Тема: Новинні матеріали у пресі

Управление деловой карьерой —это комплекс мероприятий, проводимых кадровой службой организаций, по планированию, организации, мотивации и контролю служебного роста работника, исходя из его целей, потребностей, возможностей, способностей и склонностей, а также исходя из целей, потребностей, возможностей и социально-экономических условий организации.

Управляя карьерой в процессе работы, необходимо помнить следующие правила:

- не теряйте время на работу с безынициативным, неперспективным начальником, станьте нужным инициативному, оперативному руководителю;

- расширяйте свои знания, приобретайте новые навыки;

- готовьте себя занять более высокооплачиваемую должность, которая становится (или станет) вакантной;

- познайте и оцените других людей, важных для вашей карьеры (родителей, членов своей семьи, друзей);

- составляйте план на сутки и на всю неделю, в котором оставляйте место для любимых занятий;

- помните, что все в жизни меняется (вы, ваши занятия и навыки, рынок, организация, окружающая среда), оценить эти изменения — важное для карьеры качество;

- никогда не живите прошлым: во-первых, прошлое отражается в нашей памяти не таким, каким оно было на самом деле, во-вторых, прошлое не вернешь;

- увольняйтесь, как только убедитесь, что это необходимо;

- не пренебрегайте помощью организации в трудоустройстве (аутплейсмент – это консультации и помощь в трудоустройстве за счет бывшего работодателя), но в поисках новой работы надейтесь, прежде всего, на себя.

1. Планування матеріалу.

2. Загальні вимоги до матеріалів.

1. Найважливіша частина писання – це те, що відбувається у вас у голові між закінченням пошукового етапу і написанням першого слова. Вам треба обміркувати зібраний матеріал і вирішити, що він собою являє і що б ви хотіли з нього зробити. Композиція озна¬чає не просто впорядкувати слова, це означає організувати думки. Ви можете бути справжнім чаклуном слова й майстром дотепів; та якщо ви не маєте чіткого уявлення про те, що хочете сказати, це буде помітно.

У випадку катастрофічних подій чи коротких, чітких новин це нескладно, та більшість журналістики не така. Історії трапляють¬ся складні, не такі виразні, як вам хотілося б, вони можуть бути довгими й охоплювати багато різних аспектів, або це може бути замовлена тема, про яку ви непевні, чи вона цікава читачу. Відтак вам доведеться добре подумати, про що власне ця історія. Часом це не так очевидно. Наприклад, стаття про людину, яка збирає й утримує вдома екзотичних жаб поверхово ніби про земноводних – не той предмет, який автоматично зацікавить більшість людей. Але вона також і про ексцентричність і захопленість, про те, як хобі позначилося на чиємусь житті (та його домівці). Цей аспект значно перспективніший за жаб.

Ще одна річ, яку треба обміркувати – тлумачення історії. Що це – серйозна новина? Легка новинна історія чи інформатив¬но-розважальна? Викладати її хронологічно чи краще подавати аспект за аспектом? Усі ці різні тлумачення (а їх значно більше) впливають на композицію, основні обриси якої вам треба уявляти, перш ніж почати. У випадку простого інформаційного повідомлен¬ня зміст і послідовність того, що ви маєте намір сказати, можна швидко скласти в голові. Та з довшими й складнішими статтями вам знадобиться письмовий план. Ніколи не бійтеся записати план на папері. Це ознака не невмілого новачка, а людини, яка хоче добре виконати роботу. Не має потреби робити дуже детальний план – лише головні конструктивні блоки публікації за порядком викладення та, можливо, кілька нотаток про те, як їх зв’язати між собою.

1. Зрозумілість

Кожна історія повинна бути зрозумілою за задумом та мовою. Якщо це не так, її треба переосмислити чи переписати. Французький романіст Стендаль писав: „Я знаю тільки одне правило: писати зрозуміло. Якщо я незрозумі¬лий, увесь мій світ летить шкереберть„. Британський письменник Г. Д. Велс говорив про це менш драматично: „Я пишу так прямо, як умію, так само, як рухаюсь так прямо, як можу, бо це найкращий спосіб„. З усіх видів письма це найбільше стосується газет. Часто їх читають неуважно, серед шуму, заклопотані люди, які мають до¬ступ до інших, хоч може й гірших, джерел новин. Варто звернути увагу на кілька особливих моментів.

