Система органів екологічного управління
Органи виконавчої влади – самостійний вид органів державної влади, які, згідно з конституційним принципом поділу державної влади, мають своїм головним призначенням здійснення функцій виконавчої влади.
Державне управління – вид діяльності держави, що полягає у здійсненні нею управлінського, тобто організуючого впливу на ті сфери і галузі суспільного життя, які вимагають певного втручання держави шляхом використання повноважень виконавчої влади. У той же час державне управління здійснюється і за межами функціонування виконавчої влади, наприклад, на рівні державних підприємств, установ і організацій. Завдяки цьому поняття «державне управління» за змістом є ширше, ніж поняття «виконавча влада». Для визначення змістовно поєднаних сфер або галузей суспільного життя, що потребують державного управління, використовується термін «сектор державного управління».
Система державного управління – складне поняття, зміст якого охоплює такі складові елементи:
– суб’єкти управління, тобто органи виконавчої влади;
– об’єкти управління, тобто сфери та галузі суспільного життя, що перебувають під організуючим впливом держави;
– управлінська діяльність (процес), тобто певного роду суспільні відносини, через які реалізуються численні прямі та зворотні зв’язки між суб’єктами і об’єктами управління[9].
Система державних органів, які здійснюють управління природокористуванням, базується на загальновизнаному в теорії управління їх поділі на органи спеціальної та загальної компетенції. В основу такої кваліфікації покладено обсяг і характер правомочностей щодо природних об’єктів та функцій управління ними. Державні органи, до компетенції яких входить здійснення в тому чи іншому обсязі усіх функцій управління природокористуванням, незалежно від виду природного об’єкта та суб’єктів користування ним, є органами загального управління. Вони, поряд з екологічними, вирішують й інші питання соціально-економічного розвитку держави.
До державних органів загальної компетенції належать Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Верховна Рада і Рада міністрів Автономної Республіки Крим, державні адміністрації регіонів, органи місцевого самоврядування та їх виконавчі органи[10].
Органами спеціального державного управління є спеціально уповноважені органи центральної виконавчої влади, що реалізують функції управління в галузі використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища і забезпечення екологічної безпеки[11]. Вони поділяються на такі органи:
– надвідомчого управління і контролю в галузі екології –– Міністерство охорони навколишнього природного середовища України, Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Міністерство охорони здоров’я України;
– спеціального поресурсового управління – Державний комітет лісового господарства України, Державний комітет України по водному господарству, Державний комітет України по земельних ресурсах;
– спеціалізованого функціонально-галузевого управління – Міністерство внутрішніх справ України, Міністерство транспорту та зв’язку України Міністерство вугільної промисловості України, Міністерство палива та енергетики України, Міністерство аграрної політики України, Міністерство будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України, Міністерство економіки України, Міністерство закордонних справ України, Міністерство культури і туризму України, Міністерство оборони України, Міністерство освіти і науки України, Міністерство промислової політики України, Міністерство України у справах сім’ї, молоді та спорту, Міністерство фінансів України, Міністерство юстиції України, Державна служба автомобільних доріг України[12].
Міністерство охорони навколишнього природного середовища України (Мінприроди України) є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів, екологічної безпеки, заповідної справи, поводження з відходами, геологічного вивчення надр, а також топографо-геодезичної та картографічної діяльності.
Мінприроди України є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів, екологічної безпеки, а також топографо-геодезичної та картографічної діяльності.
Мінприроди України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в його складі урядові органи державного управління, уповноважений орган виконавчої влади у сфері охорони навколишнього природного середовища в Автономній Республіці Крим, територіальні органи, інспекції, установи та організації, що перебувають в його управлінні.
Міністерство є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади в забезпеченні впровадження державної політики у визначеній сфері діяльності. Міністр як член Кабінету Міністрів України особисто відповідає за розроблення і реалізацію державної політики, спрямовує і координує здійснення центральними органами виконавчої влади заходів з питань, віднесених до його відання, приймає рішення щодо розподілу відповідних бюджетних коштів. Не допускається прийняття актів Кабінету Міністрів України та утворених ним органів, внесення проектів законів та актів Президента України з таких питань без погодження з відповідним міністром. Міністр на виконання вимог законодавства в межах наданих повноважень визначає політичні пріоритети та стратегічні напрями роботи міністерства та шляхи досягнення поставлених цілей.
Державний комітет (державна служба)є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовує і координує Прем’єр-міністр України або один із віце-прем’єр-міністрів чи міністрів. Державний комітет (державна служба) вносить пропозиції щодо формування державної політики відповідним членам Кабінету Міністрів України та забезпечує її реалізацію у визначеній сфері діяльності, здійснює управління в цій сфері, а також міжгалузеву координацію та функціональне регулювання з питань, віднесених до його відання. Державний комітет (державну службу) очолює його голова.
Центральний орган виконавчої владизі спеціальним статусом має визначені Конституцією та законодавством України особливі завдання та повноваження, щодо нього може встановлюватись спеціальний порядок утворення, реорганізації, ліквідації, підконтрольності, підзвітності, а також призначення і звільнення керівників та вирішення інших питань. Центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом очолює його голова[13].
Метою управління в галузі охорони навколишнього природного середовища є:
– реалізація[14] законодавства – специфічні для права засоби його здійснення – прийнято називати реалізацією правових норм. Основними формами (засобами) реалізації правових норм зазвичай називають використання права, виконання обов’язку, дотримання заборони, застосування правових норм[15]. Результатом здійснення правової системи даної країни є правопорядок. Залежно від галузей права він поділяється у тому числі й на екологічний.
– контроль за дотриманням вимог екологічної безпеки – здійснюється на всіх етапах діяльності з використання природних ресурсів та здійснення впливу на навколишнє середовище. Існують різні види екологічного контролю: державний, відомчий, виробничий та громадський[16].
