Громадське екологічне управління

Громадські природоохоронні об’єднання мають право:

а) брати участь у розробці планів, програм, пов’язаних з охороною навколишнього природного середовища, розробляти і пропагувати свої екологічні програми;

б) утворювати громадські фонди охорони природи; за погодженням з місцевими радами за рахунок власних коштів і добровільної трудової участі членів громадських об’єднань виконувати роботи по охороні та відтворенню природних ресурсів, збереженню та поліпшенню стану навколишнього природного середовища;

в) брати участь у проведенні спеціально уповноваженими державними органами управління в галузі охорони навколишнього природного середовища перевірок виконання підприємствами, установами та організаціями природоохоронних планів і заходів;

г) проводити громадську екологічну експертизу, обнародувати її результати і передавати їх органам, уповноваженим приймати рішення;

д) вільного доступу до екологічної інформації;

е) виступати з ініціативою проведення республіканського і місцевих референдумів з питань, пов’язаних з охороною навколишнього природного середовища, використанням природних ресурсів та забезпеченням екологічної безпеки;

є) вносити до відповідних органів пропозиції про організацію територій та об’єктів природно-заповідного фонду;

ж) подавати до суду позови про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в тому числі здоров’ю громадян і майну громадських об’єднань;

з) брати участь у заходах міжнародних неурядових організацій з питань охорони навколишнього природного середовища;

и) брати участь у підготовці проектів нормативно-правових актів з екологічних питань;

і) оскаржувати в установленому законом порядку рішення про відмову чи несвоєчасне надання за запитом екологічної інформації або неправомірне відхилення запиту та його неповне задоволення.

Діяльність громадських об’єднань в галузі охорони навколишнього природного середовища здійснюється відповідно до законодавства України на основі їх статутів.

Громадські природоохоронні об’єднання мають право брати участь у розробці планів, програм, пов’язаних з охороною навколишнього природного середовища, розробляти і пропагувати свої екологічні програми.

Відповідно до ст. 7 Конвенції «Про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля»[91], кожна із сторін Конвенції передбачає відповідні практичні та/або інші положення відносно участі громадськості на принципах прозорості та справедливості в процесі підготовки планів і програм, пов’язаних з навколишнім середовищем, надаючи громадськості необхідну інформацію. Відповідний державний орган з урахуванням цілей даної Конвенції визначає кола громадськості, які можуть брати участь в цьому процесі. В міру можливостей кожна із сторін Конвенції прагне забезпечити громадськість можливостями для її участі в розробці екологічної політики.

Положення «Про участь громадськості у прийнятті рішень у сфері охорони довкілля», регулює відносини щодо реалізації права громадськості на участь у прийнятті рішень у сфері охорони довкілля До рішень з питань, що справляють чи можуть справити негативний вплив на стан довкілля, до яких залучається громадськість, віднесені зокрема розробка міждержавних, державних, регіональних, місцевих та інших територіальних програм, місцевих планів дій, стратегій та інших документів.

Загальнодержавна програма розвитку малих міст[92] передбачає, що на місцевому рівні забезпечуватиметься розроблення місцевих програм соціально-економічного та екологічного розвитку малих міст, коригування генеральних планів, розроблення місцевих правил забудови, взаємодія органів місцевого самоврядування з державними, комунальними та приватними підприємствами з питань розвитку малих міст, ефективне використання повноважень органів місцевого самоврядування щодо формування власних доходів, сприяння розвиткові підприємництва, залученню інвестицій, спільних з іншими територіальними громадами проектів розвитку регіонів, утримання об’єктів соціально-культурної сфери.

Згідно з Протоколом про воду та здоров’я[93] до Конвенції про охорону та використання транскордонних водотоків та міжнародних озер 1992 року[94], кожна із сторін передбачає, що на транскордонному, національному та/або місцевому рівні, переважно орієнтуючись на водозбірні райони та ґрунтові водоносні горизонти, розробляє плани управління водними ресурсами. При цьому планами передбачаються відповідні практичні та/або інші заходи для участі громадськості на основі відкритості і справедливості та забезпечують необхідне врахування результатів участі громадськості. Такі плани можуть бути частиною інших відповідних планів, програм чи документів, які розробляються в інших цілях, за умови, що вони забезпечують надання громадськості повної інформації щодо пропозицій по досягненню цільових показників, визначених у цій статті, до відповідних контрольних термінів.

Наприклад, у регіонах широко висвітлювалась у пресі, по радіо, телебаченню інформація про громадські слухання – «Проблеми і перспективи» та «Про концепцію розвитку парків і хід виконання Програми навколишнього природного середовища за 1999 – 2002 роки»[95].

Громадськість має право утворювати громадські фонди охорони природи. Ці фонди мають недержавний статус і відрізняються від Державного фонду охорони навколишнього природного середовища[96]. Нині проходить процедуру прийняття Закон України про Національний екологічний фонд[97], проект якого прийнято за основу. Останній також не належить до громадських.

Прикладом громадського фонду охорони природи може бути Міжнародний Фонд Дніпра (МФД)[98], який за статусом є еколого-благодійною (неприбутковою) організацією, що створена в Україні з метою заохочення та акумулювання інтелектуальних та фінансових ресурсів для виконання завдань Національної програми екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води[99]. Національна програма передбачала, що мобілізацію і акумулювання на добровільній основі коштів підприємств, установ та організацій, добровільних внесків та інших коштів забезпечує Всеукраїнський державно-громадський благодійний фонд відродження Дніпра відповідно до свого Положення. Але домінанта щодо статусу цієї організації як державно-громадської вже не діє. Тому МФД має статус і є еколого-благодійною (неприбутковою) організацією. МФД створив розгалужену басейнову мережу відділень, на які покладено вирішення програмних завдань на місцевому рівні. У розв’язанні басейнових проблем Дніпра МФД співпрацює з організаціями Російської Федерації та Білорусії.

Громадські природоохоронні об’єднання за погодженням з місцевими радами та за рахунок власних коштів і добровільної трудової участі членів громадських об’єднань виконують роботи по охороні та відтворенню природних ресурсів, збереженню та поліпшенню стану навколишнього природного середовища. Зважаючи на це, ВР України прийнято за основу проект Закону України «Про волонтерський рух»[100]. Діяльність, пов’язана з поширенням волонтерського руху в Україні, зараз регулюється такими нормативно-правовими актами: Закон України «Про соціальні послуги»[101]; Закон України «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю»[102]; Закон України «Про Загальнодержавну програму підтримки молоді на 2004 – 2008 роки»[103]; Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про волонтерську діяльність у сфері надання соціальних послуг»[104].

