Українська держава (Гетьманщина* у XVIII ст.

1. Гетьманування І.Мазепи. Північна війна та Україна.

2. Гетьман в еміграції - П.Орлик. Конституція Пилипа Орлика.

3. Данило Апостол. Реформи.

4. Нова Січ ( 1737-1775 рр. *

5. Остаточна ліквідація автономного устрою Гетьманщини у другій пол. XVIII ст. Кирило Розумовський.

1. Гетьманування І.Мазепи. Північна війна та Україна.

Спроби Росії закріпитися на узбережжях Чорного і Азовського морів наприкінці ХVІIст. виявилися невдалими. На початку ХVІІІст. Петро І змінює акцент зовнішньополітичного курсу . Відтепер пріоритетною для Росії стає боротьба на півночі за вихід на Балтійське узбережжя . З Туреччиною в 1700 р. було підписано Константинопольський мирний договір і розпочато війну зі Швецією.

Зміна зовнішньополітичних пріоритетів Росії позначилося безпосередньо на подальшій долі українських земель . Як і раніше . до участі у кримських та азовських походах , до ведення Північної війни також були залучені гетьманські козацькі полки . Отже , тягар тривалої війни повною мірою ліг і на українські землі, що мало свої наслідки.

Північна війна не була схожа на воєнні кампанії XVII ст. Тепер у далеких і чужих північних містах під час боїв та від виснажливої служби гинуло багато козаків .їхнє озброєння і тактика не відповідали вимогам російської та інших тогочасних європейських армій. Усе це викликало незадоволення серед козаків та українського населення.

Події першого періоду Північної війни складалися несприятливо Для Росії та її союзників . У листопаді 1700 р. російська армія й українські загони зазнали жорстокої поразки під Нарвою . Проте козацька кіннота не допустила прориву шведів на Новгород і Псков.

Незабаром зазнали поразок союзні саксонська та донська армії , і ці країни змушені були капітулювати . Великих втрат було завдано армії польського короля Августа ІІ . Обстановка в Речі Посполитій ще більше ускладнювалася, коли частина шляхти вступила у змову зі Швецією і проголосила королем Польщі познанського воєводу С.Лещинського.

На землях Правобережної України після рішення польського сейму в 1699 році ліквідувати козацтво з новою силою спалахнуло антипольське повстання , очолюване С.Палієм, С.Самусем, Іскрою та А.Абазиним . У боротьбі з ослабленою, але ще досить сильною Річчю Посполитою фастівський полковник зробив ставку на Росію і Лівобережну Україну. Не задовольняючи прохання повстанців про приєднання Правобережної України до Росії, Уряд Петра І таємно надав їм допомогу, аби використати визвольний рух для тиску на Польшу.Проте щоб не втратити останнього союзника в боротьбі зі шведами , царизмові довелося принести в жертву національно-визвольний рух на окупованих Польщею землях Після арешту С.Палія у 1704 р. і взяття козаками І.Мазепи Білої Церкви та інших міст Правобережжя повстання поступово припинилося.

У 1705-1706 рр. козацькі загони перебували не тільки на Правобережній Україні. Вони воювали проти шведів і на території Польщі . Литви та Білорусії . Воєнні успіхи в ці роки були на боці Карла ХІІ. У вересні 1706 р. після розгрому польської армії зрікается престолу Август II. Росія і Україна втративши ( використавши* останнього союзника , опинились у політичній ізоляції.

З 1706 р. при посередництві С.Лещинського Карл XII починає таємні переговори з І.Мазепою, щоб відірвати Україну від Росії для ще більшого ослаблення останньої. Переговори активізувались у 1707 р.,.і Мазепа з невеликою групою полковників взяв курс на зміну відносин з Росією.

Вирішальні події відбулися протягом наступних 1708-1709 рр. У вересні 1708р. війська Карла ХІІ зі Смоленщини повернули не на Москву, як гадало російське командування , а на Україну . Проте російські війська і Стародубський та Чернігівські полки випередили шведів і першими вступили у Стародуб , а потім у Новгород-Сіверський. Спроби шведських військ захопити ці та інші міста виявилися марними . Вони зазнавали великих втрат на лише в боях , але й від нападів партизанських загонів у Білорусії та Гетьманщині . Кожне місто , містечко та село доводилося брати з боєм і втратами.

