ПРИКЛАД

Вартість верстата становить 10 000 грн, термін служби — 10 років, норма амортизації — 10% на рік. Отже, щорічна сума амортизаційних відрахувань дорівнює 10 000х10%=1000 грн. Цю суму підприємство списує на рахунок споживання верстата. Якщо ціна готової продукції, виробленої за допомогою верстата, становить 5000 грн, то 1000 грн з них — це зношування верстата, і продаючи товари, підприємство повертає цю суму.

У багатьох країнах використовують прискорену амортизацію, за якої норма амортизації підвищується. Це дає змогу швидше замінювати старе устаткування новим, але підвищує ціни на готовий продукт.

Необхідно відзначити, що капітал постійно змінюється. Сучасні зміни у капіталі зу­мовлені науково-технічною революцією (НТР), і до них належать:

ü широке застосування машин-автоматів, роботів;

ü створення гнучких виробничих систем, які швидко реагують на зміну виробничих програм;

ü масове використання мікроелектроніки та нових способів збирання й обробки інформації;

ü використання нових джерел енергії (атомної, ядерної);

ü запровадження нових предметів праці (полімерів, кераміки, напівпровідників, м'яких металів);

ü розвиток біотехнології (генної та клітинної інженерії), що впливає на охорону здоров'я, сільське господарство та ін.

Праця — це фізичні та розумові здібності людей, рівень їхньої освіти, досвід, кваліфікація. Незважаючи на те, що з часом суттєво змінюється капітал, роль праці не зменшується, а навіть зростає, особливо за такими напрямами:

ü за умов НТП, коли удосконалюються засоби праці, підвищуються вимоги до кваліфікації; ü у зв'язку з ускладненням завдання за доволення потреб зростають вимоги до якостіуправління; ü підвищується роль наукових досліджень; ü зростає частка небезпечних для людини виробництв (наприклад, атомної енергетики), що віддзеркалюється на психічному стані та здоров'ї людей. Праця — це фізичні та розумові здібності людей, рівень їхньої освіти,досвід, кваліфікація, що використову­ються у виробничому процесі  

Трудові ресурси характеризуються і кількістю, і якістю. Кількість залежить від чисельності населення, його вікової структури, фізичного здоров'я. Якість — від освітнього та професійного рівня, ступеня власної свободи, умов праці та ін.

З розвитком суспільства роль праці, землі та капіталу невпинно змінювалася. Спочатку, коли людина привласнювала готові продукти природи, основне значення мала земля. З появою скотарства та землеробства, а пізніше й ремісництва, підвищилася роль праці. Нині земля і праця вважаються традиційними факторами виробництва. Проте вони є недостатніми для повноцінного виробництва, тому з'являється капітал. Тривалий час він існував у вигляді найпростіших інструментів, але з кінця XVIII ст., коли було винайдено машину та з'явилося механізоване виробництво, капітал став одним із домінуючих виробничих факторів.

Проте через обмеженість цих трьох факторів виробництва виникає проблема їхнього ефективного використання, пошуку оптимального сполучення. Цю проблему вирішує четвертий фактор — підприємництво. Він є рушійною силою всього виробничого процесу. Саме підприємець організовує бізнес, придбає необхідні засоби виробництва, наймає людей. Він має такі здібності, як глузд, цілеспрямованість, схильність до ризику, відповідальність за власні рішення. Відомо, що лише 5—7% населення має здібності й хист до підприємництва.

Підприємець виконує чотири функції:

ü організовує виробництво, поєднуючи ресурси в єдиному процесі;

ü приймає всі господарські рішення;

ü є новатором, який запроваджує у виробництво нові товари або технології;

ü ризикує, тому що прибуток йому не гарантовано.

Натомість підприємець розраховує на винагороду у вигляді підприємницького доходу, або прибутку.

У сучасному суспільстві, крім класичних

чотирьох факторів виробництва, з'являється ще й п'ятий — інформація. Інформаційний фактор пов'язаний із систематизацією знань, а також їх використанням у системі управління виробництвом. Він є найдорожчим факто ром, і його роль невпинно зростає.   Тема № 4. Підприємство як основна господарська ланка. Функції підприємства. План 4.1. Сутність права та відносин власності. Власність — це особливі відносини між людьми, які віддзеркалюють певну форму привласнення життєвих благ. Власність розглядається у двох аспектах: ü в економічному сенсі — це реальні відносини між людьми щодо привласнення та використання засобів виробництва і результатів господарської діяльності; ü в юридичному сенсі — це регулювання майнових відносин через законодавчі норми. Об'єктами власності можуть бути засоби виробництва, трудові ресурси, а також результати їхньої взаємодії. Усі об'єкти доцільно розділити на три групи: ü нерухоме майно — речі, які не можуть вільно переміщуватися, як-от: земля, до­роги, будівлі, будинки, трубопроводи, лінії електропередач та ін.; ü рухоме майно — речі, які можуть вільно переміщуватися: автомобілі, меблі, ма­шини, устаткування, сировина, матеріали; ü інтелектуальна власність — винаходи, патенти, рукописи, наукові відкриття, сценічні постанови, комп'ютерні ігри та ін. Суб'єктами власності, тобто власниками, є окремі особи, групи людей, держава, підприємства, установи. Власність охоплює так звані відносини власності:
ü володіння — належність благ якій-небудь особі;  
ü розпорядження — прийняття рішень щодо використання певного блага; Власність — це відносини між людьми, які відображують певну форму привласнення життєвих благ

ü користування — практичне застосування блага.

