Втрати від голоду

Особливо гіркий рахунок утрат мирного часу. Їх завдавала власна, «робітничо-селянська» держава. Вона присвоїла собі право визначати, хто є другом народу, а хто — ворогом, і нещадно нищила ворогів. Під приводом турботи про інтереси народу радянська держава насаджувала лад, який перебував у гострій суперечності з цими інтересами. З однаковою інтенсивністю в ленінсько-сталінські часи використовувалися два методи «соціалістичного будівництва» — пропаганда й терор.

Віддаючи належне пропаганді, вожді КПРС надавали національним республікам великі конституційні права, але стежили за тим, щоб нікому не спало на думку їх реалізувати. Загроза сепаратизму була особливо небезпечною з боку найбільшої за економічним і людським потенціалом національної республіки. Тож масштаби превентивного терору в Україні виявилися винятково великими.

Можна вказати на кілька різновидів терору, які впливали на демографічну ситуацію в республіці: терор голодом, депортації населення за межі УРСР, масові арешти з наступним ув’язненням або негайним розстрілом. Розглянемо кожний із них.

Голод 1921—1923 років викликала велика посуха й підсилила господарська розруха як наслідок семирічної війни. Розподіляючи мізерні запаси зерна, Кремль надавав перевагу «червоним столицям», а не селянам південноукраїнських голодуючих губерній. Щоб викачувати хліб із більш-менш урожайних центральних і північних регіонів України, її керівникам заборонили визнавати, що становище південних губерній не ліпше, ніж у Поволжі. Іноземні організації допомоги, що діяли в голодуючому Поволжі з серпня 1921 року, були допущені в південні губернії України тільки з січня 1922 року, коли вже почалася масова смертність. 1921 року керівники Кремля помітили, що голод пригнічує повстанську активність селянства. Саме через це вони дали вказівку не припиняти хлібозаготівлі в голодуючих районах. Вони не забули про досвід тероризування голодом і використали його на початку 1930-х років.

Кількість жертв голоду 1921—1923 років залишається невідомою. За оцінкою наркомату здоров’я України узимку 1921—1922 років загинуло від голоду 235 тисяч чоловік. Ця оцінка спиралася на дані вибіркового опитування селянських господарств навесні 1922 року кореспондентськими пунктами ЦСУ України, яке проводили лише в деяких постраждалих від голоду південних губерніях. Слід зауважити, що завдяки діяльності Американської адміністрації допомоги (АРА) та інших благодійних організацій, яка була розгорнута 1922 року, вдалося врятувати від голодної смерті сотні тисяч селян. Поширюючи оцінку Наркомздоров’я республіки на весь масив постраждалих земель, ми не вийдемо за межі 300—350 тисяч смертей від голоду.

Голод 1932 — 1933 років, справедливо названий мором — за аналогією з середньовічною чумою, спостерігався в багатьох регіонах СРСР, але тільки в УРСР і на Кубані він став голодомором. В українських регіонах під виглядом заготівель конфісковували все продовольство, яке знаходили під час обшуків на селянському подвір’ї. Кремль попереджав спалах українського сепаратизму в ситуації соціально-політичної кризи, яка охопила СРСР унаслідок непосильних темпів індустріалізації.

23 листопада 2002 року в «ДТ» було надруковано статтю «Скільки нас загинуло від голодомору 1933 року?» Висновок про кількість жертв, який грунтувався на аналізі демографічної статистики, вперше був опублікований ще 1990 року. Висновок роками ігнорували, хоча опоненти були неспроможні полемізувати по суті. Публікація теж була проігнорована, бо надто «невеликою» виявляється кількість жертв голоду — не більше 3,5 млн. осіб в межах УРСР за 1933 рік. І кількість жертв «має» доходити до 7, а то й до 14 млн. осіб. Є щось інфернально незбагненне в такій позиції.

Наявні оцінки втрат від голоду 1946 — 1947 років не менш фантастичні — від 1 до 2 млн. осіб. Слід взяти до уваги, що цей голод, подібно голоду 1921 — 1923 років, був викликаний жахливою посухою, наслідки якої наклалися на труднощі повоєнної розрухи. Кремль здійснював хлібозаготівлі в голодуючому селі, щоб надати продовольчу допомогу «братнім країнам». Та намірів цілеспрямованого нищення колгоспників сталінська держава не виказувала, бо в цьому не було тоді політичної потреби. На прохання радянського уряду Адміністрація допомоги і відбудови при ООН (ЮНРРА) надала 250 млн. доларів на закупівлю продуктів та устаткування для українського села. Держава не перешкодила також надходженню допомоги від української діаспори Північної Америки. Все це мінімізувало смертність. Кількість жертв голоду 1946 — 1947 років вимірюється десятками, а не сотнями тисяч, і тим більше не мільйонами.

Президент України у листопаді 1998 року встановив своїм указом День пам’яті жертв голодомору. Пізніше до жертв голодомору додали жертв політичних репресій і примусових виселень, що цілком зрозуміло. Однак важко зрозуміти таке цьогорічне доповнення указу: тепер це День пам’яті жертв голодоморів, політичних репресій і примусових виселень. Поняття «голодомор» поставлено у множину. Кому стала потрібна його інфляція?