Ефективність функціонування монополістичних систем

Для розуміння сутності монополізму необхідно встановити його соціально-економічні наслідки. Перший масовий досвід монополізації отримало американське суспільство наприкінці минулого століття. Процес монополізації в США виявився інтенсивним і стрімким. Негативні наслідки були настільки відчутними і нестерпними, що викликали соціальні заворушення.

До основних недоліків монополістичного господарювання слід віднести наступні:

- Практика встановлення монопольних цін. Внаслідок посідання домінуючого становища на ринку, монопольні утворення мають можливість впливати на процес ціноутворення, формувати вигідні для себе ціни. Йдеться про встановлення монопольно високих (монопольні утворення продавців) і монопольно низьких цін (монопольні утворення покупців). В обох випадках ціни помітно відхиляються від конкурентно-рівноважних цін. Так, під монопольно високою ціною слід розуміти ціну, рівень якої відхиляється вгору від ціни, що могла би скластися на конкурентному ринку під впливом попиту і пропозиції. Це створює додаткові прибутки монополістам (монопольну ренту) і в той же час покладає на споживачів

своєрідну "данину".

В умовах конкурентного ринку вироблятиметься продукція в обсязі Q₁ і реалізовуватиметься за ціною Р₁. Якщо монополія підвищить ціну до рівня Р₂, то отримає майже такий же дохід (порівняйте площу прямокутника QР₁А₁Q₁ і QР₂А₂Q₂) при помітно менших обсягах виробництва Q₂.

За даними американської організації захисту споживачів, громадяни США, купуючи товари за монопольними цінами, щороку переплачують майже 70 млрд. дол. Для Великобританії ця сума складає 7,5 млрд. ф. с. Слід врахувати ще й таке: монопольне ціноутворення є одним з факторів загального зростання цін, провокує інфляцію.

Монопольні утворення в економічній літературі отримали назву "цінопошукувачів ", тобто таких, що мають можливість підшукувати і встановлювати вигідні для себе ціни. Конкурентні фірми характеризуються як "ціноотримувачі", оскільки вони не мають можливості суттєво впливати на ціни і "отримують" їх з ринку.

- Практика створення штучного дефіциту на змонополізованих ринках. Посідання домінуючого становища дозволяє фірмі-монополісту визначати обсяги виробництва. Обсяг її продажів впливає на ціну, за якою цей обсяг може бути проданий. Штучно стримуючи виробництво, їй вдається домогтися додаткового підвищення цін й утримання їх на завищеному рівні. Якщо монополіст скорочує виробництво і Q₁ до Q₂, створюючи таким чином штучний дефіцит, то відбувається підвищення цін на продукцію з Р₁ до Р₂.

Слід мати на увазі, що зниження обсягів виробництва і підвищення ціни може відбуватися приховано, за рахунок зниження якості продукції. Наприклад, знизивши жирність молока з 3,0 до 1,5% при збереженні його попередньої ціни, виробник фактично скоротив удвічі його виробництво і здійснив приховане підвищення ціни. В результаті таких дій споживачі недоотримують частину продукції, знижується їх добробут.

- Гальмування науково-технічного прогресу. Послабивши тиск конкуренції, монополія створює можливість стримувати запровадження у виробництво технічних новинок, сповільнювати нововведення. Монопольне становище і вигоди, що з нього випливають, послаблюють стимули до постійного вдосконалення виробництва, до зростання ефективності. Завоювавши монопольне становище на ринку, фірма сповільнено реагує на вимоги НТП, аж поки не відчує реальної загрози втрати своєї домінуючої позиції. Досвід США показує, що найнижчі частки витрат на наукові дослідження в сумі продаж мали фірми, що посідали монопольне становище, зокрема "Ексон", "Дженерал моторс" та деякі інші.

Американський економіст Лейбенстайн вважає, що монополії притаманна Х-неефективність. Остання означає, що монополія є технічно менш ефективноюза конкуренцію, оскільки наявність бар'єрів для входження інших фірм угалузь захищає її від конкурентного тиску. Таким способом зменшується потяг мінімізувати витрати виробництва. Монополіст до певної міривиявляється незацікавленим у зниженні витрат, оскільки має можливістьперекладати їх на споживача. Х-неефективність проявляється і в тому, що менеджери фірми, знаходячись в "тепличних умовах", розслаблюються, а той втрачають навички ефективної роботи, працюють не на повну силу.

