Механізм функціонування та розвитку системи соціальної роботи

Тепер, коли ми спроектували повну форму соціальної роботи, треба визначити її нові системні якості, про які ми раніше нічого не знали. І перше, з чим ми тут зіштовхуємось, так це наявність специфічного механізму саморуху видового соціального організму, який слід називати, на нашу думку, не соціальним, а антропогенним. Останнє пов'язане з тим, що для соціальних працівників треба розвести поняття «соціальне» у широкому та вузькому сенсі слова.

Соціальне, у широкому сенсі, доцільно використовувати, на наш погляд, як таке, що ґрунтується на дії особистості людини, а у вузькому сенсі – як таке, що пов'язане з творенням та відтворенням сутнісних сил особистості. У останньому випадку є сенс використати термін антропогенний, тобто такий, що творить особистість людини. Тут не виключена можливість, що у подальшій теоретичній роботі може знайтись і інший, більш слушний, термін.

Але повернемось до аналізу системи соціальної роботи. Термін «механізм», як відомо, прийшов у галузь вивчення соціальних явищ з області техніки та механіки, де він і виник, та з біології, де він вже давно і надійно працює (наприклад, механізм відбору, спадкоємності та ін.). У соціальному організмі він пронизує собою всі його органи та системи: економічну (ринковий механізм ціноутворення), соціальну (механізм відтворення, соціального забезпечення), політичну (механізм державного регулювання), духовну (механізм духовного відродження) і т. ін. Але, якщо в соціальному організмі можна відкрити механізм, то з філософського боку це буде означати визнання причинності в соціальному світі.

Організованість системи, яку ми розглядали до цього часу, не можна приймати за механізм системи соціальної роботи. Як писав В. Вернадський: «Організованість різко відрізняється від механізму тим, що вона знаходиться безупинно в становленні, в русі всіх її найдрібніших матеріальних і енергетичних часток.»

У цьому питанні ми скоріше солідарні з визначенням суті справи, яке дав М. Моісєев у роботі «Человек и ноосфера». Він пише: «Вимовляючи слово «механізм», ми маємо на увазі деяку сукупність логічних зв'язків, процедуру змін, визначальних для виникнення в тій або іншій еволюціонуючій (такій, що розвивається) системі.»299 Основними ознаками соціального організму є мета, засоби її досягнення, зворотній зв'язок, пам'ять, інформація та ін.

Отже, ми зупиняємось на тому, що термін «механізм», за умов його коректного застосування та повного висвітлення його змісту, надасть нам можливість повністю розкрити динамічний аспект процесу спочатку онтогенезу, або внутрішніх зв'язків та закономірностей, а потім і філогенезу, або зовнішніх зв'язків та закономірностей системи соціальної роботи.

Далі можливо описати механізм системи соціальної роботи або спосіб, алгоритм задоволення потреб людини. Ясно, що ланками механізму соціальної роботи є: блок формування та зберігання потреб, блок задоволення потреб та блок управління. «Робочим тілом» у ньому виступають потреби особистості людини.

Рух механізму системи соціальної діяльності починається з ведучої ланки Потреби особистості по комунікаційних каналах поступають у орган управління. Тут вони аналізуються і приймається рішення про порядок їх задоволення. Далі вони вже у певній послідовності поступають у блок задоволення потреб, у якому синхронно функціонують зразу п'ять елементів: необхідна праця, соціальна інфраструктура, технологія, матеріал задоволення потреб та сама особистість. Саме тут відбувається глибока «переробка» тієї потреби, задоволення якої санкціоновано органом управління відповідно до нормативних вимог.

На вході з блоку задоволення потреб ми уже маємо справу з потребою, якої уже фактично немає, але яка, при поверненні в основу, або через якийсь термін часу, активізується знову або породжує нову, як правило, більш складну потребу. Ця якісно нова потреба, або на деякий час «знята» потреба знову готова по комунікативних каналах заявити про себе на весь голос. І за умов, що вона потрапить у поле зору системи управління і буде визнана нею актуальною, то рух буде повторений за вже описаним зразком.

