Форми невербального передавання інформації у міжособистісних відносинах.

Жести, постави, міміку люди сприймають по-різному залежно від ситуації чи відносин, у яких вони перебу­вають. На невербальні сигнали індивіда впливають гео­графічні, етнічні, соціальні чинники. Здебільшого вони спричинені особливостями становлення, буття етносів, со­ціальних спільнот. Однак для більшості стосунків харак­терні стабільні форми невербального обміну інформацією.

Рукостискання. Чоловік може сказати своєму прия­телю: «Зараз я покажу тобі, як тиснуть руки справжні чоловіки», тобто існує певний стандарт такого потиску. Тому і більшість жінок-підприємців, чия праця пов'яза­на з людьми, виробляють тверде рукостискання, яке одночасно є способом привітання і захисту від чоловіків, які за звичкою демонструють «чоловіче рукостискання». Жінка, щиро співчуваючи пригніченій подрузі, бере її руки в свої і відповідним виразом обличчя виявляє свою симпатію.

Часто чоловіки використовують американський тип рукостискання — «рукостискання політика». Перша, більш прийнятна, його форма — взяти руку співрозмовника правою і накрити зверху лівою. Друга форма — при вітанні лівою рукою поплескати партнера по плечу. Це можливо між близькими друзями; в інших випадках людина, яку поплескують по плечу, відчуває себе незручно, тому зловживати такими жестами не варто.

Жести з окулярами. Ці жести можуть свідчити про різноманітні емоційні стани і наміри співбесідників. Негативний жест: погляд поверх окулярів, опущених на кінчик носа: «Ну, що там ще?» Інші жести є засобом виграти час: повільне знімання окулярів, витирання скелець (дехто проробляє це кілька разів на годину). Іноді окуляри знімають і починають гризти чи просто тримати в роті кінчик дужки. Оскільки розмовляти з предмет том у роті складно, то людина начебто одержує право відмовчуватися, крім того, це означає, що вона очікує надходження нової інформації. Швидке знімання окулярів і кидання їх на стіл є проявом обурення і неприйняття. За такої ситуації з'ясування головного питання слід відкласти до моменту, коли співбесідник одягне знову окуляри і буде здатним вислухати альтернативи.

Захисне погладжування шиї долонею. У багатьох ситуаціях, коли людина займає захисну позицію, рука рухається назад, ніби ховаючись від удару чи відсмикуючись від опіку, але це маскується тим, що долоня кладеться на потилицю. Жінки поєднують цей жест з поправлянням зачіски.

Відвернення обличчя вбік («відвертати носа»). Це універсальний жест, який означає незадоволення і відкидання. Навіть діти «відвертають ніс» від їжі, що їм не подобається, відкидаючи голову назад, як від неприємного запаху. Аналогічний жест — погляд, спрямований вниз («дивитися собі під ніс»).

Захват носа. Цей жест, поєднаний із закриванням тією самою рукою очей, демонструє зосередженість над прийняттям рішення.

Почісування підборіддя. Воно свідчить про роздумування, оцінювання, сигналізуючи: «Дайте мені подумати, йде процес прийняття рішення». Часто супроводжу­ється поглядом скоса, ніби бажанням здалеку побачити розв'язок проблеми.

Постукування по столу (ногою по підлозі, тріскання затискачем ковпачка авторучки тощо).Такі жести ви ражають стурбованість співрозмовника. Деякі психіатри вважають, що стривожена людина намагається поверну­тися до безпечного минулого, наприклад у лоно матері, де заспокійливо звучало її серцебиття. Тому співрозмовник відтворює такий самий тип звуку, щоб повернути стан спокою і повідомляє про цю потребу партнерові.

Голова в руці.Якщо голова спирається на долоню, а очі співбесідника напівприкриті, це свідчить про його нудьгу.

Машинальне малювання на папері.Такі дії є наслід­ком зниження інтересу до розмови. Правда, у людей з абстрактним мисленням руки креслять незалежно від роботи думки криву, яка повторює своїми вигинами хід розмови.

«Порожній» погляд.Про поведінку людини в такій ситуації можна стверджувати, що вона дивиться на співрозмовника, але не слухає його. Застиглість, неру­хомість її очей свідчать про крайній ступінь нудьги, цілковиту байдужість.

Розкачування на стільці. Ця поза виражає задово­лення, впевненість людини в тому, що вона володіє си­туацією.

