Розлади волі

Воля – психічний процес, який полягає у здатності до активної планомірної діяльності, спрямованої на задоволення потреб людини. Діяльність розглядається як довільна цілеспрямована тоді, коли вона здійснюється у відповідності до уявлень про кінцеві результати, коли вона контролюється на кожному з етапів. Вольовий процес пов’язаний з мотиваційною сферою, спонуканнями, бажаннями, які стають усвідомлюваними цілями поведінки. Потреби, які визначають мотивацію поведінки, поділяють на фізіологічні (у їжі, воді та ін., в тому числі статеві) і чисто людські, пов’язані з соціальною сутністю людей: в захищеності, хорошому відношенні, самоповазі, самореалізації. Вольовий акт включає декілька етапів: виникнення потреби (бажання), усвідомлення цієї потреби і прийняття рішення з її задоволення. Потім настає боротьба мотивів – вибір найбільш значущої в конкретній ситуації потреби, після чого робиться висновок про способи реалізації спонукання і, нарешті, здійснюється запланована дія. Будь-який з цих етапів може постраждати в результаті психічного розладу, що призводить до порушення поведінки. На рівні формування мотиву-потреби зустрічаються стани з посиленням інстинктивних проявів – гіпербулія і з їхнім пригніченням – гіпобулія. При першій відзначається значне збільшення кількості спонукань із прагненням до жаги діяльності. Зустрічається також булеамія – посилення харчового інстинкту з патологічною ненажерливістю, гіперсексуальність – з різким посиленням статевого потягу і відповідними вчинками. При гіпобулії всі мотиви пригнічені. Нерідкими бувають зниження травного інстинкту аж до повної відмови від їжі – анорексія. Розрізняють також абулії, при яких мотиви поведінки неадекватні внутрішній потребі та пов’язані з впливом інших психопатологічних проявів (галюцинацій, розладів мислення, маячних переживань).

Великий клас вольових розладів складають збочення потягів і спонукань.В рамках цих розладів можна виділити групу, яка відносяться прямо чи опосередковано до порушень у сфері інстинкту самозбереження, потреби у безпеці і захищеності. До них належать: дромоманія – патологічне прагнення до бродяжництва; піроманія – потяг до підпалів; клептоманія – потяг до крадіжки, при якому спонукальним мотивом є сам процес крадіжки, а не користь; геміцидоманія – прагнення до вбивств; суїцидоманія – хворобливе прагнення до самогубства та ін. Порушення статевого інстинкту (пер версії, парафілії) мають різні прояви. Можна виділяти ауто еротизм із спрямованістю потягу на себе; садомазохізм, коли отримання сексуального задоволення досягається за допомогою завдання фізичних чи психічних страждань собі чи партнеру. Ряд пер версій носить замісний характер, коли сексуальне задоволення виникає в результаті дій, які замінюють безпосереднє статеве спілкування. Нарешті, є велика група пер версій, при яких статевий потяг спрямований на невідповідний об’єкт: діти, люди похилого віку, тварини.

За феноменологічними проявами та характером реалізації збочених потягів виділяють – нав’язливіпотяги, коли спонукання до дії виникають всупереч волі хворого, супроводжуються боротьбою мотивів і найчастіше не реалізуються хворим. Вони присутні головним чином у його фантазіях. Компульстивні– нездоланні потяги, коли боротьба мотивів швидко гаситься, і вся діяльність хворого спрямована на задоволення потягу. Імпульсивні потяги, при яких спонукання до дії настає раптово, без боротьби мотивів, дії підлягають спонуканню. Вчинки хворого не контролюються свідомістю.

Для багатьох розладів прагнень властива певна динаміка з переходом від нав’язливих проявів до компульсивних. При цьому зростає частота вчинків, зумовлених порушенням прагнень, і їхня тяжкість. Поведінка пацієнта поступово повністю підкорюється зміненим прагненням. Кожен новий епізод призводить до тимчасового покращення психічного стану, але потім настає період прояву психічного дискомфорту, який закінчується повторним скоєнням дій, пов’язаних із збоченим потягом. Загальна динаміка наростання проявів розладів потягів подібна протіканню алкоголізму чи наркоманії, які сучасними дослідниками розглядаються як найбільш повна клінічна модель розладів потягів.

Перераховані вище збочення потягів зустрічаються при різноманітних психічних розладах. В ряді станів вони входять до загальної картини психічних порушень, інколи можуть бути самостійним видом психічної патології. Розлади потягів мають велике судово-психіатричне значення, так як під їхнім змінюється поведінка людини, вона стає підлеглим патологічним спонуканням, що може призводити до злочинів, причому часто тяжким і вкрай небезпечним. Особливо це стосується пацієнтів із сексуальними перверсіями.

Симптоми розладів регуляції довільної діяльності спостерігаються в межах виражених психічних порушень. До них відносяться рухова загальмованість із зменшенням і уповільненням рухів, аж до повної нерухомості (ступор). Хворі майже не рухаються, хода стає незграбною, ходять, широко розставляючи ноги, відсутні співдружні рухи рук під час ходи. При повній нерухомості хворі байдуже лежать на постелі, часто приймають вимушену ембріональну позу (ноги зігнуті в колінах і прижаті до живота, спина зігнута, голова нахилена до грудей, руки притиснуті до грудей і зігнуті у ліктях). Інколи втрачається здатність говорити при збереженні функцій центрального мозкового апарату мови – аутизм (лат. mutis – німий). Хворі не відповідають і не реагують на запитання, губи міцно стиснені, повіки заплющені, вираз обличчя відчужений.

Протилежні стани – з підвищеною руховою активністю, цілеспрямованою чи хаотичною, з мовним нескладним збудженням, своєрідною некоординованою мімікою, гримасуванням (гіперкінезія).

Найбільш частим симптомом збочень регуляції довільних дій є негативізм, який полягає у відмові чи опору будь-якому спонуканню ззовні. Хворий у відповідь на запитання лікаря мовчки відвертається, при протягуванні йому руки для привітання відсмикує свою руку, здійснює дії, протилежні запропонованим: закриває очі на прохання уважно подивитись на палець лікаря при пробі на конвергенцію очних яблук; сідає на ліжко у відповідь на пропозицію піднятись і т.д. Однією із своєрідних ознак, які нерідко супроводжують нерухомість, мутизм, поєднуваний з ними негативізм, є воскова гнучкість, коли хворий може протягом тривалого часу зберігати одну й ту ж позу, інколи вкрай незручну. Хворий може сидіти на стільці з високо піднятими ногами, широко розставивши руки, не рухаючись декілька хвилин, доки хто-небудь не приведе його кінцівки у більш зручне положення.

Іншим порушенням, яке відзначається у багатьох хворих на шизофренію, є так звана манірність – стійка вишуканість рухів і міміки, інколи незвичність загального зовнішнього малюнку поведінки. Хворий може часто і підкреслено прищурювати повіки, підіймати брови, як при крайньому здивуванні, під час нейтральної розмови, прицмокувати губами; робить незрозумілі жести, інколи ходить своєрідною ходою. Зрідка манірність проявляється в особливому стилі одягу, зачіски, прикрас. Останнє має діагностичне значення тільки в тих випадках, коли вони не відповідають прийнятій у мікросоціальній групі пацієнта моді, звичкам. «Панки», «хіпі», «металісти» шокують своїм виглядом оточуючих, однак це лише культурна особливість їхнього середовища, прагнення епатувати суспільство, але не ознака психічного захворювання. Хоча, можливо, що в такі групи потрапляють і психічно неврівноважені люди.