Значення і оцінка розладів особистості

Виділення психопатій в окрему групу психічних розладів відбулось наприкінці ХІХ ст. Інтерес психіатрів до таких пацієнтів був пов’язаний з необхідністю аналізувати особливості особистості звинувачуваних в судочинстві з участю присяжних. В той час в Росії стала активно розвиватись психіатрія, і в багатьох судових процесах експерти-психіатри встановлювали у обстежуваних патологічні особливості характеру, які могли мати значення в реалізації протиправної поведінки. В ті ж роки з’явилась точка зору про особливу схильність психопатичних особистостей до скоєння злочинів. Ці погляди, не зважаючи на велику кількість заперечень, в тій чи іншій мірі зберегли своє значення до сих пір. Їх підтверджують свідчення про велику кількість психопатичних особистостей серед осуджених, особливо за тяжкі злочини. Разом з тим, пояснювати злочинність аномальних особистостей тільки біологічною схильністю без урахування всього комплексу факторів, перш за все соціальних, було б нерозважливо. Переконливих даних про прямий зв’язок типу особистості із схильністю до скоєння певних злочинів немає.

Як і в загальній структурі злочинності у нас в країні, у психопатичних особистостей переважають наявні дії. Однак можна стверджувати, що деякі психічні особливості психопатичних особистостей дозволяють їм легко долучатись до кримінальної поведінки, не намагаючись знаходити прийнятні виходи з різних ситуацій, діючи без достатнього продумування вчинків і повного врахування ситуації. Ці особливості спостерігаються в усіх психопатичних групах і не завжди залежать від тяжкості клінічних проявів психопатії.

Говорять про «відносне», «парціальне недоумство» психопатичних особистостей. При цьому мається на увазі їхнє афективне мислення, підкорення розумовій діяльності емоціям, нездатність до тверезого обмірковування обставин. Психопатичні особистості не вчаться на своєму, часто гіркому, досвіді, не в змозі логічно прогнозувати наслідки своїх дій. Одночасно з цим в стані компенсації їхні вчинки в цілому мало відрізняються від поведінки здорових, і мотивація дій зовні не носить хворобливого патологічного характеру. Врахування мотивації поведінки при розладах особистості важливий психіатричного аналізу і експертної оцінки.

Аналізуючи проблему мотивації поведінки при розладах особистості, В.В. Гульдан встановив, що в основі формування мотивів лежать два механізми: порушення опосередкування потреб і порушення їх опредмечування. Перша група мотивів полягає в нездатності до формування чи ж розширенню таких осіб соціально-прийнятних способів реалізації потреб під впливом будь-яких факторів. До таких мотивів відносяться афектогенні, ситуаційно-імпульсивні та античні.

Афектогенні мотиви поведінки зумовлені особливостями емоційних реакцій психопатичних особистостей з підвищеною подразливістю, застряганням на негативних переживаннях. В їхньому виникненні відіграють роль зміст, сила і тривалість травмую чого переживання, його суб’єктивна значимість для особистості. Такі мотиви призводять до агресивних, руйнівних дій, причому привід для таких дій нерідко буває незначний.

Ситуаційно-імпульсивні мотиви, коли ситуація суб’єктивно сприймається як така, що потребує негайного задоволення потреби, незважаючи на заборони, протидії. Імпульсивні дії не плануються заздалегідь, їх нерідко провокує алкогольне сп’яніння.

Нарешті, античні мотиви характеризуються свідомим ігноруванням соціальних, моральних і правових норм. Ці три види мотивів зустрічаються як у психопатичних особистостей, так і у здорових, визначаючи їхню поведінку в кримінальній ситуації.

Друга група мотивів, пов’язаних з порушеннямопредмечення, включає мотиви-сурогати, зумовлені формуванням розладів сексуального потягу, коли злочинні дії чиняться по відношенню біологічно неадекватних чи об’єктів, що забороняються соціальними нормами і мотиви психопатичної само актуалізації. Останні полягають в тому, що головної рушійної сили поведінки набуває певна риса психопатичної особистості. При цьому поведінка стає підлеглою прагненню реалізувати її. Наприклад, при істеричній психопатії переважною стає потреба маніпулювати, зберігати контроль над оточуючими, при збудливій – виділяється тенденція до владарювання, у гальмуючих особистостей – прагнення до відходу від життєвих неприємностей і т.д. Причому правопорушення можуть мати різний зміст, але їхня мотивація виявляється схожою.