Відкривання і закривання шухляди столу. Часто та­кі жести супроводжують роздумування над складною проблемою.

Вставання.Співрозмовник встає, коли здивований, шокований або йому набридла розмова. Багато людей, ви­рішуючи якусь проблему, за звичкою встають і почина­ють ходити. Якщо це важливий партнер, не треба заважа­ти йому подумати, і згодом він оцінить такий вияв поваги.

Міцно зчеплені руки. Вони символізують підозру і недовіру. Той, хто намагається, зчепивши руки, переко­нати співрозмовників у своїй відвертості, як правило, не має великого успіху.

Руки стискають одна одну.Переважно такий жест супроводжує усвідомлення людиною складних проблем у розмові, необхідності відповісти на запитання, яке містить серйозне звинувачення. Люди, які міцно стис­кають руки, почувають себе напружено, а спілкування з ними є надто складним. Руки можна розслабити, нахи­лившись до співбесідника під час розмови (наприклад, якщо керівник виходить з-за столу, сідає поруч з під­леглим і нахиляється до нього, то його руки розслабля­ються).

Спрямування на співрозмовника вказівного пальця. Іноді співрозмовник під час суперечки спрямовує вка­зівний палець на партнера. Однак послуговуватися та­ким жестом без крайньої необхідності не варто, оскіль­ки це є ознакою поганих манер, що більшості людей не подобається. Лише політики і священики можуть вда­ватися до такого жесту (вони спрямовують палець на на­товп, де кожен вважає, що показали на його сусіда і не ображається).

Подзвякування монетами в кишені. За спостере­женнями психологів, люди, які часто подзвонюють мо­нетами в кишені, стурбовані з приводу грошей.

Посмикування себе за вухо. Людина здатна розуміти 650—700 слів на хвилину, а вимовити в середньому 150—160. Отже, слухач має три четверті відведеного на розмову часу для оцінювання, сприйняття, заперечення тощо. Це означає, що перебивати співрозмовника немає потреби. Бажання перебити співрозмовника посилює емоційна напруженість розмови, тому промовець пови­нен вчасно помічати невербальні сигнали, які повідом­ляють про знервованість. Усі вони походять від шкіль­ного жесту піднімання руки. Люди намагаються замас­кувати цей жест. Якщо руку піднімають на 15—20 см, то її вже не зупиняють, а торкаються до мочки вуха і ли­ше потім опускають донизу, або притискають вказівний палець до зімкнених вуст, ніби не даючи вийти словам. У тих, хто свідомо гамує ці жести, як правило, рука під­німається на кілька сантиметрів, а потім опускається назад. Неприпустимо переривати співбесідника, хапаю­чи його за руки. Цей жест потрібно відрізняти від нерво­вого посмикування вуха, яке свідчить про прагнення позбавитися тривоги.

Прикладання рук до грудей.Цей жест відображає чесність і відкритість. Ще римські легіонери вітали один одного, приклавши одну руку до серця, а другу піднявши відкритою долонею в бік того, до кого зверта­лися. Жінки, крім формальних ситуацій, рідко вико­ристовують цей жест; притискування однієї або двох рук до грудей може означати у них захисну реакцію на раптове здивування чи переляк.

Паління. Всупереч поширеній думці, курці не запа­люють цигарку в хвилину найбільшого напруження, а, навпаки, гасять її чи лишають догорати. Коли напру­ження спадає, вони запалюють знову. Той, хто палить люльку, схильний якомога довше гратися в «кота і мишку».

Жест доторкування. Особа, яка доторкується до ін­шої людини або бере її за плече, руку, як правило, хоче перервати співрозмовника або акцентувати на чомусь. Іноді доторкування з відповідним вербальним супрово­дом може використовуватися із заспокійливою метою. Часто партнери вдаються до таких жестів, виявляючи симпатію і душевний комфорт.

Наближення до іншої людини.Свідчить про бажання бути ближче до неї або готовність спільно працювати. Якщо партнер відсідає, це свідчить про його небажання розглядати питання.

Цей жест також сигналізує третім особам, що розмо­ва для них неможлива. Наприклад, на вечірці партнери обговорюють ділові питання, знаходячись на малій від­стані і дивлячись одне одному в обличчя, тобто стоять у закритій позиції, яка унеможливлює приєднання третьо­го учасника.