Прийоми навчальної діяльності учнів.

До основних прийомів, що використовуються при вивченні курсу належать читання топографічних планів, фізичних карт, порівняння об’єктів і явищ, подорожі за картами тощо.

На перших уроках з теми „Земля на плані і карті” при користуванні умовними знаками вчитель повинен навчити учнів вмінню абстрагуватися, створювати образ умовного знаку, який відповідає дійсній формі об’єкту на місцевості. На наступних уроках вчитель організовує закріплення знання легеди карти та вміння читати її умовні знаки. Для цього можна використоувати ряд прийомів, що в ігровій формі дозволяють учням краще засвоїти навчальний матеріал, наприклад, „Географічне лото”, „Топографічний диктант тощо. Важливо також навчити дітей описувати місцевість за топокартою. Можна застосувати завдання, в яких вимагається, навпаки, за описом накреслити топографічний план.

Основними прийомами роботи з фізичною картою в 6 класі є читання карти та визначення географічних координат точок.

Послідовність дій учнів для формування читання карти:

1. Прочитати назву карти.

2. Ознайомитися з легендою:

· які об’єкти чи явища зображені;

· умовні знаки;

· який масштаб;

· знайти помічені в легенді об’єкти і явища на карті.

На основі вміння читати карту формується вміння робити описи об’єктів за картою.

Формування вміння визначати географічні координати починається з інструктивної розповіді вчителя та виконання 3-4 завдань на визначення географічної широти (6-10 хв.) та довготи (5-8 хв.). інструктивна розповідь вчителя може одразу супроводжуватися демонстрацією прийому визначення координат та практичними діями учнів.далі проводяться тренувальні вправи, а на завершення – практична робота, яка може бути контролюючою.

Порівняння – один з традиційних і найефективніших методичних прийомів в географії. К.Д. Ушинський писав, що порівняння є основою будь-якого розуміння та мислення. Воно дозволяє не тільки закріпити знаня й уміння учнів, але й сформувати географічні поняття, засвоїти причинно-наслідкові зв’язки, знайти характерні ознаки тощо. Для порвіняння широко застосовують таблиці, графіки, діаграми. Але надзвичайно важливим є формулювання висновків про спільні та відмінні риси.

Склад прийому порівняння:

1. відібрати ознаки для порівняння;

2. співставити ознаки явища чи об’єкта;

3. зробити висновок про подібність чи відмінність;

4. пояснити причини подібності чи відмінності, якщо це необхідно.

Етапи формування вміння порівнювати:

I. ознайомлення з сутністю прийому;

II. ознайомлення зі складом прийому;

III. показ зразка порівняння;

IV. тренувальні вправи;

V. самостійне використання прийому порівняння.