Соціальна робота у світлі ідеологічного виміру
Додаткова література
Основна література
Зміст
ТЕМА: ГУМАНІТАРНА ПОЛІТИКА УКРАЇНИ: ТЕОРІЯ, ПРАКТИКА
1. Соціальна робота у світлі ідеологічного виміру
2. Методологічні аспекти гуманістичної політики
3. Суть, зміст, структура та головні напрямки реалізації гуманітарної політики в Україні
4. Першочергові завдання державної гуманітарної політики
1. Cоціальна робота: в 3-х ч. – Ч. 3.: Робота з конкретнимигрупамиклієнтів / А.М. Бойко, Н.Б. Бондаренко, О.С. Брижовата, І.М. Грига та ін. – К.: ВД «Києво-Могилянськаакадемія», 2004. – 166 с.
2. Капська А.Й. Соціальна робота: Навчальнийпосібник. – Київ: Центр навчальноїлітератури, 2005. – 328 с.
3. Полтавець В. Соціальна робота в Україні: перші кроки. – К.: Видавничийдім «КМ Academia», 2000. – 236с.
4. Соціальна робота в Україні: Навч. посіб. / І.Д. Звєрєва, О.В. Безпалько, С.Я. Харченко та ін. – К.: Центр навчальноїлітератури, 2004. – 256 с
5. Соціальна робота: технологічний аспект / За ред. А.Й. Капської. – К.: ДЦССМ, 2004. – 364 с.
6. Тюптя Л.Т., Іванова І.Б.. Соціальна робота. Теорія і практика. – К.: Знання, 2008. – 574 с.
1. Браун А., Боурн А. Супервізор у соціальнійроботі: Супервізія догляду вгромаді, денних та стаціонарнихустановах. – К.: Пульсари, 2003. – 240 с.
2. Бурлака Г.Ю., Григорьев С.И., Гуслякова Л.Г., Демина Л.Д., Зимняя И.А. Теория социальной работы. – М.: Юристъ, 1999. – 334 с.
3. Деякіаспектиоцінкиефективностінаданнясоціальнихпослугрізнимкатегоріямклієнтівцентрівсоціальних служб для сім'ї, дітей та молоді / Н.Ф. Романова, О.В. Вакуленко, Н.М. Комарова, І.В. Пєша / Держ. соц. служба для сім'ї, дітей та молоді. – К.: Держсоцслужба, 2005. – 124 с.
4. Інтегрованісоціальніслужби: теорія, практика, інновації: навчально- методичний комплекс / І.Д. Звєрєва (ред.), О.В. Безпалько (авт.-упоряд.), Ж.В. Петрочко (ред.). – К.: Фенікс, 2007. – 528 с.
5. Козлов А. А. Социальная работа за рубежом // Сб. научн. очер-ков. – М.: Флинта, 1988.
Україна змінюється, прагне стати правовою, демократичною, соціальною державою. Для досягнення цієї мети використовується соціальна робота на всіх рівнях. Одночасно соціальна робота виконує гуманістичну місію як засіб самореалізації особи і система підтримки її життєдіяльності.
Якщо поглянути на соціальну роботу історично, то ми побачимо, що плем'я, громада, суспільство здійснювали соціальну підтримку і самодіяльній людині і людині, яка не могла самостійно забезпечити свою самодіяльність. Безумовно, що міра соціального захисту, соціальної допомоги різнилась в різних соціальних організмах, в різні епохи і багато в чому залежала від ідеалів гуманізму, які існували в суспільстві.
Європа в цьому відношенні має свої традиції реалізації ідеалів гуманізму, форм і методів соціальної роботи. Греція як колиска європейської цивілізації; Рим як зразок адміністративної і юридичної чіткості; християнство, яке виникло в Азії, але стало показником європейської цивілізації; епоха Відродження, – кожна країна Європи щось принесла в систему соціальної підтримки пересічного громадянина. Україна вивчає світовий, особливо європейський досвід соціальної роботи, сполучає з національними традиціями.
