Тема. Громадянство як елемент конституційно-правового статусу особи

Лекція 12-13

1. Поняття громадянства, його конституційно-правове регулювання. Співвідношення понять «громадянство» та «підданство», їх характерні риси

2. Принципи громадянства

3. Порядок набуття громадянства

4. Способи припинення громадянства

5. Проблема множинного громадянства

1.

Громадянство – це один із елементів конституційно-правового статусу особи.

Сам термін громадянства відомий з часів Стар. Риму; також він є в Біблії.

Сучасне розуміння поняття маємо з епохи Французької буржуазної революції.

Громадянство – це стійкий політико-правовий зв'язок особи з державою, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов’язках, у випадках вказаних в законодавстві.

Громадянин знаходиться під суверенітетом держави, а держава може вимагати від своїх громадян виконання зобов’язань навіть, якщо її громадяни знаходяться закордоном.

Громадянство характерне країнам з республіканською формою правління. У країнах з монархічною формою традиційно громадянство йменується інститутом підданства.

Підданство історично – це статус особи, яка належить не лише собі.

Стосовно рис, які властиві інституту громадянства, можна зазначити наступні:

· громадянство – це правовий стан, який виражається з одного боку в його загальному правовому нормуванні, а з іншого – індивідуальному юридичному оформленні кожної людини (паспорт, свідоцтво про народження, інші документи, що мають вказівку на громадянство);

· сталий характер відносин громадянства, існуючий постійно, що має загальний порядок припинення і, як правило, не припускає однобічного розірвання громадянства;

· двосторонній зв'язок людини з державою, який виражається у сукупності взаємних прав/обов’язків та відповідальності, що ґрунтується на визнанні гідності та основних прав і свобод людини;

· розповсюдження на громадянина суверенної влади, як всередині держави, так і за її межами.

Щодо конституційно-правового регулювання можна зазначити, що відносини з приводу громадянства регулюються конституціями держав, законами про громадянство, а також іншими нормативно-правовими актами.

В окремих країнах вживається термін «національність» як альтернатива застосованому в інших країнах терміну «громадянство». Прикладом є Франція.

Національність означає, що між індивідом і державою існує сталий зв'язок, але відповідний індивід не є громадянином; такий індивід підвладний державі, з якою перебуває у зв’язку і має право на захист з її боку, проте порівняно зі статусом громадянина обсяг його прав і обов’язків є вужчим.

Актуальним є питання т.зв. «європейського громадянства».

2.

Під принципами громадянства слід розуміти ті вихідні засади, на яких ґрунтуються правила кожної держави, що стосуються питань громадянства.

Ці принципи визначені як на рівні міжн. правових документів, так вони деталізуються і на національному рівні.

Європейська конвенція про громадянство від 6.11.1997 року визначила наступні принципи громадянства:

- кожна особа має право на громадянство;

- слід уникати випадків без громадянства;

- жодна особа не може бути безпідставно позбавлена громадянства (ст. 15 ЗДПЛ);

- ні укладення шлюбу, ні розірвання шлюбу між громадянином держави та особою, яка має громадянство іншої держави, ні зміна громадянства одним із подружжя під час перебування у шлюбі не впливають автоматично на громадянство другого з подружжя.

Існують також і інші важливі принципи:

- принцип відкритого і вільного характеру громадянства;

(держава нікому не перешкоджає у виході з громадянства, як і у вступі до громадянства);

- принцип невидачі іноземній державі громадян своєї держави;

- принцип недискримінації (згідно з принципом правила, що регулюють питання громадянства, не повинні містити положень, що обмежують права громадян за ознаками соціальної, расової, національної, мовної чи релігійної належності);

- принцип, згідно з яким громадянство є єдиним і рівним незалежно від підстав його набуття;

- принцип збереження громадянства за умови проживання за межами держави (принцип базується на визнанні природного права людини обирати місце свого проживання, вільно виїжджати за межі держави і безперешкодно повертатись);

- принцип неможливості автоматичної зміни громадянства;

- принцип, згідно з яким кожна держава зобов’язана вживати заходи по скороченню кількості апатридів на її території;

- принцип володіння почесним громадянством та ін.

3.

Способи набуття громадянства:

- за народженням (за походженням; філіація; первісний спосіб; основний спосіб)

Філіація (від франц. – родинний зв'язок, наступництво) – набуття громадянства за народженням, є одним з основних способів набуття громадянства. Філіація пов’язана з моментом народження і відбувається незалежно від волі особи на основі принципів «права крові» або «права ґрунту».

Згідно з принципом «права крові» дитина набуває громадянство тієї держави, громадянами якої є її батьки незалежно від місця народження (якщо батьки є громадянами різних держав, то її громадянство може визначатись за громадянством батька або матері).

Згідно із принципом «права ґрунту» дитина стає громадянином тієї держави, на території якої вона народилась, незалежно від громадянства батьків.

Сучасне законодавство про громадянство встановило змішаний принцип філіації (домінуючим є принцип «права крові»).

За правом ґрунту визначається громадянство дитини, батьки якої невідомі.

- натуралізація

Це набуття громадянства за заявою іноземця або особи без громадянства.

Натуралізація – це надання шляхом формального акта громадянства іноземцю за його клопотанням.

Як правило, здійснюється на основі вільного волевиявлення зацікавленої особи і тягне за собою втрату громадянства за народженням.