– забезпечення вжиття ефективних і комплексних заходів щодо охорони навколишнього природного середовища (в законодавстві застосовується термін «ефективний контроль») шляхом оформлення прав, контрактів та інших нормативно-правових актів, які, взяті разом чи окремо, з урахуванням положень відповідного закону, дають змогу прямо чи опосередковано чинити вплив на суб’єкт даних правовідносин[17]. Термін «комплексний»стосовно, наприклад, використання родовищ корисних копалин означає видобуток усіх корисних копалин родовища і повне вилучення наявних корисних компонентів та їх промислове використання, а також використання відходів, що утворюються у процесі видобутку і переробки мінеральної сировини. Відповідні вимоги щодо комплексного використання природних об’єктів містяться в Кодексі України про надра, Законах України «Про тваринний світ», «Про відходи»[18], «Про нафту і газ»[19];
– раціональне використання природних ресурсів має два основні аспекти – економічний та екологічний. Іноді їх розглядають як такі, що суперечать один одному, як альтернативні. Тому нерідко одна і та сама вимога забезпечує як економічні, так і екологічні інтереси. Вимога раціонального використання природних ресурсів має різний конкретний зміст у кожній галузі права, що регулює охорону і використання навколишнього природного середовища[20]. Загальним для всіх вимог щодо раціонального використання природних ресурсів (об’єктів) є максимальна корисність природокористування, тому що саме слово «користувач» означає суб’єкта, який використовує що-небудь у своїх інтересах, дістає вигоду з чогось[21].
– досягнення узгодженості дій державних і громадських органів у галузі охорони навколишнього природного середовища, як наприклад у разі участі населення в охороні правопорядку, що передбачено планом заходів реалізації Державної програми боротьби із злочинністю[22].
Кабінет Міністрів України у галузі охорони навколишнього природного середовища:
а) здійснює реалізацію визначеної Верховною Радою України екологічної політики;
б) забезпечує розробку державних цільових, міждержавних і регіональних екологічних програм;
в) координує діяльність міністерств, відомств, інших установ та організацій України у питаннях охорони навколишнього природного середовища;
г) встановлює порядок утворення і використання Державного фонду охорони навколишнього природного середовища, у складі Державного бюджету України, та затверджує перелік природоохоронних заходів;
д) встановлює порядок розробки та затвердження екологічних нормативів, лімітів використання природних ресурсів, скидів забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище, розміщення відходів;
е) встановлює порядок визначення збору та його граничних розмірів за користування природними ресурсами, забруднення навколишнього природного середовища, розміщення відходів, інші види шкідливого впливу на нього;
є) приймає рішення про організацію територій та об’єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення;
ж) організує екологічне виховання та екологічну освіту громадян;
з) приймає рішення про зупинення (тимчасово) або припинення діяльності підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності та підпорядкування, в разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища;
и) керує зовнішніми зв’язками України в галузі охорони навколишнього природного середовища.
Кабінет Міністрів України може здійснювати й інші повноваження відповідно до законодавства України.
Стаття 113 Конституції України визначає, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Він відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених Конституцією.
Відповідно до ст. 116, Кабінет Міністрів України: забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України; вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина; забезпечує проведення політики у сферах освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування; розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України та здійснює іншу діяльність.
Кабінет Міністрів України діє керуючись «Тимчасовим регламентом Кабінету Міністрів України»[23], що встановлює порядок організації діяльності Кабінету Міністрів, пов’язаної з виконанням його повноважень. Кабінет Міністрів на основі та на виконання Конституції та законів України, актів Президента України, видає у межах своєї компетенції постанови і розпорядження, обов’язкові для виконання.
Структурні підрозділи Секретаріату Кабінету Міністрів України в межах покладених на них функцій забезпечують діяльність Кабінету Міністрів України, урядових комітетів, працюють за дорученнями Прем’єр-міністра України, Першого віце-прем’єр-міністра України, Віце-прем’єр-міністрів України, Урядового Секретаря Кабінету Міністрів України та його заступників. У структурі Секретаріату діє Управління експертизи та аналізу розвитку техногенної, екологічної, ядерної безпеки та природокористування[24].
Постанова КМ України «Питання діяльності урядових комітетів» передбачила створення урядового комітету з питань розвитку агропромислового комплексу та природокористування. Нею передбачено такий склад цього комітету:
– віце-прем’єр-міністр України – голова Урядового комітету;
– міністр аграрної політики;
– міністр охорони навколишнього природного середовища;
– перший заступник міністра охорони здоров’я;
– заступник міністра економіки (відповідно до розподілу функціональних повноважень);
– заступник міністра фінансів (відповідно до розподілу функціональних повноважень);
– заступник Міністра Кабінету Міністрів України (відповідно до розподілу функціональних повноважень).
Загальне положення про урядовий комітет регламентує його діяльність і визначає, що урядовий комітет є робочим органом Кабінету Міністрів України, основним завданням якого є формування та реалізація державної політики у відповідній сфері згідно із стратегією, визначеною Кабінетом Міністрів України[25].
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 2006 р. «Про функціональні повноваження Прем’єр-міністра України, Першого віце-прем’єр-міністра, віце-прем’єр-міністрів України та Міністра Кабінету Міністрів» України визначено функціональні повноваження Віце-прем’єр-міністра України (питання агропромислової політики та природних ресурсів). Він організовує роботу з розроблення та реалізації стратегії функціонування агропромислового комплексу, зокрема з питань забезпечення продовольчої безпеки держави, проведення реформування земельних відносин, створення інфраструктури продовольчого ринку, забезпечення агропромислового виробництва необхідними матеріально-технічними ресурсами та сировиною; організовує роботу з формування та реалізації державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів, агропромислового та лісогосподарського комплексів, земельних і водних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки; забезпечує взаємодію органів виконавчої влади з громадськими організаціями, діяльність яких безпосередньо пов’язана з агропромисловим виробництвом та охороною навколишнього природного середовища[26].
