Еволюція класичної політичної економії в першій половині ХІХст. Формування соціалістичних ідей

Класична школа політичної економії, започаткована А.Смітом і Д.Рікардо, справила великий вплив на подальший розвиток економічної науки і форму­вання економічної політики.

Класичні доктрини знайшли відображення у працях багатьох авторів, зок­рема економістів нової хвилі - Т.Мальтуса, Дж.Мілля, Д.Мак-Куллоха, Н.Сеніора. Цих авторів відносять до представників класичної школи тому, що в центрі їхньої уваги все ще залишаються проблеми економічного розвитку, зрос­тання масштабів виробництва.

Як і засновники класичної школи, вони вважали, що капіталізм, побудова­ний на приватній власності й зіткненні інтересів економічних суб'єктів власни­ків факторів виробництва, є прогресивним ладом; що головними умовами зрос­тання багатства суспільства є вільна конкуренція і раціональний розподіл варто­сті; що тільки ринок визначає, скільки і чого необхідно виробляти, держава не повинна втручатися в ринкові відносини, бо це призведе до руйнування ринко­вих механізмів саморегулювання.

Більшість ідей, сформульованих цими авторами, були розвитком класичної доктрини. Так, Мальтус (1766 - 1834 рр.) в памфлеті "Нарис про закон народона­селення у зв'язку з майбутнім удосконаленням суспільства" викладає свої по­гляди на закономірності і взаємозалежності економічного й демографічного процесів. Ця праця була присвячена критиці теорії Годвіна і Кондорсе, які об­стоювали можливість побудови суспільства ідеальної рівності за умови держав­ного втручання у сферу розподілу суспільних доходів.

Мальтус вважав, що будь-яка спроба побудувати таке суспільство зазнає краху внаслідок збільшення населення понад можливу пропозицію продуктів споживання. Крім того, втручання держави зруйнує основи саморегулювання економічних і демографічних процесів.

Виходячи з кількісних характеристик, Мальтус намагається показати, як процес відтворення населення впливає на економічні процеси в суспільстві. На його думку, суспільство перебуває у стані рівноваги, коли кількість споживаць­ких благ відповідає кількості населення.

Петті, а за ним і Сміт у численному працездатному населенні бачили пере­думову багатства країни. Мальтус показав і зворотній бік цього процесу. Він не заперечує, що численне населення - одна з умов багатства, але він не згоден з класиками стосовно питання про те, як отримати численне і здорове населення. Причину, що перешкоджає нормальному відтворенню здорового, працездатного населення, він вбачає у природному законі народонаселення, згідно з яким всім живим істотам притаманне постійне прагнення плодитися швидше, ніж це допу­скає кількість харчів, які є в їхньому розпорядження.

Т. Мальтус, на відміну від Д.Рікардо, стверджував, що земля не є "безкош­товним" даром, її ресурси обмежені. Використовуючи статистичні дані про на­родонаселення землі, вчений показує, що воно збільшується в геометричній прогресії, а засоби існування - в арифметичній. Мальтус робить висновок, що коли населення буде подвоюватися кожні 25 років, то вже через два століття кількість населення буде відноситися до засобів існування як 256 до 9, а через три століття - як 4096 до 13. Тобто можлива поява збиткового населення, не за­безпеченого засобами існування. Це може призвести до соціальних конфліктів, війн.

Мальтус вважає, що суспільство, знаючи наслідки процесу зростання наро­донаселення, може й мусить втручатися і регулювати цей процес. Довгий час теорія Т.Мальтуса вважалася реакційною. Його ідеї перекручувалися. Наприк­лад, стверджувалося, що за Мальтусом виходить так: їжі на всіх не вистачить, тому війни, в яких гинуть мільйони людей, необхідні й корисні.

Деякі твердження Т.Мальтуса давали для цього привід. Наприклад, вчений стверджував, що населення зростає за біологічними законами, як у живій природі. Але це не так. Раціональна людина, думаючи про продовження свого роду, звертає увагу на різні фактори. Про це свідчить практика розвинених країн. Але в цілому розвиток нашої цивілізації підтверджує висновки цього вченого. За два останніх століття кількість населення Землі виросла з 1 млрд. на початку XIX ст. до 6 млрд. в 1999 році. Через 120 років населення планети складе 12 млрд. чоловік.

