Становлення тоталітарного режиму в СРСР.
Сайти
Лекція 10. Закріплення радянської влади в Україні (1929-1938).
1. Становлення тоталітарного режиму.
2. Індустріалізація на Україні.
3. Колективізація.
4. Голодомор 1932-1933 рр.
5. Суспільно-політичне життя.
Література:
С.В.Кульчицький. Історія України. Підручник для 10 кл., Київ, 2010, с. 258-282.
http://ukrmap.su
http://ptu.org.ua
У партійно-державному керівництві СРСР точилася гостра боротьба навколо питань подальшого розвитку країни. XV з'їзд ВКП(б) (грудень 1927 р.) висловився за прискорення темпів розвитку народного господарства при збереженні рівноваги між різними галузями, за госпрозрахунок та інші елементи непу. Й. Сталін переконав більшість з'їзду, в тому числі М. Бухаріна та його прихильників, виключити Троцького з партії. Тим самим з політичної арени був усунутий один з найпослідовніших противників Й. Сталіна. XV з'їзд ВКП(б) прийняв директиви щодо першого п'ятирічного плану розвитку народного господарства СРСР. Модернізаційні процеси, згідно з цим планом, мали охопити усі сфери життя, у тому числі промисловість. Відповідно до основних показників п'ятирічного плану розроблялися плани економічного розвитку України. У травні 1929 р. вони були затверджені XI Всеукраїнським з'їздом рад. Капіталовкладення в економіку України центр визначив у сумі 13 млрд. крб. Це досить багато, якщо зважати, що в цілому на капітальне будівництво в СРСР планувалося виділити 64 млрд крб. Планувалося завершення будівництва Дніпровської гідроелектростанції, інших електростанцій, спорудження багатьох шахт, заводів, фабрик. Виробництво електроенергії передбачалося збільшити в 2,5 раза, продукції машинобудування, головним чином важкого, - у 3 рази, хімічної промисловості - у 3,5 раза.
Хлібозаготівельна криза 1927-1928 рр. та її наслідки: Урожай 1927 р. був невисоким. Ціни на хліб, установлені державою, не задовольняли селян, тому вони не погодилися здавати зерно на заготівельні пункти. Подібна ситуація мала місце взимку 1925/26 р. Тоді для оздоровлення обстановки довелося підвищити закупівельні ціни і «заморозити» деякі новобудови.
Однак 1928 р. події розгорталися за іншим сценарієм. У січні И. Сталін у виступах перед місцевим партійно-радянським активом Сибіру звинуватив заможні верстви селянства в саботажі хлібозаготівель і закликав працівників судів та прокуратури застосувати до них 107-му статтю Кримінального кодексу РСФРР про спекуляцію. Це був перший крок до згортання непу. Економічні методи хлібозаготівель замінювались адміністративно-судовими. По суті, йшлося про повернення до продовольчої розкладки. Й. Сталін головну причину кризи вбачав у виступах проти радянської влади «класових ворогів», передовсім зміцнілого за умов непу селянства. На його думку, по мірі «просування до соціалізму» опір «класового ворога» зростатиме. Ця теорія всі труднощі й проблеми в економіці та інших сферах суспільного життя списувала на прояви підступності противників радянської влади. А через те і подолання труднощів соціально-економічного розвитку зводилося до боротьби із «внутрішнім ворогом». Протягом 1928-1929 рр. у республіці «за спекуляцію» було притягнуто до суду 33 тис. селян. Заможні господарства обкладалися великим податком. 5 % селянських дворів оцінювались як куркульські, вони мали сплачувати 30 - 40 % суми сільськогосподарського податку. ЦК КП(б)У 1928 р. направив на село 6 тис. активістів для організації хлібозаготівель. За допомогою надзвичайних заходів у СРСР було заготовлено 115 млн ц хліба, у тому числі в Україні 42 млн ц, або майже 37 %. «Класових ворогів» інтенсивно шукали і в місті. На початку 1928 р. відбувся сфабрикований ОДПУ процес над «шкідниками» (так звана «шахтинська справа»), а по суті - суд над старими спеціалістами вугільної промисловості Донбасу. Восени 1929 р. ОДПУ оголосило про викриття іншої підпільної організації - «Спілки визволення України» (СВУ). Процес над нею відбувся в березні 1930 р. Підсудними були 45 видатних діячів української національної інтелігенції, в тому числі академіки С. Єфремов, М. Слабченко, колишній голова уряду УНР В. Чехівський, А. Ніковський, Й. Гермайзе, Л. Старицька-Черняхівська та інші. Їх звинувачували в намірах реставрувати в Україні буржуазно-поміщицький лад. У зв'язку зі справою СВУ по всій республіці було репресовано близько 5 тис. студентів, учителів, лікарів тощо.
Утвердження сталінського єдиновладдя. Проти репресивних методів, по суті, повернення «воєнного комунізму», виступав не лише М. Бухарін, а й члени Політбюро О. Риков і М.Томський. Вони звинувачували сталінське керівництво у «воєнно-феодальних» методах експлуатації селянства. На боці Й. Сталіна виступили К. Ворошилов, М. Калінін, В. Молотов. Листопадовий (1929) пленум ЦК ВКП(б) вивів М. Бухаріна зі складу Політбюро, Рикова і Томського було суворо попереджено. Останні перепони на шляху до повної відмови від нової економічної політики були ліквідовані.