Нарешті, ще виділяють сугестивні (внутрішні) мотиви поведінки, достатньо розповсюджені при розладах особистості, які особливо часто проявляються в групових злочинах. Їх сутністю є навіюваний вплив, тиск лідера групи і вплив всієї ієрархії взаємовідносин на психопатичну особистість, яка прагне зберегти своє місце в означуваній групі, показати таким чином свою самооцінку. Очевидно, що мотиви-сурогати і мотиви психопатичної само актуалізації притаманні патологічним особистостям. Навіяні мотиви можуть бути і у здорових, особливо підлітків.

Наведені дані про мотивацію поведінки психопатичних особистостей мають значення для з’ясування питання про їхню відповідальність за скоєні протиправні дії. Звичайно, що вони повинні зіставлятись із клінічними особливостями обстежуваного.

Психопатичні особистості, які скоїли правопорушення в стані компенсації, а таких абсолютна більшість, визнаються неосудними. За даними статистики, 95-97% психопатичних особистостей, направлених на експертизу, розцінюються експертами відповідальними за скоєне. Це загальноприйнята точка зору і, як правило, так само вирішується це питання в інших країнах, навіть там, де діє інститут обмеженої осудності.

Наявність ознак психопатичної динаміки, декомпенсацій в багатьох випадках потребує диференційованої експертної оцінки.

При психопатичних реакціях відзначаються неоднакові рівні порушення соціальної адаптації і різні ступені декомпенсації. Реакції без грубих ознак зміни компенсації, із загостренням основних характерологічних рис (реакції однозначні типу психопатії), при яких мотивація поведінки головним чином носить афектогенний характер, зазвичай розцінюються як такі, що не тягнуть неосудність. Обґрунтуванням для такого висновку стають в таких випадках відсутність глибоких хворобливих порушень, відносна збереженість адаптації до правопорушення. Психопатичні особливості особистості роблять ці реакції лише більш різкими, яскравими.

При неоднозначних реакціях можлива невідповідальність у випадках, коли вони супроводжуються змінами настрою, значною перекрученістю емоційності з неадекватністю причині, яка їх викликала, на фоні депресії. При цьому соціальна адаптація виявляється порушеною. Однією з ознак, які зумовлюють нездатність відповідати за свої вчинки і керувати ними, є зміна критичного відношення до своїх вчинків, мотивація поведінки у відповідності до хворобливих мотивів. Разом з тим, неоднозначні істеричні реакції не викликають значної зміни структури особистості, не супроводжуються вираженими розладами мислення і критичних здібностей, тому в таких випадках вирішується питання про осудність.

Психопатичні реакції за типом «глибокої психопатії», які в цілому зустрічаються вкрай рідко, з тривалим станом посилення всіх особливостей особистості, зміною мислення, критичних здібностей і можливості прогнозування своїх дій, зміною мотиваційної сфери з втратою соціальної адаптації, зазвичай оцінюються як такі, що призводять до осудності.

Оцінка патологічного паранойяльного розвитку різна в залежності від етапу і психопатологічного змісту синдрому. Наявність домінуючих ідей, які є афективно забарвлені думки і уявлення, які не змінюють якісно структуру особистості і не порушують соціальну адаптацію, слід розцінювати як стани, які не виключають осудності.

Патологічні надцінні ідеї з втратою критичного відношення до ситуації, підлеглістю поведінки хворого надцінному симптомокомплексу і паранойяльні маячні ідеї, без сумніву, слугують обґрунтуванням екскульпації.

Експертиза психопатій проводиться рідко. В період компенсації психопатичні особистості, без сумніву, дієздатні. Укладання будь-яких угод під час психопатичних реакцій сумнівне. При динамічних станах типу «глибокої психопатії» питання про можливість розуміти значення своїх дій і керувати ними повинне вирішуватись індивідуально. Мабуть, інколи тут доводиться говорити про недієздатність із закладом опіки. Наявність маячного комплексу при паранойяльному розвитку найчастіше тягне недієздатність хворого і необхідність закладу опіки. Разом з тим, необхідно підкреслити, що це питання повинне вирішуватись з урахуванням конкретного характеру спірної цивільної справи і з’ясування ступеню соціальної адаптації хворого.