Програма діяльності Кабінету Міністрів України «Відкритість, дієвість, результативність»[27] у розділі 5.2. «Охорона довкілля, раціональне використання та відтворення природних ресурсів», з метою поліпшення стану довкілля, створення передумов для сталого розвитку та зміцнення мінерально-сировинного потенціалу країни, передбачала здійснення таких заходів:
– розроблення проекту Концепції Екологічного кодексу України, нової редакції Кодексу України про надра;
– створення Національного екологічного фонду, системи екологічного аудиту і страхування;
– забезпечення розв’язання гострих екологічних проблем у регіонах України, розроблення проекту Комплексної програми поліпшення екологічного стану у гірничодобувних регіонах;
– забезпечення розвитку мінерально-сировинної бази, пошуку і відкриття родовищ корисних копалин з метою створення власного виробництва необхідних видів мінеральної сировини та імпортозаміщення, удосконалення відносин у цій галузі; поліпшення стану інформованості громадськості, сприяння її участі у процесі прийняття рішень з питань охорони довкілля;
– розв’язання проблем поводження з відходами, насамперед з токсичними та непридатними, а також забороненими для використання хімічними засобами захисту рослин;
– створення та впровадження нових технологій використання вторинних ресурсів та переробки відходів.
Програма діяльності Кабінету Міністрів України «Назустріч людям»[28] містить розділ «Енергетика та ресурсозбереження». У цьому розділі передбачається, що основним завданням Уряду у сфері безпеки людини та довкілля є підвищення рівня безпеки, зниження рівня захворюваності, скорочення обсягів викидів і скидів забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище. Для цього необхідне здійснення таких заходів:
– удосконалення системи інституційного забезпечення державного управління у сфері цивільного захисту населення, екологічної безпеки, використання та відтворення природних ресурсів;
– неухильне дотримання в практичній діяльності принципу «забруднювач платить» із забезпеченням прозорості та високої ефективності використання коштів на природоохоронні заходи;
– залучення громадськості до участі у розв’язанні глобальних, регіональних і місцевих екологічних проблем;
– підвищення ролі та відповідальності місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування у сфері техногенно-екологічної безпеки, перехід до децентралізації управління у цій сфері;
– ефективне впровадження механізмів, передбачених Кіотським протоколом до Рамкової конвенції ООН про зміну клімату;
– стабілізація і поліпшення екологічного стану, особливо у великих містах і промислових центрах, зокрема Донецько-Придніпровського регіону;
– забезпечення стабільного відновлення лісів, збільшення їх площі, збереження біологічного і ландшафтного різноманіття, охорона рослинного і тваринного світу та лісових екосистем;
– забезпечення стабілізації стану об’єкта «Укриття», підтримання достатнього рівня його безпеки та перетворення в екологічно безпечну систему.
Для забезпечення ощадливого використання та відтворення природних ресурсів Уряд передбачає:
– удосконалити порядок надання спеціальних дозволів (ліцензій) на користування надрами;
– активізувати роботу, спрямовану на приріст запасів корисних копалин, потреба України в яких забезпечується за рахунок імпорту;
– приділяти особливу увагу відродженню мінерально-сировинного комплексу, бережливому використанню не відновлюваних природних запасів.
Постановою Кабінету Міністрів України було затверджено План заходів щодо виконання у 2005 році Програми Кабінету Міністрів України «Назустріч людям». Відповідною Постановою КМ України було затверджено План додаткових заходів щодо виконання у другому півріччі 2005 р. Програми діяльності Кабінету Міністрів України «Назустріч людям»[29].
Поресурсові закони та кодекси також містять у собі норми, що розкривають компетенцію Кабінету Міністрів у галузі управління і контролю за охороною, захистом, використанням та відтворенням природних ресурсів (об’єктів), наприклад:
Земельний кодекс України в ч. 7 ст. 122 передбачає повноваження Кабінету Міністрів України щодо надання земельних ділянок із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у випадках, визначених статтями 149, 150 ЗК України. Частини 9 ст. 149 ЗК України регламентує діяльність КМ України щодо вилучення земельних ділянок державної власності, які перебувають у постійному користуванні, – ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси першої групи площею понад 10 га, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п’ятою – восьмою цієї статті, та у випадках, визначених ст. 150 ЗК України;
Водний кодекс України у ст. 14 передбачає компетенцію Кабінету Міністрів України у галузі управління і контролю за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів. Ця стаття визначає, які саме питання належать до відання Кабінету Міністрів України у галузі управління і контролю за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів;
Лісовий кодекс України у ст. 29 визначає компетенцію Кабінету Міністрів України в галузі управління і контролю за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів;
Закон України «Про тваринний світ» визначив у ст. 12 повноваження Кабінету Міністрів України у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу.
Уряд Автономної Республіки Крим у галузі охорони навколишнього природного середовища на своїй території:
1) здійснює реалізацію законодавства України та Автономної Республіки Крим в галузі охорони навколишнього природного середовища;
2) організує розробку екологічних програм;
3) координує діяльність міністерств, відомств, а також підприємств, установ та організацій в Автономній Республіці Крим у питаннях охорони навколишнього природного середовища, незалежно від форм власності та підпорядкування;
4) встановлює порядок утворення і використання республіканського фонду охорони навколишнього природного середовища у складі республіканського бюджету Автономної Республіки Крим;
5) погоджує розміщення підприємств, установ і організацій;
6) організує управління і контроль в галузі охорони навколишнього природного середовища;
7) визначає в установленому порядку нормативи збору і розміри зборів за забруднення навколишнього природного середовища, розміщення відходів;
8) затверджує за поданням органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів для підприємств, установ і організацій ліміти використання природних ресурсів, за винятком природних ресурсів загальнодержавного значення, скидів забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище, за винятком скидів, що призводять до забруднення природних ресурсів загальнодержавного значення, навколишнього природного середовища за межами території Автономної Республіки Крим, та ліміти на утворення і розміщення відходів;
9) організує проведення державної екологічної експертизи об’єктів, що створюються або функціонують на території Автономної Республіки Крим;
10) погоджує поточні і перспективні плани роботи підприємств, установ та організацій з питань охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів;
11) організує ліквідацію екологічних наслідків аварій, залучає до її проведення підприємства, установи, організації, незалежно від підпорядкування та форм власності, і громадян;
12) забезпечує систематичне та оперативне інформування населення, підприємств, установ та організацій про стан навколишнього природного середовища;
13) організує екологічну освіту та екологічне виховання громадян.
Уряд Автономної Республіки Крим може здійснювати й інші повноваження, що не входять до компетенції республіканських органів державного управління України.
Розділ X Конституції України визначає, що рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим не можуть суперечити Конституції і законам України та приймаються відповідно до Конституції України, законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України та на їх виконання.