2. Індустріалізація України.
Початок першої п'ятирічки : У перший рік п'ятирічки економіка СРСР ще відчувала імпульси непу, які забезпечили їй високий темп розвитку. Валова продукція промисловості УСРР у 1928/29 р. Збіль-шилася на 20 % проти 16,5 % за п'ятирічним планом. З початку п'ятирічки верхівка СРСР почала шу-кати нових методів інтенсифікації праці робітників, зокрема шляхом організації масового виробни-чого змагання. Керівництво шахт «Центральна» і «Північна» тресту «Артемвугіл-ля», яке 31 січня 1929 р. підписало першу в країні господарсько-політичну угоду про змагання, виступило його ініціатором. Прагнучи перетворити ударну працю в норму, ЦК ВКП(б) 9 травня прийняв постанову «Про соціалістичне змагання фабрик і заводів», якою зобов'язував профспілки забезпечити організацію змагання. Перехід до форсованої індустріалізації. Успіхи першого року п'ятирічки на тлі жорстокої економічної кризи, що охопила 1929 р. капіталістичний світ, створили ілюзію можливості вирватися з економічної відсталості, перейти в розряд економічно розвинутих держав. Вважалося, що безконфліктне й сите майбутнє варте кількох років напруженої праці та повного самообмеження. З осені 1928 р. у містах почалося введення карток на хліб для робітників і службовців. Масло й цукор одержувала лише частина населення. Й. Сталін у статті «Рік великого перелому» обнародував запланований приріст великої промис-ловості на 1929/30 р. - 32 %. У липні наступного року, коли до закінчення господарського року залишалося кілька місяців і його підсумки ще не були відомі, відбувся XVI з'їзд ВКП(б), на якому Сталін виступив з пропозицією декретувати на 1930/31 господарський рік 45 % приросту промислової продукції. Старий госпрозрахунковий народногосподарський механізм, який формувався за умов непу, для реалізації авантюристичних сталінських директив був непридатний. З початку п'ятирічки здійснювалася заміна трестівського госпрозрахунку господарським розрахунком на рівні підприємств. 5 грудня 1929 р. ЦК ВКП(б) ухвалив постанову «Про реорганізацію управління промисловістю», згідно з якою підприємства, а не трести стали головними ланками управління. Велика промисловість України - основа індустріальної могутності республіки - перейшла в підпорядкування загальносоюзних наркоматів. Республіканські наркомати керували лише місцевою промисловістю. Провали й досягнення першої п'ятирічки: Г. Орджонікідзе в доповіді на XVII конференції ВКП(б) повідомив про заплано-ваний на 1932 р. приріст промислової продукції - 36 %. Ніяких серйозних обґрунтувань такого феноменального стрибка зроблено не було. Ось чому, коли настав час підбивати підсумки п'ятирічки, Політбюро своїм рішенням від 1 лютого 1933 р. заборонило всім відомствам друкувати будь-які цифрові дані з цього приводу. Населенню запропонували підсумкову версію, сформульовану И. Сталіним: по випуску валової продукції, обчисленої в карбованцях, промисловість за 4 роки і 3 місяці виконала п'ятирічний план, причому важка промисловість - на 108 %. Натуральних показників (у кілограмах, тоннах, метрах, штуках), як правило, не наводилося. Такий підхід мав на меті створити картину безперервних успіхів і приховати справжній стан справ. За роки першої п'ятирічки виникли нові виробництва. Насправді ж досягти накреслених И. Сталіним рубежів не вдалося. Протягом п'ятирічки темпи розвитку промисловості зменшилися від 23,7 % у 1928/29 р. до 5 % у 1933 р.
Незважаючи на провал політики форсованого розвитку, країна за п'ятирічку зробила великий крок уперед. В Україні будувалося близько 400 нових підприємств. 1 травня 1932 р. дала перший струм найбільша в Європі Дніпровська гідроелектростанція в Запоріжжі - Дніпрогес. На той час уже діяли інші новозбудовані електростанції: Криворізька, Київська й Харківська. У Донбасі почали діяти 53 нові шахти загальною потужністю 21 млн т вугілля на рік. На діючих металургійних заводах республіки було збудовано 12 доменних і 24 мартенівські печі. Став до ладу завод інструментальних сталей у Запоріжжі - «Дніпроспецсталь». У Харкові на тракторному заводі, збудованому за 15 місяців, 1 жовтня 1931 р. з конвейєра зійшов перший трактор - «ХТЗ». Форсованому економічному розвитку було принесено в жертву життєвий рівень народних мас. Максимальна концентрація коштів на розвиток важкої промисловості загострила й без того скрутну ситуацію в легкій промисловості. Це негативно відбилося на добробуті трудящих. Деяке номінальне підвищення заробітної плати не забезпечувалося товарною масою. Емісія грошей викликала їхнє знецінення. Державні позики з'їдали заощадження. У роки першої п'ятирічки держава розгорнула широку торгівлю алкогольними напоями. У вересні 1930 р. Сталін дав вказівку Молотову «відкрито піти на максимальне збільшення виробництва горілки...» В умовах гострої продовольчої кризи, голоду в селі сталінське керівництво продовжувало експорт хліба.