Відносини власності передбачають наявність прав суб'єктів на об'єкти власності:

ü право володіння, тобто виключний фізичний контроль;

ü право користування — особисте використання;

ü право управління (розпорядження) — прийняття рішень про те, хто і як може використовувати об'єкт власності;

ü право на дохід або від особистого використання власності або ж від надання іншим особам можливості користуватися нею;

ü право на відчуження, споживання, знищення об'єкта власності;

ü право на захист об'єкта від експропріації;

ü право на передачу об'єкта у тимчасове користування або назавжди;

ü право на безстроковість: об'єкт належить власнику доти, доки останній існує;

ü право заборони на шкідливе використання об'єкта;

ü право відповідальності — можливість відчуження речі за потреби оплати боргів;

ü право на відновлення порушених за якихось обставин прав власника.

Права власності мають велике значення для економіки, тому що на їхній основі формуються основи поведінки економічних суб'єктів.

4.1а. Основні форми власності та їхня еволюція.

Власність існує у трьох основних формах: приватна, колективна, державна.

Історично першою була общинна форма власності, передусім на землю. У первіснообщинному устрої відносини володіння та розпорядження були єдині, причому існувала можливість тільки колективного привласнення об'єкта власності, тому що люди жили у спільноті родиною, родом або общиною.

Під впливом першого суспільного поділу праці та спеціалізації виробництва з'яви­лася приватна власність. Цьому сприяло відокремлення общини від родини, общинна власність почала доповнюватися індивідуальною. У період другого поділу праці поси­лилася майнова нерівність, і виникли суспільні класи та держава.

У рабовласницькому устрої основним об'єктом власності були раби та продукти їхньої праці. У той час виникла і державна власність. З розпадом рабовласницького суспільства та появою феодальних відносин панівною стала приватна форма власності на землю. В епоху феодалізму, коли основною галуззю було сільське господарство, виділився клас великих землевласників, які мали землю та інші засоби виробництва, і клас селян, які були наділені ділянками землі. Феодальний устрій став переломним періодом в історії людства, тому що на його основі сформувався капіталізм.

За капіталізму відносини "феодал — селянин" перетворилися на відносини "капіталіст — найманий працівник". Капіталіст був приватним власником виробничих за­собів і готової продукції, найманий працівник був юридично незалежною особою, яка не мала права власності та працювала задля заробітної плати.

З розвитком капіталізму відбулася еволюція приватної власності, яка модифікувалася у більш гнучку форму — акціонерну (корпоративну) та партнерську власність. У сучасний період всередині кожної з трьох основних форм власності вирізняють їхні різновиди:

ü загальнонародна — загальнодоступна всім членам суспільства (власність на при­родні ресурси);

ü державна— ресурси земельних надр, підприємства й установи центральної влади (уряду);

ü муніципальна (комунальна) — перебуває у розпорядженні місцевих органів влади;

ü колективна — перебуває у володінні та розпорядженні трудових колективів;

ü корпоративна приватна — існує на основі об'єднання майна з пайових внесків членів;

ü індивідуальна приватна — належить одній особі;

ü власність громадських організацій (спілок, асоціацій та ін.);

ü сімейна.

В Україні вирізняють п'ять основних форм власності:

ü приватну; - державну; - колективну; - власність інших держав; - власність міжнародних організацій.

Усі підприємства залежно від форм власності мають організаційно-правову форму. Найпоширеніші у світі форми приватної власності — одноосібне володіння, парт­нерство та корпорація.

 

4.2.Підприємство — це первинна ланка економіки, або економічна одиниця, яка поєднує фактори виробництва та виробляє готовий продукт для його реалізації та отримання доходу. Згідно з Господарським кодексом України, підприємство — це самостійний господарський суб'єкт, який має статус юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідну та комерційну діяльність для отримання відповідного прибутку.

Підприємства виникли внаслідок суспільного поділу праці та спеціалізації. Якщо у давні часи товари виготовлялися окремими працівниками та кожен продукт мав свого творця, то поступово процес виробництва ускладнився, працівники почали спеціалізуватися на окремих Підприємство це первинна ланка економіки, або економічна одиниця, яка виробляє готовий продукт для його реалізації та отримання доходу

операціях, і для виготовлення цілісного продукту змушені були кооперуватися, об'єднувати свої трудові зусилля. Так виникли підприємства.

Кожне підприємство є юридичною особою з правом укладання господарських угод, тобто воно має власну назву, зафіксовану у державному реєстрі, юридичну адресу, печатку та право укладати договори, бути відповідачем або позивачем у суді;

Функції підприємства: виробнича, виробничо-технологічна, економічна, соціальна, зовнішньоекономічна.