Стаття 137 Конституції України визначає, що Автономна Республіка Крим здійснює нормативне регулювання з таких питань: сільського господарства і лісів; меліорації і кар’єрів; громадських робіт, ремесел та промислів; благодійництва; містобудування і житлового господарства; туризму, готельної справи, ярмарків; музеїв, бібліотек, театрів, інших закладів культури, історико-культурних заповідників; транспорту загального користування, автошляхів, водопроводів; мисливства, рибальства; санітарної і лікарняної служб.
Рада міністрів Автономної Республіки Крим є виконавчим органом Автономної Республіки Крим і здійснює виконавчі функції та повноваження в межах своєї компетенції [30].
Стаття 17 Конституції Автономної Республіки Крим регламентує охорону навколишнього природного середовища в Автономній Республіці Крим.
В Автономній Республіці Крим забезпечується охорона природних комплексів, включаючи природно-заповідний фонд, курортні, рекреаційні, лікувально-оздоровчі, водозахисні та інші типи територій і об’єктів. Верховна Рада Автономної Республіки Крим щодо цих питань приймає рішення у межах повноважень, передбачених законодавством[31] України.
Автономна Республіка Крим здійснює право на встановлення заповідного режиму стосовно територій і об’єктів природно-заповідного фонду місцевого значення в Автономній Республіці Крим і здійснення заходів щодо їх збереження.
Автономна Республіка Крим розробляє і здійснює заходи і програми щодо забезпечення екологічної безпеки та екологічного балансу при використанні природних ресурсів на її території.
Автономна Республіка Крим здійснює комплекс заходів щодо оздоровлення навколишнього природного середовища, запобігання виникненню надзвичайних ситуацій техногенного та антропогенного характеру, щодо відновлення і збереження генетичного фонду рослинного і тваринного світу Автономної Республіки Крим.
Органи влади Автономної Республіки Крим і органи місцевого самоврядування реалізують право на здійснення екологічного контролю відповідно на території Автономної Республіки Крим або адміністративно-територіальних одиниць і вирішення в установленому законами України порядку питань зупинення або припинення екологічно небезпечної і шкідливої для здоров’я діяльності.
Проведення екологічної експертизи є обов’язковим у процесі нормотворчої, інвестиційної, управлінської, господарської та іншої діяльності, що впливає на стан навколишнього природного середовища, а також на вимогу Верховної Ради Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування в Автономній Республіці Крим у порядку, передбаченому законами України.
Стаття 18 Конституції Автономної Республіки Крим визначила повноваження Автономної Республіки Крим. Віданню Автономної Республіки Крим підлягає здійснення повноважень, віднесених до відання Автономної Республіки Крим Земельним кодексом України, Кодексом України про надра, Водним кодексом України, Лісовим кодексом України, Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища», іншими законами України. Так, ч. 6 ст. 122 ЗК України передбачає, що Рада міністрів Автономної Республіки Крим надає земельні ділянки із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах міст республіканського (Автономної Республіки Крим) значення та за їх межами для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті. Відповідно до ч. 8 ст. 149 ЗК України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст республіканського (Автономної Республіки Крим) значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п’ятою, дев’ятою цієї статті.
Цією ж нормою Конституції Автономної Республіки Крим також передбачається, що віданню Автономної Республіки Крим підлягає вирішення питань екологічної безпеки, раціонального використання, охорони, відновлення землі і природних ресурсів, оголошення карантину і зон стихійного лиха відповідно до законів України; розробка, затвердження і реалізація програм забезпечення екологічної безпеки, раціонального використання, охорони, відтворення землі та природних ресурсів; зарахування до бюджету Автономної Республіки Крим у повному обсязі спеціальних та інших платежів, які стягуються за користування землею та іншими природними ресурсами згідно із законодавством України; визначення згідно із законодавством України нормативів щодо розподілу зазначених коштів між республіканським і місцевими бюджетами; здійснення виключного права Автономної Республіки Крим на надання передбачених законодавством України пільг щодо названих вище платежів, які підлягають зарахуванню відповідно до законодавства України до бюджету Автономної Республіки Крим.
Глава 7 Конституції Автономної Республіки Крим[32] визначає загальні положення Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Рада міністрів Автономної Республіки Крим як орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим самостійно здійснює виконавчі функції і повноваження з питань, віднесених до відання Автономної Республіки Крим Конституцією України, Конституцією Автономної Республіки Крим і законами України.
Рада міністрів Автономної Республіки Крим виконує також державні виконавчі функції і повноваження, делеговані законами України відповідно до Конституції України.
Законами України та прийнятими на їх основі та на їх виконання нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України та Верховної Ради Автономної Республіки Крим можуть визначатися окремі умови виконання делегованих державних виконавчих функцій і повноважень, реалізації загальнодержавних і регіональних програм; координуватися діяльність у боротьбі з катастрофами, стихійними лихами, епідеміями та епізоотіями, щодо ліквідації їх наслідків, природокористування, охорони навколишнього природного середовища, забезпечення екологічної безпеки, безпечних і здорових умов життя населення, охорони пам’яток історії та культури, організації та розвитку освіти, науки і культури, фізичної культури та спорту, забезпечення правопорядку і громадської безпеки, здійснення спільних проектів у регіоні, а також вирішення інших питань, віднесених до компетенції виконавчих органів.
Стаття 38 Конституції АРК окреслює повноваження Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Рада міністрів Автономної Республіки Крим здійснює виконавчі функції та повноваження з питань, віднесених до самостійного відання Автономної Республіки Крим, а також здійснює державні виконавчі функції, делеговані Конституцією України.
Рада міністрів Автономної Республіки Крим виконує й інші функції та повноваження, передбачені Конституцією України, Конституцією Автономної Республіки Крим, законами України, нормативно-правовими актами Верховної Ради Автономної Республіки Крим у межах її компетенції.
Рада міністрів Автономної Республіки Крим здійснює виконавчі функції і повноваження, віднесені до самостійного відання Автономної Республіки Крим, зокрема з питань землеустрою; лісового господарства; водогосподарського будівництва і зрошуваного землеробства; організації і розвитку курортно-рекреаційної сфери і туризму; охорони навколишнього природного середовища.
