Моделі глобальних систем показали, що ми живемо у взаємозалежному світі, що покращання становища не є неможливим, але в той же час не є гарантованим.

У 1982 р. Д.Медоуз, Г.Брукман та Д.Річардсон видали книгу про перше десятиліття моделювання глобальних систем під назвою "Навпомацки у темряві". Назву було взято з відомої байки Сафо, в якій йшлося про людину, яка шукала ключ від будинку під вуличним ліхтарем не тому, що там його загубила, а тому, що там було світліше. Тобто цим вони хотіли сказати, що автори глобальних моделей вважали б за краще говорити про щось світліше та приємніше, ніж глобальні проблеми, але змушені спрямовувати свої зусилля туди, де більше проблем. За думкою авторів, найголовнішим наслідком глобального моделювання стало фундаментальне перетворення власних поглядів на світ. У висновках автори висловили свої погляди щодо досвіду перетворень та засобу мислення, до якого закликають глобальні моделі. Їх сутність полягає в наступному:

- ми не маємо руйнувати систему, від якої залежить наше існування;

- зубожіння не має бути, його можна попередити – експлуатація людини або народу іншими принижує як експлуатованого, так і експлуататора;

- для окремих людей та цілих народів краще співпрацювати, ніж ворогувати;

- любов до людства та майбутніх поколінь людей має бути такою ж самою, як до своїх рідних;

- якщо ми не сприймемо ці принципи і не керуватиметься ними, світ не виживе;

-майбутнє в наших руках, і воно не буде ні гірше, ні краще того, що ми самі збудуємо.

*Новий, третій етап розвитку глобалістики припадає на другу половину 80-х рр. ХХ ст. Специфіка цього етапу полягає в динаміці предмету дослідження. Самі глобальні проблеми відійшли на другий план унаслідок історичних змін у політичній карті світу. На першому та другому етапах фактично існували дві глобалістики – західна та східна, два методологічних підходи – надкласовий та класовий. На третьому етапі домінує об'єктивний науковий підхід.

Міждисциплінарний характер глобалістики збагачується поглибленням прикладних методів дослідження найактуальніших проблем розвитку. Для цього етапу притаманне деяке зниження уваги до загальнотеоретичних проблем глобалістики, її зосередження на конкретних виявах глобальних проблем.

Концепція "сталого розвитку"була розроблена під керівництвом директора Інституту світового спостереження Л.Брауна. Її розробка стала наслідком дискусії щодо нової формули глобальної політики розвитку з врахуванням нових принципів та потреб.

Базові положення концепції "сталого розвитку" були сформульовані у доповідіМіжнародної комісії з довкілля та розвитку технології на чолі з прем'єр-міністром Норвегії Гру Харлем Брундтланд (1987р.) і Порядку денному для ХХІ століття в Ріо в 1992 році. Ця концепція була використана при ухваленні спеціальної резолюції Генеральної Асамблеї ООН „Економічна перспектива до 2000 року і надалі” в 1987 р, згідно з якою сталий розвиток рекомендується як один з засадничих принципів діяльності міжнародних інституцій, урядів та неурядових організацій.

Ще у 1983 р. Міжнародна комісія з довкілля та розвитку технології на чолі з прем'єр-міністром Норвегії Гру Харлем Брундтланд розпочала роботу над звітом "Загальне майбутнє". Його було представлено Генеральній Асамблеї ООН. Основні ідеї сформульовано наступним чином: "У нас спільна світова економіка, спільне світове довкілля, яке є основою теперішньої та майбутньої світової економіки, світового розвитку та нормального засобу життя, на яке заслуговують люди. Ми маємо навчитися мислити глобально і на довгострокову перспективу. Світ швидко скорочується у розмірах. Жоден район або країна не може жити в ізоляції від решти світу. У нас спільна відповідальність за спільне майбутнє. Ми маємо глибоко розібратись у нашій спільній політичній свідомості й зробити так, щоб довкілля та стабільний розвиток приносили свої плоди, а не невідшкодні збитки. Ми маємо змінити своє ставлення до життя таким чином, щоб наш неухильний розвиток та збереження культурних цінностей планети вийшли на передній план. Ми маємо визнати, що багато в нашому сьогоднішньому ставленні до життя сприяє пограбуванню майбутнього наших дітей, чого дійсно цивілізований світ не може припустити". На думку авторів доповіді, під "сталим розвитком" слід розуміти розвиток, який забезпечує потреби нашого часу, але в той же час не загрожує можливостям майбутніх поколінь задовольняти власні потреби.

У 80-ті рр. американський соціолог Е.Тоффлер запропонував модель хвилеподібного розвитку цивілізації. Ще у 70-х рр. у працях "Футурошок" та "Екоспазм" він розробляв концепцію "шоку від зіткнення з майбутнім". Причину кризових явищ він вбачає в прискоренні темпів розвитку та ускладненні системи. У 1980 р. він разом з Г.Олвін опублікував книгу "Третя хвиля". У 1984 р. виходить друком його праця "Передумови та прогнози", у 1990 р. – "Зміщення влади, знання, багатство та примус на порозі ХХІ століття". З його погляду, рушійна сила суспільного розвитку – вдосконалення нових технологій, тобто сукупності знань, способи та засоби впровадження прогресивних виробничих процесів.

Перша хвиля почалася 8 тис. років тому і привела до утворення аграрного суспільства.

Друга хвиля на межі ХVІІ та ХVІІІ ст. приводить до утворення індустріального суспільства.

Третя хвиля приносить новий засіб життя, заснований на нових методах виробництва та джерелах енергії. Виникає нова цивілізація – "суперіндустріальна", або інформаційна. ЇЇ характерні риси:

* пріоритет знань. Суспільство базується на розумових здібностях, а не на фізичній силі;

* головна форма власності – інформаційна, отримана в результаті знань. Найефективніший інструмент влади наприкінці ХХ ст. – знання. Розгортається боротьба за контроль над інформацією, знаннями – "інформаційні війни";зміни в політичному житті.

* Виходячи з концепції трьох якостей влади, перша, низька, розглядається як така, що ґрунтується на силі, примусі. Це найменш дієвий інструмент влади, оскільки він використовується лише як форма примусу та покарання; друга – середньої якості – на багатстві. Воно є більш гнучким, оскільки його можна використовувати як покарання і як заохочування, а також трансформувати в багато інших засобів впливу. Влада вищої якості – це сили знань, що підпорядковують силу і багатство. Принцип меншості змінюється на принцип більшості, відбувається відмова від представницької демократії, децентралізація влади.

Головними гальмами на шляху розвитку вважаються війни, економічні катастрофи, надактивність протидіючих політичних сил – профашистських політичних об'єднань, політизованих релігійних течій, патологічних форм екологічного руху та націоналістичних сил.