Відповідальність за порушення нормативних актів про охорону прані

Статтею 44 Закону «Про охорону праці» передбачена дисциплінарна, адміністративна, матеріальна та кримінальна відповідальність працівників за порушення законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці, створення перешкод для діяльності посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці і представників професійних спілок.

Дисциплінарна відповідальність працівників за порушення трудової дисципліни, за невиконання або неналежне виконання трудових обов’язків, у тому числі у гатузі охорони праці, полягає в тому, що накладене на працівника дисциплінарне стягнення вимушено спричинює невигідні для нього наслідки.

Виконувати вимоги з охорони праці, безпеки праці та виробничої санітарії зобов’язують працівників Кодекс Законів про працю України (ст. 139, 159), Закон «Про охорону праці» (ст. 14), правила внутрішнього трудового розпорядку, що діють на підприємствах, в установах і організаціях, норми колективних договорів, інші нормативні акти про працю і охорону праці. Відповідні умови можуть бути внесені і до контрактів, які укладаються з працівниками.

Підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників є порушення законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці та їх дії, спрямовані на створення перешкод для виконання посадовими особами органів державного нагляду за охороною праці їх повноважень. Перелік основних прав посадових осіб цих органів міститься у ст. 39 Закону «Про охорону праці».

Одним з конкретних порушень законодавства про охорону праці, прямо вказаних в законі, за яке власник або уповноважений ним орган має право притягнути працівника до дисциплінарної відповідальності, є ухилення його від проходження обов’язкового медичного огляду (ч. 2 ст. 17 Закону «Про охорону праці»). У цьому випадку власник або уповноважений ним орган зобов’язаний також відсторонити працівника від роботи без збереження заробітної плати.

Створення працівниками перешкод для діяльності представників професійних спілок, спрямованої на виконання своїх повноважень, що передбачені Кодексом законів про працю (ст. 244) та Законом «Про охорону праці» (ст. 41), є підставою для притягнення винних працівників до дисциплінарної відповідальності.

За порушення трудової дисципліни адміністрація підприємства, установи, організації або господарства може застосовувати такі дисциплінарні стягнення - догана та звільнення з роботи. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну, що діють у деяких галузях народного господарства, можуть бути передбачені для окремих категорій й інші дисциплінарні стягнення.

Право накладати дисциплінарні стягнення на працівників має орган, який користується правом прийняття на роботу (обрання, призначення на посаду, затвердження на посаду) ці ого працівника.

На працівників, які несуть дисциплінарну відповідальність за статутами і положеннями та іншими актами законодавства про дисципліну, дисциплінарні стягнення можуть накладатись також органами, вищестоящими щодо органів, уповноважених приймати на роботу.

До працівників, що займають виборні посади, такий захід дисциплінарного стягнення, як звільнення з роботи, може бути застосований тільки за рішенням органу, який їх обрав, і лише з підстав, передбачених законодавством.

Дисциплінарне стягнення на працівника за порушення законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці, створення перешкод для діяльності посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці і представників професійних спілок може бути накладене за ініціативою органів, що здійснюють державний і громадський контроль за охороною праці (органи державного нагляду за охороною праці, профспілкові органи, спеціалісти служби охорони праці підприємств, уповноважені трудових колективів з питань охорони праці, комісії з питань охорони праці підприємств відповідно до їх повноважень).

Державний Комітет України по нагляду за охороною праці і його посадові особи (державні інспектори) мають право надсилати власникам, керівникам підприємств, установ і організацій подання про невідповідність окремих посадових осіб займаній посаді для вжиття заходів (ст. 39 Закону «Про охорону праці» підпункт 6 пункту 5 Положення про Державний Комітет України по нагляду за охороною праці).

Профспілковий орган, який підписав колективний договір має право вимагати від власника або уповноваженого ним органу розірвання трудового договору (контракту) з керівним працівником або усунення його із займаної посади, якщо він порушує законодавство про працю і не виконує зобов’язань за колективним договором. Вимога профспілкового органу може бути оскаржена працівником, власником або уповноваженим ним органом до вищестоящого профспілкового органу чи до суду (ст. 45 КЗпП).