o Зрозумійте спершу самі, про що ви пишете

ІЦоб пояснити щось іншим, ви мусите насамперед цілковито зрозуміти це самі. А доти не пишіть нічого. Хороший спосіб для невпевнених – розповісти історію колезі чи другу. Ви можете вибудувати її структуру майже несвідомо.

o Будьте уважними, щоб з розповіді не випадали етапи, події відбувались послідовно й у ланцюжку аргументів не бракувало ланок

Перестрибування від А до В змушує читачів гадати, що сталося між ними. Це дратує, спантеличує і часом дезорієнтує, особливо у тих випадках, коли Б трапляється всупереч логіці. І не перест¬рибуйте сходинки в логічній побудові. Вам зрозумілий хід ваших думок, а читачам – ні, доки ви не поясните.

o Не сподівайтесь на те, що читачі мають спеціальні знання чи попередню підготовку

Коли ви надовго занурюєтесь у спеціальну чи технічну царину, лег¬ко забути, що читачам відомо тільки те, що ви самі знали перед початком пошуків. Щодо публікацій, які тривають багато днів, тижнів чи місяців, не варто сподіватися, що читачі мають фотографічну пам’ять про попередні події, або що вони ста¬ранно занотували все з попередніх статей. Це не так. Виходьте з того, що крім подій, які точно загальновідомі, читачі потребують нагадувань і повторень.

o Пояснюйте всі спеціальні слова

Йдеться не про те, що сленг треба вживати часто, хоч би й з поясненнями. Журналісти, особливо спеціальні кореспонденти, легко переходять на жаргон, бо хочуть показати свої знання й виг¬лядати посвяченими. Ще є комерційний та політичний сленг, який в наші дні завдає, напевне, найбільшу шкоду. Він поширений, часом його важко вия-вити, і журналісти особливо вразливі до його несвідомого насліду¬вання. Речники великих компаній говорять, що їхня „діяльність” (фірма) через „проблеми ринкового позиціонування” (люди не купують їхню продукцію)„зазнає тимчасових труднощів з рухом грошових потоків” (у них закінчуються гроші), тому має відбутися „раціоналізація робочої сили” (людей виганятимуть). Державні чиновники називають в’язниці „виправними установами” і гово¬рять про „невідповідність між постачанням житлових одиниць і попитом”, коли йдеться про брак житла.

Це евфемізми, форма лінгвістичної нечесності, яка особливо поширюється там, де множаться фахівці з громадських зв’язків.

o Переконайтесь в ясності своїх речень

Не пишіть заплутаних речень, які змушують читачів повертатись назад і перечитувати їх знов. Натомість поверніться до них самі й переробіть. Звісно, це не стосується свідомого задуму написати речення так, щоб читач сподівався одного, а дістав інше. Несподіванка важлива для утримання тонусу розповіді.

o Уникайте мудрованого стилю й мудрованої мови

Ви повинні пояснити ваше розуміння іншим, а не тримати його при собі. Тож якщо ви впіймаєте себе на творенні блискучої фрази, якою ви особливо пишаєтесь, викиньте її; якщо вам доводиться усно роз’яснювати сенс написаного – переробіть.

2. Самобутня мова

o Кожну історію розглядайте як нову й неповторну

Не потрапляйте в пастку шаблонного писання, коли ви говорите собі: „О, та це ж історія про суперечку з категорії „він сказав/ вона сказала” і ліпите її відповідно до заяложеного зразка. Звіс¬но, кількість типів історій не безкінечна, та це не означає, що всі зі схожими рисами треба підганяти під заготовлену модель.

o Уникайте будь-яких кліше

Кліше – це знайомі слова й фрази, аж надто знайомі, тож лег¬ко впізнавані. Хороше правило – позбавлятись будь-чого, що викликає підозри на кліше. Деякі з них загальнопоширені, інші циркулюють лише в газетах. Та хоч би як, це вирази настільки старі й надуживані, що вже втратили будь-яку дієвість.

Особливо небезпечні порівняння, бо автоматичне застосуван¬ня призводить до того, що їх часто використовують недоречно.