Законопроектом пропонується визначити організаційні та правові засади проведення волонтерської діяльності в Україні. Волонтерська діяльність – це будь-яка соціальна, суспільно корисна, систематична і вмотивована неприбуткова діяльність фізичних та юридичних осіб, що провадиться шляхом виконання робіт, надання послуг громадянам, організаціям і суспільству в цілому. Не є волонтерською соціальна, суспільно корисна і вмотивована неприбуткова діяльність, що має одноразовий чи випадковий характер, або яка провадиться на підставі родинних чи дружніх стосунків.

Щодо історії волонтерства, то ще у 1920 р. у Франції було реалізовано перший волонтерський проект з участю німецької та французької молоді, в рамках якого волонтери відновлювали зруйновані Першою світовою війною ферми. Ідея рознеслась по всій планеті. У 1960–х виникають десятки волонтерських програм з миротворчою місією подружити Східну та Західну Європи. Екологічні проекти набули великого поширення у 1980-х. У 1998 р. було здійснено близько 2000 проектів у 84 країнах світу[105].

У зв’язку з проголошенням 52–ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 2001 року Міжнародним роком волонтерів, з метою координації та активізації волонтерського руху в Україні, у відповідності з Розпорядженням Президента України у 2001 році було проведено Міжнародний рік волонтерів[106].

Громадські організації беруть участь у проведенні спеціально уповноваженими державними органами управління в галузі охорони навколишнього природного середовища перевірок виконання підприємствами, установами та організаціями природоохоронних планів і заходів. Як правило, це здійснюється шляхом громадського екологічного контролю – громадськими екологічними інспекторами.

Державна екологічна інспекція, відповідно до Положення, подає в Мінприроди пропозиції щодо удосконалення та підвищення ефективності здійснення громадського контролю у галузі охорони навколишнього природного середовища, а також призначає в установленому порядку громадських інспекторів з охорони довкілля та видає їм посвідчення затвердженого Мінприроди зразка.

Стаття 13 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» передбачає участь об’єднань громадян в управлінні територіями та об’єктами природно-заповідного фонду. У ній наголошується, що об’єднання громадян, статутами яких передбачена діяльність у галузі охорони навколишнього природного середовища, мають право на участь в управлінні територіями та об’єктами природно-заповідного фонду шляхом: внесення пропозицій щодо організацій нових територій та об’єктів природно-заповідного фонду, забезпечення їх охорони, ефективного використання і відтворення природних комплексів та об’єктів; сприяння державним органам в їх діяльності у цій сфері; участі у встановленому порядку у проведенні екологічної експертизи об’єктів, що негативно впливають чи можуть негативно вплинути на стан територій та об’єктів природно-заповідного фонду; участі у контролі за додержанням режиму таких територій та об’єктів; здійснення відповідно до законодавства України інших заходів, передбачених їх статутами.

Водним кодексом України[107] у ст. 11 також передбачається участь громадян та їх об’єднань, інших громадських формувань у здійсненні заходів щодо використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів. Громадяни та їх об’єднання, інші громадські формування у встановленому порядку мають право: 1) брати участь у розгляді місцевими радами та іншими державними органами питань, пов’язаних з використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів; 2) за погодженням з місцевими радами та іншими державними органами виконувати роботи по використанню і охороні вод та відтворенню водних ресурсів за власні кошти та за добровільною участю членів об’єднань громадян; 3) брати участь у проведенні спеціально уповноваженими державними органами управління у галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів перевірок виконання водокористувачами водоохоронних правил і заходів та вносити пропозиції з цих питань; 4) проводити громадську екологічну експертизу, обнародувати її результати і передавати їх органам, уповноваженим приймати рішення щодо розміщення, проектування та будівництва нових і реконструкції діючих підприємств, споруд та інших об’єктів, пов’язаних з використанням вод, у порядку, що визначається законодавством; 5) здійснювати громадський контроль за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів; 6) одержувати у встановленому порядку інформацію про стан водних об’єктів, джерела забруднення та використання вод, про плани і заходи щодо використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів; 7) подавати до суду позови про відшкодування збитків, заподіяних державі і громадянам внаслідок забруднення, засмічення та вичерпання вод; 8) здійснювати інші функції щодо використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів відповідно до законодавства.

Право проводити громадську екологічну експертизу, обнародувати її результати і передавати їх органам, уповноваженим приймати рішення, передбачається чинним законодавством України.

В Україні здійснюються державна, громадська та інші екологічні експертизи. Висновки громадської та інших екологічних експертиз мають рекомендаційний характер і можуть бути враховані при проведенні державної екологічної експертизи, а також при прийнятті рішень щодо подальшої реалізації об’єкта екологічної експертизи. Організація та проведення громадської екологічної експертизи є формою участі громадськості в прийнятті рішень з питань, що справляють чи можуть справити негативний вплив на стан довкілля. Відповідно до ст. 9 Закону України «Про екологічну експертизу», суб’єктами екологічної експертизи є громадські організації екологічного спрямування чи створювані ними спеціалізовані формування, а також окремі громадяни в порядку, передбаченому цим Законом та іншими актами законодавства. Ст. 11 Закону регулює участь громадськості в процесі екологічної експертизи. Тому з метою врахування громадської думки суб’єкти екологічної експертизи проводять публічні слухання або відкриті засідання. Участь громадськості в процесі екологічної експертизи може здійснюватись шляхом виступів у засобах масової інформації, подання письмових зауважень, пропозицій і рекомендацій, включення представників громадськості до складу експертних комісій, груп по проведенню громадської екологічної експертизи. Підготовка висновків екологічної експертизи і прийняття рішень щодо подальшої реалізації (використання, застосування, експлуатації тощо) об’єкта екологічної експертизи здійснюються з урахуванням громадської думки.

Вільний доступ до екологічної інформації громадськості передбачається системою нормативно-правових актів. Так, згідно з Постановою Верховної Ради України «Про Рекомендації парламентських слухань з питань розвитку інформаційного суспільства в Україні»[108], Кабінету Міністрів України доручено розробити із залученням представників наукових установ і громадських організацій, провідних фахівців та підприємців сфери інформаційно-комунікаційних технологій національну стратегію розвитку інформаційного суспільства в Україні та план дій з її реалізації, забезпечити включення основних питань з розбудови інформаційного суспільства в Україні до програм діяльності Кабінету Міністрів України, проектів державних програм економічного і соціального розвитку України.