Професійні спілки мають право за наслідками перевірки додержання вимог законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці вносити власникам або уповноваженим ними органам, а також державним органам управління подання з питань охорони праці та одержувати від них аргументовану відповідь (ст. 41 Закону «Про охорону праці»), У поданні може бути поставлено питання і про притягнення винних працівників до відповідальності, в тому числі дисциплінарної.

Спеціалісти служби охорони праці підприємства мають право вимагати від посадових осіб відсторонення від роботи працівників, які не пройшли медичного огляду, навчання, інструктажу перевірки знань з охорони праці. Вони мають право надсилати керівникові підприємств подання про притягнення до відповідальності працівників, які порушують вимоги щодо охорони праці (ст. 15 Закону «Про охорону праці», пункти 2.5.4 і 2.0.0 Типового положення про службу охорони праці).

Уповноважені трудових колективів з питань охорони праці мають право вносити власникові або уповноваженому ним органу пропозиції про притягнення до відповідальності працівників, які порушують нормативні акти про охорону праці (п. 3.1.4. Типового положення про роботу уповноважених трудових колективів з питань охорони праці).

На підприємствах, в організаціях, господарствах з кількістю працюючих 50 і більше чоловік незалежно від форм власності та видів господарської діяльності можуть створюватись комісії з питань охорони праці підприємства (ст. 16 Закону «Про охорону праці»). Ці комісії мають широкі повноваження в галузі охорони праці, зокрема, мають право здійснювати контроль за додержанням законодавства з питань охорони праці безпосередньо на робочих місцях, забезпеченням працюючих засобами колективного та індивідуального захисту, змиваючими та знешкоджуючими засобами, лікувально-профілактичним харчуванням, газованою солоною водою, станом санітарно-побутових приміщень тощо. Комісія має право звертатися до власника або уповноваженого ним органу з пропозиціями щодо регулювання відносин у сфері охорони праці (п. 8 Типового положення про комісію з питань охорони праці підприємства). У зверненні комісії можуть бути аргументовані пропозиції також щодо притягнення винних працівників до дисциплінарної відповідальності.

Питання про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників винних у порушенні законодавства про охорону праці може бути порушено також органами прокуратури, зокрема у формі подання.

Дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку (ст. 148 КЗпП).

При накладенні дисциплінарних стягнень необхідно дотримуватись процесуальних норм, тому що недотримання їх тягне за собою незаконність застосування стягнень, втрату авторитету адміністрації та притискування прав працівників.

До того, як накласти дисциплінарне стягнення, власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від винного працівника письмові пояснення. Закон не встановлює строку, протягом якого працівник має подати пояснення. Бажано, щоб орієнтовані строки для подання пояснень були передбачені в колективному договорі, а конкретні строки, залежно від обставин вчинення проступку, встановлювала службова особа, що має право на накладання дисциплінарних стягнень. У разі неодержання від працівника пояснень у визначений йому строк дисциплінарне стягнення може бути накладене на підставі тих матеріалів, що є на підприємстві, в установі, організації.

У тому випадку, коли працівник відмовляється дати пояснення, про це повинен бути складений акт за підписом посадової особи і працівників підприємства, що були свідками цієї відмови.

За кожне порушення трудових обов’язків може бути застосоване лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, попередню роботу працівника, стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку (ст. 149 КЗпП).

Дисциплінарне стягнення в виді догани дійсне один рік. Якщо протягом року із дня накладення стягнення працівник не буде підданий ще одному дисциплінарному стягненню, то вважається, що він не має дисциплінарного стягнення: Дисциплінарне стягнення може бути зняте до закінчення річного терміну, якщо працівник покаже себе з доброго боку - буде дисциплінованим, досягне успіхів в праці та ін.

Дисциплінарну відповідальність керівні, адміністративно-технічні та адміністративно- господарчі працівники несуть у порядку підпорядкування, інші працівники - відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку.

В колективному господарстві накладати дисциплінарне стягнення мають право загальні збори та правління господарства.

Замість застосування стягнення адміністрація має право передати матеріали на розгляд громадській організації.