Дніпровські переправи були зайняті козацькими полками Г. Галагана, Д.Алостола та П.Скоропадського, що не дозволило військам Карла XII з'єднатися із союзниками -Туреччиною і Кримським ханством.

У такій обстановці 24 жовтня 1708 р. І.Мазепа повів кількатисячний загін козаків і групу старшин із Батурина ніби-то на з'єднання з російською армією, а насправді козаки на чолі з Мазепою переправились на правий , "шведський" берег Десни . Тільки там , під 0болонням , козакам і більшості старшин гетьман відкрив свій задум : за допомогою шведів зробити Україну незалежною . У відповідь не пролунало жодного слова, але під прикриттям ночі багато козаків і старшини втекли з правого берега Десни назад.

Реакцію Петра І передбачити було неважко. Військам О.Меншикова цар дав наказ випередити шведів і першими зайняти столицю Гетьманщини Батурин , де закріпився гарнізон полковника Чечеля. У Батурині була зосереджена майже вся козацька артилерія, боєприпаси та велика кількість продовольства і фуражу. 2 листопада 1708 р. гарнізон міста капітулював, і над ним та населенням було вчинено жорстку розправу.

Тим часом почалася підготовка до обрання нового гетьмана. На козацькій раді у Глухові 6 листопада у присутності Петра І ним став Стародубський полковник І.Скоропадський (1708-1722*. Запорозька Січ своїх представників у Глухові не прислала.

Оскільки позиція Запорожжя мала принципове значення, туди були направлені посланці Петра І із царською грамотою , грішми та завданням переконати козацтво підтримати Росію. У цей час кошовий К. Гордієнко із загоном козаків уже перейшов на бік Мазепи , з яким у попередні роки в нього були принципові суперечки. Новий запорозький кошовий П.Сорочинський також схилявся до необхідності "Москву воевать" , а отже місія царських посланців не принесла бажаних результатів.

У травні 1709 р. війська полковника Яковлєва і козацького полковника Г.Галагана за царським розпорядженням зруйнували Чортомлинську Січ . Частина козаків втекли і заснували нову Січ на р. Кам'янка , а потім перейшли в межі Османської імперії і з дозволу властей облаштували Олешківську Січ у тому місці, де Дніпро впадає в Чорне Море . Проіснувала вона до 1733р.

27 червня 1709 р. неподалік від Полтави відбулася генеральна битва між шведською і російською арміями- одна з найважливіших битв у європейській історії XVIII ст. Переможцем у ній вийшов Петро І.

Наміри Швеції підкорити всю Північно-Східну Європу та плани Мазепи здобути за допомогою Карла XII незалежність України зазнали цілковитого краху. Гетьман з невеликою групою вірної йому старшини та козаків і загоном запорожців К.Гордієнка опинився на чужині, у межах Османської імперії. Незабаром 22 серпня 1709 р. І.Мазепа помер у м.Бендери. Росія, забезпечивши контроль над узбережжям Балтійського моря, почала перетворюватися на могутню європейську державу.

2. Гетьман в еміграції - П.Орлик. Конституція Пилипа Орлика.

Оточення І.Мазепи стало осередком першої української еміграції. 5 квітня 1710 р. на засіданні козацької ради гетьманом було обрано П.Орлика. Він походив з чеського дворянського роду, предки якого свого часу переселилися із Сілезії в один з литовських повітів. Здобувши блискучу освіту в Києво-Могилянському колегіумі, він був висококультурною людиною, володів кількома іноземними мовами. Спочатку обіймав високі посади в Генеральній військовій канцелярії, а потім його призначили генеральним писарем. П.Орлик став найближчим радником Мазепи.