Рада міністрів Автономної Республіки Крим у межах своєї компетенції видає постанови, рішення і розпорядження, обов’язкові до виконання на всій території республіки.
Стаття 42 Закону Автономної Республіки Крим «Про Раду міністрів Автономної Республіки Крим»[33] визначає повноваження Ради міністрів Автономної Республіки Крим у галузі охорони навколишнього природного середовища. Рада міністрів Автономної Республіки Крим:
– організує управління та контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища;
– здійснює реалізацію екологічної політики Автономної Республіки Крим та України;
– несе відповідальність за стан навколишнього природного середовища в Автономній Республіці Крим;
– координує та контролює діяльність міністерств і відомств України та Автономної Республіки Крим у питаннях охорони навколишнього природного середовища та раціонального використання природних ресурсів;
– забезпечує економічні основи раціонального природокористування;
– приймає рішення про призупинення або припинення діяльності підприємств, установ та організацій, незалежно від форм власності і підлеглості, у випадку порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища;
– погоджує розміщення підприємств, установ та організацій;
– організує ліквідацію наслідків екологічних катастроф та аварій;
– забезпечує систематичне та оперативне інформування населення, підприємств, установ та організацій про стан навколишнього природного середовища.
У складі Ради міністрів Автономної Республіки Крим діють два Республіканські комітети Автономної Республіки Крим: Республіканський комітет Автономної Республіки Крим по земельним ресурсам та Республіканський комітет Автономної Республіки Крим по охороні навколишнього природного середовища.
Республіканський комітет Автономної Республіки Крим є органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим і здійснює регулювання та координацію діяльності у підвідомчій йому галузі з виконання власних повноважень Автономної Республіки Крим, а також державних виконавчих функцій, що делеговані у відповідності з Конституцією України.
Виконавчі та розпорядчі органи місцевих Рад у галузі охорони навколишнього природного середовища в межах своєї компетенції:
1) здійснюють реалізацію рішень відповідних Рад;
2) координують діяльність місцевих органів управління, підприємств, установ та організацій, розташованих на території місцевої Ради, незалежно від форм власності та підпорядкування;
3) організують розробку місцевих екологічних програм;
4) визначають в установленому порядку нормативи збору і розміри зборів за забруднення навколишнього природного середовища та розміщення відходів;
5) затверджують за поданням органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів для підприємств, установ та організацій ліміти використання природних ресурсів, за винятком ресурсів загальнодержавного значення, ліміти скидів забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище, за винятком скидів, що призводять до забруднення природних ресурсів загальнодержавного значення або навколишнього природного середовища за межами території цієї Ради, та ліміти на утворення і розміщення відходів;
6) організують збір, переробку, утилізацію і захоронення відходів на своїй території;
7) формують і використовують місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища у складі місцевих бюджетів;
8) погоджують поточні та перспективні плани роботи підприємств, установ та організацій з питань охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів;
9) забезпечують систематичне та оперативне інформування населення, підприємств, установ, організацій та громадян про стан навколишнього природного середовища, захворюваності населення;
10) організують екологічну освіту та екологічне виховання громадян;
11) приймають рішення про організацію територій та об’єктів природно-заповідного фонду місцевого значення.
Виконавчі і розпорядчі органи Рад можуть здійснювати й інші повноваження відповідно до законодавства України.
Компетенція виконавчих і розпорядчих органів місцевих Рад у галузі охорони навколишнього природного середовища розкривається і у спеціальних законах «Про місцеве самоврядування в Україні»[34] та «Про місцеві державні адміністрації»[35], природоохоронних законах та кодексах.
Наприклад, Лісовий кодекс України розкриває у ст. 23 компетенцію органів, що здійснюють державне управління в галузі охорони, захисту, використання та відтворення лісів. Серед інших органів кодекс передбачає місцеві органи державної виконавчої влади.
Стаття 13 Водного кодексу України передбачає органи, що здійснюють державне управління в галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів, і серед них – місцеві ради та їх виконавчі комітети, спеціально уповноважені органи державної виконавчої влади та інші державні органи відповідно до законодавства України.
Стаття 14 Закону України «Про тваринний світ» формулює повноваження Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу.
Особливістю визначення органів, діяльність яких розглядається в цій статті Закону, є те, що на території Автономної Республіки Крим діє Закон Республіки Крим «Про охорону навколишнього природного середовища», і в ст. 27 передбачається компетенція виконавчих та розпорядчих органів місцевих Рад народних депутатів у галузі охорони навколишнього природного середовища.
Виконавчі органи Рад – це органи, які відповідно до Конституції України та Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» та іншими законами.
До системи місцевого самоврядування законодавство включає виконавчі органи сільської, селищної, міської Ради.
Виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) Рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.
Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади – також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.
У сільських радах, що представляють територіальні громади, які налічують до 500 жителів, за рішенням відповідної територіальної громади або сільської ради виконавчий орган ради може не створюватися. У цьому випадку функції виконавчого органу ради (крім розпоряджання земельними та природними ресурсами) здійснює сільський голова одноособово.
Глава 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначає повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад. Стаття 33 цієї глави передбачає повноваження у сфері регулювання земельних відносин та охорони навколишнього природного середовища.
