Клімат як туристський ресурс.

До кліматичних ресурсів належать енергія сонячної радіації й вітру (енергетичні ресурси), суми температур і кількість опадів за певний період. Вони є визначальними для вирощування сільськогосподарських культур, садів, виноградників (агрокліматичні ресурси). Кліматичні ресурси впливають на характер життєдіяльності населення (біокліматичні ресурси) та відпочинку (рекреаційні ресурси).

Сонячна радіація — основне джерело енергії в географічній оболонці. Промениста енергія Сонця взаємодіє з атмосферою, земною поверхнею і трансформується в теплову енергію. Величини сонячної радіації залежать від висоти Сонця, тривалості дня і сонячного сяйва, хмарності тощо. Оскільки територія України розташована між 44 і 52° пн. ш., тому найвище (69° на півдні і 61° на півночі) Сонце знаходиться опівдні з 20 по 24 червня, а найнижче (22° на півдні і 14° на півночі) — в

період з 20 по 24 грудня. З цим пов'язані відмінності в тривалості сонячного сяйва на території України. Найменшою вона є в північно-західній частині зони мішаних лісів, де становить 1 700—1 800 год за рік. У лісостеповій зоні тривалість сонячного сяйва зростає до 1 900—2 000 год за рік. У степовій зоні, на морських узбережжях вона досягає 2 300— 2 400 год за рік. А максимальна кількість годин сонячного сяйва спостерігається в Кримських горах на Карабі-яйлі —2 453 год за рік. Енергією сонячної радіації забезпечується нагрівання ґрунту, а від нього — і атмосфери, випарування вологи ослинами. За участю сонячної радіації відбувається фотосинтез, у процесі якого рослини збільшують свою масу. Кліматичні енергетичні ресурси вважаються екологічно чистими. Про це свідчить досвід використання геліоенергетичних пристроїв, вітрових електростанцій. Ресурси сонячної енергії в Україні доцільно використовувати в теплий період року. Сонячна експериментальна електростанція функціонує в Криму поблизу Керчі. Вітроенергетичні ресурси використовуються взимку: в періоди, коли швидкість вітру зростає. Це характерно для степових і приморських районів, вершин гір і гірських схилів, берегів водосховищ, річкових долин та ін.

Для оцінки агрокліматичних ресурсів використовують такі показники: теплозабезпечення території, ступінь зволоженості та континентальності клімату. Теплозабезпеченість визначається тривалістю періоду інтенсивної вегетації (кількість днів з пересічною температурою понад +15 °С). За теплозабезпеченістю в межах України виділяють: 1) Південний берег Криму з максимальним для України періодом інтенсивної вегетації — 150—140 днів; 2) рівнинну територію, що поділяється на 4 смуги: від рівнинного Криму з періодом інтенсивної вегетації 140—130 днів до Західного і Центрального Полісся та Передкарпаття з періодом інтенсивної вегетації 105—80 днів; 3) гірські райони з найменшим в Україні періодом інтенсивної, вегетації (в Карпатах — до 80 днів, в Кримських горах — до 120 днів).

Ступінь зволоженості території визначають співвідношенням між атмосферними опадами і випаруванням. Це співвідношення дістають за допомогою формули Р=г-а / Т, де Р — коефіцієнт зволоження; г — річна кількість опадів; а — непродуктивна витрата води на випарування з поверхні ґрунту та поверхневий і ґрунтовий стоки, г - а — продуктивна волога, яку використовують сільськогосподарські рослини; Т — умовна витрата ґрунтової води на випарування води рослинами. Ступінь зволоженості має зональний характер. На Поліссі та на заході Лісостепу коефіцієнт Р більший, ніж 1,9; в Центральному і Східному Лісостепу він становить 1,9—1,2. Степ має найменшу вологозабезпеченість в Україні: Р становить від 1,3 до 0,8.

Континентальність клімату характеризується тривалістю весняного і осіннього періодів (число днів з пересічною температурою від +5 до +15 °С), річними і добовими амплітудами температур. Найменш континентальний клімат в західних частинах України.

Біокліматичні і рекреаційні ресурси визначають за їх впливом на умови життєдіяльності, відпочинку і лікування населення. В Україні найсприятливішими районами в цьому відношенні є узбережжя Чорного і Азовського морів, береги водосховищ, річок, озер, лісові масиви. Великі рекреаційні ресурси мають Українські Карпати і Кримські гори. В Україні можлива як літня, так і зимова рекреація практично на всій її території. В усіх областях України є лікувальні мінеральні води. Великими є запаси лікувальних грязей, на базі яких функціонують відомі курорти.

Пляжні ресурсизосереджені у приморських територіях Одеської, Миколаївської, Херсонської, Запорізької і Донецької областей та у Криму. Рекреаційна якість пляжів висока. їх ширина досягає 50 і більше метрів, а смуга мілководдя, придатного для морського купання, — до 100 м. Морське повітря пляжів використовується як могутній профілактичний і терапевтичний захід при шкірних, нервових і серцево-судинних захворюваннях, хворобах дихальних шляхів тощо.