Наприклад, порівнювати сцену аварії з „полем бою” не тільки неоригінально, а й неправильно, ті, хто бачив місця катастроф і бойовища, знають це. Та хоч би що це було –порівняння, ме¬тафора, афоризм чи окреме слово, кліше (ознакою якого є те, що воно вискакує з голови й потрапляє на сторінку, перш ніж ви вс¬тигнете усвідомити це) слід знищити й придумати натомість щось свіжіше.

o Уникайте будь-яких автоматичних слів

Це, зазвичай, прикметники, які деякі журналісти інстинктив¬но пов’язують з певними словами. Всі угоди у них „масштабні”, всі звіти „шокуючі”, усі вбивства „жорстокі”, всі занепокоєння „великі”. Є також фрази, які автоматично вживають у певних ситуаціях. Газети кожної країни мають такі. В англомовних газетах, наприклад, на місці катастрофи слідчі завжди „похмуро копирсаються в улам¬ках” (ніби вони мали б сміятись).

o Остерігайтесь каламбурів

Цілковита заборона була б засуворою, бо все ж подеколи (ска¬жімо, раз на три роки) де-небудь у світі якийсь журналіст раптом придумує хороший свіжий каламбур. А тим часом друкується ба¬гато мільйонів яких завгодно, тільки не свіжих. Вони, зазвичай, набувають двох форм: перша, коли автор згадує всі можливі слова в асоціації з певним об’єктом і не втрачає нагоди наповнити ними статтю (як-от „Дірчасте щастя тенісиста”); друга, коли в історії (насамперед розважальній у масовій газеті) здається, немає нічого іншого, крім гри слів. Для людей тямущих це безпомилкова ознака, що автор позбавлений уяви, а сама історія не варта папе¬ру, на якому її надруковано.

У письмі немає абсолютних правил, та одне наближається до того: ніколи не пишіть надто очевидного. Якщо ви їдете в Лас-Вегас, не пишіть про гральні автомати; у Лондоні спробуйте обійтися без дощу й Біг-Бену; в Парижі залиште комусь іншому спостере¬ження щодо того, як вдягаються жінки. Те саме з каламбурами. Нічого страшного не трапиться, якщо, розповідаючи про котів, ви жодного разу не скаламбурите про лапи, хвіст чи дев’ять життів.

o Повсякчас працювати над творенням нових порівнянь, метафор і висловів

Упіймавши себе на напівавтоматичному наслідуванні моди на вислови, порівняння чи метафори, зупиніться й подумайте. Доб¬ре подумайте про справжній сенс того, що ви хочете передати, та спробуйте знайти фразу, яка б ідеально придавалась, а не хапайте першу-ліпшу, що нагодилась. У досвідчених авторів є багато різ¬номанітних прийомів, за допомогою яких вони навмисне так май¬стерно повертають і обігрують знайомі вислови, що вони дістають нове життя. Але й їм доводиться добре посушити собі голову, щоб точно описати щось чи передати його сутність, а це означає важ¬кий пошук нового вислову до кожного конкретного випадку.

Вони також борються й сперечаються з редакторами за право вживати яскраву мову. Іноді це доводиться робити в газетах, які намагаються вдягти свій персонал у літературну гамівну сорочку. Редактори „Нью-Йорк Тайм”, наприклад, мали лиху славу як гнобителі літературної свободи своїх журналістів. Ось що сталося з Моллі Айвенс наприкінці 1970-х років. Якось вона написала, що чоловік „мав пузо, гідне кунсткамери”. Редактор виправив його на „випнутий живіт” – точно, але безбарвно. Іншим разом вона на¬писала, що хлоп „верещав, як дводоларова скрипка”, в газеті це перетворилось на „недорогий музичний інструмент”. Редакторам, які чинять таке з живою мовою, слід було б працювати в музеї.

o Остерігайтесь модних слів і фраз

У мові є свій „крик моди” так само, як у довжині спідниці чи зачіс¬ці. Втім, кожне модне слівце чи фраза швидко починає різати вухо. Тож зробіть собі ласку – ліпше визначайте моду, ніж наслідуйте. Зокрема сьогодні дуже модно писати й говорити „міт” замість „міф”, „Атени” замість „Афіни”, а також уживати різноманітних запозичень із англійської мови: мерчандайзер, франчайзинг, франшиза і т. д.

3. Чесність

o Пишіть лише те, про що вам відомо, що це правда

Це очевидно, і насправді про це не варто було б говорити, та дово¬диться. Чимало репортерів у відповідь на сумніви щодо певних фак¬тів у статті скажуть, що це мало би бути правдою. Такі припущення можуть підійти для бесіди на кухні з другом, а не для газети.

o Не робіть багато галасу з нічого

Це коли журналіст використовує сильніші слова, ніж потребує певний матеріал. Часто це робиться автоматично, щоб відповіда¬ти тому, що автор вважає обов’язковими журналістськими пра¬вилами, а, отже, це також кліше. Та свідомо чи несвідомо він чи вона це робить, результат один – гіперболізована історія. Слова на кшталт „сенсаційний”, „шок”, „драматичний” та „хвилює” за¬стосовуються до речей, які, зазвичай, далеко не такі сенсаційні й драматичні й не надто шокують чи хвилюють.

