Тпарт= Тпз+ Тштn

Тшт - к = Тшт+ Тпз / n

Література

1. Бондар Н.М. Економіка підприємства: Навч. посібник. – К.: А.С.К., 2005. – С. 56-106.

2. Бойчик І.М. Економіка підприємства: Навч. посібник. – К.: Атіка, 2007. – C. 149 – 191.

3. Верхоглядова Н.І., Ядранський Д.М., Іваннікова Н.А. Економіка підприємства: Навч. посібник. – К.: «Професіонал», 2008. – С. 69-79.

4. Гетьман О.О., Шаповал В.М. Економіка підприємства: Навч. посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2010. – С. 226- 301.

5. Горбонос Ф.В., Черевко Г.В., Павленчик Н.Ф., Павленчик А.О. Економіка підприємств: Підруч.. – К.: Знання, 2010. – С. 118 - 153.

6. Гринчуцький В.І., Карапетян Е.Т., Погріщук Б. В. Економіка підприємства: Навч. посіб. – К.: Центр учбової літератури, 2010. – С.143 – 188.

7. Економіка та організація виробництва: Підручник / За ред. В.Г. Герасимчука, А.Е. Розенплентера. – К.: Знання, 2007. – С. 46-74.

8. Сідун В.А., Пономарьова Ю. В. Економіка підприємства: Навчальний посібник.- К.: Центр навчальної літератури, 2006. – С. 67 - 174.

ТЕМА 4. ТРУДОВІ РЕСУРСИ, ПРОДУКТИВНІСТЬ ПРАЦІ, ЗАРОБІТНА ПЛАТА.

План

1. Трудові ресурси підприємства, його склад і структура.

2. Визначення чисельності окремих категорій персоналу підприємства.

3. Нормування праці на підприємстві. Поняття й основні елементи системи управління персоналом під-ва.

4. Зарубіжний досвід оцінки та ефективного використання трудового потенціалу підприємства (сам. вивч.).

5. Продуктивність праці, показники та методи її визначення, резерви зростання продуктивності праці.

6. Сутність заробітної плати. Сучасне регулювання оплати праці.

7. Моделі та методи мотивації праці на підприємстві (сам. вивч.).

1. Трудові ресурси підприємства, його склад і структура.

Трудові ресурси - це частина працездатного населення, що за своїми віковими, фізичними, освітніми даними відповідає певній сфері діяльності.

Персонал підприємства - це сукупність постійних працівників, що отримали необхідну професійну підготовку та (або) мають досвід практичної діяльності.

Усіх працівників підрозділяють на дві групи: персонал основної діяльності та персонал неосновної діяльності.

До непромислового персоналувідносять працівників структур, які хоч і перебувають на балансі підприємства, але не зв'язані безпосередньо з процесами промислового виробництва.

Згідно з характером функцій, що виконуються, персонал підприємства поділяється на чотири категорії: керівники, спеціалісти, службовці, робітники.

Керівники - це працівники, які займають керівні посади підприємств та їхніх структурних підрозділів (директори, начальники, завідувачі, керуючі, виконроби, головні спеціалісти (головний бухгалтер, головний інженер тощо), а також заступники перелічених керівників.

Спеціалісти - це працівники, що виконують спеціальні інженерно-технічні, економічні та інші роботи: інженери, економісти, бухгалтери, нормувальники.

Службовці - це працівники, що здійснюють підготовку та оформлення документації, облік та контроль, господарське обслуговування, зокрема -діловоди, обліковці, агенти, креслярі, секретарі тощо.

Робітники - це персонал, безпосередньо зайнятий у процесі створення матеріальних цінностей, а також зайнятий ремонтом, переміщенням вантажів, перевезенням пасажирів тощо.

Усіх робітників можна поділити на основних та допоміжних.

Професія - це вид трудової діяльності, здійснювання якої потребує відповідного комплексу спеціальних знань та практичних навичок.

Спеціальність - це різновид трудової діяльності в межах професії.

Кваліфікація - це сукупність спеціальних знань та практичних навичок, що визначають ступінь підготовленості працівника до виконання професійних функцій відповідної складності.

За рівнем кваліфікації робітників поділяють на чотири групи: висококваліфіковані, кваліфіковані, малокваліфіковані й некваліфіковані.

2. Визначення чисельності окремих категорій персоналу підприємства.

При плануванні персоналу розрізняють явочну, облікову та середньооблікову чисельність працівників підприємства.

Явочначисельність включає всіх працівників, які з'явилися на роботу. Згідно інструкції зі статистики чисельності працівників, зайнятих у господарському комплексі України.

Облікова чисельність на дату - це показник чисельності працівників облікового складу на певну дату звітного періоду, наприклад, на перше або останнє число місяця, включаючи прийнятих та виключаючи тих працівників, які вибули в цей день.

Різниця між обліковою та явочною чисельністю характеризує резерв (в основному робітників), що має використовуватись для заміни тих, хто не виходить на роботу з поважних причин.

Планова чисельність основних робітників визначається трьома способами:

1. За трудомісткістю виробничої програми:

Чосн = , чол.