- Неоптимальний розподіл і використання ресурсів. Монополізація спричиняє деформаціюгосподарських зв'язків і процесів. В умовах вільної конкуренціїдосягається Парето-оптимальне розміщення ресурсів між альтернативними можливостями їх використання.

* Парето-оптимальнім вважається такий розподіл ресурсів, коли жодний перерозподіл вже не може покращити становище хоча 6 одного економічного агента, не погіршивши при цьому становище іншого. В умовах монополізації розподіл здійснюється за іншим критерієм - оптимізацією монопольних прибутків. Маючи "незаслужені" прибутки, монополія перекуповує (перехоплює) ресурси, позбавляючи їх тих, хто міг би їх використати ефективніше. В результаті здійснюється економічно невиправдані інвестиції, отримуються "незароблені" доходи. Отже, монопольна деформація економіки помітно знижує її ефективність. Це підтверджують дослідження американських економістів. Так, Камершен Д. Р. встановив, що на поч..60-х рр. чисті втрати від монопольної влади у США становили 6% ВНП. Коулінг Л. і Мюллер О. показали, що в 1978р. чисті втрати складали 4% ВНПСША і майже 10% ВНПВеликобританії.

Перелік "гріхів" монополізму міг би бути й продовжений, але й сказане свідчить про те, що монополізація економіки тягне за собою значні втрати для суспільства. Головними серед них є зниження ефективності національної економіки та значні втрати на добробуті суспільства.

Проте не все так однозначно в оцінці монопольних утворень. Ряд економістів відзначають їх позитивні риси, помітний внесок до цивілізаційного процесу. Найяскравішим апологетом монополій виступає айстро-американський економіст Й. Шумпетер. Він та його колеги відзначають цілий ряд переваг монополій. Узагальнимо цей фрагмент викладу наступною цитатою Шумпетера: "Монополія повинна бути сприйнята як необхідне зло, невіддільне від економічного прогресу... З чим ми повинні погодитися, то це з тим, що монополія виявилась найпотужнішим двигуном цього процесу..."До того ж, монополізація, на думку Шумпетера, розширює діапазон впливу світлих голів і знижує вплив посередностей.

Таблиця:Переваги монопольних підприємств.

І все-таки більшість економістів та політиків схиляються до думки про в цілому негативний вплив монополізму на соціально-економічні процеси. Нобелівський лауреат американець П. Самуельсон висловлюється з цього приводу досить однозначно: монополія - "це економічне зло".3. Антимонопольне законодавство та антимонопольна практика Обмеження монополізму в Україні

Історія розвитку монополізму є водночас історією боротьби з ним. Монополістична практика спричинилася до суттєвих втрат у добробуті населення, результативності національної економіки. За таких умов держава була змушена стати на захист конкуренції, проводити спеціальну антимонопольну політику.

Кроком на шляху приборкання монополій стало антимонопольне законодавство. Воно було започатковано антимонопольними законами: в Канаді - 1889 р. та США - 1890 р., де був прийнятий знаменитий антитрестівський ''Закон Шермана". В Європі аналогічні законодавчі акти з'являються лише в середині XX ст.. - в Бельгії І Голландії - 1937 р., Великобританії - 1948 р., ФРН - 1957 р., Франції - 1963 р. Наприкінці XX ст. подібні закони існували більше, ніж в 60 країнах.

Для боротьби з монополізмом були створені спеціальні органи. У США це Федеральна торгова комісія і Антитрестівське управління міністерства юстиції, у Франції - Рада у справах конкуренції, в Японії - Комісія по справедливих операціях тощо.

! Антимонопольна політика та законодавство не ставлять за мету заборону чи ліквідацію монопольних утворень. Радше йдеться про здійснення контролю за ними з ціллю не допустити зловживань монопольним становищем. їх генеральна мета полягає в захисті та

збережені конкуренції, що опинилась під загрозою. Конкретно її можна сформулювати наступним чином:

- обмеження монополізму, недопущення зловживання монопольним становищем;

- підтримка і сприяння малому бізнесу;

- захист інтересів споживачів;

У світі склалися дві моделі антимонопольного регулювання: - американська і - японська.