Україна належить до держав зі сприятливими погодніми умовами для літніх видів рекреації. Тривалість сприятливого періоду для їх розвитку у середньому змінюється від 105 днів на півночі до 180 — на південному березі Криму. Отже, комфортні природні умови для розвитку літніх видів відпочинку, туризму, кліматолікування існують не тільки влітку, але й на початку осені і в другій половині весни. Купальний сезон на більшості території Укра- їни не перевищує 80 днів, тоді як у-Причорномор'ї особливо на південному березі Криму він триває 120 і і більше днів.

Тривалість сприятливого періоду для зимових видів рекреації (лижні, санні, ковзанярські заняття) змінюється від 20-26 днів на півдні до 40 і більше днів на півночі та північному сході. Для зимових видів відпочинку найсприятливіші умови існують на гірських масивах Полонинського, Верховинського та Чорногірського хребтів Українських Карпат, де період занять гірськолижними видами відпочинку та спорту триває 90-100 днів.

Серед природних рекреаційних ресурсів особливе місце належить кліматичним, оскільки саме вони визначають просторову організацію відпочинку. До рекреаційних кліматичних ресурсів відносяться перш за все сприятливі погодні умови: сонячне сяйво, ультрафіолетове випромінювання, чисте, насичене фітонцидами та іонізоване повітря і т. ін., які в сукупності забезпечують здійснення різноманітних рекреаційних занять. Клімат як головний лікувально-профілактичний фактор є основою для створення кліматичних курортів, оздоровчий вплив яких обумовлений передусім застосуванням аеро-, геліо-, таласотерапії. Паралельно з цим на кліматичних курортах використовуються з лікувальною метою ландшафтотерапія, особливості місцевого мікроклімату (зокрема, печер і шахт — спелеотерапія), інші природні лікувальні фактори (лікувальні грязі, мінеральні води, кавуни, кумис тощо). В усіх природних зонах України наявні кліматичні курорти і курортні місцевості.

Територія України майже цілком (за винятком Південного берегу Криму (ПБК)) розташована в зоні помірно континентального клімату, хоча внаслідок різного впливу кліматоутворюючих факторів характеризується суттєвими регіональними відмінностями в погодних умовах (див. рис. 5.1). Це обумовлює нерівномірний розподіл потоку рекреантів по регіонах країни і відповідні сезонні коливання.

Серед регіонів України найменшою тривалістю теплого періоду з температурами, що перевищують +15 °С, відзначаються гірські райони Карпат (до 50 днів), найбільшою — Причорномор'я (більше 140 днів). Кількість днів із температурами нижче 0 °С коливається в межах від 50 на Південному березі Криму до 130 в північно-східних регіонах. Період із найсприятливішим для літньої рекреації температурним режимом становить в Україні 5-6 місяців (від 3 у передгір'ях Карпат до 9 на ПБК). При цьому за підрахунками Живицького на дні із сприятливою погодою припадає до 80% цього часу, в тому числі 40% — на комфортні погодні умови [21].

В цілому безморозний період в Україні коливається від 145 днів у лісистих Карпатах до 259 на ПБК [36, с. 268-268] (в 1966 році в Ялті він тривав 342 дні) [17, с. 180].

Що ж до зимових видів відпочинку, то тривалість сприятливого для них періоду — від декількох днів на ПБК до 4-5 місяців — в Карпатах (від початку грудня до середини квітня). В північно-східній частині України постійний сніговий покрив зберігається від другої декади листопада (в Карпатах — навіть раніше) до березня, а в південних областях і в Криму — від кінця грудня до другої декади лютого. Незважаючи на корективи, які вносить глобальне потепління, можна констатувати, що кіль­кість днів із постійним сніговим покривом в Україні коливається від 20 до 115 (у високогір'ї Карпат — навіть більше). Товщина снігового покриву достатня для організації зимових видів відпочинку не лише в гірських районах, а й на Поліссі і в західній частині Поділля. В цих регіонах приблизно 70%) зимового періоду відзначається сприятливою для рекреації погодою.

Україна розміщена у другій зоні ультрафіолетового комфорту. Це означає, що ультрафіолетове випромінювання (УФВ) надходить протягом усього року, але сприятливий для геліотерапії період триває 6-8 місяців (з квітня до початку жовтня). Кількість УФВ залежить від тривалості сонячного сяйва, яка зростає від 1738 год./рік на Волині до 2000-2200 у Закарпатті і приморських регіонах і навіть до 2400 і більше — на заході Криму (для порівняння: тривалість сонячного сяйва на Північному Кавказі становить 1750-1860 год./рік).

Річна амплітуда атмосферного тиску значною мірою обумовлена тим, що країна лежить у зоні переважно західного перенесення повітряних мас, і знаходиться в залежності від пори року і впливу кількох баричних максимумів та Ісландського мінімуму. Досить часто територією України проходять циклони (130-135 днів на рік [17]). Циклонічна погода є несприятливою для окремих видів рекреації, оскільки супроводжується значною зміною атмосферного тиску та інших метеорологічних елементів, які викликають сонливість, нудоту, роздратування, загострення деяких хронічних хвороб. Особливо вразливими до таких змін є хворі, а також люди похилого віку протягом листопада-лютого.