До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських Рад належать:
1) власні (самоврядні) повноваження:
– підготовка і внесення на розгляд Ради пропозицій щодо встановлення ставки земельного податку, розмірів плати за користування природними ресурсами, вилучення (викупу), а також надання під забудову та для інших потреб земель, що перебувають у власності територіальних громад; визначення в установленому порядку розмірів відшкодувань підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності за забруднення довкілля та інші екологічні збитки; встановлення платежів за користування комунальними та санітарними мережами відповідних населених пунктів;
– підготовка і подання на затвердження Ради проектів місцевих програм охорони довкілля, участь у підготовці загальнодержавних і регіональних програм охорони довкілля;
– підготовка і внесення на розгляд Ради пропозицій щодо прийняття рішень про організацію територій і об’єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та інших територій, що підлягають особливій охороні; внесення пропозицій до відповідних державних органів про оголошення природних та інших об’єктів, що мають екологічну, історичну, культурну або наукову цінність, пам’ятками природи, історії або культури, які охороняються законом;
– справляння плати за землю;
2) делеговані повноваження:
– здійснення контролю за дотриманням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів;
– реєстрація суб’єктів права власності на землю, реєстрація права користування землею і договорів на оренду землі, видача документів, що посвідчують право власності і право користування землею;
– координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів;
– погодження питань про надання дозволу на спеціальне використання природних ресурсів загальнодержавного значення;
– вирішення земельних спорів у порядку, встановленому законом;
– вжиття необхідних заходів щодо ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій відповідно до закону, інформування про них населення, залучення в установленому законом порядку до цих робіт підприємств, установ та організацій, а також населення;
– визначення території для складування, зберігання або розміщення виробничих, побутових та інших відходів відповідно до законодавства;
– підготовка висновків щодо надання або вилучення в установленому законом порядку земельних ділянок, що проводиться органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування;
– організація і здійснення землеустрою, погодження проектів землеустрою;
– здійснення контролю за впровадженням заходів, передбачених документацією із землеустрою;
– створення та забезпечення функціонування місцевих екологічних автоматизованих інформаційно-аналітичних систем, які є складовою мережі загальнодержавної екологічної автоматизованої інформаційно-аналітичної системи забезпечення доступу до екологічної інформації.
До відання виконавчих органів міських (за винятком міст районного значення) Рад, крім повноважень, зазначених у пункті «б»частини першої цієї статті, належить координація на відповідній території діяльності спеціально уповноважених державних органів управління з охорони природи.
Стаття 51 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» регламентує статус виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті Ради. Виконавчим органом сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) Ради є виконавчий комітет Ради, який утворюється відповідною Радою на строк її повноважень. Виконавчий комітет Ради є підзвітним і підконтрольним Раді, що його утворила, а з питань здійснення ним повноважень органів виконавчої влади – також підконтрольним відповідним органам виконавчої влади.
Стаття 52 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» регулює повноваження виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті Ради. Виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) Ради може розглядати і вирішувати питання, віднесені вказаним вище законом до відання виконавчих органів ради.
Виконавчий комітет Ради:
1) попередньо розглядає проекти місцевих програм соціально-економічного і культурного розвитку, цільових програм з інших питань, місцевого бюджету, проекти рішень з інших питань, що вносяться на розгляд відповідної Ради;
2) координує діяльність відділів, управлінь та інших виконавчих органів Ради, підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідної територіальної громади, заслуховує звіти про роботу їх керівників;
3) має право змінювати або скасовувати акти підпорядкованих йому відділів, управлінь, інших виконавчих органів Ради, а також їх посадових осіб.
Сільська, селищна, міська Рада може прийняти рішення про розмежування повноважень між її виконавчим комітетом, відділами, управліннями, іншими виконавчими органами Ради та сільським, селищним, міським головою в межах повноважень, наданих цим Законом виконавчим органам сільських, селищних, міських Рад.
Стаття 53 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» регулює організацію роботи виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті Ради. Основною формою роботи виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) Ради є його засідання. Засідання виконавчого комітету скликаються відповідно сільським, селищним, міським головою (головою районної у місті Ради), а в разі його відсутності чи неможливості здійснення ним цієї функції – заступником сільського, селищного, міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради (районної у місті Ради – заступником голови Ради) в міру необхідності, але не рідше одного разу на місяць і є правомочними, якщо в них беруть участь більше половини від загального складу виконавчого комітету.
Стаття 54 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачає діяльність відділів, управлінь та інших виконавчих органів сільської, селищної, міської, районної у місті Ради.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», виконавчу владу в областях, районах, районах Автономної Республіки Крим, у містах Києві та Севастополі здійснюють обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації. Місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади. Місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою. Особливості здійснення виконавчої влади у містах Києві[36] та Севастополі[37] визначаються окремими законами України.
Серед основних завдань місцевих державних адміністрацій законодавство виокремлює виконання державних і регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку, програм охорони довкілля.
До відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить вирішення питань використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля.
Повноваження в галузі використання та охорони земель, природних ресурсів і охорони довкілля віднесені до основних галузевих повноважень місцевих державних адміністрацій. У цій галузі місцева державна адміністрація:
– розробляє та забезпечує виконання затверджених у встановленому законом порядку програм раціонального використання земель, лісів, підвищення родючості ґрунтів, що перебувають у державній власності;
– розпоряджається землями державної власності відповідно до закону;
– розробляє, подає на затвердження відповідної ради та забезпечує виконання регіональних екологічних програм; звітує перед відповідною радою про їх виконання; вносить до відповідних органів пропозиції щодо державних екологічних програм;
– вживає заходів до відшкодування шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону довкілля підприємствами, установами, організаціями і громадянами;
– вносить пропозиції відповідним органам місцевого самоврядування щодо організації територій та об’єктів природно-заповідного фонду місцевого значення;
– інформує населення про екологічно небезпечні аварії та ситуації, стан довкілля, а також про заходи, що вживаються до його поліпшення;
– організовує роботу по ліквідації наслідків екологічних аварій, залучає до цих робіт підприємства, установи, організації незалежно від форм власності та громадян;
– вносить пропозиції в установленому законом порядку про зупинення діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності у разі порушення ними законодавства про охорону довкілля та санітарних правил;
– розробляє і забезпечує дотримання правил користування водозабірними спорудами, призначеними для задоволення питних, побутових та інших потреб населення, зони санітарної охорони джерел водопостачання; обмежує або забороняє використання підприємствами питної води у промислових цілях.
Указом Президента України «Про вдосконалення структури місцевих державних адміністрацій»[38], з метою підвищення ефективності здійснення місцевими державними адміністраціями своїх повноважень, Кабінету Міністрів України було запропоновано затвердити відповідно до ч. 3 ст. 5 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» примірні переліки управлінь, відділів та інших структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій[39]. Окрім затвердженого примірного переліку (який не передбачає створення природоохоронного відділу чи управління) структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій, Указ Президента наголошує на тому, щоб при формуванні складу місцевих державних адміністрацій не допускати утворення структурних підрозділів, які дублюють діяльність територіальних органів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади.