* Американська модельносить заборонний характер, оскільки не дозволяє створення монополій, які послаблюють конкуренцію. Це декларується двома першими статтями Закону Шермана. Так, Стаття 1 забороняє договори, об'єднання і змови, спрямовані на обмеження торгівлі. Стаття 2 забороняє об'єднання або змови з метою монополізації.

Застосування антитрестівських вимог привело до розпуску на початку XX ст. трестів "Стандарт ойл", "Амерікен тобекко", роздрібнення в 1982 р. АТТ. Останньою гучною справою кінця XX ст. став процес "США проти "Майкро-софт". Міністерство юстиції й 19 американських штатів звинуватили корпорацію "Майкрософт" у використанні незаконних методів боротьби з конкурентами, зокрема, в недопущені на ринок технічних новинок інших компаній. Визнання судом корпорації "Майкрософт" монополістом на ринку операційних систем персональних комп'ютерів відкриває можливість застосування проти неї санкцій аж до примусового поділу.

* Європейсько-Япопська модельзабороняє не саму монополію, а зловживання монопольним становищем. Увага наглядових органів концентрується переважно на ринковій поведінці фірми-володара монопольного становища.

Важливим для визначення монопольного становища, наявність якого ставить фірму під урядовий контроль, є частка виробника на ринку. В США вона законодавчо не встановлена, проте судова практика за правилом прецеденту вважає такою перевищення 60 відсотків. В Японії монопольна ситуація виникає тоді, коли частка одного виробника складає 50 і більше відсотків, у ФРН -1/3. Проте це ще вважається недостатнім аргументом монополізації. Потрібно також, щоб фірма вела себе антиконкурентно, агресивно, пригнічувала конкурентів тощо.

В останні десятиріччя спостерігається переміна як у суспільних настроях, так і у державному ставленні до корпоративно-монополістичних структур. її коротко можна охарактеризувати як лібералізацію відношення до господарських гігантів. Глобалізація господарського життя, посилення конкуренції на світових ринках спричинилися до зростання ролі останніх як провідників національних економічних Інтересів на міжнародній арені.

В наглядовій практиці за монопольними утвореннями все частіше застосовується "принцип розумного підходу". Його суть "зважування" негативних і позитивних наслідків монополізації. Співставляється ефект обмеження конкуренції в результаті створення домінуючого становища з ефектом підвищення конкурентоспроможності продукції на внутрішньому та зовнішньому ринках. Якщо, наприклад, ціною певного послаблення конкуренції буде досягнуто значного приросту обсягів виробництва, збільшення експортного потенціалу тощо, то таке зростання монополізації визнається доцільним. У суспільстві все більше утверджується думка про те, що антимонопольна політика є обов'язковою лише всередині країни. Натомість на міжнародній арені, де панує глобальна конкуренція, монополії стають потрібними і корисними.

Отже, сучасні підходи до антимонопольного регулювання стають все більш поблажливими і ліберальними.

Антимонопольна діяльність проводиться і в Україні. Наша країна отримала у спадок від СРСР тотально змонополізовану економіку, в якій більш ніж 90% господарства контролювалися монопольними адміністративно-організаційними структурами. Перехід до ринкової

економіки вимагає знищення цього найгіршого типу монополізму -адміністративного.

В Україні прийнято низку антимонопольних законів, зокрема: Закон "Про захист економічної конкуренції"(2001 р.). Закон "Про захист від недобросовісної конкуренції" (1996 р.). Створено Антимонопольний Комітет України із досить широкими повноваженнями щодо захисту конкуренції. Закон встановлює настання монопольної ситуації за умови, що частка підприємства на ринку перевищує 35%. Він передбачає контроль за створенням, реорганізацією (злиттям, приєднанням) фірм з метою запобігання виникненню монопольних становищ.

Внаслідок діяльності антимонопольного комітету, проведеного роздержавлення та приватизації вдалося суттєво знизити рівень монополізації економіки України. Станом на початок нового століття, він склав вже приблизно 40%. Проте проблема монополізму і надалі залишається актуальною. В перспективі монопольний сектор, включно з природними монополіями, не повинен перевищувати 10-15% ВВП.