В різні пори року над територією України переміщуються різні типи повітряних мас. Восени і взимку це, як правило, зволожені, відносно теплі морські помірні і тропічні маси з Атлантики. Малохмарна морозна зимова погода встановлюється внаслідок вторгнення холодних сибірських континентальних та арктичних повітряних мас. Навесні і влітку в Україну часто проникає сухе повітря з тропічних широт Євразії.

Циркуляція атмосфери зумовлює річну зміну кількості опадів, які можуть виступати значним фактором, що лімітує рекреацію. В Україні кількість опадів зменшується від 550-650 мм на північному заході до 300-450 мм у степовій зоні (див. рис. 5.2). Мінімум опадів випадає на Тендрівській косі (Херсонська область) — до 300 мм на рік. Карпати і Кримські гори є бар'єром на

шляху вільного переміщення повітряних мас, і тому в їх передгір'ях випадає значно більша кількість опадів: відповідно 1200-1500 мм (у Міжгірському і Тячівському районах — до 2200 мм) і 1000-1200 мм (на західних ділянках Ялтинської яйли — до 1700 мм). Основна маса опадів припадає на літній сезон, і лише в Кримських горах і на ПБК — переважно на зимовий. Фактором, що лімітує рекреацію, такий річний розподіл опадів виступає лише в Карпатах, де в окремі літні місяці їх може випасти до 580 мм.

Отже, територія України розташована переважно в зоні помірного клімату (найсприятливішого для життєдіяльності людини), що охоплює рівнинну частину території країни, Українські Карпати і Кримські гори. Південний берег Криму входить у субтропічну (середземноморську) кліматичну зону. Під впливом підстилаючої поверхні виникає місцева

циркуляція повітряних мас, що позначається на особливостях мікроклімату окремих регіонів. Часто саме мікрокліматичними особливостями обумовлюється локалізація курортних місцевостей і курортів.

Південний берег Криму — один із основних кліматичних рекреаційних районів України, роль якого визначається унікальністю його кліматичних умов. Південне узбережжя Криму від мису Іллі (поблизу Феодосії) до мису Айя (поблизу Севастополя) і південні схили Кримських гір до висоти 600 м — це область субсередземноморського помірно континентального клімату, для якого характерна м'яка волога зима з відсутністю стійкого снігового покриву і спекотне, сухе безхмарне літо. Від холодних повітряних мас ПБК захищений горами, їх вплив пом'якшує також незамерзаюче море. Однак за наведеною нижче таблицею неважко встановити, що клімат Ялти більш прохолодний у порівнянні з відомими курортами Середземномор'я. При середній температурі січня +2—+4° С на ПБК зрідка трапляються морози до -17° С.

Характерною особливістю теплого періоду є бризова циркуляція, яка зумовлює підвищення вологості повітря і зниження його температури. Спостерігається також поєднання денного бризу з суходільним вітром (район Ялти і Місхора) і, як наслідок — переміщення морської вологи в гори з випаданням дощу в гірських районах.

В цілому поєднання температури (+20—+24° С), відносної вологості повітря (близько 60%) з помірною швидкістю вітру створює комфортні умови для літнього відпочинку на ПБК. Вже у квітні формується сприятливий стійкий погодний режим із переважанням сонячних, помірно вологих днів, який триває аж до початку листопада. Мінливість погодного режиму і метеорогічних елементів у літній період є найменшою протягом року. Це важливий фактор, що забезпечує успішне клі-мато лікування.

Тривалість сонячного сяйва (2200-2350 год./рік), комфортні погодні умови, які створюють можливості для цілорічного функціонування санаторіїв, і насиченість повітря фітонцидами та морськими солями сприяли створенню на південному узбережжі Криму приморських кліматичних ку­рортів та курортних місцевостей, яких тут близько двадцяти. Вони спеціалізуються переважно на лікуванні легеневих (нетуберкульозного характеру), серцево-судинних та нервових захворювань.

Для території України характерні і деякі негативні гідрометеорологічні явища: туман, ожеледь, завірюха, злива з громом, град, суховії; в гірських місцевостях можливі снігові лавини, селеві потоки і т. ін. Однак їх повторюваність незначна (ожеледь — у середньому від 0 днів на рік у Ялті до 40 в Дебальцевому; грім — від 15 днів на Тарханкуті до 40 у високогір'ї Карпат; град — Г-2 дні на рік (у гірському Криму — 4 дні)), і вони не є серйозною перешкодою для розвитку рекреаційного господар­ства в жодному з регіонів держави. Кліматичні параметри перебувають в оптимальних межах, що дозволяє здійснювати всі основні види рекреаційної діяльності.

«Сприятливі кліматичні умови для сезонних видів відпочинку зберігаються тут протягом 10-11 місяців.., тобто підсистема відпочинку і туризму в Україні може функціонувати практично безперервно» [21, с. 101]. А підхід до оцінки кліматичних рекреаційних ресурсів, запропонований Н. Фоменком, дозволяє більшій частині території України присвоїти найвищий бал, оскільки, сприятливі погодні умови тривають у ній понад 9,5 місяців: тепле літо, помірно холодна зима, стійкий сніговий покрив на північному заході; тривале спекотне літо і коротка тепла зима без стійкого снігового покриву на півдні. Найбільш несприятливими для рекреаційних занять на території України є квітень і період від кінця жовтня до початку листопада.

Найкращими кліматичними умовами для літнього відпочинку відзначаються узбережжя Чорного та Азовського морів, літнього і зимового — Карпати і Закарпаття. Кліматичні курорти України забезпечують загальне оздоровлення та лікування захворювань органів дихання, нервової та серцево-судинної системи та ін. Важливим фактором розвитку туристсько-рекреаційного комплексу України є

відсутність періоду акліматизації для жителів більшої частини Європи, що є потенційними спо­живачами українського туристичного продукту. Хоча необхідність адаптації виникає при зміні географічних зон (особливо в міжсезоння) та висотних поясів. 3. Характеристика водних ресурсів.

Одним із найважливіших факторів лікувальної рекреації є наявність природних мінеральних вод.За існуючою класифікацією їх поділяють на вісім основних бальнеологічних груп: мінеральні води без специфічних компонентів та властивостей, вуглекислі, сірководневі, залізисті і миш'якові йодобромні, родонові, боровмісні та слабомінералізовані високим вмістом органічних речовин. Практично в Україні виявлені та досліджені майже всі групи мінеральних вод.

Основну масу підземної гідросфери України стансі мінеральні води без специфічних компонентів. Вони поширені майже по всій території України. Дуже цінними; лікувальному відношенні є вуглекислі води. Найбільше джерел цих вод зосереджено в Карпатському регіоні зокрема в Закарпатті. Сірководневі води пов'язані з нафтогазовими відкладами. Такими районами є Прикарпаття і Крим, Найбільше курортне значення мають дуже поширені хлоридні натрієві води. На базі цінних питних лікувальних і лікувально-столових залізистих вод діє Шаянський санаторний комплекс у Закарпатті. Серед інших бальнеологічних груп поширені родонові води. Основну їх масу становлять хлоридні киснево-азотні слабомінералізовані води неглибокої циркуляції атмосферного походження, що формуються у зонах порід тектонічного походження (Житомирська, Вінницька, Кіровоградська, Хмельницька, Київська області). На їх базі функціонує десять лікувальних установ. Найвідоміший серед них — курорт Хмільник.

В Україні залягають рідкісні миш'яковмісні підземні води (Закарпатські миш'якові джерела).
Боровмісні підземні води виявлені в Карпатах, Криму, де вони використовуються як для ванн, так і
для внутрішнього вживання.. Терапевтичні властивості цих вод визначаються йонно-сольовим
складом або іншими біологічно активними компонентами, '

Води з високим вмістом органічних речовин виявлені лише на Прикарпатті. Це два родовища типу "Нафтуся" —у Трускавці та Східниці.

Лікувальні грязі вУкраїні відомі з давніх часів. Вони застосовуються для загальних і місцевих аплікацій, грязе-водяних ванн, а також у поєднанні з електропроцедурами. В Україні експлуатується сім торфових, десять сульфідних родовищ. Особливе місце займають унікальні ресурси озокериту Бориславського родовища на Львівщині.

Значні поклади лікувальних торфових грязей є у Львівській (Велико-Любінське родовище), Івано-Франківській (Оборонське родовище) та в інших областях. Серед намульно-сульфідних грязей, що експлуатуються, значними запасами лікувальної сировини виділяються Куяльнйцьке (11 млн м ), Шабалайське (9,6 млн м ) в Одеській обл., Чокракське родовище (6,6 млн м ) в Криму. Високі ліку­вальні властивості цих грязей формуються за рахунок сульфітів морської води і тому вони дуже популярні в Одеській групі курортів, на курорті Саки.

Абсолютна більшість санаторіїв, пансіонатів, будинків відпочинку, туристичних баз та інших рекреаційно-оздоровчих закладів знаходиться на берегах водойм або в безпосередній близькості до водних об'єктів, наявність яких значно підвищує рекреаційний потенціал місцевості. За даними статистики, відпочинку на березі водойми віддають перевагу дві третини респондентів. _

До водних рекреаційних ресурсів відносяться моря, озера, річки, водосховища, ставки, придатні для водних видів відпочинку, туризму і спорту. Як зазначає В. Мацола, незважаючи на відносно слабку забезпеченість водними ресурсами, Україна може задовольнити відповідні рекреаційні потреби практично на всій своїй території.

Найпотужніші рекреаційні комплекси України сформувались на узбережжі теплих Чорного та Азовського морів. За даними Ю.Д. Шуйського, довжина берегової лінії нашої країни становить 3744,6 км (Чорне море — 1829,1 км, Керченська протока — 64,0 км, Азовське море —799,8 км, затока Сиваш — 1051,7 км). Це означає, що на 1 км узбережжя припадає приблизно 160 км² площі і 12,8 тис. жителів України (для порівняння: Греція — відповідно 8,7 і 70; Італія — 42 і 8,1, Хорватія — 23 і 1,7, Польща - 637 і 78,6).

Україні належить 41,3% довжини берегів Чорного моря[37]. Крім того, саме північне його узбережжя вважається найсприятливішим з точки зору рекреації, оскільки невелика глибина (близько 100 м) і впадіння теплих річкових вод у літній період забезпечують значно більше прогрівання води, ніж на інших його ділянках. Середня температура води в літній період становить +20—(-24 °С, а подекуди навіть +27 °С. Береги Чорного моря в межах України переважно низовинні, за винятком

ПБК. Поширені намивні піщані коси (Кінбурнська, Тендрівська, Бакальська та ін.). Солоність поверхневих вод також незначна: 14%₀, у лиманах —

1-10%о. Вода Чорного моря, (виключаючи райони, прилеглі до промислових центрів і портів) прозора, що в поєднані з багатою підводною флорою (660 видів) і фауною (понад 2 тис. видів) є сприятливим фактором для підводного полювання і дайвінгу.

За даними В. Шмагіної та С. Харічкова, протяжність чорноморських берегів з пляжами різної ширини і складу грунтів становить 1255 км, з них 544 км — цілком придатні для рекреації. Найкращі піщані (кварцеві та квар-цево-карбонатні) пляжі знаходяться в Північно-Західній, Дніпровсько-Каркі-нітській і Західно-Кримській, а гравійні — в Південно-Кримській берегових областях. У той самий час Дунайська берегова лінія та узбережжя деяких лиманів через значну заболоченість і замуленість не задіяні в рекреаційному господарстві. В цілому з рекреаційною метою використовується дуже незначна кількість чорноморських пляжів. До того ж, руйнівну дію справляють зимові шторми. Пляжний пісок і галька у великій кількості вивозяться для будівельних цілей. Крім того, пляжі приватизуються з подальшим будівництвом на їх території дач, барів, ресторанів, кафе, атракціонів. З цих причин площа «золотих» пляжів Євпаторії, Феодосії, Коктебеля, Ялти та інших курортів ПБК неухильно скорочується [1, с. 69]. За даними А. Оліферова, ширина кримських пляжів щороку зменшується на 0,3-0,5 м.

Якщо не брати до уваги Сиваш, то на Україну припадає 43% найбільш якісних у рекреаційному відношенні берегів Азовського моря.Через його мілководність (середня глибина — 7,4 м, максимальна — 15 м), температура поверхневого шару води влітку становить +25—1-32 °С. Середня температура (+22—+24 °С) та вологість (55-77%) повітря у прибережній смузі в літній період можуть бути оцінені як найсприятливіші для різноманітних рекреаційних занять. Середня солоність води — 13,8%о, максимальна (в затоці Сиваш) — 250%о. Ропа затоки Сиваш використовується лише як сировина для хімічної промисловості, однак вона має важливе бальнеологічне значення. Прозорість води в Азовському морі невисока внаслідок значної кількості планктону і наявності завислих частинок, а також хвилеутворення (висота хвиль у холодний період року досягає 2 м і більше). Це невелике за площею (39 тис. км²) море має надзвичайно багатий рослинний і тваринний світ. В ньому, зокрема, водиться 79 видів риб, зустрічається також азовський дельфін — азовка.

Південні береги Азовського моря урвисті, горбкуваті, західні та північні — переважно низькі, піщані. Особливу рекреаційну цінність мають піщані коси з чудовими пляжами: Арабатська Стрілка (довжина берегової лінії — 261,8 км), Федотова з Бирючим Островом (166,2), Обитічна (66,5), Бердянська (43,2), Білосарайська (26,0), Крива (21,3). Площа пляжів Азовського рекреаційного району оцінюється в 900 тис. м². Дно моря переважно рівне, з поступовим збільшенням глибини, у прибережній частині вкрите піском і черепашками. Окремі його ділянки (переважно в затоці Сиваш) замулені. Сукупність цих факторів перетворює наймілководніший морський басейн світу на найпридатніший для розвитку дитячої рекреації.

Тривалість купального сезону в Азово-Чорноморському басейні перевищує 4 місяці — з кінця травня до початку жовтня. Загальна одноразова місткість усіх пляжів регіону оцінюється в 5 млн. чоловік. Однак слід пам'ятати, що відпочинок на морі корисний не всім: він показаний в основному практично здоровим людям молодого і середнього віку.

В Україні налічується близько 20 тис. озер, з них 43 мають площу понад 10 км² [за даними Держводгоспу]. Вони відіграють значну роль в організації туризму і відпочинку. Озера здебільшого придатні для купання, рибалки, водних видів спорту, пізнавального туризму. За географічною ознакою озера України об'єднуються в такі основні групи: Шацькі, Слов'янські, Турійсько-Озерянські, Перекопські, Євпаторійські, Керченські та Придунайські. Найбільшу бальнеологічну цінність мають приморські озера та лимани, із запасами лікувальних грязей (Сасик, Тилігульський, Хаджибейський, Куяльницький) (див. § 5.2).

линській області велике рекреаційне значення мають озера Біле, Люб'язь, Волянське, Оріхове, Турське та ін. Відомі рекреаційні зони Полісся розташовані на берегах озер Білого (Володимерецький р-н Рівненської обл.), Борового та Оріхового (Коропський р-н Чернігівської обл.), Десняка (Сосницький р-н Чернігівської обл.), Красного (м. Новго-род-Сіверський Чернігівської обл.), Нобеля (Зарічанський р-н Рівненської обл.), а також озер Києва, Тернополя.

Гірські озера Карпат, хоч і є малопридатними для купання, відзначаються своєю атрактивністю. Це Бребенескул (на висоті 1801 м над рівнем моря), Синевир, Ворожеська, Несамовите, Драгобратське, Апши-нецькі, Марічейка та багато інших.

Надзвичайно широкий спектр рекреаційного використання річок. При тому, що переважна їх більшість не має безпосередньо рекреаційного значення, річки є невід'ємною складовою краєвиду і при наявності інших сприятливих умов (чиста вода, атрактивність ландшафту) відіграють роль фактора, що приваблює рекреантів. За даними В. Вишневського, в Україні налічується від 63 до 71 тис. річок загальною довжиною близько 204 тис. км, з них 3,3 тис. мають довжину понад 10 км [4]. Середня густота річкової мережі становить 0,34 км/км², досягаючи свого максимуму в Карпатах — 2,0 км/км² (в АР Крим — 0,22 км/км²).

Найбільше абсолютне рекреаційне навантаження припадає на Дніпро та його притоки: Прип'ять, Тетерів, Рось, Тясмин, Інгулець, Десну, Сулу, Псел, Ворсклу, Самару та ін (див. картосхему 4). Ця найдовша водна артерія України проходить через два міста з населенням понад мільйон чоловік, а також через важливі економічні та культурно-історичні центри країни (Київ, Канів, Черкаси, Кременчук, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Нікополь, Нову Каховку, Херсон та ін.), які є також значними генераторами рекреаційних потреб. На притоках Дніпра стоять такі досить великі

міста, як Ковель, Луцьк, Рівне, Житомир, Біла Церква, Кривий Ріг, Чернігів, Суми, Полтава, Миргород, Павлоград та ін. Це зумовило розміщення великої кількості санаторіїв-профілакторіїв, баз відпочинку, дитячих таборів саме в басейні Дніпра і перетворення його у вісь національної програми «Намисто Славутича».

Південний Буг протікає через відносно чисті в екологічному відношенні регіони серед мальовничих пейзажів (особливо в межах Поділля) і вважається спеціалістами найперспективнішим районом для інтенсивного рекреаційного використання. В басейні Південного Бугу знаходяться такі міста, як Хмельницький, Вінниця, Умань, Кіровоград, Первомайськ, Миколаїв та ін.

Важливе рекреаційне значення мають гірські річки Карпат, у т.ч. притоки Дністра, Пруту і Тиси. Крім купання та рибалки, ріки Черемош, Прут, Ріка, Тересва, Теребля, Уж, Стрий та ін. придатні для сплавляння на байдарках і каное. Вода малих карпатських річок є питною без будь-якого додаткового очищення. На території Подільської височини Дністер та його притоки утворюють мальовничі каньйони. В басейні цих річок знаходяться Дрогобич, Трускавець, Івано-Франківськ, Галич, Коломия, Тернопіль, Заліщики, Кам'янець-Подільський, Чернівці, Хотин, Білгород-Дні-стровський, Затока, багато міст і курортів Закарпаття.

Річки Криму (Салгир, Альма, Кача, Чорна та ін.) утворюють велику кількість водоспадів, каньйонів і тому, виступають цікавими екскурсійними об'єктами. Вони відіграють важливу роль у місцевій рекреації як місця відпочинку для жителів Сімферополя, Білогірська, Нижньогірського.

Сіверський Донець із його основними притоками (Лопань, Лугань, Оскіл, Айдар, Деркул) є головною водною артерією найбільш індустріалізованого району України. Цим обумовлюється, з одного боку, високий рівень його забрудненості відходами металургійної, хімічної і нафтохімічної промисловості (особливо на території Луганщини), а з іншого — високий рекреаційний попит на відпочинок біля води. В басейні Сіверсько-го Донця розташована величезна кількість баз відпочинку, в т.ч. курорти Рай-Оленівка, Святогірськ і Кремінна.

Дуже забрудненим є Кілійське гирло Дунаю (в межах України його довжина становить лише 174 км), однак воно цілком придатне для організації круїзів (Ізмаїл, Кілія, Вилкове) та екологічного туризму (Дунайський біосферний заповідник).

Серйозною проблемою для України є забруднення малих річок і зменшення їх кількості. Особливо гостро ця проблема стоїть перед Донецьком і Львовом, водні артерії яких перетворилися на стічні канави. Попри їх промислове забруднення рекреацію на водних об'єктах лімітують такі фактори, як заболоченість, замулення і заростання берегів; абразивні береги; висока мутність і цвітіння води; близькість сільськогосподарських угідь та ін.

Зарегульованість стоку створює можливості більш повного рекреаційного використання річок, особливо завдяки водосховищам. Всього в Україні 1160 водосховищ загальною площею понад 9 тис. км² [6]. Найбільші водосховища споруджено на Дніпрі, Дністрі та Сіверському Донці (див табл. 5.14). Найповніше рекреаційні потреби задовольняються в зонах відпочинку на Дніпровському, Дністровському, Сімферопольському (р. Салгир, площа — 3,2 км²), Ладижинському (р. Південний Буг, 20,8 км²) водосховищах.