До компетенції спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів і його органів на місцях належать:
1) здійснення комплексного управління в галузі охорони навколишнього природного середовища в республіці, проведення єдиної науково-технічної політики з питань охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів, координація діяльності міністерств, відомств, підприємств, установ та організацій в цій галузі;
2) державний контроль за використанням і охороною земель, надр, поверхневих і підземних вод, атмосферного повітря, лісів та іншої рослинності, тваринного світу, морського середовища та природних ресурсів територіальних вод, континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони республіки, а також за додержанням норм екологічної безпеки;
3) організація моніторингу навколишнього природного середовища, створення і забезпечення роботи мережі загальнодержавної екологічної автоматизованої інформаційно-аналітичної системи забезпечення доступу до екологічної інформації, положення про яку затверджується Кабінетом Міністрів України;
4) затвердження нормативів, правил, участь у розробці стандартів щодо регулювання використання природних ресурсів і охорони навколишнього природного середовища від забруднення та інших шкідливих впливів;
5) здійснення державної екологічної експертизи;
6) одержання безоплатно від міністерств, відомств, підприємств, установ та організацій інформації, необхідної для виконання покладених на нього завдань;
7) видача дозволів на захоронення (складування) відходів, викиди шкідливих речовин у навколишнє природне середовище, на спеціальне використання природних ресурсів відповідно до законодавства України;
8) обмеження чи зупинення (тимчасово) діяльності підприємств і об’єктів, незалежно від їх підпорядкування та форм власності, якщо їх експлуатація здійснюється з порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, вимог дозволів на використання природних ресурсів, з перевищенням нормативів гранично допустимих викидів, впливу фізичних та біологічних факторів і лімітів скидів забруднюючих речовин;
9) подання позовів про відшкодування збитків і втрат, заподіяних в результаті порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища;
10) складання протоколів та розгляд справ про адміністративні правопорушення в галузі охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів;
11) керівництво заповідною справою, ведення Червоної книги України;
12) координація роботи інших спеціально уповноважених органів державного управління в галузі охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів;
13) здійснення міжнародного співробітництва з питань охорони навколишнього природного середовища, вивчення, узагальнення і поширення міжнародного досвіду в цій галузі, організація виконання зобов’язань України відповідно до міжнародних угод з питань охорони навколишнього природного середовища;
14) встановлення порядку надання інформації про стан навколишнього природного середовища;
15) встановлення порядку організації та проведення публічних слухань або відкритих засідань з питань впливу запланованої діяльності на навколишнє природне середовище.
Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів виконує й інші функції відповідно до положення про нього, що затверджується Кабінетом Міністрів України.
Повноваження спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів та його органів на місцях, визначені у наведеному пункті «12», не застосовуються до суб’єктів підприємницької діяльності (інвесторів), що здійснюють свою діяльність на умовах угод про розподіл продукції.
В системі органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів можуть створюватись спеціальні підрозділи, працівники яких наділяються правом носіння форми встановленого зразка і вогнепальної зброї.
Посадові особи спеціальних підрозділів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів підлягають обов’язковому державному особистому страхуванню за рахунок коштів державного бюджету на випадок загибелі на суму десятирічної заробітної плати за останньою посадою, яку вони займали, а в разі поранення, контузії, травми або каліцтва, захворювання чи інвалідності, що сталися у зв’язку з виконанням посадових обов’язків, – на суму від шестимісячної до п’ятирічної заробітної плати за останньою посадою залежно від ступеня втрати працездатності.
Перелік категорій посадових осіб спеціальних підрозділів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, які підлягають обов’язковому державному особистому страхуванню, а також порядок та умови цього страхування встановлюються Кабінетом Міністрів України.
У разі загибелі посадової особи спеціального підрозділу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів у зв’язку з виконанням посадових обов’язків сім’ї загиблого або його утриманцям виплачується одноразова допомога у розмірі десятирічної заробітної плати загиблого за останньою посадою, яку вона займала, за рахунок державного бюджету з наступним стягненням цієї суми з винних осіб.
Якщо станеться нанесення посадовій особі спеціального підрозділу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів тілесних ушкоджень у зв’язку з виконанням нею посадових обов’язків, що перешкоджають надалі займатися професійною діяльністю, їй виплачується одноразова допомога в розмірі п’ятирічної заробітної плати за останньою посадою, яку вона займала, за рахунок державного бюджету з наступним стягненням цієї суми з винних осіб і у встановленому порядку призначається пенсія по інвалідності.
Нанесення цій особі тілесних ушкоджень у зв’язку з виконанням нею посадових обов’язків, що не перешкоджають надалі займатися професійною діяльністю, тягне за собою виплату одноразової допомоги в розмірі однорічної заробітної плати за рахунок державного бюджету з наступним стягненням цієї суми з винних осіб.
Шкода, заподіяна майну посадової особи спеціального підрозділу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів або членів її сім’ї у зв’язку з виконанням нею посадових обов’язків, відшкодовується в повному обсязі за рахунок коштів державного бюджету з наступним стягненням цієї суми з винних осіб.
Річна заробітна плата, що береться для нарахування розміру одноразової допомоги, включає всі види грошових виплат, які отримала посадова особа за час роботи у спеціальному підрозділі спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів за рік, що передував року загибелі або ушкодження здоров’я.
Законодавством України передбачається охорона честі, гідності, здоров’я і життя працівників спеціальних підрозділів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів та його органів на місцях.
Рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів з питань, що віднесені до його компетенції, є обов’язковими для всіх підприємств, установ та організацій і можуть бути оскаржені у судовому порядку.
Компетенція інших спеціально уповноважених державних органів управління в галузі охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів визначається законодавством України, а також положеннями про ці органи, які затверджуються у встановленому порядку.
Державні органи, наділені координаційними, організаційно-розпорядчими та контрольними функціями щодо навколишнього природного середовища або його частини, визнаються органами спеціальної компетенції. Сфера їхньої діяльності – виключно чи переважно – організація, використання, відтворення та охорона природних об’єктів і довкілля в цілому[40].
В останні роки адміністративна реформа[41] вносила певні зміни в структуру органів спеціальної компетенції в галузі охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів.