Під час обрання гетьмана емігрантського війська був схвалений запропонований П.Орликом документ "Пакти й конституції законів і вольностей Війська Запорозького" ("Конституція П.Орлика"*. Це була своєрідна угода між Військом Запорозьким та гетьманом про державний устрій України після того, як вона здобуде незалежність від Москви. Протектором України визнавався швецький король, підписом і печаткою якого був скріплений цей документ. Основна його ідея полягала в уникненні прорахунків і помилок, які призвели до фактичної втрати незалежності України після смерті Б.Хмельницького.

Конституція складалася із вступу і 16 статей. У ній проголошувалася незалежність України від Москви та Речі Посполитої, обґрунтовувалася необхідність протекторату Швеції та союзу з Кримським ханством. Проголошувалось панівне становище православної церкви і повернення її до Константинопольського патріархату, цілісність і недоторканість української територіїв кордонах визначених Зборівським трактатом 1649 р. Козакам мали бути повернуті їхні традиційні території у Подніпров'ї та Побужжі.

Конституція обмежувала права гетьмана, передбачаючи створення представницького органу із законодавчою владою. До складу Генеральної ради мали ввійти генеральна старшина, полковники, виборні депутати від кожного з полків та делегати від Запорозької Січі. Збиратися Генеральна рада мала тричі на рік : на Різдво, Великдень та на Покрови. Започаткувавши прогресивну ідею поділу влади між різними її гілками, Бендерська конституція, як ще називають цей документ, передбачала створення незалежної від гетьмана системи судавої влади.

Державна скарбниця і майно мали підпорядковуватися генеральному підскарбію та підвідомчим йому полковим скарбникам. На утримання гетьмана мали призначатися окремі землі. Встановлювалася виборність полковників і сотників із наступним їх затвердженням гетьманом.

Особливо актуальними були статті складені під впливом вимог запорозького козацтва. Йшлося про те, що гетьман мав захищати "рядовий і простий народ" від незаконних податків і повинностей та утисків з боку старшин, всіляко допомагати козацьким удовам і сиротам. Козаки не забули, навіть, включити пункт про обмеження поборів і зловживання адміністрації ринків тощо.

Прийнятий документ здобув високу оцінку сучасників та прийдешніх поколінь, оскільки реалізація Конституції П.Орлика забезпечила б шляхи побудови нового, справді демократичного устрою України.

Конституція 1710 року не виконала тих завдань і сподівань, які на неї покладалися. Одначе договір П.Орлика з козацькою старшиною є невід'ємною частиною історії українського народу, і в цьому його неминуще значення.

Таким чином 16 статей Конституції передбачали встановлення національного суверенітету і визначення кордонів Української держави, забезпечення демократичних прав людини, визначення непорушності трьох складових чинників правового суспільства, а саме: єдність і взаємодію законодавчої (виборна Генеральна Рада, що мала скликатися тричі на рік*, виконавчої (гетьман, обмежений законом у своїх діях, генеральна старшина й обрані представники від кожного полку, - "Самодержавіє" Гетьманському уряду непристойно* і судової влади - підзвітної та контрольованої. Однак ця конституція на території України не діяла.

Французькі просвітителі ще не наважилися на розробку поміркованих ідей щодо конституційного обмеження "освіченого монарха".

А український народ, в особі визначних козаків, уже розробив реальну модель вільної незалежної держави, заснованої на визнанні природного права людини і народу на свободу і самовизначення, виробив ще незнані в Європі демократичні засади суспільного життя, затвердив виборність усіх державних посад знизу доверху, прийняв нечуване в феодальному суспільстві рішення про соціальне забезпечення убогих, вдів і сиріт. Конституція Орлика є унікальним історичним документом. Вона показує якого високого рівня політичної думки досягли Мазепа, Орлик та їх оточення.

Конституція Пилипа Орлика (1710 року*

(Бендерська Конституція, Пакти й Конституція прав і вольностей Війська Запорізького* - перша європейська конституція в сучасному розумінні, складена 5(16*.4.1710 при обранні гетьманом України П. Орлика. Набула офіційної назви "Пакти й Конституція прав і вольностей Війська Запорізького" ("Пакти і Конституції законів і вольностей Війська Запорізького"*. В основі "Пактів й Конституцій" лежала угода між гетьманом, козацькою старшиною і запорожцями Конституція, в написанні якої брали участь П. Орлик, Г. Гврцик, А. Войнаровський, К. Гордієнко, складалася з преамбули і 16 параграфів (пунктів*. У преамбулі схематично викладено історію руського (українського* народу і Війська Запорізького. Авторами Конституції стверджувалося, що козаки ("народ козацький"* стали засновниками Київської держави. Однак, згодом у боротьбі з Польським королівством Україна втратила свою незалежність, яку було відновлено тільки за гетьмана Б Хмельницького. Далі відзначалося, що Московське царство, порушивши взяті на себе зобов'язання щодо України, намагалося ліквідувати права і привілеї Війська Запорізького та "накласти рабське ярмо на вільний народ, який нікому не дозволяв себе завоювати силою зброї". За цих умов Військо Запорізьке змушене відстоювати права українського народу збройним шляхом.

У преамбулі вказувалося на визначну роль гетьмана І Мазепи у захисті інтересів України і Війська Запорізького. Перед новообраним гетьманом П. Орликом ставилося завдання вибороти незалежність України при підтримці Швеції. Шведський король Карп XII як "покровитель і протектор" України, затвердивши умови і акти обрання гетьмана, ставав гарантом незалежної України та недоторканності її кордонів. В основному тексті документу проголошувались принципи побудови української держави - Гетьманщини. У першому параграфі розглядалося питання про віру. Православ'я проголошувалося державною релігією, а також передбачалася автокефалія української церкви при формальному підпорядкуванні Константинопольському Патріархові.

Другий пункт визначав кордони Української держави, які встановлювалися відповідно до умов Зборюського мирного договору 1649 з Річчю Посполитою. Гетьман повинен був забезпечити непорушність і охорону кордонів (сприяти поверненню в Україну полонених і домагатися відшкодування всіх збитків, заподіяних Україні війною*. У наступних пунктах стверджувалося повернення у володіння Війська Запорізького Трахтемирова, Кодаку, Калебердиди, Переволочної з прилеглими землями та необхідність зруйнування московських фортець, збудованих на Запоріжжі. У шостому параграфі визначені основні принципи державного правління в Україні. Всі найважливіші державні справи вирішувалися гетьманом спільно з генеральною старшиною, полковниками і генеральними радниками від кожного полку. Передбачалося тричі на рік (на Різдво, Великдень і на свято Покрови Богородиці* у гетьманській резиденції збирати Генеральну Військову Раду. В раді мала брати участь генеральна старшина, полковники, сотники, генеральні радники і посли від Низового Війська Запорізького. Наступні пункти Конституції обмежували судову і фінансову владу гетьмана. Всі важливі судові справи, в т. ч. про образу гідності гетьмана передавалися на розгляд Генерального Військового Суду (7*.

Гетьман не мав права одноособове розпоряджатися державною скарбницею. Скарбницю очолював генеральний скарбник (див Генеральний підскарбій*, який розпоряджався прибутками за згодою гетьмана. На утримання гетьмана виділялись маєтки в Шептаківському повіті і частина земель Війська Запорізького. Все це стосувалося і полковників (9*. Гетьман повинен був здійснювати загальний нагляд за діяльністю адміністративних органів, затверджувати вибір вищих урядовців і полковників; намагатись не допускати зловживань козацькою старшиною відносно козаків і посполитих (10*; звільняти від податків і повинностей козацьких вдів і сиріт та деякі інші категорії населення (11*. Значна увага приділялась фінансовим, економічним і військовим питанням (проведенню ревізії державних земель запровадженню фіксованих мит і різних зборів, скасуванню оренд і стацій для компанійців і сердюків тощо*. Текст конституції був складений латинською і руською (українською* мовами. Діяла у Правобережній Україні до 1714. Конституція, значно обмежуючи права гетьмана, заклала основи республіканського правління в Україні. К. стала вищим виявом української політичної думки 17 ст., фактично проголосивши Україну незалежною демократичною республікою.

3. Данило Апостол. Його реформи

Апостол Данило Павлович ( 4(14.12.1654 - 17(28*. 1.1734 рр.* -визначний український військовий і державний діяч кінця ХVII - першої половини ХVIII століть, гетьман Лівобережної України (1727 -1734 рр.*.

Походив із козацько-старшинського роду Апостолів. Народився в селі Великі Сорочинці на Полтавщині. Будучи полковником миргородським (1683 - 1727 рр.* брав участь у походах проти турків і татар, здобував фортеці Кизи-Кермен і Очаків. Під час Північної війни 1700 - 1721 рр. Відзначився в боях під Ерестофером в Лівонії 1701 р. та в битві під Варшавою 1705 р.. Прихильник незалежницької політики гетьмана Івана Мазепи, один з активних учасників вироблення положень україно-шведського союзу. 25 жовтня 1708 р. разом з українськими полками приєднався до шведської армії. Проте в листопаді, проаналізувавши причини перших воєнних невдач шведських військ на Україні, перейшов на бік Петра І. В 1722 р. Данило Апостол на чолі козацьких частин (10 тис. чол.* брав участь у складі російської армії у поході проти Персії. Ставши одним з найближчих співробітників наказного Гетьмана Павла Полуботка, разом із значною частиною генеральної старшини виступав проти обмеження державних прав України Малоросійською колегією. Став ініціатором вироблення Коломацьких петицій 1723 р..

Опозиційна діяльність української старшини щодо російської політики в Україні призвела до арешту 1723 року П. Полуботка, Д. Апостола, Я. Лизогуба, В. Журавського, Д. Володковського та цілого ряду інших старшин за наказом Петра І та ув'язнення їх в Петропавловській фортеці.

Влітку 1727 року уряд Петра П, зважаючи на зростаючу напруженість російсько-турецьких відносин і підготовку нової війни, та прагнучи залучити на свій бік козацьку старшину, ліквідував Першу Малоросійську колегію і дозволив обирати нового гетьмана. 1 жовтня 1727 р. на генеральній раді у місті Глухові Данила Апостола було обрано гетьманом. В 1728 р. новообраний гетьман їздив на коронацію Петра ІІ, де подав петицію про відновлення державних прав на Україні на основі Березневих статей 1654 р.. У відповідь на гетьманську петицію російський уряд видав так звані "Рішительні пункти" 1728 р., які ставши своєрідною конституцією Гетьманщини, значно обмежували гетьманську владу і політичну автономію Лівобережної України. Зважаючи на реальні обставини, Данило Апостол взявся за проведення ряду управлінських і соціально-економічних реформ. які значно упорядкували державне життя Гетьманщини.

За свого гетьманування у 1729 -1731 роки Данило Апостол:

1. Провів так зване Генеральне слідство про маєтності. Під час проведення дослідження на основі документів і повідомлень старших людей було визначено і повернуто в державне користування рангові.

2. Провів реорганізацію фінансової системи України, вперше встановивши точний бюджет державних видатків, які складали 144 тисячі карбованців.

3. Продовжував здійснювати судову реформу: в 1730 році видав "Інструкцію українським судам", де встановлювався порядок апеляції у судових справах.

4. Відстоював інтереси української торгівлі, вимагаючи від російського уряду зміни дискримінаційної торговельної системи, запровадженої ще Петром І. На початку 1728 року Апостол зібрав у Глухові представників купецтва і перед російським урядом гостро поставив питання про скасування заборони на експорт традиційних українських товарів - зерна, воску, шкіри, прядива та ін.

5. Незважаючи на опір московського уряду, відновив право призначати Генеральну Військову Канцелярію та полковників.

6. Значно зменшив кількість росіян у своїй адміністрації: заборонив росіянам купувати землі в Украші, видавши українським адміністративним органам наказ про матеріальне сприяння тим з них, хто бажав виїхати з України.

7. Обмежив до шести кількість російських полків на Україні.

8. Перевів Київ з під влади генерал-губернатора під юрисдикцію гетьмана.

9. Домігся повернення під гетьманську владу запорожців, які з 1708 року були змушені жити на території Кримського ханства (на території Олешківської Січі*, а також дозволу на заснування 1734 року Нової Січі на річці Підпільній.

Помер і похований Данило Апостол у селі Сорочинці (тепер Великі Сорочинці Миргородського району Полтавської області*.

Гетьманування Апостола було спрямоване на захист державних прав українського народу та боротьбу з російським впливом на Україну, чим тимчасово стримав процес повної інтеграції Гетьманщини в структуру Російської імперії.

4. Нова Січ ( 1737-1775 рр. *

Нова січ - остання із Запорозьких Січей, що існувала на українських землях у 1737-1775 рр.. Нова Січ відома також як Підпільненська. Покровська, Краснокутівська. Після знищення за наказом Петра І у 1709 р, Запорозької Січі (так званої Старої або Чортомлинської Січі*, значна частина козаків, рятуючись від переслідувань царського уряду, змушена була переселитися у татарські володіння. Там ними були засновані Олешківська Січ та Кам'янська Січ. Важке економічне становище, переслідування з боку татар, змушували запорожців клопотати перед російським урядом про дозвіл на повернення в Україну. Наприкінці 1734 р., у зв'язку з необхідністю зміцнення південних кордонів Російської імперії, такий дозвіл козаки отримали. Для заснування Нової Січі було обрано місце, розташоване за 5 км. від Старої Січі, на березі р. Підпільної (притока Дніпра*. Тут було збудовано укріплення з високим земляним валом, вежами та ровом. Нова Січ поділялася на внутрішній кіш, зовнішній кіш та цитадель (так званий Новосіченський ретраншемент*. Внутрішній кіш мав вигляд правильного круга, в центрі якого був рівний майдан. У східній частині площі містилася дерев'яна церква Покрови Пресвятої Богородиці збудована за часів отамана І. Малашевича у 1734 р.. Поруч з церквою була висока дзвіниця, що виконувала також функції сторожової вежі. Тут же містились пушкарня, яка була одночасно січовою тюрмою , військова скарбниця, окреме житлове приміщення для духовенства, а також будинок кошового отамана, над яким на час його присутності на Січ встановлювався білий Прапор. Навколо майдану були розміщені 38 куренів, біля яких - курінні скарбниці та будиночки військової та курінної старшини. Зовнішній кіш (часто називали передмістям, слободою, торговим базаром та ін.* був відділений від внутрішнього окремим валом, в якому були влаштовані кам'яні ворота з вежею, що завжди охоронялись козаками. Тут містились будинки козаків, торговців та ремісників, а також понад 100 торгових комор та шинків. Зовнішній кіш був також оточений фортифікаційними спорудами.

У 1735 р. за наказом царського уряду для встановлення нагляду над запорожцями збудовано цитадель. У цитаделі постійно перебував російський гарнізон (дві роти солдат з шістьма гарматами*, знаходився будинок коменданта, офіцерські, інженерні та артилерійські приміщення, солдатські казарми, склади амуніції та гауптвахта. Зовні вся територія Нової Січі була обнесена високим валом з частоколом та ровом. Доповнювали систему обробних споруд Нової Січі численні сторожові вежі, вовчі ями та ін., які у великій кількості знаходились навколо неї. Ряд укріплень, так званих бакинів або маяків були збудовані вздовж кордону з Кримським ханством та на основних переправах через Дніпро, Південний Буг та ін. річки.

На Січі сформувалась власна адміністративно-територіальна та військова система. Територію Запоріжжя було поділено на паланки.

Військово-адміністративна та судова влада часів Нової Січі фактично зосереджувалася в руках старшини, що поділялася на кошову, паланкову, курінну 'а також військивих служителів. Кошова старшина (кошовий отаман, військовий суддя, військовий писар, осавул* обиралися щороку на загальній військовій раді, яка відбувалася на Січі 1 січня. Після військової старшини за своїм значенням йшли курінні отамани та так звані батьки або "сивоусі діди" (колишні військові запорізькі старшини*, а також військові служителі -військовий довбиш, військовий пушкар, військивой товмач, військовий кантаржій, військовий шафарі, канцеляристи та військовий шкільний отаман, булавничий, бунчужний та хорунжий. Курінна старшина обиралася на курінних зборах (сходках*, а паланкову старшину призначав Кіш Запорозької Січі. До паланкової старшини входили полковник, осавул, писар, підосавул, підписар. У часи військових дій виділялась також похідна старшина - полковник, осавул та писар, влада яких на Січ не поширювалась.