Економічний ідеал, «Європа без кордонів», пов'язаний з об'єднанням Європи, привели до того, що соціальна політика стала обговорюватись на рівні ЄЄ і в 1974 році Рада Міністрів прийняла першу Програму соціальних дій для об'єднаної Європи, яка базується на сучасному розумінні ідеалів гуманізму. Але 80-90-рр. XX століття показали, що програма європейської інтеграції зіткнулась з явищами, які суперечать її цілям у плані як політичної, так і соціальної єдності. Безпритульні у великих містах, переповнені табори біженців, гетто робітників-емігрантів, війна в південній Європі – усі ці факти створюють не досить привабливу картину багатих і бідних країн, нових пунктів соціальної напруги і конфліктів. Тому, з одного боку, зростає фронт соціальної роботи, а з іншого, – в Європі з'являються настрої за скорочення її обсягів по відношенню до емігрантів, до люмпенів і т.д.
Все це впливає на стратегію і якість соціальної роботи, змушує уточнювати її пріоритети. До цього часу місце і роль, функції і методи соціальної роботи в західних суспільствах традиційно визначались через реалізацію завдання підтримання внутрішньої соціальної згоди, яка створюється за рахунок соціальних компромісів, розумної соціальної політики. Соціальна робота в цьому випадку отримує підтримку і від індивідів через інститути громадянського суспільства і від держави. Інколи вона є також результатом реалізації принципу трипартизму: спільної дії держави, бізнесу і профспілок у більш вузькому значенні формування і здійснення консолідованої соціальної політики. Тобто, не тільки як приватна благодійна діяльність, а як організована регулярна робота, яка враховує увесь соціальний контекст суспільства, в якому вона формується і реалізується.
Сучасна сутність, методи, форми соціальної роботи в європейських держа-вах сформувались як задоволення суспільної потреби у внутрішній соціальній стабільності держав, подолання класових, групових, національних, економічних та інших груп конфліктів. У той же час вона є не тільки результат діяльності держави. Соціальна робота або відноситься до сфери громадянського суспільства у широкому розумінні поняття, коли і держава розглядається як частина громадянського суспільства,349 або це саморегулююча структура сучасного суспільства, яка є посередником між індивідом і державою.
Але у реальному житті існують різні комбінації цих підходів: а) соціальна робота є інструментом держави і частиною державної діяльності у тоталітарному суспільстві, де вона жорстко регламентується; б) соціальна робота частково здійснюється державою, а частково неурядовими організаціями. У другому випадку відносини між державою і неурядовими організаціями являють собою складну систему автономії і залежності. Соціальні працівники, які приймають участь у проектах професійної підготовки молоді, перепідготовки безробітних, розвиткові центрів зайнятості, освіти, допомоги дітям, інвалідам, пенсіонерам і т.д. можуть отримувати заробітну платню від держави, недержавних організацій або працювати безкоштовно.
У суспільствознавчій літературі є два головних підходи до громадянського суспільства: а) громадянське суспільство – це усе те, що не с державою; б) громадянське суспільство є синонімом суспільства, в якому є держава і «недержава» (недержавна частина).
Сьогодні визначити «ядро» або сфери соціальної роботи дуже складно: це робота з дітьми і сім'ями, правопорушниками і безробітними, інвалідами і жінками, молоддю і мігрантами і т.д. Тут соціальний захист, виховання, соціальна терапія переплетені між собою.
Дуже суттєво відрізняється соціальна робота в тоталітарному суспільстві, де усе життя людини, трудове і приватне, одержавлене. Тоталітарні режими схильні «патологізувати» соціальну роботу, представляти її як милість з боку держави, за яку особа винна державі усе життя. При цьому соціальна робота виконує функцію легітимізації режиму. Державний патерналізм у сфері соціального захисту, коли держава контролює життя індивіда від народження в державній установі до поховання небіжчика, коли вона надає освіту, роботу, пенсію, медичне обслуговування і т.д., веде до повного контролю над особою і використання її державою як гвинтика машини. У людей не питали їх згоди, посилаючи воювати в усі кутки Землі, будувати магістралі і піднімати цілину. Тих, хто відмовлявся виконувати команди держави, або знищували, або відправляли в тюрми і табори. Людина оброблялась ідеологічно, її свідомістю маніпулювали, з її інтересами і волею не рахувались. І кшець-кінцем люди звикли вважати нормою таке життя, в тому числі і в радянській Україні.