Водосховища суттєво впливають на гідрологічний режим і мікроклімат прилеглої території, тому їх створення має бути екологічно обґрунтованим та економічно доцільним. Внаслідок господарської діяльності знижується здатність штучних водойм до самоочищення, спостерігається «цвітіння» води, зникають цінні види риб, може мати місце підтоплення берегів. Сукупність цих

факторів є причиною недостатнього залучення водосховищ на Дніпрі, Сіверському Донці, Інгульці, Кальміусі до рекреаційного господарства.

Потреба в купанні, рибалці, деяких видах водного спорту може задовольнитися ставками, рекреаційна цінність яких визначається на основі тих самих критеріїв, що й цінність водосховищ. Кількість ставків в Україні, за різними даними, досягає 27-29 тисяч, їх загальна площа складає 2,2 тис. км . Часто тільки ставок може забезпечити відпочинок біля води жителям багатьох сіл і містечок України. Особливою мальовничістю відзначаються ставки, створені на місці колишніх гранітних (кам'яних) і піщаних кар'єрів Полісся і лісостепової зони. Приблизно половина всіх водосховищ і ставків припадає на басейн Дніпра.

Тривалість купального сезону на річках, озерах і водосховищах залежить від багатьох факторів, серед яких головним є клімат. За цієознакою можна виділити два великі регіони: Полісся і західна частина України, де тривалість купального сезону становить 90-120 днів, а також центральні, східні та південні області, в яких вона перевищує 120 днів [26]. Гірські річки Карпат і Криму, через низьку температуру води, значну швидкість течії і малу глибину є взагалі малопридатними для купання.

Територія України надзвичайно багата на цікаві і атрактивні гідрологічні об'єкти (каньйоноподібні річкові долини, водоспади, карстові озера, джерела цілющої води, витоки рік тощо). Більша їх частина перетворена на заказники, оголошена пам'ятками природи, заповідними урочищами, і всі вони можуть використовуватись як об'єкти пізнавальної рекреаційної діяльності, в тому числі для іноземних туристів. Зокрема, витоки Тиси щороку відвідують сотні туристів з Угорщини, хоча ця цифра може бути набагато більшою.

На 2003 рік в Україні налічувалося 639 гідрологічних заказників (у тому числі 38 — державного значення) і 435 пам'яток природи (з них 21 — державного значення) (див. картосхему 4 і табл. 5.15). За їх кількістю серед областей України помітно виділяються Чернігівська (відповідно 90 і 28), Волинська (58, 17), Полтавська (57, 3), Хмельницька (49, 8). Серед гідрологічних об'єктів найбільша кількість пам'яток природи знаходиться у Вінницькій (61), Тернопільській (53) та Чернівецькій (49) областях. Це, як правило, об'єкти масового відпочинку, купання, рибалки, любительського веслування на човнах, відправлення культових обрядів.

З-поміж водних об'єктів особливий інтерес відпочиваючих викликають водоспади. Вони зосереджені переважно в Карпатах, Кримських горах, на Подільській височині (див. табл. 5.16). Так, на р. Стри-пі поблизу с. Русилів спадає мальовничий каскад із 12 водоспадів, висота окремих з них до 13 м. Найвищим водоспадом в Україні і одним з найвищих у Центральній Європі є Учансу (висота падіння води — 98,5 м).

Серед заказників і пам'яток природи місцевого значення особливою рекреаційною цінністю відзначаються Манявський водоспад, гірське озеро Розсохан (Івано-Франківщина), Чехівська криниця (Луганщина), карстові озерця Вікнини (Тернопільщина), Микільське і Понятівське поселення змій (Херсонщина), Суворівська криничка і цілюще джерело Богородиці (Житомирщина), джерела мінеральних вод і багато інших об'єктів.

Різні види відпочинку на воді і водного спорту вимагають диференційованого підходу при розв'язанні питання про рекреаційне водокористування. Водні об'єкти України здатні задовольнити практично весь спектр потреб рекреантів за умови їх матеріально-технічного об.лаштування та оптимізації рекреаційного водокористування на основі його наукового обгрунтування.

Основне рекреаційне навантаження припадає сьогодні на узбережжя теплих Чорного та Азовського морів, водосховища і річки. Найбільшу ж площу потенційно рекреаційних акваторій у структурі рекреаційних угідь мають південні області України - Херсонська, Одеська, Запорізька, а та­кож АР Крим.

Рекреаційні ліси — це один із компонентів природних рекреаційних ресурсів, що є невід'ємною частиною лісових екосистем, призначеною для задоволення потреб населення у лікуванні, відпочинку і туризмі. Ліс є не просто складовою біосфери, а «найскладнішим і найпотужнішим рослинним угрупованням» [6, с. 273], яке впливає на кліматичний та гідрологічний режим місцевості, продукування кисню, процес ґрунтоутворення та захист грунтів від ерозії, поширення представників флори і фауни тощо. Лісовкрита площа в Україні, за різними даними, становить від 14,2 до 17,9%. Слід зазначити, що території з природною рослинністю займають в Україні лише 27% [9]. Внаслідок фізико-географічних умов і антропогенного впливу розміщення лісів в Україні є надто нерівномірним: Українські Карпати — 40,5%, Крим — 32%, Полісся — 26,1%, лісостеп — 12,2%, степ— 3,8%. Найбільш залісненими є Закарпатська та Івано-Франківська області

(відповідно 56% і майже 40% [17]), а найменш — Запорізька (1,2%) (див. картосхему 7). Лісистість території має важливе значення для вибору режиму природокористування.