Головними завданнями запорожців Нової Січі були охорона південних кордонів Запоріжжя від грабіжницьких нападів турків та кримських татар - у мирні часи, а під час російсько-турецьких воєн 1735-1739 рр., 1768-1774 рр. -запорізька піхота, кіннота та військова флотилія брали участь у боях проти грецько-татарських військ.

Запорізьке козацтво поповнювалося переважно за рахунок селян-кріпаків, які втікали на землі Нової Січі з Лівобережної, Правобережної, Слобідської України. Кожний козак обов'язково приписувався до одного із 38 куренів. Незважаючи на постійні вимоги царської адміністрації, гетьманського уряду, поміщиків старшина Нової Січі не повертала селян-втікачів. У період існування Нової Січі на Запоріжжі відбувалося значне економічне піднесення. Це проявилося в поширенні землеробства, в подальшому розвитку скотарства та промислів. Змінювалося велике старшинське землеволодіння. Значна частина продукції зимівників і слобід (коні, худоба, продукти тваринництва та ін.* продавалися на Правобережну та Лівобережну Україну, Росію, Кримське ханство.

Царський уряд проводив політику, спрямовану на обмеження автономного устрою Нової Січі. У 1734 р. Січ було підпорядковано кіївському генерал-губернатору. За метою посилення контролю за діяльністю запорожців у 1735 р. за 2 км. від Січі було збудовано Новосіченський ретраншемєнт, а у 1740 - 1750-х рр. цілий ряд фортець (Сокольська, Микитинська та ін.*, в яких були розміщенні російські військові гарнізони. У 1752 р. на землях Бугогардівської та Кодацької паланок утворено Нову Сербію. Постійно проводилась ізоляція земель Запоріжжя за допомогою розміщення російських полків, відчуження частини земель та ін. У 1764 р. до новостворенної Новоросійської губернії було приєднано запорізькі землі по р. Інгул, а у 1770 р. на півдні володінь нової Січі розпочалося будівництво Дніпровської лінії.

Остаточне рішення про ліквідацію Нової Січі було прийняте після завершення російсько-турецької війни 1768-1774 рр. Катерина ІІ видала указ, в якому безпідставно звинувачувала запоріжців у державній зраді, наказала заарештувати козацьку старшину, розпустити Запорізьке військо, зруйнувати Січ. Наприкінці травня - початку червня 1775 р. царське військо під командуванням генерала П. Текелі втупило у запорізькі володіння. 4(15*.6.1775 р. російські полки оточили Січ. 5(11*.6.1775 р. урядові війська захопили і зруйнували Нову Січ. Заарештовану старшину, було звинувачено у зраді та заслано у Сібир і Соловецькі острови. Січову скарбницю та майно було конфісковано, а землі Запоріжжя включено до складу Новоросійської та Азовської губерній. Незадоволені діями російського уряду козаки покинули Запоріжжя. Частина запоріжців переселилася у турецькі володіння, в Добруджу, де вони заснували Задунайську Січ.

5. Остаточна ліквідація гетьманства і рештків автономного устрою гетьманщини в другій пол. XVIII ст. Кирило Розумовський

Взаємодія зовнішніх і внутрішніх чинників у період Руїни спричинила процес ліквідації української державності. Російський царизм прагнув перетворити Україну на звичайну провінцію єдиної Російської держави. Цьому сприяло поширення в Європі XVIII ст.. принципу і політичної практики абсолютизму, теоретиком і реалізатором якої в Росії був Петро І.

Петро І після "зради Мазепи" твердо вирішив прибрати Україну до рук, щоб назавжди уникнути небезпеки її сепаратизму. Цар скасовує порядок виборності полковників і старшини й сам призначає їх переважно з росіян. Живе тіло української людності знесилюється відрядженням тисяч козаків на будівництво каналів навколо Ладозького озера, між Волгою і Доном, військових укріплень на Каспії, на Кавказі, до місць воєнних кампаній Росії.