Іще одна проблема з перебільшеною лекси¬кою полягає в тому що вона не має нічого спільного з нормальною людською мовою. Майже в кожній країні чимало газет створили таку „прес-мову”. У Британії, зокрема, в світі, який вона описує, двоє людей, які сперечаються, „протистоять” один одному, і „серед надзвичайних декорацій” (будь-що, хоч трохи поза межами звичайного) у „зірок мильних опер” (будь-яка актриса, яка має роль статиста) народжуються „дивовижні” діти (використовуєть¬ся для характеристики дітей, народжених як завгодно, тільки не за традиційних обставин), яких „встигають” або „на щастя, вс¬тигають” доправити в лікарню, де їх оперують „героїчні” лікарі.

o Уникайте в статтях чорно-білої мови заголовків

Найкраще пояснити це, корот¬ко звернувшись до витоків європейських масових газет. Упродовж останніх приблизно 50 років заголовки в таких газетах дедалі біль¬шали в розмірах. Неминучим наслідком цього стало значне вко¬рочення слів у заголовках. А з короткими словами є одна велика проблема: вони майже завжди набагато гірше за довші передають змістові нюанси. Вони виражають швидше крайнощі, чорні й білі, без відтінків сірого. Наприклад, це протиставлення слів: домовленість – угода, невезіння – прокляття, критикувати – розгромити, внутрішня суперечка – громадянська війна, ймовірність – загроза, вуличний затор – дорожній хаос.

4. Точність

Питання, на які репортер мусить намагатися від¬повісти й відповісти точно, такі:

• Що? – Що сталось?

• Хто? – 3 ким це сталося? Хто це зробив? Вік, зовнішність, посада, досвід і будь-які відповідні факти з біографії.

• Де? – Де це трапилось?

• Коли? – Коли це трапилось? В який час, день, місяць?

• Як? – Як це трапилось? Пояснення.

• Чому? – Чому це трапилось?

От іще кілька моментів, на які треба звернути увагу.

o В усіх випадках позбавтесь узагальнень і користуйтесь конкретикою

Неконкретний текст нікому не потрібний. Розповідь, у якій ідеться про „офіційні установи” без назви, погана. Вживайте характерні слова, називайте імена, складайте списки і розкладайте все по по¬личках. Треба бути обережним, подаючи деталі в статті, та без них не обійтися. І не називайте будинок просто „високим”. Який він високий? У метрах, будь-ласка, і наочний образ для порівняння.

o Користуйтеся зрозумілими, а не розпливчастими кількісними характеристиками

Автори часто вживають такі слова, як „справді”, „значно” і „дуже”, щоб передати розміри чи вагу. Але скільки це – „дуже”? Будьте точними, використовуйте відомі величини.

o Обережно з „до” і „понад”

Один провідний американський випусковий редактор справедливо зауважив, як дратує звичка репортерів ухильно визначати цифри, як-от „соціальний працівник у середньому може розглядати що¬місяця до 100 і більше випадків”. За його словами, це може бути „до” (себто, будь-яке значення від 0 до 100) чи „більше” (себто, від 101 до безкінечності) – і до того ж, це тільки „може” бути так. Подібні речення не говорять буквально нічого. Його можна трохи покрутити („соціальний працівник нерідко розглядає 100 справ на місяць”), однак, можливо, 100 випадків на місяць для соціального робітника – надзвичайна рідкість. Єдине правильне рішення для репортера в цьому випадку – це піти й розпитати точніші дані.

o Не використовуйте невиразних прикметників

У загальному вжитку є словосполучення, які передають лише не¬виразні думки. „Дорогі смаки”, наприклад, говорить вам, що ці смаки недешеві, та це й усе. Що тут означає слово „дорогий”? Читачу потрібні конкретні приклади того, на що витрачаються гроші, бажано з назвами фірм і цінами. Аналогічно „швидкий ав¬томобіль” – це „Порше”, уживана поліцейська машина чи „Ферарі”? І „розкішний” – це який? Відповідь для різних людей зву¬чить по-різному. Ви повинні говорити читачам так, щоб це звучало однаково для всіх. Це стосується й опису людей. „Вона висока й приваблива”. Як це розуміти? Та якщо написати, що дівчина блон¬динка ростом приблизно 1,83 м, тоді все зрозуміло. „Вона розумна” не має сенсу, хіба тільки як загальне свідчення її розумового здоров’я. Та коли сказати, що в неї науковий ступінь з політології, дещо починає про¬яснюватись.