Вище ми уже розглядали компетенцію та місце Міністерства охорони навколишнього природного середовища України (Мінприроди України) у системі центральних органів виконавчої влади у сфері охорони навколишнього природного середовища. Підкреслимо, що до складу Мінприроди України входять урядові органи державного управління і йому підпорядковуються: Державна екологічна інспекція (Держекоінспекція)[42], Державна служба заповідної справи[43] та Державна інспекція з контролю за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів (Держлісінспекція)[44].
Постановою Кабінету Міністрів України затверджено Перелік платних послуг екологічного характеру, які можуть надаватися територіальними органами Міністерства екології та природних ресурсів[45].
У системі Мінприроди України діють Держекоінспекція та Держлісінспекція, працівники яких наділяються правом носіння форми встановленого зразка і вогнепальної зброї.
Державна Азово-Чорноморська екологічна інспекція є спеціальним підрозділом Мінприроди України з питань охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки і входить до сфери його управління та діє згідно з Положенням[46] про неї. Також спеціальним підрозділом Мінприроди України є Державна екологічна інспекція з охорони довкілля Північно-Західного регіону Чорного моря, яка входить до сфери його управління[47].
Державні управління екології та природних ресурсів в областях, містах Києві та Севастополі є територіальними органами Мінприроди України і входять до сфери його управління. Управління в межах своїх повноважень забезпечують реалізацію державної політики в галузі охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання й відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної та у межах своєї компетенції радіаційної безпеки відповідно на території області, міст Києва та Севастополя і діють на основі відповідного Положення[48].
Відповідно до ст. 28 Закону Республіки Крим «Про охорону навколишнього природного середовища», визначено компетенцію спеціально уповноважених органів державного управління в галузі охорони навколишнього природного середовища та раціонального використання природних ресурсів на території Республіки. Згідно з Положенням «Про Республіканський комітет Автономної Республіки Крим по охороні навколишнього природного середовища», Республіканський комітет Автономної Республіки Крим по охороні навколишнього природного середовища (Рескомприроди Криму)[49] є органом виконавчої влади АРК у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання та відтворення природних ресурсів, заповідної справи, екологічної та, в межах своєї компетенції, радіаційної безпеки на території Автономної Республіки Крим. Рескомприроди Криму функціонально підвідомчий Мінприроди України і входить до системи органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим.
У структурі Рескомприроди Криму діють спеціальні підрозділи:
– Республіканська (Автономної Республіки Крим) державна інспекція по контролю за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів;
– Екологічна інспекція Рескомприроди Криму (у тому числі регіональні, міські, районні екологічні інспекції).
До органів надвідомчого управління і контролю в галузі екології належить також Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (МНС України). Відповідно до Положення про це міністерство[50], воно є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. МНС України є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань забезпечення реалізації державної політики у сфері цивільного захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, поводження з радіоактивними відходами та вибуховими матеріалами промислового призначення, рятувальної справи, техногенної, пожежної і промислової безпеки, охорони праці, державного гірничого нагляду, створення та функціонування системи страхового фонду документації, а також гідрометеорологічної діяльності.
У складі МНС діє і підпорядковується йому Державна гідрометеорологічна служба (Держгідромет), яка є урядовим органом державного управління. У межах своїх повноважень Держгідромет організовує та проводить систематичний контроль за виконанням актів законодавства, узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства і подає їх на розгляд МНС[51].
Органом надвідомчого управління і контролю в галузі екології є Міністерство охорони здоров’я України (МОЗ України)[52]. Воно є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. МОЗ України є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сферах охорони здоров’я, санітарного та епідемічного благополуччя населення, створення, виробництва, контролю якості та реалізації лікарських засобів і виробів медичного призначення.
Згідно з Положенням «Про державну санітарно-епідеміологічну службу МОЗ України»[53], Державна санітарно-епідеміологічна служба МОЗ України (Держсанепідслужба МОЗ України) є централізованою системою органів, установ, закладів та підрозділів санітарно-епідеміологічного профілю МОЗ України, яка реалізує державну політику у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення та спрямовує свою діяльність на профілактику інфекційних хвороб, професійних захворювань, масових неінфекційних захворювань (отруєнь), радіаційних уражень людей, запобігання шкідливому впливу на стан їх здоров’я і життя факторів середовища життєдіяльності.
До органів спеціального поресурсового управління належить Державний комітет лісового господарства України (Держкомлісгосп України), який, відповідно до Положення «Про Державний комітет лісового господарства України»[54], є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Основними завданнями Держкомлісгоспу України є: забезпечення реалізації державної політики у сфері лісового і мисливського господарства, а також охорони, захисту, раціонального використання і відтворення лісових ресурсів, мисливських тварин, підвищення ефективності лісового та мисливського господарства; здійснення державного управління, регулювання та контролю у сфері лісового і мисливського господарства; розроблення і організація виконання загальнодержавних, міждержавних і регіональних програм у сфері захисту, підвищення продуктивності, раціонального використання і відтворення лісів, а також участь у розробленні та виконанні таких програм з питань використання і відтворення мисливських тварин, розвитку мисливського господарства.
Згідно з Положенням «Про обласні управління лісового господарства»[55], обласні управління лісового господарства підпорядковуються Держкомлісгоспу України та є його територіальними органами. Управління сприяють забезпеченню формування і реалізації державної політики у сфері лісових відносин на території відповідної області. Основними завданнями управлінь є: участь у сприянні формування та реалізації державної політики у сфері регулювання лісових відносин та ведення лісового і мисливського господарства та полювання; здійснення державного управління та контролю, міжгалузевої координації і функціонального регулювання в галузі ведення лісового і мисливського господарства та полювання; участь в організації ведення державного лісового кадастру та державного кадастру мисливських тварин; організація здійснення лісовпорядкування та впорядкування мисливських угідь, моніторингу лісів і мисливських тварин; участь у розробленні та організації виконання загальнодержавних і регіональних програм у сфері охорони, використання, відтворення лісів та тваринного світу.
Стаття 32 Лісового кодексу України передбачає компетенцію Держкомлісгоспу України у галузі управління і контролю за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів. Тому нормативні акти Держкомлісгоспу України, видані відповідно до