Доступ громадськості до екологічної інформації передбачено Конвенцією про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля. У відповідності з цією Конвенцією, в Україні розроблено і прийнято Положення про порядок надання екологічної інформації[109].

Постановою Верховної Ради України «Про інформування громадськості з питань, що стосуються довкілля» з метою забезпечення широкого доступу громадськості до екологічної інформації рекомендовано КМ України забезпечити:

– щорічне інформування населення через засоби масової інформації про 100 об’єктів, які є найбільшими забруднювачами навколишнього природного середовища;

– щоквартальне інформування про десять об’єктів, які є найбільшими забруднювачами навколишнього природного середовища на загальнодержавному рівні за минулий квартал[110].

На жаль, на сайті Мінприроди[111] станом на лютий 2006 р. останньою розміщено Національну доповідь про стан навколишнього природного середовища в Україні у 2002 р.

З метою забезпечення народовладдя і безпосередньої участі громадян в управлінні державними та місцевими справами в Україні проводяться референдуми. Референдум – це спосіб прийняття громадянами України шляхом голосування законів України, інших рішень з важливих питань загальнодержавного і місцевого значення[112]. Відповідно до Конституції України, проводяться всеукраїнські референдуми, референдуми Республіки Крим та місцеві (в межах адміністративно-територіальних одиниць) референдуми. Згідно з передбаченими Законом Республіки Крим «Про референдум»[113] умовами та існуючим в АРК адміністративно-територіальним поділом, проводяться обов’язкові загальнокримські (республіканські) референдуми та місцеві (районні, міські, селищні та сільські) референдуми. На території Автономної Республіки Крим громадські природоохоронні об’єднання, керуючись п. е) ч. 1 ст. 29 Закону Республіки Крим «Про охорону навколишнього природного середовища», мають право виступати з ініціативою проведення республіканського і місцевих референдумів з питань, що пов’язані з охороною навколишнього природного середовища, використанням природних ресурсів та забезпеченням екологічної безпеки.

Організаційно-правові основи ведення заповідної справи визначено Законом України «Про природно-заповідний фонд України» та актами законодавства, прийнятими відповідно до нього. У ньому передбачено право громадських організацій вносити до відповідних органів пропозиції щодо організації нових територій та об’єктів природно-заповідного фонду, забезпечення їх охорони, ефективного використання і відтворення природних комплексів та об’єктів.

Принципи формування, збереження та використання екомережі викладені у ст. 4 Закону України «Про екологічну мережу України». Зокрема, одним з них передбачено, що формування, збереження та використання екомережі здійснюється із забезпеченням участі громадян та їх об’єднань у розробленні пропозицій і прийнятті рішень щодо формування, збереження та використання екомережі. Власники і користувачі територій та об’єктів, включених до переліків територій та об’єктів екомережі, мають право готувати та подавати в установленому порядку пропозиції щодо надання статусу об’єкта природно-заповідного фонду.

Громадські організації мають право подавати до суду позови про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в тому числі здоров’ю громадян і майну громадських об’єднань як юридичні особи. Згідно із ст. 14 Закону України «Про об’єднання громадян», об’єднання громадян набувають статусу юридичної особи лише у разі реєстрації (офіційного визнання), тому спори за участю громадських об’єднань, не зареєстрованих у встановленому порядку, а також спори про оскарження рішення легалізуючого органу про відмову у реєстрації арбітражним судам не підвідомчі[114].

Громадськість, згідно з Конвенцією про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля, означає одну або більше фізичну чи юридичну особу, їх об’єднання, організації або групи, які діють згідно з національним законодавством або практикою. У межах відповідних положень Конвенції громадськість має доступ до правосуддя з питань, що стосуються навколишнього середовища, у випадку юридичної особи, без дискримінації за ознаками її зареєстрованого місцезнаходження або фактичного центру діяльності.

Громадські об’єднання можуть здійснювати захист прав: на безпечне для життя та здоров’я навколишнє природне середовище (право на екологічну безпеку); на відшкодування шкоди, заподіяної порушенням права на безпечне довкілля; на екологічну інформацію; на участь у проведенні громадської екологічної експертизи; на об’єднання в громадські природоохоронні формування; на здійснення загального та спеціального використання природних ресурсів; на участь в обговоренні проектів екологічно значущих рішень. Громадські об’єднання у галузі охорони навколишнього природного середовища мають широкі повноваження, які деталізуються у Законах України «Про екологічну експертизу», «Про природно-заповідний фонд України», «Про відходи», «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку»[115] та в інших, а також фіксуються в їхніх статутах і положеннях[116].

Громадські природоохоронні організації та фонди мають право брати участь у заходах міжнародних неурядових організацій з питань охорони навколишнього природного середовища. З метою впорядкування обліку зареєстрованих міжнародних організацій, філій і представництв іноземних неурядових, громадських та благодійних організацій та об’єднань в Україні запроваджено Реєстр зареєстрованих в Україні міжнародних організацій, філій і представництв іноземних неурядових, громадських та благодійних організацій та об’єднань[117]. Правовою основою міжнародної співпраці екологічних громадських організацій є Закони України «Про об’єднання громадян», «Про благодійництво та благодійні організації», Закон України «Про молодіжні та дитячі громадські організації»[118] та інші нормативні акти, що регулюють порядок реєстрації і здійснення діяльності міжнародних організацій, філій і представництв іноземних неурядових, громадських та благодійних організацій.

Законом України «Про об’єднання громадян» у ст. 33 закріплено право на здійснення міжнародних зв’язків об’єднань громадян. Тому громадські організації, їх спілки відповідно до своїх статутів можуть засновувати або вступати в міжнародні громадські (неурядові) організації, утворювати міжнародні спілки об’єднань громадян, підтримувати прямі міжнародні контакти і зв’язки, укладати відповідні угоди, а також брати участь у здійсненні заходів, що не суперечать міжнародним зобов’язанням України.

Стаття 26 Закону України «Про благодійництво та благодійні організації» передбачає здійснення міжнародної благодійної діяльності на території України. Тому учасники благодійної діяльності мають право здійснювати міжнародну благодійну діяльність відповідно до вказаного вище закону, інших нормативно-правових актів та міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Міжнародна благодійна діяльність здійснюється шляхом участі в міжнародних благодійних проектах, участі в роботі міжнародних благодійних організацій, а також в інших формах, що не суперечать законодавству України, нормам і принципам міжнародного права. Пріоритетним напрямом у міжнародній благодійній діяльності є співробітництво з українською діаспорою. Набувачі благодійної допомоги та благодійні організації мають право отримувати пожертвування від фізичних та юридичних осіб іноземних держав.