o Уникайте евфемізмів

Мова людей, які ховаються віддійсності. Вони говорять, напри¬клад, про когось, що він „пішов”, коли мають на увазі смерть, секс вони називають „бути в близьких стосунках”. Вікторіанська Ан¬глія була багатим джерелом найабсурдніших евфемізмів: „нижня частина строю” замість спідньої білизни, „у первозданному вигляді” замість голий, „найменша кімната в домі” замість туалету, „у цікавому стані” замість вагітна. Навіть зараз люди вигадують слова і фрази на означення речей, з якими почуваються ніяково.

Журналісти не повинні вживати евфемізми, хіба що з іронією. Та це не означає, що треба проговорювати кожну найдрібнішу де¬таль сексуального насильства чи вбивства. Більшість газет спря¬мовані на широку читацьку авдиторію, яка об’єднує найрізноманіт-ніших людей з різною чутливістю. Ви не повинні орієнтуватись ні на найвразливіших і манірних, ні на найхолоднокровніших.

o Інтимна близькість

Багато років газети в усьому світі користувались мовою черниці, коли треба було описати щось, хоча б віддалено пов’язане з сек¬сом. Читачі мусили швидше здогадуватися, про що йде мова. Фра¬зи на зразок «відбулася близькість” і „непристойна пропозиція” мало того, що неточні, вони, до того ж, часто залишали в читачів враження, ніби відбулося щось гірше, ніж насправді. Одним зі слів, яке найчастіше використовували в матеріалах про інтимні речі було „займати”; якось воно з’явилось у бри¬танській газеті в такому заголовку: „Дівчинка дістала 65 ножових поранень та залишилась незайманою”.

Однак відмова від такої сором’язливої лексики не дає право пи¬сати непристойності. Деталі треба давати для того, щоб пояснити, а не збуджувати. Виявляється також, що необхідність описува¬ти події у прийнятний для широкого спектру читачів спосіб час¬то приводить до появи оригінальної асоціативної мови. Бен Гект, американський репортер у 1920-х роках, так закінчив статтю для чиказької „Дейлі Ньюс” про священика, який постійно кохався з дівчатами у підвалі своєї церкви, доки одного дня випадково не відкрив газовий вентиль і не помер під час статевого акту: „Зайнятий коханням, він не відчував інших запахів, крім пахощів Раю, і віддав дух, так і не відірвавшись від своєї парафіянки”.

5. Відповідність

Йдеться про те, що стиль, тон і темп історії мають відповідати її темі. До теми життя і смерті, наприклад, завжди треба ставитись серйозно.

o Історії про дії та рух треба писати в реальному темпі

Мова й композиція мають бути напруженими, дієслова – актив¬ними й точними, речення – скупими, а прикметники слід вико¬ристовувати помірковано.

o Не намагайтесь додати драматизму до жахливих подій

o Коли йдеться про сильні почуття, краще применшити, ніж перебільшити

o Обережно використовуйте гумор

У кіно, театрі й книгах не може бути табу на гумор. Смерть, секс, рак і голод не повинні становити винятки. Але жартувати на ці теми загалом і намагатися зробити посміховисько з горя конкрет¬ної людини на другий день у газеті – зовсім різні речі. Весело роз¬повідати про каліцтво, горе чи смуток – не дуже вдала ідея. Це жорстоко і, до того ж, безглуздо. Якщо в історії є по-справжньому комічний елемент (хоча й суперечливої природи), люди побачать його й посміхнуться в будь-якому разі.

6. Ефективність

У минулому столітті та ще й у цьому в Британії та США журналіс¬там платили за кількість рядків. Цей спосіб оплати породив по¬коління журналістів, здатних писати дивовижно багато ні про що і майже безмежно – про дрібниці. Це, своєю чергою, створило роздутий стиль писання, основними характеристиками якого є здатність майстрів цього стилю свідомо ніколи не писати одне сло¬во там, де можна використати чотири чи п’ять. У результаті їхня надмірна пишномовність (футбольний м’яч, наприклад, називали „невловимим шкіряним сфероїдом”) слугувала тривалим, хоч і мимовільним, джерелом британського гумору. Це було настільки очевидно неефективно, що навіть, як жанр, захопливо.

