Отже, А є або К, або М.

Отже, А не є В.

Отже, немає А.

З огляду на, що явище може обумовлюватися різними причинами, в умовно-категоричному умовиводі не можна йти від заперечення підстави до заперечення наслідку або від твердження наслідку до твердження підстави (тому що цей наслідок може мати іншу підставу).

9. Умовно-розділовий умовивід

В умовно-розділовому умовиводі одна посилка - умовно-розділове судження, а друга - просте розділове судження. Такий вид умовиводу звичайно являє собою дилему, зміст якої полягає в тому, що доводиться вибирати тільки між двома альтернативами, тому що третього рішення питання не існує.

Розрізняють два види дилеми: конструктивну й деструктивну.

У деструктивній (руйнуючій) дилемі з однієї підстави випливають два наслідки; друга посилка заперечує обоє наслідків, а висновок руйнує сама підстава. Отже, у деструктивній дилемі висновок іде від заперечення наслідку до заперечення підстави. Загальна схема деструктивної дилеми не складна:

якщо А є В, то А є або С, або D;

А не є ні С, ні D,

У конструктивній (створюючій) дилемі із двох підстав випливають два наслідки. Друга посилка обмежує можливість вибору тільки цими двома підставами (альтернативами). Висновок примушує визнати обоє наслідки, що випливають. Таким чином, у конструктивній дилемі висновок йде від твердження підстави до твердження наслідку. Загальна схема конструктивної дилеми така:

якщо А є В, то А є К; якщо А є С то А є М;

А є або В, або С;

10. Пізнавальна роль дедукції

Дедукція відіграє велику роль у нашому мисленні й практичному житті. У дедукції особливо яскраво виявляється активність мислення. Виходячи з узагальненого досвіду, із практично перевірених наукових положень виводиться нове знання, в істинності якого ми впевнені крім безпосередньої перевірки кожного окремого випадку. Без такої впевненості неможливо було б використати минулі знання людей, не було б наступності в узагальненні людського досвіду.

У дедуктивному умовиводі підведення частки випадку під загальний закон характеризує предмет з нової сторони, розкриває його властивості, що закономірно випливають із більш широкого, родового зв'язку явищ, і цим збагачує наші знання про даний предмет;

Перенесення загальних закономірностей на окремі предмети поглиблює пізнання конкретного, розкриває його нові властивості й відносини, збагачує наше уявлення про загальний зв'язок явищ об'єктивного світу.

Дедуктивний метод актуальний у сфері морального виховання персоналу, у моральних міркуваннях, у так званих етичних силогізмах. Етика - емпірична наука, але це не j виключає можливості її аксіоматичної побудови й уявлення у формі строгої дедуктивної теорії. Великий виховний вплив роблять дедуктивні висновки із загальнолюдських принципів моральності.

ЛЕКЦІЯ 6. ІНДУКТИВНИЙ УМОВИВІД

1. Сутність індуктивного умовиводу.

2. Повна індукція.

3. Характеристика неповної індукції.

4. Популярна індукція.

5. Наукова індукція.

6. Помилки в індуктивних умовиводах.

1. Сутність індуктивного умовиводу

Індукція - це умовивід, у якому на підставі знання частини предметів класу робиться висновок про всі предмети класу, про клас у цілому. Індукцію можна визначити як процес виведення загального положення зі спостереження ряду часток, одиничних фактів.

Вчення про індукції розвив Ф. Бекон, що вважав її основним і універсальним методом пізнання. Істинним об'єктом пізнання вчений вважав об'єктивний світ, природу, а головним засобом пізнання - індукцію, досвід, порівняння, спостереження, експеримент.

Зовсім протилежну позицію зайняв великий французький мислитель XVII в. Р. Декарт який говорив що всі наші знання повинні бути виведені з якогось єдиного достовірного принципу, як це робиться в математиці, заснованій на строгому доказі, на принципі виведення положень із достовірних основ. Р. Декарт не заперечував ролі індукції й аналізу в пізнанні, але вважав, що почуття, на даних яких ґрунтується індукція, нерідко вводять нас в оману

В історії філософії дуже часто робилися спроби відірвати індукцію й дедукцію одну від одної, протиставити їх, перетворити кожну з них у самостійний, абсолютний і єдиний прийом наукового дослідження. Насправді природа індукції й дедукції сугубо діалектична: кожна з них застосовується на відповідному етапі пізнавального процесу, одна без іншої втрачає значення й не може бути дійсним знаряддям пізнання. Індукція, що не спирається на загальну теорію, може лише впорядкувати факти, але не може відкрити закони, внутрішньо властиві пізнанню. Дедукція сама по собі, без індукції мала б схоластичний характер. Але вона стає потужним засобом пізнання, якщо обґрунтовується фактами й спирається на факти.

Індукція, як і будь-який умовивід, складається з посилок і висновку. Посилками індуктивного умовиводу є судження, у яких фіксується отримана досвідним шляхом інформація про повторюваність ознаки Р у ряду явищ — S₁, S₂ ..., S_n, щоналежать одному класу К.

Схема умовиводу має такий вигляд:

Посилки: