Поняття адміністративного договору
Література
Цель ^ Ситуация ^Проблема ^Решение
Цель : > Ситуация > Проблема > Решение
I I
Цель ^Ситуация ^Проблема > Решение
Цели > Ситуация > Проблема ) Решение
2. Если при выполнении какого-либо этапа предыдущий нуждается в корректировке и она вносится, то процесс управления называется корректирующим.
3. Когда нет возможности выделить главную проблему и принять единственное решение, тип процесса управления характеризуется как разветвленный.
^^ Ситуация -\ 'Проблема \=^Решение
Цель^------------ >Ситуация- 4Проблема^—^Решение
^Ситуация ^ > Проблема^^^Решение
4. Если цель формируется в условиях неопределенности как предварительная, на первое место выходит задача анализа ситуации, процесс в этом случае
носит название ситуационного.
""€
5. Если приходится непрерывно уточнять ситуацию и корректировать проблему, процесс может быть назван поисковым.
Все отмеченные типы процессов управления используются в определенных условиях, названные этапы взаимосвязаны и предопределяют механизм разработки управленческого решения. Главное условие – это время как ресурс управления.
4.Типы процессов управления по напряженности воздействия
Напряженность воздействия – это степень социально-организационной потребности в управленческом решении, которое характеризует остроту возникшей проблемы
1. Конституція України. – К., 1996.
2. Адміністративне право України [Підручник для юрид. вузів і фак. /Ю.П.Битяк, В.В.Богуцький, В.М.Гаращук та ін.]; За ред. Ю.П. Битяка. – Харків: Право, 2001. – С.141–146.
Адміністративний договір – це угода двох чи більше суб’єктів адміністративного права, один із яких завжди є суб’єктом виконавчої влади. Це багатосторонній акт, за допомогою якого виникають, змінюються або припиняються взаємні права та обов’язки сторін.
Адміністративному договору та його інтерпретації вже приділялася певна увага[1]. Однак на теоретичному рівні ця проблема ще лишається дискусійною, неоднозначною та остаточно не розв’язаною. Проте ми підтримуємо позицію, згідно з якою адміністративний договір розглядається як один із інститутів адміністративного права[2].
У системі державного управління адміністративний договір застосовується в господарській, соціальній, духовній та адміністративно-політичній сферах діяльності держави. Це означає, що в процесі своєї діяльності органи державного управління можуть здійснювати власні повноваження шляхом не тільки видання актів управління, а й укладання адміністративних договорів.
Юридична природа адміністративного договору полягає в тому, що він є актом застосування норм права, внаслідок чого реалізуються конкретні функції виконавчої влади за деякими винятками.
Адміністративний договір, як правило, базується на адміністративно-правових нормах, але багато адміністративних договорів мають комплексний характер і регулюються нормами декількох галузей права: цивільного, фінансового, екологічного, трудового. Наприклад, з владними повноваженнями пов’язаний трудовий договір (державне регулювання праці, договірне регулювання праці) або договір про платне навчання в державному навчальному закладі відповідного рівня.
Адміністративний договір є різновидом публічно-правового договору. В системі правових зв’язків він посідає проміжне місце між адміністративним актом (одностороннє волевиявлення державного органу влади) і договором приватноправового характеру. Виконавча влада для забезпечення своєї діяльності застосовує трудові та цивільно-правові договори. Адміністративний же договір – це один із договорів, за допомогою якого державна адміністрація здійснює управлінські функції.
Адміністративний договір характеризується тим, що йому притаманні відносини змішаного типу: адміністративно-правового і цивільно-правового, влади і рівноправності. Так; в п. 4 ст. 8 Закону України від 24 січня 1997 р. “Про державний матеріальний резерв”[3] встановлено: центральний орган виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом, серед іншого, проводить вибір, у тому числі на конкурсній основі, постачальників матеріальних цінностей до державного резерву для укладення з ними контрактів (договорів); укладає або доручає підприємствам, установам і організаціям, що належать до сфери його управління, укладення державних контрактів (договорів) на поставку матеріальних цінностей до державного резерву, здійснює розрахунки з постачальниками, несе відповідальність за поставку, закладення і зберігання матеріальних цінностей, має право застосовувати фінансові санкції, передбачені ст. 14 цього Закону.
Інший приклад. Відповідно до Положення про Міністерство інформації України від 19 лютого 1997 p.[4] Міністерство інформації України згідно з покладеними на нього завданнями виступає державним замовником профільних наукових досліджень, розроблення нового технологічного устаткування для потреб засобів масової інформації, поліграфічних підприємств, видавництв, проводить самостійно, за участю роботодавців підприємств недержавної форми власності, переговори і укладає галузеві угоди з представниками найманих працівників, має право представляти Кабінет Міністрів за його дорученням у міжнародних організаціях та під час укладання міжнародних договорів України.
Адміністративний договір забезпечує координацію роботи різних управлінських структур у випадках, коли суб’єкти управління певними сторонами своєї діяльності є юридично рівноправними і виникає необхідність у координації їх діяльності. Наприклад, одним з основних завдань Міністерства інформації України є координація діяльності державних засобів масової інформації. Міністерство також координує міжнародне співробітництво в галузі телебачення і радіомовлення шляхом укладення угод. Практикуються угоди про спільне видання міністерствами (відомствами) правових актів або їх узгодження.
Адміністративні та цивільно-правові засоби регулювання розвиваються паралельно, доповнюючи одні одних на відповідних рівнях. Типовим є те, що елементи договору стосовно управлінської діяльності можуть слугувати передумовою акта управління, а на підставі законів бути і прямою формою такої діяльності, як у прикладі Закону України “Про державний матеріальний резерв”.
Суб’єктом адміністративного договору є державний орган, посадова особа або суб’єкт з делегованими повноваженнями. В адміністративному договорі державний орган виступає як суб’єкт, що здійснює виконавчу владу і має владні повноваження. У зв’язку з цим необхідно з’ясувати відмінності адміністративного договору від цивільно-правового.
1. Обов’язковим суб’єктом адміністративних договірних відносин є орган виконавчої влади (посадова особа).
2. Учасники адміністративного договору “перебувають не в однаковому стані”, адже орган управління зберігає владні повноваження адміністративного характеру і водночас несе певні зобов’язання перед другою стороною (наприклад, договір патронату, контрактації тощо). На відміну від нього цивільно-правовий договір є актом, заснованим на угоді сторін. При цьому права і обов’язки учасників договору peгулюються нормами цивільного права. Жодна сторона цивільно-правового договору не має владних повноважень щодо другої. У даному разі органи виконавчої влади, що уклали договір, не здійснюють функції управлінської діяльності. В цьому полягає головна відмінність адміністративного договору від цивільно-правового. Орган виконавчої влади в адміністративному договорі виступає як суб’єкт публічного права, його статус визначається його компетенцією. Коли він (орган) стає учасником цивільно-правової угоди, його правовий статус визначається цивільною правоздатністю. Право на укладення адміністративного договору (делегування повноважень, охорону майна громадян і т. ін.) має бути передбачене в нормах про компетенцію органу виконавчої влади. Так, відповідно до п. 6 ст. 118 Конституції України місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтрольні радам у частині повноважень, делегованих їм відповідними районними чи обласними радами.
3. В адміністративному договорі обов’язково визначено, коли, з ким і на яких умовах він може бути укладений. Проте свобода розсуду, багатоваріантний вибір органу управління при укладенні адміністративного договору не виключаються. Головне, щоб він був укладений в межах компетенції. Ця вимога є гарантією проти свавілля, зловживань. Застосування термінів “компетенція” і “правоздатність” має вирішальне значення для визначення юридичної природи правовідносин. Вимога компетентності органу виконавчої влади як учасника договору є головною умовою дійсності адміністративної договору. Цивільне ж право, навпаки, використовує не поняття “компетенція”, а поняття “цивільна правоздатність”.
4. Метою адміністративних договорів є головним чином реалізація публічних інтересів (договори в сфері управління державною власністю, договори, що забезпечують державні потреби та податкові угоди, і т. ін.), в той час як метою більшості приватноправових договорів виступає індивідуальний інтерес. Численні адміністративні договори мають комплексний характер і регулюються одночасно нормами декількох галузей права. Переконливим прикладом цього може слугувати інститут державної служби за контрактом, де порядок вступу на державну службу, її проходження, права та обов’язки службовців регулюються нормами трудового і адміністративного права, а порядок оподаткування, матеріального стимулювання – нормами адміністративного, трудового і фінансового права.