де Тсум н-год.- сумарна трудомісткість виробничої програми, н-год.; Фд — дійсний фонд часу роботи одного середньоспискового робітника, год (визначається за балансом робочого часу середньоспискового робітника); Квн — середній коефіцієнт виконання норм по підприємству; Фд - дійсний фонд робочого часу одного середньоспискового робітника (год.), який визначається на основі балансу робочого часу за формулою:

Фд= (Фк-ВС-ПН)*t_сер

де Фк - календарний фонд часу, дн.; ВС - вихідні та святкові дні; ПН - планові невиходи на роботу (відпустки, по хворобі, виконання державних громадських обов'язків тощо), дн.; t_сер - середня тривалість робочої зміни, год.

2. За нормами обслуговування:

Рух кадрів на підприємстві характеризується за допомогою коефіцієнтів:

а) обороту робочої сили по прийому (Клп):

Коп =

де Чп — чисельність прийнятих на роботу за відповідний період, чол; Чсс — середньоспискова чисельність працівників у цьому ж періоді, чол.

б) обороту робочої сили по звільненню (Коз):

Коз =

де Чзв.заг — загальна чисельність звільнених за відповідний період з будь-яких причин, чол;

в) коефіцієнту плинності (Кпл):

Кпл =

де Чзв — чисельність звільнених за власним бажанням, за порушення трудової дисципліни або з інших причин, не пов'язаних з виробництвом, чол.

3. Нормування праці на підприємстві. Поняття й основні елементи системи управління персоналом під-ва.

Регламентацію праці в часі здійснюють через норми праці, які визначають в процесі нормування.

Нормування праці - це процес встановлення витрат праці, необхідних для виконання конкретної роботи або окремих функцій. Розрізняють такі норми праці: 1. За видами (призначенням сфери нормування праці) норми бувають такі:

- норма часу- нормування тривалості робочого часу, не­обхідного для виконання певної роботи (одиниці продукції);

- норма виробітку- нормування кількості продукції, роботи, послуг, яку потрібно виробити за робочу зміну;

- норма обслуговування - нормування кількості одиниць устаткування, апаратів, агрегатів, які робітник має одночасно об­слуговувати протягом зміни;

- норма чисельності- нормування чисельності робітників, необхідної для забезпечення безперебійної роботи устаткуван­ня, робочого місця протягом зміни, за наявних організаційно-техніч­них умов та встановленого обсягу роботи.

2. За сферою застосування норми диференціюють так:

- за територіально-регіональним застосуванням: регіональні, державні, міждержавні (міжнародні);

- за галузевим застосуванням: загальнопромислові, галу­зеві та підгалузеві, підприємства.

3. За методом обґрунтування норми бувають:

- технічно обґрунтовані;

- досвідно-статистичні.

4. За побудовою та ступенем укрупнення:

- диференційовані (на окремі види операцій, умов);

- укрупнені (на операцію в цілому, без диференціації на складові);

- типові (для типових операцій, умов праці, робочих місць);

- комплексні (на трудовий комплекс в цілому чи на циклічні комплекси операцій);

- єдині (для всіх або окремих підприємств на технологічно-однорідні роботи і трудові операції).

5. За періодом дії норми бувають:

- постійні (діють увесь період існування тих організаційно-технічних умов, для яких вони були створені);

- сезонні (діють лише конкретної пори року);

- тимчасові (діють обмежений період часу: до досягнення повного освоєння нового устаткування, технології, операції);

- одноразові (встановлюються на одноразові роботи, операції.

Норма часуявляє собою максимально допустимі витра­ти робочого часу (в людино-го­динах, людино-хвилинах) на ви­роблення одиниці продукції ро­бітником (бригадою робітників) при найбільш повному викори­станні устаткування запевних організаційно-технічних умов.

Склад норми часу можна визначити за формулою:

Н_ч = Т_пз+Т_оп+Т_орм+Т_воп+Т_пт

t₀ t_д t_орг t_тех

де: Т_пз -підготовчо -заключний час; Т_оп -оперативний час; t₀ -основний час; t_д -допоміжний час; Т_орм -час обслуговування робочого місця; t_орг -час на організаційне обслуговування робочого місця; t_тех -час на технічне обслуговування робочого місця; Т_воп -час на відпочинок та особисті потреби; Т_пт -час перерв, зумовлених технологією та організацією виробництва.

Тоді виникає необхідність у нормуванні витрат часу безпосе­редньо на виготовлення окремої одиниці, тобто встановлення три­валості так званого штучного часу.

Під штучним часомрозумі­ють час, необхідний на виготов­лення лише однієї одиниці про­дукції чи роботи за певних органі­заційно-технічних умов виробниц­тва.

Штучний час взагалі складається з Т_шт =Т_оп+Т_орм+Т_воп+Т_пт ,крім Т_пз.

Таким чином, норма часу складається з: Н_ч = Т_пз+ Т_шт

На підприємствах часто необхідно знати повні затрати на виробництво продукції або виконання операції, тобто калькуляцію затрат. З цією метою розраховують штучно - калькуляційний час, куди, крім штучного, входить частина підготовчо - заключного часу, що припадає на одиницю продукції:

де: Т_{шт - к} -штучно - калькуляційний час; n- кількість виробів у партії.

Норму часу на виготовлення всієї партії виробів визначають за формулою: