Основні риси сучасного міжнародного права

Час виникнення сучасного міжнародного права є дискусійним питанням. Радянська іпкола міжнародного права вела відлік із моменту Великої Жовтневої соціалістичної революції. Представники західної школи міжнародного права вважають, що сучасне міжнародне право бере свій початок із часу закінчення Першої світової війни і підписання системи Версальських договорів у 1919 році. Існує і третя точка зору. Її представники переконані, що такий відлік необхідно вести з моменту створення в 1945 році ООН.

Незважаючи на розбіжності в підходах до вирішення цього питання, переважна кількість учених-міжнародників сходяться в тому, що основними рисами сучасного міжнародного права є:

визнання політичних змін останніх років у світі, що мають «приголомшливий» характер: зникнення глобального протистояння двох соціально-політичних систем (соціалістичної і капіталістичної), поява замість двох лише однієї наддержави СІЛА, модифікація міжнародно-правового регулювання зі сформованих реалій;

сприяння забезпеченню безпеки у світі, взаємовигідному співробітництву держав, вирішенню глобальних проблем виживання людської цивілізації;

зростання інтеграції між народами і державами в усіх регіонах світу, створення загальних ринків і митних просторів (наприклад, Європейський Союз);

усвідомлення необхідності об'єднання державами зусиль у вирішенні таких глобальних проблем сучасності, як загроза термоядерної катастрофи, загальної екологічної кризи, проблем економічного порядку в країнах, що розвиваються;

подолання класового підходу в міжнародному праві;

подолання конфронтації та зміна політики стосовно третіх країн: ці держави оцінюються як рівноправні суверенні суб'єкти міжнародної політики;

перехід від невизначеності в міжнародному праві до визначеності міжнародно-правових норм – відносини між державами закріплюються в міжнародних договорах, положення яких містять чітко визначені взаємні зобов'язання сторін (наприклад, гарантії США і Росії щодо роззброєння України);

взаємність і контрзаходи. Перше полягає у взаємному і найсуворішому дотриманні норм міжнародного права, друге – у створенні ефективного механізму відповідальності для держав – порушниць міжнародного права.