Екологічні громадські організації мають право брати участь у підготовці проектів нормативно-правових актів з екологічних питань. Так, розробка проектів законів здійснюється за правом, визначеним законом, за дорученням Верховної Ради, на замовлення на договірній основі, а також в ініціативному порядку. В ініціативному порядку законопроекти мають право розробляти громадяни і юридичні особи[119].

Проекти Постанов КМ України, що мають загальнодержавне значення і стосуються життєвих інтересів усіх верств населення, після узгодження із зацікавленими органами надсилаються головним розробником на розгляд усім міністерствам, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським держадміністраціям, які зобов’язані протягом 15 днів з дня отримання повідомити головного розробника про свої висновки. За рішенням Кабінету Міністрів проект його постанови може бути винесено на публічне обговорення шляхом опублікування в друкованих засобах масової інформації або доведено до відома громадян іншими шляхами. Кабінет Міністрів для забезпечення ефективної реалізації своїх повноважень, координації дій центральних та місцевих органів виконавчої влади під час виконання відповідних завдань, розроблення проектів актів законодавства (крім законопроектів, головним розробником яких є Мін’юст), загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України, а також для вирішення оперативних питань може утворювати постійні і тимчасові робочі органи (комітети, комісії, робочі групи тощо). До складу постійних і тимчасових робочих органів залежно від покладених на них завдань включаються представники центральних та місцевих органів виконавчої влади, а також народні депутати України, представники інших органів, не підвідомчих Кабінетові Міністрів, суб’єктів підприємницької діяльності, громадських організацій, науковці та інші фахівці за їх згодою[120].

Для погодженого вирішення питань, що належать до компетенції Мінприроди України, обговорення найважливіших напрямів його діяльності у Міністерстві утворюється колегія у складі Міністра (голова колегії), заступників Міністра, керівників урядових органів державного управління, утворених – у складі Мінприроди України, керівників структурних підрозділів Міністерства. У разі потреби до складу колегії Мінприроди України можуть входити в установленому порядку інші особи у тому числі і представники громадських організацій. Для розгляду наукових рекомендацій з найважливіших питань діяльності Міністерства та інших пропозицій при Мінприроди України можуть утворюватися науково-технічна рада, інші консультативно-дорадчі органи.

Громадське управління в галузі охорони навколишнього природного середовища здійснюється громадськими об’єднаннями і організаціями незалежно від назви (рух, конгрес, асоціація, фонд, спілка тощо), якщо така діяльність передбачена їх статутами, зареєстрованими відповідно до законодавства України. Об’єднанням громадян є добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод.

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про об’єднання громадян»[121], легалізація (офіційне визнання) об’єднань громадян здійснюється шляхом реєстрації, у разі набуття статусу юридичної особи, або повідомлення про їх заснування. Легалізація спілок об’єднань громадян здійснюється в порядку, визначеному Положенням «Про порядок легалізації об’єднань громадян». Про легалізацію (офіційне визнання) об’єднання громадян легалізуючий орган повідомляє у засобах масової інформації. Зареєстрованому об’єднанню громадян присвоюється відповідний номер, і воно вноситься до Реєстру об’єднань громадян[122], що ведеться реєструючим органом.

Подібну діяльність здійснюють благодійні організації – недержавні організації, головною метою діяльності яких є здійснення благодійної безкорисливої діяльності (не передбачає одержання прибутків від цієї діяльності) в інтересах суспільства або окремих категорій осіб згідно з Законом України «Про благодійництво та благодійні організації»[123]. Положення «Про порядок державної реєстрації благодійних організацій»[124] визначає умови і порядок державної реєстрації всеукраїнських, місцевих та міжнародних благодійних організацій, а також відділень, філій, представництв всеукраїнських та міжнародних благодійних організацій.

Для взаємодії з Мінприроди України створено Громадську раду всеукраїнських організацій природоохоронного спрямування[125]. До неї входять такі організації: Всеукраїнська дитяча спілка, «Екологічна варта», Всеукраїнська екологічна Ліга, ВЕГО «МАМА–86», Всеукраїнський екологічний благодійний фонд «Геоеко – ХХІ століття», Всеукраїнський благодійний фонд «Паросток», Всеукраїнський комітет підтримки Програм ООН щодо навколишнього середовища ЮНЕПКОМ і т.д. – усього шістнадцять організацій. Подібні до Громадської ради всеукраїнські організації природоохоронного спрямування діють і на обласному рівні та в АРК Крим.

Положення про Громадську раду при Мінприроди України було розроблене з огляду на Постанову КМУ «Деякі питання щодо забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізацій державної політики».

Громадські організації мають право оскаржувати в установленому законом порядку рішення про відмову чи несвоєчасне надання за запитом екологічної інформації або неправомірне відхилення запиту та його неповне задоволення[126]. Це право базується на ст. 50 Конституції України, яка передбачає, що кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена – прямо визначено в Конституції.

У відповідності з десятим Принципом «Декларації Ріо-де-Жанейро з навколишнього середовища та розвитку»[127], екологічні питання розглядаються найбільш ефективним способом за участю всіх зацікавлених громадян на відповідному рівні. На національному рівні кожна людина має відповідний доступ до інформації, яка стосується навколишнього природного середовища і є у розпорядженні державних органів, включаючи інформацію про шкідливі матеріали та їх діяльність у громадах, та можливість брати участь у процесах прийняття рішень. Держави, відповідно до Декларації, розвивають і розширюють інформування та участь населення шляхом широкого надання інформації. Забезпечується ефективний доступ до судових та адміністративних розглядів, включаючи відшкодування та засоби судового захисту.

Види державних органів влади, що здійснюють

державний контроль за на природними ресурсами (об’єктами) в Україні

[1] Екологічне право України : підручник для студентів юрид. вищ. навч. закладів / В. К. Попов, А. П. Гетьман, С. В. Размєтаєв та ін. ; за ред. В. К. Попова та А. П. Гетьмана. — Харків : Право. — 2001. — С. 42-43.

[2] Андрейцев В. І. Екологічне право : курс лекцій.— К. : Вентурі, 1996. — С. 134-135.

[3] Алехин А.П., Козлов Ю.М. Административное право Российской Федерации. Часть 1 и 2 / А. П. Алехин, Ю. М. Козлов . — М., 1995.