На щастя, журналістський стиль (і в більшості випадків, систе¬ма оплати) дещо змінився. Оплата за кількість слів давно визнана способом підкупу людей, щоб вони писали погано. Втім, доволі ще залишилось духовних нащадків того покоління, тож варто присвя¬тити кілька рядків ефективності письма.

o Примушуйте кожну фразу й кожне речення працювати на зміст

Вони або повинні передавати нову інформацію, якщо ні – допома¬гати просувати розповідь уперед. Якщо котрась з частин історії не виконує таких функцій – викиньте її.

o Уникайте марнослівних конструкцій

У кожній мові є фрази, які використовуються, щоб дати промовцю час сформулювати наступну думку: добре відомо, що; справді, немає сумнівів у тому, що; можна також помітити, що. Уникайте їх, а також неквапливих конструкцій, які уповільнюють розповідь. Журналістика, особливо новинна, му¬сить тримати темп.

o Пишіть без зазирання у нотатки

Ви писатимете швидше й ефективніше, якщо не зазиратимете у свої нотатки що п’ять секунд. Не слід навіть починати писати, доки історія не вималювалась чітко у вас у голові, а якщо ви пишете, не зазираючи в записи, то розповідатимете найголовніше. Деталі, на¬писання імен і цифри можна звірити з записником пізніше. Майже напевне, після цього ви додасте один чи два елементи, та головний текст значно ефективніше писати з голови, ніж копіюючи великі порції нотаток.

o Викидайте всі безглузді зауваження

Навіть найдосвідченіші автори часом пишуть цілком нікчемні оче¬видності. Часто вони слугують зв’язком між абзацами, над яким ви безуспішно б’єтесь, і втративши надію зліпити якось дві частини історії, пишете очевидну дурницю: „Звісно, життя актора – це не суцільні оплески...”. Звісно, а хто ж думав, що самі оплески? Нерідко виявляється, що ці зв'язки вам були взагалі не потрібні. Більшість читачів здатні зрозуміти незначну зміну напрямку, якщо вона почи¬нається з нового абзацу.

o Користуйтесь активним, а не пасивним станом

Люди й предмети безпосередньо роблять щось і говорять, тож за¬вжди краще писати це прямо. Так, наприклад: „Чернівецький аеропорт у 2009 р. відкриє нові рейси”, а не „Ухвалено рішення, що 2009 року в чернівецькому аеропорту відкриють нові рейси”. Деякі дієслова, як-от приходити (надходити), залишати чи давати, часто слугують для творення пасивного стану, наприклад: „Від Ю.Тимошенко надійшла вимога...” (краще сказати „Ю.Тимошенко вима¬гає...”). Активний стан не тільки ефективніший, він також, як свідчить назва, активніший.

o Користуйтесь позначками й маркованими списками для переліку пунктів

Часом у газеті цього забагато, але дуже корисно мати повний пе¬релік усіх важливих моментів. Замість того, щоб у кількох довгих абзацах описувати наслідки, скажімо, скорочення державних вит¬рат на транспорт, перелічіть їх у списку, як робите для себе, збира¬ючись по покупки. Але уникайте ситуацій, коли, склавши перелік, вам доводиться називати більшість пунктів знову, щоб додати нові деталі. Вставляйте деталі в перелік.

o Уникайте непотрібних означень

Хоча б на мить замислившись над словосполученнями на кшталт „серйозна небезпека”, „непідтверджені чутки” та „надміру зане¬покоєний”, ви зрозумієте їхнє цілковите безглуздя. Справді, хіба може бути небезпека „несерйозною”? А підтверджені чутки – це вже не чутки, а факт, до того ж, з конкретного джерела. Такі авто¬матичні утворення слід скорочувати до одного слова, як і всі інші безцільні означення на зразок„швидше унікальний”. Він або єдиний у своєму роді, або ні, в останньому випадку – він уже не унікальний, хоч швидше, хоч радше, хоч якось іще.

o Уникайте тавтологій

o Не вживайте цитат, які повторюють уже сказане в непрямій мові

7. Перегляд

Щодо перегляду, науковці виділяють такі питання для самокнтролю:

• Що я намагаюся сказати?

• Які слова це передають?

• Який образ чи ідіома можуть це прояснити?

• Чи достатньо свіжий цей образ, щоб справити враження?

• Чи не можна сказати це простіше?

• Чи не написано чогось відразливого, чого можна було уникнути?

• Чи немає обірваних ліній, чи все, як слід, пояснено?

• Чи легко стаття читається?