Слід мати на увазі, що ресурси землі швидко зменшуються. Із загальної площі землі 150 млн. кв. кілометрів 2 млн. вже втрачено і відтворити їх для ви­робництва предметів споживання неможливо. Скорочуються і енергоресурси. Тому держава, на думку Мальтуса, повинна втручатися у процес відтворення на­родонаселення, використовуючи як економічні важелі, спрямовані на стриму­вання його зростання, так і різноманітні превентивні заходи.

Період розвитку політичної економії в Англії відповідає періоду започаткування класичної школи у Франції. Революційна зміна феодального устрою на­прикінці XVII ст. й швидкий розвиток капіталістичних відносин поставили перед французькою економічною наукою багато нових питань, на які складно було да­ти відповідь з позицій англійської класичної політекономії.

Представниками французької класичної економічної школи були Ж.Б.Сей і Ф.Бастіа.

У 1828-1829 рр. Сей опублікував "Повний курс практичної політичної економії" в шести томах. Політична економія Сея в основному наслідувала ідеї А.Сміта, але Сей зробив більше, ніж просто популяризував класичне вчення, він збагатив це вчення власними ідеями.

Головну ідею праці Сміта - трудове походження багатства - було трансфор­мовано Сеєм у теорію трьох факторів виробництва. Людина, капітал і земля - основні агенти виробництва, чинники зростання багатства в суспільстві. Саме вони доставляють те, що Сей, згідно зі своєю теорією послуг, називає продук­тивними послугами. На них існує попит промислових підприємців. Підприємці комбінують виробничі послуги з метою задоволення попиту на продукти спожи­вання.

Підприємець у Сея - це людина, наділена особливими якостями, що дають їй змогу вести виробництво вибраним свідомо курсом, панувати у сфері розподілу. Тобто Сей фактично розглядає підприємця як четвертий фактор ви­робництва.

Ще одним представником французької класичної школи політекономії був Ф.Бастіа (1801-1850 рр.). Він стояв на індивідуалістичних позиціях, як Сміт, вірив, що прогрес суспільства пов'язаний з реалізацією свободи інтересів окремої людини, що приватні інтереси антагоністичні тільки зовні, а, по суті, во­ни солідарні: досить щоб кожний домагався здійснення власних інтересів, і тоді він побачить, що сам того не бажаючи, буде слугою інтересів інших.

Сукупність цих інтересів і їх узгодження, на думку Бастіа, є предметом політичної економії. На відміну від соціалістів, він впевнений, що гармонію інтересів може забезпечити капіталізм, який є асоціацією об'єднаних спільною метою людей, але відносини між ними складаються на основі дії природних сил, об'єктивних економічних законів. Дія цих сил забезпечує гармонію інтересів, а відтак — прогрес суспільства.

Американська економічна наука XIX ст. розвивалася під впливом англійської класичної політекономії, але водночас мала певні особливості, зумовлені специфікою розвитку капіталізму в США: він панував на Півночі, тоді як Південь залишався рабовласницьким. Виникла необхідність довести прогресивність капіталістичного устрою, оптимістично змалювати його пер­спективи, оголосити побудову капіталізму сучасною метою.

Засновниками ліберальної економічної теорії в США вважають Г.Кері (1793 - 1879 рр.), у працях якого капіталізм розглянуто як економічний устрій, що керується об'єктивними економічними законами і не потребує втручання держа­ви.

Кері належить пріоритет відкриття так званого закону зростання частки робітників у національному продукті, відповідно до якого зростання продуктивності праці призводить до знецінення колишніх зусиль, оскільки сила природного опору зменшується, а нові асоційовані зусилля (мається на увазі зро­стання суспільного характеру праці) посилюють свій вплив. Відбувається переоцінювання внеску капіталіста у виробництво і його відносна частка на мо­мент розподілу зменшується.