[4] Закон України «Про планування і забудову територій» № 1699-III від 20.04.2000 // Відомості Верховної Ради України. — 2000. — № 31 (04.08.2000). — Ст. 250.

[5] Наказ Державної комісії по запасах корисних копали «Про затвердження Інструкції із застосування Класифікації запасів і ресурсів корисних копалин державного фонду надр до родовищ питних і технічних підземних вод» № 23 від 04.02.2000 // Офіційний вісник України. — 2000. — № 10 (24.03.2000). — Ст. 388.

[6] Закон України «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України» № 1602-III від 23.02.2000 // Відомості Верховної Ради України. — 2000. — № 25 (23.06.2000). — Ст. 195.

[7] Закон України «Про інформацію» № 2657-XII від 02.10.1992 // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 48 (01.12.92). — Ст. 650.

[8] Малашевич Е. В. Краткий словарь-справочник по охране природы. — Мн. : Ураджай, 1987. — С. 96.

[9] Указ Президента України «Концепція Адміністративної реформи в Україні» № 810/98 від 22.07.1998.

[10] Екологічне право України : Підручник для студентів юрид. вищ. навч. закладів / А. П. Гетьман, М. В. Шульга, В. К. Попов та ін., за ред. А. П. Гетьмана та М. В. Шульги. — Х. : Право. — 2005. — С. 40-43.

[11] Андрейцев В. І. Екологічне право : курс лекцій.— К. : Вентурі, 1996. — С. 139-140.

[12] Указ Президента України «Про внесення змін до Схеми організації та взаємодії центральних органів виконавчої влади» № 1784/2005 від 19.12.2005 // Офіційний вісник України. — 2005. — № 51 (04.01.2006). — Ст. 3182.

[13] Указ Президента України «Про систему центральних органів виконавчої влади» № 1572/99 від 15.12.1999 // Офіційний вісник України, 1999. — № 50 (31.12.99). — Ст. 2434.

[14] Реалізація (від середньовікового лат. realis - речовинний, дійсний), здійснення якого-небудь плану, ідеї і т.д. В українські мові реалізувати — здійснювати, робити реальним, втілювати що-небудь у життя. - Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. К.; Ірпінь: ВТФ «Перун». — 2004. — С. 1018.

[15] Теория государства и права : курс лекций / под ред. М. Н. Марченко. — М. : Издательство «Зерцало». 1998. — С. 416-417.

[16] Дубовик О. Л. Экологическое право в вопросах и ответах : учебное пособие / О. Л. Дубовик. — М. : ООО «ТК Велби». — 2003. — С. 119-122.

[17] Наказ Мінтрансу «Про затвердження Положення про порядок видачі дозволів, що регулюють доступ експлуатантів до ринку авіаційних перевезень та робіт [Мінтранс] [4066]» № 487 від 07.10.1999, Втратив чинність // Офіційний вісник України, 1999. — № 45 (26.11.99). — Ст. 2255.

[18] Закон України «Про відходи» № 187/98-ВР від 05.03.1998 // Відомості Верховної Ради України. — 1998. — № 36-37. — Ст. 242.

[19] Закон України «Про нафту і газ» № 2665-III від 12.07.2001 // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 50 (14.12.2001). — Ст. 262.

[20] Право природопользования в СССР. — М. : Наука, 1990. — С. 22-25.

[21] Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. — К.; Ірпінь : ВТФ «Перун». — 2004. — С. 455.

[22] Постанова України «Про заходи реалізації Державної програми боротьби із злочинністю» № 683 від 01.09.1993.

[23] Постанова КМ України «Про затвердження Тимчасового регламенту Кабінету Міністрів України» № 915 від 05.06.2000 // Офіційний вісник України. — 2000. — № 24 (30.06.2000). — Ст. 994.

[24] Постанова КМ України «Питання Секретаріату Кабінету Міністрів України» № 88 від 24.01.2000 // Офіційний вісник України. — 2000. — № 4 (11.02.2000). — Ст. 110.

[25] Постанова КМ України «Питання діяльності урядових комітетів» № 1020 від 14.10.2005 // Офіційний вісник України. — 2005. — № 42 (02.11.2005). — Ст. 2657.

[26] Постанова КМ України «Про функціональні повноваження Прем’єр-міністра України, Першого віце-прем’єр-міністра, віце-прем’єр-міністрів України та Міністра Кабінету Міністрів України» № 74 від 27.01.2006 // Офіційний вісник України. — 2006. — № 5 (15.02.2006). — Ст. 216.

[27] Програма КМ України «Програма діяльності Кабінету Міністрів України «Відкритість, дієвість, результативність» від 15.03.2003 // Урядовий кур’єр. — 2003, 09, 17.09.2003 № 173.

[28] Постанова КМ України «Програма діяльності Кабінету Міністрів «Назустріч людям» від 04.02.2005 // Офіційний вісник України. — 2005. — № 6 (25.02.2005). — Ст. 348.

[29] Постанова КМ України «Про підсумки соціально-економічного розвитку України у першому півріччі та завдання на друге півріччя 2005 року» № 733 від 10.08.2005 // Урядовий кур’єр. — 2005, 08, 13.08.2005 № 150.

[30] Закон України «Про затвердження Конституції Автономної Республіки Крим» № 350-XIV від 23.12.1998 // Відомості Верховної Ради України. — 1999. — № 5-6 (12.02.99). — Ст. 43.

[31] Закон України «Про Верховну Раду Автономної Республіки Крим» № 90/98-ВР від 02.10.1998 // Відомості Верховної Ради України. — 1998. — № 29. — Ст. 191.

[32] Закон України «Про затвердження Конституції Автономної Республіки Крим» № 350-XIV від 23.12.1998 // Відомості Верховної Ради України. — 1999. — № 5-6 (12.02.99). — Ст. 43.

[33] Закон Автономної Республіки Крим «Про Раду міністрів Автономної Республіки Крим» № 1024-I від 03.02.1997.

[34] Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» № 280/97-ВР від 21.05.1997 // Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 24. — Ст. 170.

[35] Закон України «Про місцеві державні адміністрації» № 586-XIV від 09.04.1999 // Відомості Верховної Ради України. — 1999. — № 20-21 (28.05.99). — Ст. 190.

[36] Закон України «Про столицю України - місто-герой Київ» № 401-XIV від 15.01.1999 // Відомості Верховної Ради України. — 1999. — № 11 (19.03.99). — Ст. 79.

[37] Розпорядження Державного секретаря України «Про робочу групу з розгляду Закону України «Про місто-герой Севастополь» № 207 від 11.07.2005.