Адміністративна відповідальність настає за будь-які посягання на загальні умови праці, крім випадків, коли, з одного боку, такі порушення не тягнуть за собою кримінальної відповідальності, з іншого - якщо відсутні підстави для звільнення від адміністративної відповідальності за правопорушення (ст. 21, 22 Кодексу України про адміністративні правопорушення) чи відсутні обставини, що виключають адміністративну відповідальність (ст. 17-29 Кодексу України про адміністративні правопорушення).

Стаття 44 Закону «Про охорону праці» є загальною нормою, вона не встановлює безпосередньо конкретних санкцій за те чи інше адміністративне порушення, а відсилає до адміністративного законодавства обмежуючись визначенням двох основних груп проступків, за які може наставати така міра відповідальності, як адміністративне стягнення, це зокрема: 1) порушення законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці; 2) створення перешкод для діяльності посадових осіб органів державного нагляду і представників професійних спілок.

Адміністративній відповідальності підлягають особи, які досягли на момент вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку.

Відповідно до ст. 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення порушення вимог законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці тягне за собою адміністративну відповідальність в вигляді накладання штрафу на працівників і, зокрема, службових осіб підприємств, установ, організацій а також громадян - власників підприємств чи уповноважених ними осіб.

Окрему групу становлять протиправні винні (умисні або необережні) дії чи бездіяльність, спрямовані на створення перешкод для діяльності посадових осіб органів державного нагляду і представників професійних спілок. До них відносяться, зокрема: ухиляння осіб, які представляють власників або уповноважені ними органи чи профспілки або інші уповноважені трудовим колективом органи, представників від участі в переговорах щодо укладання, зміни чи доповнення колективного договору; угоди і умисне порушення встановленого законодавством строку початку таких переговорів або незабезпечення роботи комісій з представників сторін чи примирних комісій у визначений сторонами переговорів строк (ст. 41¹ Кодексу України про адміністративні правопорушення); порушення чи невиконання зазначеними особами зобов’язань щодо колективного договору, угоди (ст. 42 Кодексу); ненадання таким особам інформації, необхідної для ведення колективних переговорів і здійснення контролю за виконанням колективних договорів, угод (ст. 41³ Кодексу).

Адміністративне стягнення накладається посадовими особами органів державного нагляду за охороною праці постановами у справах про адміністративне стягнення на підставі складених ними протоколів про адміністративне правопорушення.

Максимальні розміри та види штрафів, що можуть бути накладені службовими особами Держнаглядохоронпраці відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення, викладені в додатку до листа Держнаглядохоронпраці від 10 червня 1996 р. № 02-07/1724.

Штраф за адміністративне правопорушення повинен бути внесений до каси підприємства за місцем роботи правопорушника протягом 15 днів з дня вручення йому постанови у справі про адміністративне стягнення.

Відповідно до ст. 288, 289 Кодексу України про адміністративні правопорушення протягом 10-денного терміну постанова може бути оскаржена у вищестоящий орган Держгірпромнагляду або в районний (міський) суд за місцем проживання оштрафованого.

Порядок накладання штрафів на підприємства, установи, організації за порушення нормативних актів про охорону праці визначений Положенням, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 1993 р. № 704 та Інструкцією щодо застосування зазначеного Положення, затвердженою наказом Держнаглядохоронпраці, міністерством фінансів і міністерством економіки України від 25 липня 1994 р. № 71-а.

Від імені органів Держгірпромнагляду України розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право за порушення законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці щодо безпечного ведення робіт у галузях промисловості та на об’єктах, підконтрольних органам Держгірпромнагляду України, а також за невиконання законних вимог органів Держгірпромнагляду України:

- державні інспектори - штраф до 4 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

- головні державні інспектори, начальники інспекції Держгірпромнагляду України та їх заступники - штраф до 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

- начальники управлінь і відділів Держгірпромнагляду України та їх заступники - штраф до 8 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

- голова Держгірпромнагляду України та його заступники - штраф до 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Матеріальна відповідальність. Винні в порушенні законодавства та інших нормативних актів про охорону праці, а також у створенні перешкод для діяльності посадових осіб органів державного нагляду і представників професійних спілок притягаються, зокрема, до матеріальної відповідальності.