Розвиток капіталізму покликав до життя явища, що свідчили про недосконалість нового економічного устрою. Капіталізм і наслідки його пану­вання в усіх сферах соціального життя критикували не тільки його противники, а й прихильники. Одними з перших науково обґрунтованих соціалістичних докт­рин, що базувались на критиці приватної власності, на концепції її трансформа­ції, були ідеї соціалістів-утопістів Сен-Сімона, Фур'є і Оуена.

Головною особливістю утопічного соціалізму було те, що його автори нама­галися вирішити проблеми побудови справедливого суспільства негайно, спира­ючись на тогочасні суспільні інституції - державу, науку, мораль, політику й то­гочасну економічну базу. Вони вірили, що суспільство можна вдосконалити, впливаючи на людську свідомість, використавши силу держави. Соціалісти-утопісти шукали виходу в просвітительстві: потрібно, щоб суспільство, а під суспільством вони розуміли найбільш освічену його частину, усвідомило, що капіталістичний лад суперечить людській природі. Сен-Сімон, Фур'є і Оуен пророкували загибель капіталізму і виникнення нової економічної системи, яку Сен-Сімон назвав індустріалізмом, Фур'є — гармонією, а Оуен - комунізмом.

Індустрію Сен-Сімон розуміє широко. Індустріалом він називає кожного, хто не ухиляється від суспільне корисної праці у будь-якій сфері. Праця є скла­довою суспільної індустрії. У цій системі немає місця для феодальних елементів і ледарів. Для Сен-Сімона індустріальна система - це не тільки нові можливості виробництва, що згодом забезпечуватиме всі потреби, а й зміна соціального се­редовища, умови для формування якого підготувала ще капіталістична індустрія.

Майбутній суспільний лад Фур'є називає соціальною гармонією. Первин­ною господарською одиницею, за Фур'є, є фаланга. Для неї характерні суспільна форма виробництва на підставі спільної власності і розподіл відповідно до вне­ску кожного у виробництво. Господарською основою фаланги є агровиробництво в різних його видах, з особливим ухилом у бік землеробства й садівництва. Фаланга - це щось на зразок акціонерного товариства, де частину витрат станов­лять витрати на суспільні потреби - виховання дітей, утримання дитячих дошкільних закладів та шкіл. В основу програми Р.Оуена покладено теоретичну систему, провідною ідеєю якої є формування соціального середовища, сприятливого для ефективної праці й всебічного розвитку людини. Оуен проголошує, що людина - продукт се­редовища, в якому вона існує. Це одна з головних ідей теорії та практики Оуена. Під середовищем він розуміє суспільно-економічні відносини. Основними скла­довими суспільного середовища, за Оуеном, є інституціональні (ідеологія, мо­раль, право, освіта) та економічні компоненти. Він вважає, що функції з форму­вання нового середовища має взяти на себе держава, силою своєї влади спону­каючи до створення прогресивних інституціональних і економічних форм.

Оуен запевняє, що за допомогою виховання і законодавства, яке відповідає названим ним принципам, можна створити нове суспільство, позбавлене будь-яких проблем. З цією метою з власної ініціативи він створює спілки банкірів та підприємців, проводить з ними "виховну роботу", закликаючи до свідомої пере­будови соціального середовища, але зазнає поразки.

Створені Сен-Сімоном, Фур'є і Оуеном моделі "справедливого" суспільства різнились між собою. Але вони створили теоретичну систему, що містить у собі майже всі ті ідеї та формули, які стали обов'язковими для пізніших соціалістичних доктрин ХІХ - XX ст.

Марксизм виник у 40-х роках ХІХ ст. як напрям класичної політекономії. Засновники марксизму К.Маркс і Ф.Енгельс були сучасниками й свідками ут­вердження капіталістичних відносин, розвитку глибоких криз, загострення суспільних суперечностей, проявами яких були заворушення, повстання, соціальні потрясіння. Так, 1825 рік в Англії став початком пори криз, банкрутств і збільшення безробіття на тлі бурхливого зростання промисловості.

