VII. Сатанізм.

Демоністичний культ, до якого належать прихильники обожнення сил зла, поклоніння Сатані (Дияволу чи Люциферу). Цей напрям не можна вважати виключно модерновим явищем, оскільки в нього досить тривала історія. Сатанізм як культ зародився у Стародавньому Іраці, а в Європі особливе поширення набув у середні віки. Під сучасним сатанізмом слід розуміти різновид напіврелігійного руху, заснованого Е. Кроулі на рубежі XIX - XX ст. і реанімованого в 60-ті pp. в Америці.

За світоглядною суттю, типом об'єднання, формами діяльності сатаністські громади дуже різноманітні. Найвідоміша сатаністські група - родина Менсона, найорганізованіша - Церква Сатани Е. Лавея (СІЛА).

Сатаністи вшановують не Бога, а Сатану, читають Біблію «навпаки», проводять так звані чорні меси з використанням чорних свічок, перевернутих розп'ять, ритуальних жертвопринесень (тварин, відомі випадки жертвопринесень людей). Моральна програма сатаністів відзначається крайнім індивідуалізмом, прагматизмом, егоїзмом, що утверджує особистісні пріоритети, перевагу над всіма, культ сили.

В Україні сатаністи з'явилися у 80-ті роки XX ст. як своєрідний антипод християнства. Нечисленні прихильники є й сьогодні. Умовно їх можна поділити на теоретиків («ідейних одинаків») та практиків («грузовиків»). Інші організаційно слабо об'єднані і діють як молодіжні екстремістські угруповання, чиї світоглядні пристрасті є віковим зацікавленням, яке з часом проходить. В нашій країні сатаністи офіційної реєстрації не мають.

Отже, за роки незалежності в Україні набули поширення новітні релігійні течії та культи. Поширення їх відбувалося з певною особливістю - найчастіше нові релігії приходили в Україну з учнями, послідовниками.

Серед офіційно зареєстрованих державними органами нових релігійних течій є й такі, які діяли в Україні ще в минулі століття. В часи масової атеїзації (за радянських часів) вони припинили своє існування, відродили їх місіонери, які прибули з-за кордону в перші роки демократизації України.

Власних українських новоутворень серед них майже немає, окрім Великого Білого Братства та деяких рідновірських течій. Більшість нових релігій принесені в Україну з-за кордону шляхом активної місіонерської роботи на українських теренах їхніх адептів. Всі нові релігії виникли як відповідь на той духовний вакуум, який утворився в Україні після краху марксистсько-ленінської ідеології та неприйняття застарілих, заформалізованих форм роботи традиційних конфесій.

Новітні релігії дислокуються переважно в східних та південних областях України.

Нові релігії, по суті, один із феноменів духовної культури. Якщо вони виникають, знаходять прибічників, значить в них є потреба, адже «попит народжує пропозицію». Засуджувати діяльність деяких культів можна, але все ж таки більшість нових релігій відрізняються своєю демократичністю, толерантним ставленням до прихильників інших релігійних традицій. Тому мають право на існування.

Література:

1. Дудар Н., Пилипович Л. Нові релігійні течії в Україні: Український контекст. – К., 2000.

2. Новітні релігійні течії і рухи в Україні. – К., 1997.

3. Словінський П.Й. Релігійний вінегрет: Кілька слів про нові релігійні і парарелігійні форми. – Львів, 1999.

4. Филипович Л. Нові релігії в Україні: поява, типологія, перспективи // Релігійна свобода: історичне підґрунтя, правові основи і реалії сьогодення. – К., 1998. – С. 92-110.

ЛЬВІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ

Кафедра гуманітарних дисциплін

ЛЕКЦІЇ

З КУРСУ “РЕЛІГІЄЗНАВСТВО”

ЛЕКЦІЯ №9

ДЕРЖАВНО - ЦЕРКОВНІ ВІДНОСИНИ В ІСТОРИЧНОМУ ВИМІРІ

Виконавець:

к.і.н., ст.викладач Гнот С.І.