[38] Указ Президента України «Про вдосконалення структури місцевих державних адміністрацій» № 593/2005 від 03.04.2005 // Офіційний вісник України. — 2005. — № 14 (22.04.2005). — Ст. 707 // Офіційний вісник України. — 2005. — № 29 (05.08.2005), уточнення.

[39] Постанова КМ України «Про структуру місцевих державних адміністрацій» № 328 від 11.05.2005 // Офіційний вісник України. — 2005. — № 19 (27.05.2005). — Ст. 999.

[40] Екологічне право України : підручник для студентів юрид. вищ. навч. закладів / А. П. Гетьман, М. В. Шульга, В. К. Попов та ін., За ред. А. П. Гетьмана та М. В. Шульги. — Х. : Право. — 2005. — С. 43-44.

[41] Указ Президента України «Концепція Адміністративної реформи в Україні» № 810/98 від 22.07.1998.

[42] Постанова КМ України «Про затвердження Положення про Державну екологічну інспекцію» № 1520 від 17.11.2001 // Офіційний вісник України. — 2001. — № 47 (07.12.2001). — Ст. 2084.

[43] Постанова КМ України «Про Державну службу заповідної справи» № 1000 від 09.08.2001 // Офіційний вісник України. — 2001. — № 33 (31.08.2001). — Ст. 1540.

[44] Постанова КМ України «Про урядові органи державного управління у складі Міністерства охорони навколишнього природного середовища» № 770 від 16.06.2004 // Офіційний вісник України. — 2004. — № 24 (02.07.2004). — Ст. 1589.

[45] Постанова КМ України «Про затвердження переліку платних послуг екологічного характеру, які можуть надаватися територіальними органами Міністерства екології та природних ресурсів» № 1430 від 26.10.2001 // Офіційний вісник України. — 2001. — № 44 (16.11.2001). — Ст. 1978.

[46] Наказ Міністерства охорони навколишнього природного середовища «Про затвердження Положення про Державну Азово-Чорноморську екологічну інспекцію» № 65 від 23.02.2004 // Офіційний вісник України. — 2004. — № 9 (19.03.2004). — Ст. 539.

[47] Наказ Міністерства охорони навколишнього природного середовища «Про затвердження Положення про Державну екологічну інспекцію з охорони довкілля Північно-Західного регіону Чорного моря Міністерства охорони навколишнього природного середовища України» № 282 від 27.07.2004 // Офіційний вісник України. — 2004. — № 32 (27.08.2004). — Ст. 2196.

[48] Наказ Міністерства екології та природних ресурсів «Про затвердження Положення про державне управління екології та природних ресурсів в областях, містах Києві та Севастополі № 108 від 11.08.2000 // Офіційний вісник України. — 2000. — № 38 (06.10.2000). — Ст. 1635.

[49] Постанова Ради міністрів Автономної Республіки Крим «Про затвердження Положення про Республіканський комітет Автономної Республіки Крим з охорони навколишнього природного середовища» № 359 від 09.08.2005.

[50] Указ Президента України «Про Положення про Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи» № 1430/2005 від 10.10.2005 // Офіційний вісник України. — 2005. — № 41 (26.10.2005). — Ст. 2599.

[51] Постанова КМ України «Про затвердження Положення про Державну гідрометеорологічну службу» № 570 від 26.04.2002 // Офіційний вісник України. — 2002. — № 18 (17.05.2002). — Ст. 931.

[52] Указ Президента України «Про Положення про Міністерство охорони здоров’я України» № 918/2000 від 24.07.2000 // Офіційний вісник України. — 2000. — № 30 (11.08.2000). — Ст. 1256.

[53] Наказ Міністерства охорони здоров’я «Про затвердження Положення про державну санітарно-епідеміологічну службу Міністерства охорони здоров’я України» № 420 від 19.11.2002 // Офіційний вісник України. — 2002. — № 50 (27.12.2002). — Ст. 2262.

[54] Указ Президента України «Про Положення про Державний комітет лісового господарства України» № 969/2000 від 14.08.2000 // Офіційний вісник України. — 2000. — № 33 (01.09.2000). — Ст. 1400.

[55] Наказ Держкомлісгоспу «Про затвердження Положення про обласні управління лісового господарства« № 230 від 06.12.2004 // Офіційний вісник України. — 2004. — № 50 (31.12.2004). — Ст. 3302.

[56] Указ Президента України «Питання Міністерства аграрної політики України» № 772/2000 від 07.06.2000 // Офіційний вісник України. — 2000. — № 23 (23.06.2000). — Ст. 933.

[57] Постанова КМ України «Про затвердження Положення про Державний департамент рибного господарства» № 1226 від 04.08.2000 // Офіційний вісник України. — 2000. — № 32 (25.08.2000). — Ст. 1367.

[58] Наказ Міністерства аграрної політики «Про затвердження Положення про Державну інспекцію охорони, відтворення водних живих ресурсів та регулювання рибальства» № 198 від 12.05.2005 // Офіційний вісник України. — 2005. — № 21 (10.06.2005). — Ст. 1165.

[59] Наказ Міністерство аграрної політики «Про створення Середньодніпровського державного басейнового управління охорони водних живих ресурсів» № 152 від 20.04.2005.

[60] Указ Президента України «Про Положення про Державний комітет України по водному господарству» № 898/2000 від 14.07.2000 // Офіційний вісник України. — 2000. — № 29 (04.08.2000). — Ст. 1208.

[61] Наказ Міністерства екології та природних ресурсів та Держводгоспу «Про затвердження Порядку взаємодії органів Державного комітету України по водному господарству і Міністерства екології та природних ресурсів України з питань здійснення контролю за раціональним використанням, охороною та відтворенням водних ресурсів» № 13/21 від 29.01.2001 // Офіційний вісник України. — 2001. — № 7 (02.03.2001). — Ст. 301.

[62] Постанова Ради міністрів Автономної Республіки Крим «Про затвердження Положення про Комітет з водогосподарського будівництва та зрошуваного землеробства Ради міністрів Автономної Республіки Крим» № 258 від 13.06.2005.

[63] Наказ Держводгоспу «Про затвердження Положення про здійснення органами Держводгоспу України контролю за раціональним використанням, охороною та відтворенням водних ресурсів» № 20 від 29.01.2001 // Офіційний вісник України. — 2001. — № 7 (02.03.2001). — Ст. 299.

