ЗНАЧЕННЯ ОБРЯДУ

Функціонування ментальної моделі можливе, коли:

1. Діє система міфологічних бінарних опозицій, які реалізуються в межах обряду. Поділ на бінарності виник внаслідок того, що сприйняття світу є диференційованим, який членується на опозиції: „свій / чужий”, „живий / мертвий”, „чоловічий / жіночий”, „дорослий / дитячий”, „світлий / темний”, „теплий / холодний”, „ситий / голодний”;

2. Обряд є операційною системою, яка „програмує” поведінку традиційного колективу. Програмування здійснюється за допомогою спеціальних дій, текстів і зображень. Розшифрування семантики обряду передбачає можливість відтворення його первинного значення.

Наприклад, правильно проведений з точки зору традиції обряд народження передбачає подальший правильний розвиток дитини. Коли дитина народжується з незначними відхиленнями, вона частково або повністю виключається з кола спілкування членів колективу. У Давній Спарті хворих дітей викидали у прірву, амазонки убивали немовлят чоловічої статі. Аналогічним чином регулюється розумовий / емоційний розвиток, який має бути втисненим у відповідні соціальні рамки. Незрозуміла для оточуючих поведінка могла викликати неадекватну реакцію: дитину могли звинуватити у зв’язках з нечистою силою, або надати їй статус святого.

Правильне одруження забезпечить народження здорових дітей і щасливі пологи. До нашого часу дійшли у вигляді прикмет (репнутий коровай – погана прикмета). У зв’язку з цим виникають певні перестороги і обереги.

Схожого значення набувають поховальні обряди, глибинна семантика яких до сьогодні залишається маловивченою.

Аналогічного значення властиве календарним обрядам, правильне проведення яких передбачає правильний перебіг часу, рух небесних світил, атмосферних явищ тощо. Наприклад, перший день року намагаються провести якнайкраще. Звідси звичай святкових обідів, як моделювання достатку.

Цікавими є дослідження сучасних вчених, які доводять, що людське біополе моє тісний зв’язок з водою. Від слова, навіть, думки окремої людини залежить, якої форми набувають кристали води, коли їх миттєво заморозити, що пояснює, чому в більшості ритуалів застосовується вода.

3. Квінтесенцією обряду є ритуал, який можна вважати своєрідною програмою, яка спрацьовує у критичні моменти життя колективу чи окремої людини (пояснює, чому люди обертаються до релігії у важкі часи). Ритуал начебто здійснює перепрограмування свідомості людини традиційної, налаштовуючи її на інший діапазон сприйняття.

Показовими у цьому сенсі є поховальні звичаї. З одного боку наявним є прагнення позбутися мертвого тіла, що становить загрозу для живих, як джерело розпаду. З іншого – очевидним є бажання не розлучатися з близькою людиною. Конфлікт між бажаним і дійсним вирішується за допомогою ритуалу, засобом якого покійний долучався до пращурів-охоронців племені, а його тіло знищувалось. Послідовний відхід душі померлого позначався відповідними часовими проміжками – 3, 9, 40 днів, один рік, які нібито поступово відлучали покійного зі структури роду.

4. Крім прагматичної настанови обряд виконує іншу функцію. За допомогою обряду сакралізується життя традиційного суспільства. Міфологічний світ програється за допомогою дій, які є зразком для наслідування у буденному житті. Існування уявного міфологічного світу є реальним для тогочасної людини, що пояснює, чому обряд так впливає на життя. Відбувається зворотний зв’язок, коли не БУТТЯ формує свідомість, а навпаки, свідомість / вірування є важливим чинником формування буття (пор. з тезою К. Маркса, що буття визначає свідомість). Відповідний вплив проявляється в постійному звертанні шляхом ворожіння до міфологічних істот, які „приймали” за неї важливі рішення.

В межах обряду створюються умови для психічного навіювання, що виробляє автоматизм поведінки (тобто створюються її зразки, шляхом моделювання подібних словесно-дійових ситуацій. Державна ідеологія також «виготовляє» автоматів, цього ж стосується символіка гімну, прапора тощо). Система такого програмування простежується в обрядах, де буквально „розписана” кожна роль його виконавця. Залежно від суспільної ситуації (війни, епідемії, природного катаклізму) за допомогою обряду „включалась” необхідна програма, активізуючи діяльність колективу.

Моделювальні властивості обряду простежуються на інших прикладах:

- дитяча іграшка визначала майбутню суспільну роль матері, господарки, мисливця, воїна;

- літні люди при житті виготовляли собі одяг „на смерть”.

Отже, обряд здатен прогнозувати ситуацію наперед, психологічно готуючи до неї члена колективу, чим попереджає виникнення внутрішнього стресу.

У разі порушення відповідного психічного шаблону, представник колективу виходить за межі своїх повноважень (колективних, обрядових), як ланки суспільної ієрархії, порушуючи психічний мікроклімат колективу. Реакція колективу полягає у спробі повернення втраченої рівноваги, оскільки це загрожує дисбалансуванню структури, спрямованої на самозабезпечення і самовідтворення. Кожна невдача колективного промислу чи хвороба приписується неадекватній поведінці члена колективу, хоча при інших обставинах цьому надавали б іншого значення. Для встановлення звичного стану речей існували відповідні ритуали, до яких можемо віднести магічні обряди, пов’язані із захистом і відновленням.

Обряд не лише упорядковує, але й сакралізує окремі моменти життя людини традиційної.

Це відбувається в перехідних часових точках, коли завершується один сонячний чи місячний цикл і починається інший. У зв’язку з цим ключовими річними святами виступають обряди новолуння, сонцестояння і рівнодення.

У міфології це відбивається у вигляді сюжетів змагання світла і темряви, тепла і холоду, життя і смерті. Святкування місячних і сонячних перехідних фаз виконують функцію своєрідних енергетичних акумуляторів, які дають імпульс для наступного періоду. Обряд копіює відродження сонця / місяця.

За допомогою таких святкувань задається певний вектор, напрямок діяльності колективу, що застерігає його від природного розпаду (ритм без перманентних поштовхів затихає). Одноманітний ритм передбачає старіння і вмирання як фізичного, так і соціального організму. Ритуал створює можливість штучного вмирання і одночасного відтворення, що постійно регенерує систему (колектив).

Яскравим прикладом копіювання природних часових ритмів є Новорічні свята. Закінчення природного проміжку передбачає вмирання структури, і зв’язку з чим зникали застарілі стереотипи (могли знищуватись старі зіпсовані речі, що спостерігається у давніх зольниках, під час поховання речі покійного ховались разом з його тілом). Однак це не передбачає тимчасову ліквідацію всіх заборон. Знімаються лише деякі з них, порушення яких не загрожує існуванню колективу. Мова йде про порушення деяких правил етикету (молоді дозволялось бешкетувати); харчових і статевих заборон. Визначені правила поведінки у цей період набували особливих ознак, що застерігало від подальшого осуду чи помсти після завершення свят.

ВИСНОВОК. У житті homo tradition роль священного є досить вагомою. Людина постійно проектує міф назовні. «Добрі» і «злі» божества є дійсними для неї. Стверджуючи за допомогою обряду їхню присутність, людина підтримує стійку ментальну форму – стереотип, здатну впливати на життя колективу. Прикладом можуть слугувати судові середньовічні процеси над відьмами.

Ще однією важливою ознакою ритуалу є ОКУЛЬТУРЮВАННЯ рефлекторних дій чи фізіологічних реакцій. Інстинкт відтворення роду набуває ознак чуттєвості і відданості, інстинкт виживання – трансформується на відчуття героїзму, патріотизму тощо.