Загальна характеристика господарства Європи вV- XV ст.

Господарство Середньовіччя характеризується такими загальними ознаками: панування приватної власності, основою якої була земля у формі феода (умовно- службове спадкове надання), що дало назву системі господарства; монополія фе­одалів на землю, яка виявлялася в принципі „Немає землі без сеньйора"; умов­ний характер, ієрархічна структура земельної власності, що ґрунтувалася на ва­сальних зв’язках; протиріччя між великою власністю на землю дрібним селянсь­ким виробництвом; особиста, поземельна, судово-адміністративна і військово-політична залежність селянина від землевласника; рентна форма експлуатації феодально залежного селянства; переважання натурального господарства і дру­горядна роль обміну; сеньйорія, ремісничий цех, торгова гільдія як головні гос­подарські форми.

Розвиток аграрного сектора в економіці зумовив назву Середньовіччя як „аг­рарної цивілізації".

Розвиток господарства країн Європи в ці часи пройшов три етапи:

- раннє Середньовіччя (V - X ст.). Сформувалися і утвердилися визначальні риси феодального господарства (період генези).

- період зрілості феодального господарства в умовах внутрішньої колонізації, розвитку міст і товарного виробництва (XI - XVct.).

- пізнє Середньовіччя (XVI - перша половина XVIII ст.). Зароджувалися ринкові форми виробництва, з'явилися перші ознаки індустріальної цивілізації.

Виникнення і розвиток господарства в європейських країнах мали загальні ознаки. Але в кожній країні були свої особливості, хронологічні межі. Так, в Іта­лії, Франції, Іспанії, Візантії цей період отримав назву романського, сформувався на основі спадщини Римської імперії та соціально-господарської системи гер­манських племен. В Англії, Німеччині, скандинавських і слов'янських країнах перехід до феодальних відносин відбувся на основі розкладу родоплемінних і общинних відносин.

Зрілі феодальні відносини (XI - XVct.) практично у всіх європейських країнах мали класичну форму і майже не відрізнялися. На першому етапі їхнього розвит­ку панувала феодальна земельна власність, що складалася у трьох видах - коро­лівська, світська, духовна. Існувала власність верховна, сеньйоральна і під­порядкована васальна. Основними господарськими одиницями стали сеньйорії.

Сеньйоріально-селянські відносини засновувалися на надільній системі, що давала змогу селянинові мати самостійне господарство, а сеньйорові забез­печувала економічну реалізацію права власності на землю - земельну ренту.

У XII - XIII ст. підвищився правовий статус, розширилися права селян на во­лодіння землею. Громади і окремі сім'ї викуповували такі сеньйоріальні обов'язки, як обмеження в шлюбі, свободу відчуження й успадкування рухомого і нерухомого майна, вихід з землі. Фіксувалися талля, розміри військового збору, торгові й дорожні мита, судові штрафи. Отже вони звільнялися від особисто-спадкової залежності, зміцнювалася їхня господарська самостійність.

Протягом XI - XIII ст. в Європі зберігалося нечисленне вільне селянство, яке не належало ні до королівських, ні до приватних сеньйорій ( так звані державні селяни). Ці дрібні власники: вільні люди короля у Франції, фригольдери в Англії, „вільні селяни" у Візантії, „імператорські" вільні у Німеччині самостійно розпо­ряджалися землею, переселялися з місця на місце, судилися тощо. Проте всі во­ни були феодальне залежними через представників королівської (князівської, імператорської) влади. За користування землею, відчуження її селяни плати­ли податки й виконували державні примуси значно менші, ніж селяни сеньйорій.

У XIV - XV ст. у різних регіонах відбувся новий аграрний переворот, що змі­нив господарську структуру феодальних сеньйорій. Зміни були зумовлені сукуп­ністю соціально-економічних причин. З перших десятиліть XIV ст. до кінця XV ст. фактично всі країни Європи охопила демографічна криза. Спустошувалися орні землі, які заростали лісом і перетворювалися на пасовиська. Зникали посе­лення. Населення мігрувало до міст і приміських зон. Погіршували становище війни, феодальні усобиці. Обсяг сільськогосподарського виробництва різко зме­ншився. Загострилися внутрішні суперечності феодального маєтку, економічні можливості якого не задовольняли потреби феодалів і селян.

З розвитком міст і товарного виробництва господарський розвиток сеньйорій підпорядковувався ринковим відносинам. Потребували грошей хрестові походи. Різко збільшилися масові народні рухи проти посилення феодального гноблення, за фіксацію примусів, збереження громадських земель.