Робочий клас, що повністю залежав від розвитку капіталістичного вироб­ництва, бо не мав інших засобів до існування, крім праці, чутливо реагував на похибки свого становища. Почалось формування профспілок, які розгортають широкомасштабну боротьбу за економічні інтереси робочого класу.

У 1936 р. в Англії виникає чартистський рух, що проіснував близько чверті століття. Його організованість, масовість, економічні й, головне, політичні гасла свідчили про те, що в суспільстві народжується нова могутня сила. Пов­стання сілезьких ткачів 1844 р. розпочався новий напрям у робочому русі. По­стало питання про теоретичне обґрунтування революційної боротьби.

Революція 1848 р., коли паризькі робітники у Франції вийшли на бари­кади з буржуазно-ліберальними гаслами, післяреволюційні події підготували нові підходи до визначення мети боротьби робочого класу за свої права. К.Маркс і Ф.Енгельс розпочинали свою діяльність як революційні демократи й теоретики революційної боротьби, але згодом створили власну теоретичну систему, яка охопила всі соціальні науки. Теоретичними джерелами марксизму, крім класич­ної англійської політекономії, були німецька філософія і французький утопічний соціалізм.

К.Маркс і Ф.Енгельс вважали, що робочий клас покликаний історією рево­люційно перетворити суспільство, знищити експлуатацію людини людиною, класи, створити нове соціалістичне суспільство. Вони розробили свій метод дос­лідження - метод діалектичного матеріалізму - і застосували його до аналізу еко­номічного життя суспільства, що забезпечило розгляд суспільства у процесі його безперервного розвитку і змін на основі діалектичної взаємодії продуктив­них сил і виробничих відносин, базису й надбудови. К.Маркс і Ф.Енгельс обґрунтували, що економічні зміни є вираженням суспільно-виробничих відносин. Через це вони не можуть бути вічними й незмінними, а мають історично перехідний характер.

К.Маркс всебічно дослідив капіталістичний спосіб виробництва, його ви­никнення і розвиток, сутність капіталістичної експлуатації, додаткової вартості та ті перетворені форми, в яких вони виступають на поверхні капіталістичної дійсності. Він сформулював закон вартості, розкрив механізм його дії за умов простого товарного й капіталістичного господарства. К.Маркс обґрунтував сутність капіталу, його поділ на постійний і змінний, розкрив закони функціонування суспільного відтворення. Ці погляди знайшли втілення у таких працях К.Маркса, як "Капітал", "Критика Готської програми", "Анти-Дюрінг" Ф.Енгельса та ін.

Марксистська економічна теорія містить цілу низку науково обґрунтованих висновків, що характеризують закономірності функціонування капіталістичного ринкового господарства, зокрема ідеї про ринкову ціну рівноваги, формування середньої норми прибутку, визначення ролі конкуренції, внеску капіталізму в розвиток продуктивних сил та ін.

Загальна оцінка марксистського вчення має врахувати і його помітний вне­сок у розвиток системного аналізу.

К.Маркс і його послідовники у своїх дослідженнях відштовхувалися від трудової теорії вартості, критикуючи теорію граничної корисності, теорію факторів виробництва. У сучасному макроекономічному аналізі марксистська трудова теорія вартості не може бути базою для прикладних досліджень, не дає змоги простежити за допомогою кількісних показників і зобразити у вигляді лі­нійних моделей процеси нагромадження, розподілу суспільного продукту, еко­номічного зростання, закономірності й фактори ціноутворення, тобто процес ві­дновлення економічної рівноваги.

У К. Маркса визначення вартості ґрунтується на визначенні тільки одного фактора виробництва, а сучасна економічна думка базується на багатофакторному аналізі.

Тема 7. Ринкове господарство країн Європейської цивілізації в період монополістичної конкуренції( друга половинаXIX - початок ХХ ст.)

7.1. Основний зміст процесу індустріалізації.

7.2. Аграрний розвиток провідних країн світу в період їх індустріалізації.

7.3. Формування світового ринку.

7.4. Передумови виникнення та методологічні принципи маржиналізму й нео­класичної теорії.

7.5. Формування і розвиток історичної школи.

7.6. Виникнення інституціоналізму і його розвиток на початку ХХ ст.