Організація і здійснення прокурорського нагляду за додержанням законів в ізоляторах тимчасового тримання органів внутрішніх справ.

Станом на 01.06.2012 в державі функціонують 503 спеціальні установи міліції, з них 475 ізоляторів тимчасового тримання, розрахованих на 9,1 тис. місць, штатна чисельність особового складу – 4,1 тис. працівників, та 28 спеціальних приймальників для осіб, підданих адміністративному арешту, розрахованих на 974 місця, штатна чисельність особового складу складає 475 працівників.

Упродовж 2012 року в ІТТ утримувалося 16 242 затриманих і взятих під варту осіб, а також 407 осіб, підданих адміністративному арешту, – у спеціальних приймальниках. Середньодобове наповнення спецустанов складало 3,3 тис. осіб.

На сьогодні в протитуберкульозних закладах функціонують
98 спеціальних палат на 391 місце. Упродовж минулого року в них під охороною працівників міліції перебувало 95 узятих під варту осіб, хворих на туберкульоз.

Завдання прокурорів при здійснення нагляду за додержанням законів в ізоляторах тимчасового тримання органів внутрішніх справ та СБУ, регламентовані галузевим наказом Генерального прокурора України і полягають у забезпеченні додержання:

- законності підстав поміщення та тримання осіб в ізоляторах тимчасового тримання з дотриманням встановлених законодавством строків їх тримання під вартою;

- вимог закону щодо забезпечення режиму та роздільного тримання різних категорій ув’язнених;

- прав затриманих, адмінзаарештованих та осіб, взятих під варту, та виконання ними своїх обов’язків;

- вимог законодавства щодо матеріально-побутового забезпечення, медичного обслуговування та харчування осіб, взятих під варту;

- законів при застосуванні заходів заохочення та дисциплінарного впливу, залучення до праці, при розгляді та вирішенні заяв і скарг осіб, взятих під варту.

До початку планової комплексної перевірки в ІТТ прокурор повинен підготуватися, а саме:

- ознайомитися з матеріалами попередніх перевірок та внесеними документами прокурорського реагування, з повнотою вжитих на усунення виявлених порушень закону заходами тощо;

- вивчити наглядові провадження за скаргами, що надійшли до прокуратури від ув’язнених та їх родичів, а також іншої інформації з питань діяльності ІТТ.

На підставі аналізу зазначеної та іншої інформації прокурор складає план перевірки, визначає, спеціалістів яких галузей слід до неї залучити. Погоджує план з керівником прокуратури.

Для кваліфікованого проведення перевірки прокурору необхідно знати вимоги законодавчих та відомчих нормативно-правових актів, що регулюють діяльність ІТТ.

Відповідно до частини 1 статті 155 кримінально-процесуального кодексу України, який діяв до 20.11.2012, взяття під варту, як запобіжний захід, застосовується у справах про злочини, за які законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад 3 роки. У виняткових випадках цей запобіжний захід може бути застосовано у справах про злочини, за які законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше 3-х років. Згідно з вимогами ст. 156 КПК України строк тримання під вартою рахується з моменту затримання особи органом дізнання або слідчим. Згідно нового КПК України, даний вид запобіжного заходу врегульований ст. 183 КПК України і передбачає численні новели.

Із загальної кількості нових норм нового КПК її вимоги потрібно запом’ятати. Зокрема, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як:

1) до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, - виключно у разі, якщо прокурором буде доведено, що підозрюваний, обвинувачений не виконав обов’язки, покладені на нього при застосуванні іншого, раніше обраного запобіжного заходу, або не виконав у встановленому порядку вимог щодо внесення коштів як застави та надання документа, що це підтверджує;

2) до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до трьох років, буде доведено, що, перебуваючи на волі, ця особа переховувалася від органу досудового розслідування чи суду, перешкоджала кримінальному провадженню або їй повідомлено про підозру у вчиненні іншого злочину;

3) до раніше не судимої особи, яка підозрюється чи обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до п’яти років, - виключно у разі, якщо прокурором, буде доведено, що перебуваючи на волі, ця особа переховувалася від органу досудового розслідування чи суду, перешкоджала кримінальному провадженню або їй повідомлено про підозру у вчиненні іншого злочину;

4) до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п’ять років;

5) до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки;

6) до особи, яку розшукують компетентні органи іноземної держави за кримінальне правопорушення, у зв’язку з яким може бути вирішено питання про видачу особи (екстрадицію) такій державі для притягнення до кримінальної відповідальності або виконання вироку, в порядку і на підставах, передбачених новим КПК України або міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.

Слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов’язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов’язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Крім того, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні:

1) щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування;

2) щодо злочину, який спричинив загибель людини;

3) щодо особи, стосовно якої у цьому провадженні вже обирався запобіжний захід у вигляді застави, проте був порушений нею.

Повернемося до положень вимог КПК України, який діяв до 20.11.2013. Частиною 8 ст. 165-2 КПК України передбачено, що у випадку, якщо для обрання затриманому запобіжного заходу необхідно додатково вивчити дані про особу затриманого чи з'ясувати інші обставини, які мають значення для прийняття рішення з цього питання, суддя вправі продовжити затримання до 10, а за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого - до 15 діб, про що виноситься постанова. Дана норма закону щодо продовження строку затримання особи до 10 діб без вирішення судом питання про взяття особи під варту застосовувалася у судовій практиці досить часто, приблизно у 40-50% випадків.

Слід зазначити, що частиною 2 статті 155 КПК України передбачено, що осіб, яким обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту, крім слідчого ізолятора, в окремих випадках можна тримати в місцях тримання затриманих. В ізоляторах тимчасового тримання особи, взяті під варту, можуть перебувати не більше 3 діб, але якщо доставка ув'язнених до слідчого ізолятора у цей строк неможлива через віддаленість або відсутність належних шляхів сполучення, вони можуть перебувати там до 10 діб.

Підставами для тримання особи в ІТТ є вмотивована постанова суду про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, постанова суду про продовження строків тримання обвинуваченого під вартою, або вирок, винесені відповідно до кримінального і кримінально-процесуального законодавства.

При перевірці необхідно з’ясувати які категорії осіб тримаються в ІТТ, законність підстав їх поміщення, додержання строків, встановлених законом для їх перебування та умов тримання. Слід мати на увазі, що ІТТ призначено для тримання:

- затриманих за підозрою у вчиненні злочину осіб;

- узятих під варту осіб на термін до 3 діб (якщо доставлення ув’язнених до слідчого ізолятора у цей строк не можливе через віддаленість або відсутність належних шляхів сполучення вони можуть перебувати в ІТТ не більше 10 діб);

- підсудних (засуджених), які прибули із СІЗО та установ виконання покарань у зв’язку з розглядом справи в суді або проведенням з ними слідчих дій;

- адміністративно заарештованих, за відсутності спеціального приймальника для осіб, підданих адміністративному арешту.