Таким чином, у механізмі саморуху системи соціальної роботи добре видно пряму та зворотну фази, а також прекрасно проглядується повний цикл його дії. І Час, протягом якого здійснюються чотири фази, на які ми вказали раніше, і які ми тільки що назвали циклом задоволення конкретної потреби або їх сукупності, на нашу думку, у житті людської спільноти має таке ж значення, яке присутнє поняттю біологічного часу, яке визначає закономірності становлення біологічної сфери або виробничого циклу, що визначає специфіку руху сфери матеріального виробництва, коли виготовляються предмети задоволення потреб людини.

У цих випадках мова йде не про абсолютний «світовий» час, а про внутрішній час тієї чи іншої цілісності. Якщо ж співвіднести соціальний час із функціонуванням та розвитком системи соціальної роботи, то це час відтворення потреб людини.

Більше того, ми дійшли не тільки до розуміння механізму задоволення особистих потреб людини, але подали й процес їх формування або, іншими словами, заміни нужди більш низького порядку на потреби більш високого порядку, оскільки «у законі розвитку людської природи, на думку К. Маркса, закладено те, що ледь забезпечується задоволення одного кола потреб, як вивільнюється, формуються нові потреби.»300

Однак наш аналіз був би неповним без вказівки на джерело розвитку, рушійних сил системи соціальної роботи, умов та тенденцій її саморозгортання, визначення критерію та показників ефективності її функціонування та, нарешті, формалізації того об'єктивного закону, якому підкоряється її життєдіяльність.

Із всього вищенаведеного матеріалу випливає, що внутрішнім джерелом саморозвитку системи соціальної роботи виступають потреби людини. їх ускладнення та сукупність не має практичного обмеження, а це означає, що така система має нескінченний термін розвитку. Одночасно «предмет діяльності людей, за висловом О. Леонтьєва, – і надає їй певну спрямованість. За запропонованою мною (О. Лєонтьєвим – В.Б.) термінологією, предмет діяльності є її дійовий мотив ... Головне, що за ним завжди стоїть потреба, що він завжди відповідає тій чи іншій потребі.» Тут очевидно, Що використовуючи незвично термін «предмет», О. М. Леонтьєв у даному випадку зазначає не те, на що направлена активність особистості, а у силу чого відбувається її дія.

Іншим, зовнішнім джерелом руху системи соціальної роботи є протиріччя більш ширших, по відношенню до неї, полісистем, у які вона включена як складова частина цілого. Звісно, що таким цілим, яке визначає вимоги до даної системи, є соціальний організм країни. Саме для нього вона й готує особистість певного спрямування та рівня інтелектуального і фізичного розвитку.

Саморух її може значно прискорюватись або уповільнюватись завдяки протиріччям, що виникають між нею та економічним, політичним або ідеологічним компонентами соціального цілого або автономної системи соціального забезпечення того чи іншого регіону і та ін. Вивчення зовнішніх впливів на формування, функціонування та розвиток системи соціальної роботи – це предмет спеціальних досліджень, які ще чекають своїх архітекторів

Рушійною силою саморозгортання системи соціальної роботи є сама Людина. «У самому акті відтворення, – писав К. Маркс, – змінюються не тільки об'єктивні умови,... але змінюються й самі виробники, випрацьовуючи у собі нові властивості, розвиваючи та перетворюючи самих себе завдяки виробництву.» Умови, у яких відбувається становлення та функціонування системи соціальної роботи, накладають свій відбиток на характер та темпи її змін, визначають тенденції її подальшого розвитку. Найбільший вплив на її становлення нині здійснює форма власності, ідеологія, політика та міжнародні зв'язки України.