Сьогодні критично мисляча частина нашого суспільства вивільнилася з густої павутини утопічно-комуністичних і державно-патерналістських «принципів» і усвідомила: без корінного зламу у сфері духовного життя, а потім і політичного й економічного, не обійтися. Щоб на рівних з іншими народами ввійти в передові ряди сучасної цивілізації, треба знайти способи залучення людей до нового ідеалу – ідеалу саморозвитку особистості, саморуху до вищої кваліфікації в праці, досягнення вищих проявів творчості. Пошук цих способів, коли люди звикли до того, що за них «думають, вирішують верхи», що їх «ведуть» партія і держава, дуже важкий. Маніпулятивна особистість дотепер дуже поширена. Вона не самостійна, пасивно чекає батьківської опіки з боку держави, структур економічного і соціального механізму.
Досвід духовних революцій і еволюції різних народів у даному відношенні різноманітний. У Японії, наприклад, духовна революція проходила відносно спокійно. Нова ідеологія технологічної цивілізації більш-менш гармонійно наклалась на працьовитість, дисципліну населення, традиції національної культури, що в підсумку дало великі плоди. У Західній Європі після Другої світової війни шлях до сучасної цивілізації був більш суперечливий. Але накопичений досвід нових технологій, допомога США в післявоєнному розвитку, співробітництво транснаціональних корпорацій, відмовлення комуністичних і соціалістичних партій від екстремізму й абсолютизації класових відносин – усе це сприяло швидкому переходу до цивілізації, де економічні, політичні, соціальні і духовні права й обов'язки працюючої людини значною мірою захищені і добробут забезпечений. Східна і Центральна Європа, можна навіть сказати, колишній «соціалістичний табір» у цілому, намагаються сьогодні знайти свої шляхи переходу до суспільств демократії і добробуту. Одним це вдається краще, іншим гірше. Багато чого залежить від специфіки історичних умов, розміщення соціальних сил, успіхів у духовному й економічному відновленні, де не останню роль грає національна самобутність, від системи соціального захисту.
У такій величезній країні, як колишній СРСР, вирішення завдання переходу в сучасну передову цивілізацію блокувалося як нездатністю деградуючої економіки сприйняти нові технології, опором ще утримуючим на плаву недемократичної політичної системи влади, так і тиском наших культурних традицій, нашого ізоляціоністського духовного складу, коли люди в силу виховання з недовірою відносилися до зовнішніх впливів, спадщиною воєнно-комуністичного минулого, коли Захід уявлявся природним ворогом «світлого майбутнього». В останній низці факторів національний фактор часто грає не творчий, а руйнівний характер. Ті форми вирішення національних проблем, які існували в СРСР, – зруйнувати нації і зробити нову історичну спільність – радянський народ, виявилися не ефективними. Як не можуть бути ефективними і заклики деяких купок людей, які пропагують ідеї етично одноманітної України.
Отже, проблеми соціального захисту, соціальної роботи тісно пов'язані з різними пануючими ідеологіями, політичними програмами через різні типи соці-ального захисту, через організації і рухи громадянського суспільства, соціальну політику держави. Хоч ці ідеології не обов'язково знаходять своє відображення в офіційній політиці.
Потреба здійснювати соціальну роботу і готувати фахівців з неї виходить не тільки з економічних і соціальних інтересів, але й з політичних і моральних, які входять у систему функціональних цілей, поглядів на взаємодію природи і суспільства, на мету суспільства і роль людини в ньому. У стародавній Спарті з одних позицій дивились на хворих, в тому числі і на дітей, знищували їх, тому що вони не мали цінності для військової потуги держави. По-іншому до них відносились у стародавніх Афінах, де засуджувалась така жорсткість. Жорстка політика проти деяких груп хворих здійснювалась у нацистській Німеччині. Зовсім інше відношення до хворих у цивілізованих країнах.
Різні ідеології і різна політика до окремих верств населення у правлячих класів і режимів. Згадаймо, як відносився режим більшовиків до поміщиків, буржуазії, інтелігенції. Знищення, а не перекваліфікація чи адаптація до нових умов.
Але в цивілізованих країнах християнська, ліберальна, консервативна і навіть соціалістична традиція соціальної роботи мають цілком гуманний характер. Соціальна робота включає в себе гуманістичні цінності, ціннісні установки. Навіть науково-технічна нейтральність соціальної роботи має гуманістичну спрямованість. У розвинених країнах різні ідеологічні основи у сфері підготовки фахівців і проведення соціальної роботи не породжують значних конфліктів, тому що з 90-х років XX століття був затверджений демократичний, гуманістичний ідеал соціальної роботи – її метою і змістом є соціальні права особи, які є священними.