Значного утиску й розорення за часів Петра І зазнала українська торгівля внаслідок занепаду господарств, в яких нікому було працювати, а також через усілякі обмеження торговельних шляхів і митних правил. Практично припинився вивіз товарів у Західну Європу, скорочувався імпорт товарів в Україну. Царизм прагнув зруйнувати український економічний організм і перетворити його на колоніальний придаток імперії.

Відчутним ударом для українства були утиски в галузі культурного життя. Ще раніше Київську митрополію було підпорядковано Московському патріархату, а десятки кращих духовних осіб української церкви примусово чи добровільно переїхали до Москви.

Політику Петра І щодо України продовжували самодержавні імператори Росії з більшою чи меншою жорстокістю і фанатичною впертістю.

Певні позитивні зміни в політиці щодо України були можливими після того, як російський престол перейшов до дочки Петра І Єлизавети. Це пояснюється шлюбом імператриці із простим козаком Олексієм Розумовським. У відповідь на прохання козацької старшини відродити в Україні гетьманську владу Єлизавета вирішила рекомендувати на посаду гетьмана брата Олексія - Кирила Розумовського. Завдяки братові Кирило здобув блискучу європейську освіту, а, повернувшись в Україну в 1750 р., був обраний гетьманом. Гетьманування Кирила Розумовського (1750-1764 рр.* було загалом спокійним. Гетьман рідко залишався в своїй столиці - Глухові, перебуваючи здебільшого в Петербурзі. Завдяки своєму впливові при дворі і прихильності імператриці К.Розумовський добився того, що зносинами Росії з Україною займалися не в Сенаті, а в колегії закордонних справ, під владу гетьмана було повернуто Київ і Запорожжя, з України виведено російські військові пі дрозді ли. Новообраний гетьман розпочав модернізацію козацького війська. Він роздавав землі українській козацькій верхівці, перетворюючи її на поміщиків. У 1763 р. за часів гетьманування Кирила Розумовського проведено судову реформу, що наблизила судову систему в Україні до польсько-литовських судів, ліквідованих у часи Хмельниччини, значно посилила привілейоване становище козацької старшини й була черговим кроком до закріпачення українських селян. Проте намагання К. Розумовського зробити гетьманську владу спадковою і повернути старшині втрачені вольності не мали успіху. 10 листопада 1764 р. Катерина II остаточно ліквідувала інститут Гетьманщини.

Управління Україною Катерина передала Малоросійській Колегії під проводом генерал-губернатора Румянцева. Як послідовна прибічниця абсолютизму, цариця твердо виступала проти будь-якої автономії - української, фінської, лівонської. Генерал-губернатор Румянцев розпочав свої реформи статистичним описом України, що був основою для нової системи оподаткування: замість данини в натурі він впровадив податок грішми, спершу від двору, пізніше від душі. Щодо селянства, то указом Катерини II з 1783 р. впроваджено загальне кріпацтво-заборону переходу селян.

Внаслідок нової російсько-турецької війни українські землі, і насамперед Запорозька Січ, опинилися в російському оточенні. У 1775 р. Січ було знищено. Було скасовано автономні установи. У 1781 р. Гетьманщину поділено на три намісництва (губернії*: Київське, Чернігівське і Новгород-Сіверське, що разом утворили Малоросійське генерал-губернаторство. У губерніях заведено загально-російські адміністративні і судові установи. У 1783 р. скасовано старий військовий устрій, а козацькі полки були переформовані в 10 регулярних карабінерних полків російської армії з 6-річним строком служби.

Ще в 1765 р. було видано "Жалувану грамоту містам", якою на українські міста поширювалося російське законодавство. Й нарешті, у 1785 р. Катерина І! оприлюднила так звану "Жалувану грамоту дворянству", яка, за влучним висловом українського історика М. Брайчевського, фактично дарувала українській шляхті та старшині дворянські права як нагороду за зраду національних інтересів. Ощасливлена українська еліта погодилася із знищенням політичної автономії, за яку так міцно трималася протягом півтора вікового протистояння наступу царизму.