При цьому система соціальної роботи сама виступає засобом демократизації в українському соціумі, тому що саме вона здатна і повинна демократизувати українське суспільство шляхом розширення доступу усіх суттєвих життєвих благ для населення країни і поступово розширюючи число тих, що розглядаються як необхідні. Особистість засвоює усе більшу кількість необхідної праці. У такому випадку її соціальний потенціал має тенденцію до зростання, а з розширенням можливостей людини, безумовно, зростають і можливості суспільства, у якому вона живе.

Основою демократизації соціального прогресу є «надлишок продукту праці над витратами праці і створення та накопичення із цього надлишку суспільного виробничого і резервного фонду – усе це було і залишається основою всякого суспільного, політичного і розумового прогресу.»

Провідна тенденція у саморозгортанні системи соціальної роботи визначається процесом інтенсифікації суспільного життя, яка є наслідком переходу України на ринкову модель розвитку, загостренням конкурентної боротьби, значним зростанням темпів науково-технічного прогресу, введенням у життя принципово нових технологій та іншими факторами інформаційної цивілізації. Усе це потребує інтенсифікації творення та відтворення особистості, оскільки пов'язане із зростанням витрат інтелектуальної енергії або сутнісних сил людини. В умовах інформаційної цивілізації вона вимушена у більш короткий термін опредмечувати в собі більший обсяг необхідної праці.

Результативність дії механізму соціальної роботи, як слушно зауважив С.Михайлов, треба шукати поза даною системою, оскільки «критерій ефективності ... даного суспільного явища не може знаходитись у принципі в середині цього суспільного явища.» Тому його треба знайти за межами вказаної сукупності зв'язків. Таким інтегруючим засобом для судження про ступінь зрілості, на нашу думку, є рівень суспільної активності особистості.

Його можна подати через показники благополуччя народу країни. Чим вище рівень благополуччя окремої людини, тим більше у неї можливостей для вільного творчого розвитку як особистості. І це цілком виправдано, оскільки саме «царство свободи починається у дійсності лише там, де припиняється робота, що диктується нуждою і зовнішньою доцільністю, отже, за природою речей воно лежить по той бік сфери власне матеріального виробництва.»

І якщо сьогодні наші співвітчизники ще знаходяться у процесі створення умов свого соціального життя, а не живуть повноцінним соціальним життям, відштовхуючись від цих умов, то, як це не гірко усвідомлювати, вони пригнічені гострими турботами і не чутливі навіть по відношенню «до найбільш прекрасного видовища».

Поступовий рух системи соціальної роботи в умовах того, чи іншого типу соціального організму країни здійснюється за специфічними для соціальної сфери соціальними закономірностями, усвідомлення яких є об'єктивними умовами пізнання рівня зрілості соціальної системи і є передумовами науково обґрунтованої соціальної політики держави.

Ясно, що під явищем соціальної політики слід розуміти вид діяльності системи державного управління з регулювання соціальних відносин в організмі країни.

Під її сутністю, як випливає із вищевикладеного, треба розуміти наукове визначення межі необхідної праці, що спрямовується на підтримку процесу творення та відтворення особистості з метою забезпечення ефективного саморуху організму країни.

ЇЇ змістом є пошук, обґрунтування та реалізація системи практичних заходів, націлених на забезпечення безконфліктного існування та зближення різних суспільних груп, а також підтримка необхідних пропорцій у розвитку різних сфер образу життя.

Уявляється, що її провідною функцією є вирівнювання суспільного стану особистості та колективів, регіонів, класів, етносів, що ґрунтується на організаційній діяльності системи управління, оскільки функції визначаються як дії, що зберігають систему.

Гарантії, у тому числі й правового порядку, з боку держави по відношенню до громадян з приводу їх зростаючого розвитку слід називати соціальною захищеністю.

Різні форми допомоги з боку суспільства або будь-яких його інститутів громадянам у задоволенні їх життєвих нужд є соціальна допомога, або соціальне забезпечення. Фонди, що створюються суспільством для цих цілей – соціальні фонди або фонди милосердя.

Послуги, що надаються не окремими приватними особами, а закладами, які створюються суспільством або державою, слід називати соціальними послугами.