Матеріальна відповідальність робітників і службовців регламентується статтями 138-138 КЗпП та іншими нормативними актами, що стосуються цієї відповідальності у трудових відносинах.

Загальними підставами накладання матеріальної відповідальності на працівника є наявність прямої дійсної шкоди, вини працівника (у формі умислу або необережності), протиправні дії (бездіяльність) працівника, а також наявність причинного зв’язку між винними і протиправними діями (бездіяльністю) працівника та завданою шкодою. На працівника може бути накладена матеріальна відповідальність при наявності всіх перелічених умов, відсутність хоча би однієї з них виключає матеріальну відповідальність працівника.

Притягнення працівника до кримінальної, адміністративної чи дисциплінарної відповідальності за дії, якими заподіяно шкоду, не звільняє його від матеріальної відповідальності.

Законодавство передбачає різні види матеріальної відповідальності залежно від того, чи є в діях працівника, якими порушено правила охорони праці, ознаки кримінального злочину чи ні. При наявності в його діях ознак злочину на працівника може бути в силу п. 3 ст. 134 КЗпП України покладено повну матеріальну відповідальність, а при відсутності таких ознак ни працівника покладається обмежена відповідальність в межах його середньомісячного заробітку.

В той же час за правилами ст. 16 Кримінального кодексу України та ст. 444, 445 цивільного кодексу України працівник звільняється як від кримінальної, так і від матеріальної відповідальності, якщо ним заподіяно шкоду в стані крайньої необхідності або ж у стані необхідної оборони.

Отже, перед тим, як визначитися в виді і межах матеріальної відповідальності, потрібно встановити, чи є в діях працівника, якими завдано шкоду, ознаки кримінального злочину, чи ж він діяв у стані крайньої необхідності або необхідної оборони.

Особливі правила накладання матеріальної відповідальності передбачає ст. 450 Цивільного кодексу України, коли шкоду завдано джерелом підвищеної небезпеки - організаціями і громадянами, діяльність яких пов’язана з транспортними засобами, механізмами, промисловими підприємствами, будівництвом тощо. Зазначені особи несуть відповідальність в усіх випадках, коли не доведуть, що шкода виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Таким чином, власник джерела підвищеної небезпеки (завод, автопідприємсіво, будівництво тощо) несе матеріальну відповідальність за шкоду, завдану цим джерелом незалежно від наявної вини, якщо не доведе, що шкода заподіяна внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. А працівник цього підприємства (водій, будівельник, працівник, що обслуговує механізми тощо) несе матеріальну відповідальність на підставі статей 130-137 КЗпП України лише при наявності вини в діях працівника, завданих власнику або уповноваженому ним органу в порядку регресу.

Суттєве значення має загальний обсяг і розмір завданих збитків у зв’язку з порушенням вимог щодо охорони праці. Ці збитки можуть складатися з сум, виплачених потерпілому на відшкодування втраченого заробітку, одноразової допомоги, додаткових витрат на лікування, протезування тощо, коли потерпілий залишився живим, а також з сум, витрачених на поховання у разі смерті потерпілого, виплачених сум одноразової допомоги на сім’ю та утриманців. Крім того, до суми збитків завданих порушенням законодавства про схорону праці, відносяться суми, виплачені добровільно або стягнуті судовим рішенням у порядку відшкодування моральної шкоди.. Відшкодування моральної шкоди можливе і при відсутності даних про втрату потерпілим професійної працездатності.

До збитків у зв’язку з порушенням законодавства про охорону праці, крім вищезазначених виплат, пов’язаних з травмуванням або смертю працівника, відносяться також збитки, завдані:

- знищенням майна устаткування, будівель власника внаслідок вибуху, пожежі, руйнування;

- псування матеріалів, напівфабрикатів, готових виробів, устаткування;

- виплати сум страхувальникам у зв’язку з пошкодженням або знищенням застрахованого майна;

- виплатами штрафних санкцій за договорами поставки за порушення строків поставки;

- оплатою праці експертних комісій, установ, призначених слідчими та судовими органами під час проведення розслідування кримінальної справи та її розгляді в судах, а також інші збитки.

