До середини ХІХ ст. в західноукраїнських землях 2/3 селян не мали мінімуму землі, щоб прогодувати свої сім’ї.

Соціально - економічне положення українського населення у складі Австро - угорщини

Найвищі австро-угорські власті розглядали українські землі як колоніальний сировинний додаток до промислово розвинутих центральних і західних провінцій імперії. Здебільшого феодально залежні і від великих землевласників, і від держави українські селяни, які становили абсолютну більшість населення Східної Галичини, Північної Буковини і Закарпаття, були найбільш знедоленою верствою Австрійської імперії.

Посилення експлуатації кріпацької праці спричинило деградацію та розорення селянських господарств. Дійшло до того, що власне господарство практично не гарантувало селянинові забезпечення мінімальних потреб його сім’ї. Зокрема, як свідчать проведені австрійськими властями переписи 1815–1820 рр., селяни віддавали продуктами, грошима і працею феодалові та державі практично весь чистий прибуток зі своїх господарств. Такі важкі економічні умови стимулювали процес дроблення селянських господарств. Так, у Галичині та Лодомерії при зменшенні площі селянської землі кількість селянських господарств зросла лише між переписами 1819 і 1847–1855 р. на 53%.

Середня тривалість життя не перевищувала 30–40 років, а рівень народжуваності протягом десятиріч поступався рівню смертності. Тобто, основна маса українського населення виснажувалась і помирала.

Зате віденські і будапештські власті заохочували переселення до Східної Галичини німецьких колоністів, до Північної Буковини – німецьких і румунських, до Закарпаття – угорських. Це разом із освітньою політикою, яка повністю ігнорувала українську мову, призводило до денаціоналізації корінного населення.

Феодальні відносини гальмували не тільки розвиток сільського господарства, а й промислового виробництва західноукраїнських земель. Підприємства були мануфактурно-ремісничого типу і діяли, використовуючи кріпацьку працю, як правило, у маєтках великих земельних власників або залежали від них.

Найбільш розвинутими галузями виробництва була харчова промисловість (гуральна, броварна, борошномельна) і виробництво будівельних матеріалів (цегла, вапно, камінь і т.д.). Значного розвитку набули соляна промисловість та деревообробний промисел. Однак у цілому Галичина, Буковина і Закарпаття залишались найбільш відсталою провінцією Австрії.