До власне рекреаційних лісів належать зелені зони міст і приміських територій (в основному сквери, сади, парки, лісопарки, дендропарки),

ліси лікувально-оздоровчих закладів (т.зв. курортні ліси). Крім того, рекреаційні функції здійснюють спеціальні зони природоохоронних об'єктів, ліси вздовж туристських маршрутів, автомобільних шляхів, а також водоохоронні, ґрунтозахисні, експлуатаційні ліси державного лісового фонду тощо.

Заходи, спрямовані на створення зелених зон, уперше в Україні були розроблені Українським інститутом проектування міст у 1951-53 рр. [6, с. 43]. Згідно з містобудівними нормами, зелена зона в межах населеного пункту має становити 45-50%. В цілому по Україні загальна площа зелених зон становить близько 10 млн. га.

За Лісовим кодексом зеленою зоною вважається лише територія навколо міст. Виходячи з цього площа рекреаційних лісів у більшості джерел оцінюється в 1,1 млн. га. [6, 21]. На території України передбачається створення ще 256 зелених зон [5], із них на Поліссі - 30 (11,4% від площі рекреаційних лісів зеленої зони), у лісостепу — 145 (54,2%), в степу - 62 (7,7%), в Карпатах - 28 (26,7%). Більша частина запланованих лісових територій припадає на Харківську обл. (157,3 тис. га), АР Крим (165,2 тис. га.), Луганську обл. (155,8 тис. га.) [21].

Флора України налічує понад 25 тисяч видів, у т.ч. у складі природних рослинних угрупувань 76 видів листяних і хвойних дерев та 278 — чагарників, які в різних поєднаннях розосереджені по території країни. Найпоширенішими є хвойні породи — 54% від площі всіх лісів, у т. ч. сосна — 35,9%, ялина — 9,9%. Серед листяних найчастіше зустрічаються дуб (27%), бук (9%), береза (4,8%), вільха (3,8%>), граб (2,6%>) [14]. В різних природних зонах спостерігається переважання «своїх видів»:

> Полісся - сосна, дуб, береза, вільха, осика, граб;

> лісостеп — дуб, граб, бук, ясен, клен, в'яз, акація;

> степ — дуб, сосна, біла акація, гледичія; у байрачних лісах — дуб, клен, ясен, берест;

> Українські Карпати - ялина, бук, ялиця;

> Кримські гори — дуб пухнастий, дуб скельний, бук, граб, сосна.

Найбільшим емоційним впливом відзначаються лісові ландшафти Українських Карпат і Кримських гір (включаючи Південний берег Криму), деякі території Волино-Подільської височини (Товтри, Медобори, Кременецькі гори), окремі ділянки Донецького кряжу (так звана українська Швейцарія в районі Святогірська), Словечансько-Овруцький кряж на Житомирщині та ін. Хоча емоційне сприйняття має цілком індивідуальний характер, тому подібний вплив справляють також рівнинні території, степ і лісостеп, заболочені ділянки Полісся і Дунайські плавні.

Популярністю користується також «тихе полювання» — збирання грибів. В Україні відомо кілька сотень видів їстівних грибів, але грибники віддають перевагу таким із них: білий гриб (найбільш поширений на Поліссі і в Карпатах), маслюк звичайний та зелениця (хвойні ліси), підберезовик, лисичка справжня, сироїжка, печериця звичайна, опеньок. Трапляються також реліктові види їстівних грибів, внесені до Червоної книги України: трюфель літній (навколо Умані, в Закарпатті), катателазма царська (Львівська область), боровики темно-каштановий та королівський (Закарпаття, Полтавщина), діктофора подвоєна (лише ПБК) та ін. Найбільш «грибними» місцями є зона мішаних лісів, карпатські та гірсько-кримські ліси, а також байрачні ліси та лісонасадження лісостепу і степу, міські парки. Ягідні угіддя (малина, ожина, чорна горобина, калина, чорниця, брусниця, журавлина, суниця та ін.) так само приурочені до лісових районів Полісся і Карпат.

Фітолікувальні ресурсиобмежуються параметрами рекреаційного використання лісів,їх водоохоронно-захисннми властивостями, цілющим впливом на організм людини і сприятливим санітарно-гігієнічним фоном для лікування, відпочинку, туризму.

Площа українських лісів державного значення становить 6,9 млн га, а тих, що можуть
використовуватись для рекреаційної діяльності,— 4 млн га (за даними С.А.Гснсірука). Комплексна
оцінка лісів, проведена під керівництвом цього ж ученого, дала змогу виділити 265 зручних для
рекреаційного освоєння територій і окремих місцевостей загальною площею, яка перевищує мільйон
гектарів.
______________ Розміщення окремих територій, придатних для рекреаційного освоєння_________