Прийоми привертання уваги аудиторії

Методи викладу матеріалу

Серед них варто назвати: індуктивний, дедуктивний, метод аналогії, концентричний метод, метод поступовості викладу, історичний метод.

Ці методи сформувались на базі багатовікової ораторської практики, описані в різних риторичних посібниках, активно використовуються сучасними ораторами. Охарактеризуємо основні з них.

індуктивний метод - виклад матеріалу від часткового до загального. Оратор починає виступ з конкретного випадку, а потім підводить слухачів до узагальнень і висновків. Цей метод використовується часто в агітаційних виступах;

дедуктивний метод – виклад від загального до часткового. Оратор висуває спочатку якісь положення, а потім пояснює їх смисл на конкретних прикладах, фактах. Широко застосовується у виступах пропагандистського характеру.

метод аналогій – зіставлення різних явищ, подій, фактів. Зазвичай паралель проводиться з тим, що добре відоме слухачам. Це сприяє кращому розумінню матеріалу, допомагає сприйняттю нових ідей;

концентричний метод – навколо головної проблеми, порушеної оратором. Від загального розгляду проблеми переходимо до більш конкретного і глибокого аналізу;

Метод поступового викладу або ступінчастий метод – послідовний виклад одного питання за іншим. Розглянувши якусь одну проблему, оратор більше до неї не повертається.

історичний метод – виклад матеріалу в хронологічній послідовності.

Використання різних методів викладу матеріалу в одному виступі дозволяє зробити структуру головної частини більш оригінальною, нестандартною.

Однак, яким би методом не користувався оратор у виступі, його промова має бути доказовою, судження і положення переконливими.

Яка б не цікава була тема, увага аудиторії згодом притупляється. ЇЇ необхідно підтримувати за допомогою наступних ораторських прийомів:

прийом питання - відповіді. Оратор ставить питання і сам на них відповідає, висуває можливі сумніви і заперечення, з'ясовує їх і доходить певних висновків.

Перехід від монологу до діалогу (полеміки) дозволяє прилучити до процесу обговорення окремих учасників, активізувати тим самим їхній інтерес.

Прийом створення проблемної ситуації. Слухачам пропонується

ситуація, що викликає питання: «Чому?», що стимулює їхню пізнавальну активність.

Прийом новизни інформації, гіпотез змушує аудиторію припускати, міркувати.

Опора на особистий досвід, думки, що завжди цікаві слухачам.

Показ практичної значимості інформації.

Використання гумору дозволяє швидко завоювати аудиторію.

Короткий відступ від теми дає можливість слухачам «відпочити».

Уповільнення з одночасним зниженням сили голосу здатне привернути увагу до відповідальних місць виступу (прийом «тихий голос»).

Діючим засобом контакту є спеціальні слова і вислови, що забезпечують зворотний зв'язок. Це особові займенники 1 і 2 особи (я, ви, ми, ми з вами), дієслова у 1 і 2 особі (спробуємо зрозуміти, обмовимося, відзначимо, прошу вас, відзначте собі, подумайте, конкретизуємо й ін.), звертання (шановні колеги, панове тощо), риторичні запитання (Ви хочете почути мою думку?). Перераховані мовні засоби контакту допомагають перебороти «бар'єр», служать об'єднанню оратора зі слухачами.

Іноді зустрічаються й недоліки композиції виступу. Головний недолік – порушення логічної послідовності у викладі матеріалу. До недоліків композиції також належать: перевантаження тексту теоретичними роздумами, відсутність доказів основних положень, велика кількість питань і проблем, порушених у промові.

Оратору не варто порушувати багато питань у своєму виступі. Це стомлює аудиторію, заважає його глибоко й повно висвітлити всі питання.

До недоліків композиції варто зарахувати також шаблонну, трафаретну побудову промови. Не буває універсальних правил побудови публічного виступу. Композиція буде змінюватися залежно від теми, мети, завдань, які стоять перед оратором, від аудиторії.