Матеріальна відповідальність за шкоду, заподіяну власникові неправомірними діями осіб, які перебувають з ним у трудових відносинах, регулюється трудовим законодавством, і вона істотно відрізняється від цивільно-правової відповідальності при договірних та позадоговірних відносинах (глави 18 і 40 Цивільного кодексу України).

Так, якщо відповідно до норм трудового законодавства може наступати як повна, так і обмежена матеріальна відповідальність, то цивільно-правові відносини передбачають лише повну матеріальну відповідальність або в межах, зазначених договором (угодою).

Загальний розмір шкоди, заподіяної власнику, як зазначено в п. 15 постанови пленуму Верховного Суду України від 15 грудня 1992 року № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», визначається відповідно до ст. 135 КЗпП України з урахуванням чинного законодавства про ціни і ціноутворення виходячи з вартості зіпсованих або знищених матеріальних цінностей на день виявлення шкоди, а у випадку зміни ціни - виходячи з цін, що діють на день прийняття рішення про відшкодування збитків.

Повна матеріальна відповідальність працівниками передбачена статтею 134 КЗпП Україні і у випадках, зокрема, заподіяння шкоди у нетверезому стані (п. 4) при умисному знищенні, зіпсуванні матеріалів, виробів, інструментів, вимірювальних приладів, спецодягу та інших предметів, виданих працівникові в користування (п. 5), коли шкоду завдано не під час виконання ним своїх трудових обов’язків (п. 7).

Ст. 188 КЗпП України встановлює, що трудовий договір, як правило, укладається з особами, які досягали шістнадцяти років, у виняткових випадках можуть прийматися на роботу особи, які досягли п’ятнадцяти, а учні загальноосвітніх, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів для виконання легкої роботи у вільний від навчання час - чотирнадцяти років, за згодою одного з батьків або особи, що їх заміняє.

Чинне трудове законодавство не передбачає будь-яких винятків у питанні покладання на них матеріальної відповідальності за шкоду, завдану ними під час виконання трудових обов’язків, в тому числі і внаслідок порушення правил охорони праці.

Отже, зазначені неповнолітні особи, є повноправною стороною трудового договору і мають нести майнову відповідальність за шкоду, завдану з їх вини, нарівні з усіма робітниками і службовцями, тобто без залучення до процесу відшкодування шкоди їх батьків (опікунів) чи осіб, що їх замінюють.

Законодавство передбачає певний порядок, способи і строки відшкодування матеріальних

збитків.

Так, ст. 130 КЗпП України встановлює, що особа, яка завдала шкоду підприємству під час виконання трудових обов’язків, може добровільно відшкодувати шкоду шляхом передачі рівноцінного майна або поправити пошкоджене майно при згоді на це власника.

У тому разі, коли працівник добровільно не бажає відшкодовувати збитки; сума у розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку працівника, відраховується з його заробітної плати за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, виданим не пізніше двох тижнів з дня виявлення шкоди, з обов’язковим повідомленням про це працівника. Таке розпорядження може виконуватись не раніше як за сім днів з дня повідомлення.

У решті випадків, а також у разі незгоди працівника на утримання сум розпорядженням власника покриття шкоди проводиться шляхом подання власником позову до районного (міського) суду протягом одного року з дня виявлення шкоди. А у разі вирахування суми із заробітної плати без згоди працівника останній вправі у тримісячний строк звернутися до комісії по трудовим спорам (КТС) з вимогою про повернення сум (у разі відсутності на підприємстві КТС безпосередньо до суду). Якщо працівник не погодиться з рішенням КТС, то він має право у десятиденний строк звернутися за позовом до суду (ст. 228 КЗпП).

Кримінальна відповідальність за порушення правил охорони праці та праці передбачена статтями 271 – «Порушення вимог законодавства про охорону праці»; 272 - "Порушення правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою"; 273 – «Порушення правил безпеки на вибухонебезпечних підприємствах або у вибухонебезпечних цехах»; 274 – «Порушення правил ядерної або радіаційної безпеки»; 275 – «Порушення правил, що стосуються безпечного використання промислової продукції або безпечної експлуатації будівель і споруд».

Цими статтями передбаченні наступні покарання:

Стаття 271. Порушення вимог законодавства про охорону праці