Особи, які набувають громадянства шляхом натуралізації, як правило користуються тими ж правами і несуть ті ж обов'язки, що й інші громадяни (але у ряді країн обмежуються їхні політичні права).

- оптація

Це право особи вибрати громадянство (взяти нове і відмовитись від старого або відмовитись від нового і зберегти своє старе громадянство) при зміні державної приналежності території.

- трансферт

Полягає у зміні громадянства на основі міжнародних угод і застосовується автоматично під час переходу території від однієї держави до іншої.

При трансферті громадянство змінюється без згоди громадян.

- реінтеграція (відновлення у громадянстві)

(буквально возз’єднання зі своєю колишньою державою)

Це отримання громадянства особою, яка раніше перебувала у цьому громадянстві, але втратила його із певних причин.

Відновлення може здійснюватись як за бажанням самої особи, так і по волі держави. Останнє можливе при зміни законодавства, яке раніше передбачало покарання у вигляді позбавлення громадянства певних осіб (тобто при лібералізації законодавства). При відновленні громадянства необхідний відповідний акт держави щодо конкретних осіб.

- виділяють також репатріацію (відновлення батьківщини)

Застосовується у досить своєрідних випадках, коли громадянство втрачали великі групи населення в силу важливих історичних подій.

Прикладом може бути повернення євреїв до Ізраїлю.

- змін громадянства

Це особливий порядок набуття громадянства для випадків шлюбу з іноземцями.

НПА: Конвенція про громадянство заміжньої жінки 1958р.

- набуття громадянства через усиновлення

В ряді держав законодавчо передбачено, що при усиновленні діти набувають громадянство батьків.

Цей спосіб відносять до спрощених способів набуття громадянства.

- реєстрація

Є спрощеним способом отримання громадянства для осіб, які володіють певними кровними зв’язками з представниками країни, громадянство якої вони прагнуть отримати.

Цей спосіб може розповсюджуватись на подружжя, дітей, близьких родичів тощо.

- почесне громадянство (вшанування громадянства)

Надання прав громадянина певної країни іноземцю з ініціативи уповноваженого на те державного органу за особливі заслуги перед цією державою чи світовою спільнотою.

e.g. Французький Конвент у свій час присвоїв французьке громадянство Дж. Вашингтону; посмертно Андрію Сахарову було

присвоєно громадянство США.

4.

Існує два основні способи припинення громадянства:

- вихід з громадянства (відмова від громадянства)

- втрата громадянства (позбавлення громадянства)

Щодо виходу з громадянства. то такий акт робить сам громадянин, який направляє заяву до компетентного органу держави. Можна перестати бути громадянином держави при оптації, обравши громадянство іншої держави.

Щодо позбавлення громадянства, то це є санкцією за передбачений спосіб поведінки.

Особа може автоматично втратити громадянство, якщо вона натуралізована в іншій державі.

В багатьох конституціях передбачено, що неможливо позбавити людину громадянства. Конституція ФРН містить норму про те, що ніхто не може бути позбавлений громадянства. А, наприклад, конституція Польщі передбачає можливість позбавлення громадянства.

Слід розрізняти свавільне позбавлення громадянства та позбавлення громадянства як одну із підстав втрати громадянства на рівні з такими як вихід з громадянства за добровільним рішенням та натуралізацією.

Сучасне міжнародне право забороняє лише свавільне позбавлення громадянства. Це закріплено у Європейській конвенції про громадянство 1997р.

Позбавлення громадянства, на відміну від виходу, здійснюється з ініціативи уповноважених державою органів. Як правило, це форма покарання за подання неправдивих відомостей чи фальшивих документів при набутті громадянства, і зазвичай вона зводиться до правомірного скасування рішення про прийом до громадянства.

Важливо розрізняти терміни «денаціоналізація» і «денатуралізація». Перша – це позбавлення громадянства, набутого в порядку філіації, а друга - позбавлення натуралізованого громадянства.

5.

Множинне громадянство – це правове становище особи, яке означає, що дана особа є одночасно громадянином двох або більше держав у відповідності до їх законів.

Способи набуття множинного громадянства:

- територіальні зміни: особа, яка має громадянство однієї держави, змінює свою державну територію і за законодавством держави, на території якої вона тепер знаходиться, натуралізувалась і стала громадянином нової держави, хоча і не втратила колишнє громадянство при набутті нового;

- міграція населення;

- розбіжності законодавств різних держав у набутті і втраті громадянства.

На даний час подвійне громадянство найчастіше виникає на підставі колізій двох загальновизнаних способів набуття громадянства: принципів «права крові» та «права ґрунту».

Множинне громадянство виникає і незалежно від місця народження дитини від змішаного шлюбу, якщо законодавство країни громадянства матері чи батька містить правило, відповідно до якої «право крові» діє тоді, коли один з батьків має громадянство даної держави.

Ситуація з множинним громадянством можлива у жінки при вступі до шлюбу з іноземцем, якщо законодавством держави громадянство, як вона має, не позбавляє її громадянства після вступу до шлюбу з іноземцем, а з іншого боку законодавство держави чоловіка автоматично надає їй громадянство чоловіка.

Сьогодні міжнародно-правова практика застосовує критерій «ефективного громадянства», тобто віддання переваги громадянству тієї держави, в якій особа звичайно користується своїми політичними, економічними, соціальними та культурними правами.

На сучасному етапі багато держав відмовляються від принципу запобігання множинному громадянству.