[64] Постанова КМ України «Про затвердження Положення про державний геологічний контроль за веденням робіт по геологічному вивченню та використанню надр України» № 801 від 30.11.1994 // Зібрання постанов Уряду України. — 1995. — № 2. — Ст. 34.

[65] Указ Президента України «Про Положення про Державний комітет України по земельних ресурсах» № 970/2000 від 14.08.2000 // Офіційний вісник України. — 2000. — № 33 (01.09.2000). — Ст. 1401.

[66] Постанова КМ України «Про утворення Державної інспекції з контролю за використанням і охороною земель» № 1958 від 25.12.2002 // Офіційний вісник України. — 2002. — № 52 (10.01.2003). — Ст. 2378.

[67] Закон України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» № 963-IV від 19.06.2003 // Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 39 (26.09.2003). — Ст. 350.

[68] Постанова КМ України «Про затвердження Положення про Державну комісію України по запасах корисних копалин» № 1689 від 10.11.2000 // Офіційний вісник України. — 2000. — № 46 (01.12.2000). — Ст. 1997.

[69] Указ Президента України «Про Положення про Міністерство транспорту та зв’язку України» № 1009/2004 від 27.08.2004 // Урядовий кур’єр. — 2004, 09. — 22.09.2004 № 179.

[70] Закон України «Про перевезення небезпечних вантажів» № 1644-III від 06.04.2000 // Відомості Верховної Ради України. — 2000. — № 28 (14.07.2000). — Ст. 222.

[71] Указ Президента України «Питання Державної служби автомобільних доріг України» № 50/2002 від 19.01.2002 // Офіційний вісник України. — 2002. — № 4 (08.02.2002). — Ст. 129.

[72] Указ Президента України «Питання Міністерства вугільної промисловості України» № 1417/2005 від 05.10.2005 // Офіційний вісник України. — 2005. — № 40 (21.10.2005). — Ст. 2541.

[73] Гірничий закон України № 1127-XIV від 06.10.1999 // Відомості Верховної Ради України. — 1999. — № 50 (17.12.99). — Ст. 433.

[74] Указ Президента України «Про Міністерство палива та енергетики України» № 598/2000 від 14.04.2000 // Офіційний вісник України. — 2000. — № 16 (05.05.2000). — Ст. 664.

[75] Указ Президента України «Про Положення про Міністерство будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України» № 1801/2005 від 19.12.2005 // Офіційний вісник України. — 2005. — № 52 (11.01.2006). — Ст. 3256.

[76] Указ Президента України «Про Міністерство економіки України» № 1159/2000 від 23.10.2000 // Офіційний вісник України. — 2000. — № 43 (10.11.2000). — Ст. 1826.

[77] Указ Президента України «Про Положення про Міністерство закордонних справ України» № 357/99 від 03.04.1999 // Офіційний вісник України, 1999. — № 14 (23.04.99). — Ст. 550.

[78] Указ Президента України «Про Положення про Міністерство культури і туризму України» № 1688/2005 від 02.12.2005 // Офіційний вісник України. — 2005. — № 49 (21.12.2005). — Ст. 3050.

[79] Постанова КМ України «Про затвердження Порядку створення і ведення Державного кадастру природних територій курортів» № 562 від 23.05.2001 // Урядовий кур’єр. — 2001, 06. — 27.06.2001 № 113-114.

[80] Указ Президента України «Про затвердження положень про Міністерство оборониУкраїни та Генеральний штаб Збройних Сил України» № 888/97 від 21.08.1997 // Офіційний вісник України. — 1997. — Число 35 (12.09.97). — С. 2.

[81] Указ Президента України «Про Міністерство освіти і науки України» № 773/2000 від 07.06.2000 // Офіційний вісник України. — 2000. — № 23 (23.06.2000). — Ст. 934.

[82] Указ Президента України «Про Державний комітет статистики України» № 60/2004 від 19.01.2004 // Офіційний вісник України. — 2004. — № 3 (06.02.2004). — Ст. 117.

[83] Угода Міністерство охорони навколишнього природного середовища, Держкомстат «Угода про загальні засади співробітництва між Міністерством охорони навколишнього природного середовища України та Державним комітетом статистики України» від 17.11.2005.

[84] Указ Президента України «Про Положення про Міністерство фінансів України» № 1081/99 від 26.08.1999 // Офіційний вісник України, 1999. — № 35 (17.09.99). — Ст. 1785.

[85] Закон України «Про Державну прикордонну службу України» № 661-IV від 03.04.2003 // Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 27 (04.07.2003). — Ст. 208.

[86] Наказ Адміністрації Державної прикордонної служби «Про затвердження Положення про орган охорони державного кордону Державної прикордонної служби України» № 116 від 15.02.2005 // Офіційний вісник України. — 2005. — № 11 (01.04.2005). — Ст. 531.

[87] Закон України «Про угоди про розподіл продукції» № 1039-XIV від 14.09.1999 // Відомості Верховної Ради України. — 1999. — № 44 (05.11.99). — Ст. 391.

[88] Постанова Верховної Ради України «Про затвердження Порядку обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій і об’єктів у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища» № 2751-XII від 29.10.1992 // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 46 (17.11.92). — Ст. 637.

[89] Наказ Мінекономіки «Інструкція з розроблення, узгодження та підписання угоди про розподіл продукції» № 249 від 23.10.2001 // Офіційний вісник України. — 2001. — № 46 (30.11.2001). — Ст. 2054.

[90] Наказ Міністерства охорони навколишнього природного середовища «Про затвердження Положення про порядок опломбування або опечатування підприємств, окремих їх цехів (дільниць) і одиниць обладнання у разі обмеження чи зупинення (тимчасово) діяльності підприємств і об’єктів» № 353 від 15.09.2004 // Офіційний вісник України. — 2004. — № 40 (22.10.2004). — Ст. 2653.

[91] «Конвенція про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля» від 25.06.1998 // Закон і Бізнес. — 2002, 11. — № 44.

[92] Закон України «Про затвердження Загальнодержавної програми розвитку малих міст» № 1580-IV від 04.03.2004 // Відомості Верховної Ради України. — 2004. — № 24 (11.06.2004). — Ст. 332.

[93] Закон України «Про ратифікацію Протоколу про воду та здоров’я до Конвенції про охорону та використання транскордонних водотоків та міжнародних озер 1992 року» № 1066-IV від 09.07.2003 // Відомості Верховної Ради України. — 2004. — № 5 (30.01.2004). — Ст. 30.

