенню результативності та ефективності державного управління.
Перехід України до правової демократичної держави, становлення в ній соціально орієнтованої ринкової економіки вимагає постійної уваги до коригування функціональної структури державного управління.
7. Апарат державного управління КМУ, функціональні повноваження членів КМУ
Стаття 1. Кабінет Міністрів України у системі органів державної влади України
1. Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.
2. Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів.
3. Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених Конституцією України.