[94] Закон України «Про приєднання України до Конвенції про охорону та використання транскордонних водотоків та міжнародних озер» № 801-XIV від 01.07.1999 // Відомості Верховної Ради України. — 1999. — № 34 (27.08.99). — Ст. 282.

[95] Рішення міської ради Хмельницького «Про виконання Програми соціально-економічного розвитку міста Хмельницького на 2002 рік» № 3 від 12.02.2003.

[96] Постанова КМ України «Про затвердження Положення про Державний фонд охорони навколишнього природного середовища» № 634 від 07.05.1998 // Офіційний вісник України, 1998. — № 19 (28.05.98). — Ст. 692.

[97] Постанова Верховної Ради України «Про прийняття за основу проекту Закону України про Національний екологічний фонд» № 1896-IV від 26.06.2004.

[98] http://www.nature.org.ua/dnipro/r_fond.htm від 08.02.06.

[99] Постанова Верховної Ради України «Про Національну програму екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води» № 123/97-ВР від 27.02.1997 // Офіційний вісник України. — 1997. — Число 12 (книга перша). — С. 31.

[100] Постанова Верховної Ради України «Про прийняття за основу проекту Закону України про волонтерський рух» № 3129-IV від 29.11.2005.

[101] Закон України «Про соціальні послуги» № 966-IV від 19.06.2003 // Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 45 (07.11.2003). — Ст. 358.

[102] Закон України «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю» № 2558-III від 21.06.2001 // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 42 (19.10.2001). — Ст. 213.

[103] Закон України «Про Загальнодержавну програму підтримки молоді на 2004 - 2008 роки» № 1281-IV від 18.11.2003 // Відомості Верховної Ради України. — 2004. — № 11 (12.03.2004). — Ст. 144.

[104] Постанова КМ України «Про затвердження Положення про волонтерську діяльність у сфері надання соціальних послуг» № 1895 від 10.12.2003 // Офіційний вісник України. — 2003. — № 51 (02.01.2004) (частина 1). — Ст. 2673.

[105] http://www.alternative-v.dp.ua/programms/workcamps/ від 08.02.06.

[106] Розпорядження Президента України «Про організацію проведення в Україні у 2001 році Міжнародного року волонтерів» № 67/2001-рп від 22.03.2001 // Урядовий кур’єр. — 2001, 03. — 28.03.2001 № 55.

[107] Водний кодекс України № 213/95-ВР від 06.06.1995 // Відомості Верховної Ради України. — 1995. — № 24 (13.06.95). — Ст. 189.

[108] Постанова Верховної Ради України «Про Рекомендації парламентських слухань з питань розвитку інформаційного суспільства в Україні» № 3175-IV від 01.12.2005 // Голос України. — 2005, 12, 13.12.2005 № 236.

[109] Наказ Міністерство охорони навколишнього природного середовища «Про затвердження Положення про порядок надання екологічної інформації» № 169 від 18.12.2003 // Офіційний вісник України. — 2004. — № 6 (27.02.2004). — Ст. 358.

[110] Наказ Міністерства охорони навколишнього природного середовища «Про затвердження Положення про щоквартальне інформування населення через ЗМІ про об’єкти, які є найбільшими забруднювачами навколишнього природного середовища» № 397 від 01.11.2005 // Офіційний вісник України. — 2005. — № 51 (04.01.2006). — Ст. 3223.

[111] http://mail.menr.gov.ua/publ/nreport/Nd2002u.pdf від 08.02.06.

[112] Закон УРСР «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» № 1286-XII від 03.07.1991 // Відомості Верховної Ради УРСР. — 1991. — № 33 (13.08.91). — Ст. 443.

[113] Закон Республіки Крим «Про референдум» № 210-I від 22.11.1991.

[114] Лист Вищого арбітражного суду «Про Закон України «Про об’єднання громадян» № 01-8/500 від 30.12.1997 // Вісник Вищого арбітражного суду України. — 1998. — № 1.

[115] Закон України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» № 39/95-ВР від 08.02.1995 // Відомості Верховної Ради України. — 1995. — № 12 (21.03.95). — Ст. 81.

[116] Судовий захист екологічних прав громадян України: Довід. для суддів / Краснова М. В., Малишева Н. Р., Шевчук П. І. та ін. — К. : Вид. дім «КМ Академія» 2001. — С. 12-30.

[117] Наказ Мін’юсту «Щодо формування Реєстру зареєстрованих в Україні міжнародних організацій, філій і представництв іноземних неурядових, громадських та благодійних організацій та об’єднань» № 75/5 від 27.06.2003 // Офіційний вісник України. — 2003. — № 27 (18.07.2003). — Ст. 1355.

[118] Закон України «Про молодіжні та дитячі громадські організації» № 281-XIV від 01.12.1998 // Відомості Верховної Ради України. — 1999. — № 1 (07.01.99). — Ст. 2.

[119] Регламент Верховної Ради України № 129/94-ВР від 27.07.1994 // Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 35 (30.08.94). — Ст. 338.

[120] Постанова КМ України «Про затвердження Тимчасового регламенту Кабінету Міністрів України» № 915 від 05.06.2000 // Офіційний вісник України. — 2000. — № 24 (30.06.2000). — Ст. 994.

[121] Закон України «Про об’єднання громадян» № 2460-XII від 16.06.1992 // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 34 (25.08.92). — Ст. 504.

[122] Наказ Мінюсту «Про затвердження Положення про Єдиний державний реєстр об’єднань громадян та благодійних організацій [Мінюст] [3239]» № 66/5 від 14.12.1998 // Офіційний вісник України, 1998. — № 51 (08.01.99). — Ст. 1908.

[123] Закон України «Про благодійництво та благодійні організації» № 531/97-ВР від 16.09.1997 // Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 46. — Ст. 292.

[124] Постанова КМ України «Про затвердження Положення про порядок державної реєстрації благодійних організацій» № 382 від 30.03.1998 // Офіційний вісник України, 1998. — № 13 (16.04.98). — Ст. 490.

[125] http://www.menr.gov.ua/index.php?menu_id=334

[126] Конвенція про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля від 25.06.1998 // Закон і Бізнес. — 2002, 11. — № 44.

[127] «Декларація Ріо-де-Жанейро з навколишнього середовища та розвитку» від 03.061992.

[128] Наказ Міністерства екології та природних ресурсів та Держкоменергозбереження «Про затвердження Положення про взаємодію Державної екологічної інспекції та Державної інспекції з енергозбереження» № 369/100 від 26.09.2002 // Офіційний вісник України. — 2002. — № 42 (01.11.2002). — Ст. 1966.